Зміїв. Війна. Деколонізація

Гаряча фаза війни, поряд з фізичною безпекою українців, винесла на порядок денний і потребу в захисті від російських маркерів, якими були і подекуди досі залишаються назви вулиць, пам’ятники, імена імперців, які присвоювалися закладам освіти і культури в нашій країні.

Ба більше, часто ця «тиха окупація» відбувалася вже за часів незалежності України, а активізувалась у 2013-му — саме перед початком війни. Як-от встановлення пам’ятника Висоцькому в Харкові або присвоєння Шелудьківському ліцею на Чугуївщині імені Героя Радянського Союзу Юхима Кравцова «за зверненням ветеранської організації».

А ім’я льотчика-космонавта Ігоря Волка другому ліцею в Змієві узагалі було присвоєне в 2017 році, коли війна вже йшла.

Росія готувалася, а ми зволікали.

У Зміївській міській раді до чергового етапу змін приступили майже за рік до того, як Верховна Рада України ухвалила закон «Про деколонізацію».

Уже 17 травня 2022 року, коли фронт стояв за 25 кілометрів від міста, у Змієві ухвалили рішення про демонтаж так званого «Меморіалу героям Громадянської війни» — масового поховання у центральному парку.

Варто зазначити, що спроби упорядкувати цей меморіал були не один раз, але вони завжди натикалися на відписки, що приходили з обласного управління культури. «На горі» вимагали не просто перенести поховання, а провести експертизу з проведенням тесту ДНК, щоб ідентифікувати людей, які знайшли вічний спокій у центрі Змієва. З огляду на те, що поховання були датовані 1919-1943 роками, а також на події, ареною яких місто ставало впродовж ХХ сторіччя, така вимога була, як мінімум, дивною. Тим більше, що згідно з законом України про декомунізацію, ці поховання ще 2016 року мали бути зняті із реєстру пам’яток, що охоронялися державою.

І стояли б «зіркові» надгробки в центральному парку Змієві ще довго, якби не повномасштабне вторгнення та бажання багатьох людей «здихатися» цього радянського спадку.

У травні 2022 року розпочалися розкопки цих поховань та ексгумація людських рештків.

За наявною на той час інформацією, там були поховання 22 більшовиків, розстріляних білогвардійцями у 1919 році в Боровій, могили першого більшовика Зміївського повіту Івана Сизранцева, секретаря комсомольської організації Зміївського повіту Григорія Носика та старшого лейтенанта НКВС Петра Зозулі.

Насправді замість 25-ти людей пошуковці виявили поховання 44-х, в тому числі двох дітей, п’яти червоноармійців та одного німецького солдата. Всі вони були перепоховані за християнським звичаєм, цивільні — на міському кладовищі, військові — у братській могилі, а німецький солдат — на 17-му німецькому кладовищі під Харковом.

Сьогодні на місці «Меморіалу героям Громадянської війни» — просто зелена паркова зона.

Стосовно цього знакового колись для Змієва місця є два цікавих факти.

Перший: в громадянській ініціативі «Деколонізація.Україна», яка прискіпливо стежить за такими моментами не тільки на Харківщині, а й по всій країні, цей — пропустили. Про те, що меморіалу більше не існує, там стало відомо тільки наприкінці травня 2025-го. Як то кажуть, не пройшло й трьох років.

Другий: меморіал досі значиться в Переліку пам’яток історії та монументального мистецтва Харківської області під охоронним номером 867.

У Зміївській громаді є ще один пам’ятник, що увічнює події так званої Громадянської війни та діяльність загонів «Товариша Артема» (Ф.Сергєєва) у квітні 1918 року. Його встановили у 1959 році в селі Костянтівка і мали прибрати ще до кінця 2024 року, але він там стоїть і досі.

У Зміївській громаді налічується 1163 об’єкти топоніміки — вулиці, провулки, площі тощо. 140 з них були перейменовані у 2026 році, 151 — впродовж 2022-2024 років. На черзі — ще близько десяти.

Багато людей досі задаються питанням доцільності перейменувань. По типу: «Що вам зробив той … (підставити прізвище)».

Насправді виходить так, що «Імперія зла», винищивши фізично багатьох українців у ХХ столітті, а ще більшу кількість — розчинивши у «радянському народі», замістила їхні імена своїми «видатними постатями».

Є слово, яке ідеально описує цей процес: «імпортозаміщення».  Чайковським замістили Леонтовича, Пушкіним — Йогансена, Станіславським — Курбаса, Гагаріним — Кондратюка… Зараз ми просто повертаємо імена українців із небуття. Але, на жаль, мало, бо більшість вулиць отримують таки нейтральні назви.

Менше з тим…

Перший пул перейменувань у Зміївському (тоді ще) районі відбувся у 2016 році, коли в населених пунктах громади замінили назви, присвячені Леніну, річницям комсомолу, воєначальникам ранньої радянської доби, радгоспні, червоноармійські тощо.

Тоді на мапі громади з’явилося кілька імен відомих земляків, серед яких: брати Монакови, які заснували Зміївську паперову фабрику ще у 1893 році (це підприємство працює досі) та Донець-Захаржевський — представник одного з найзаможніших  і знатних дворянських родів, який був також і знаним меценатом.

У 2022 році, знову ж таки, не чекаючи ухвалення пакету деколонізаційних законів, у Зміївській громади приступили до нового етапу перейменування вулиць, а станом на зараз їх було три: у 2022-му, 2023-му і 2024 роках.

Пішов у небуття уже згаданий Сизранцев, а також всілякі суворови, нахімови, кутузови, а також вулиці пролетарські. Потім дійшла черга до пушкіних, маяковських, чехових, жуковських, чкалових, мічуріних… Також з мапи Зміївської громади зникли вулиці, названі на честь генерала Ватутіна, якого сучасники називали «червоним катом» і «кривавим людожером» за його жорстокість.

Щодо перейменування вулиці Носика дебати тривали рік, але й вона отримала нову назву, — на жаль, абсолютно нейтральну, — Польова.

Найдовше «трималася» вулиця Щегельського в Задонецькому, названа ім’ям організатора перших колгоспів на Зміївщини, якого селяни, що чинили спротив цьому процесу, вбили у 1929 році. Її перейменували у 2024-му на Лугову, тоді ж перенесли й монумент та меморіальну дошку на його могилі в центрі села.

У період з початку повномасштабного вторгнення в Зміївській громаді з’явилися вулиці: 

• Кіндрата Сулими (вважається засновником Змієва);

• Георгія Єрьоміна (відомий вчитель, історик і краєзнавець, засновник Зміївського краєзнавчого музею);

• Василя Пустовойта (академік, селекціонер, працював над питаннями агротехніки соняшника — родом з Таранівки);

• Дмитра Яворницького (відомий історик і археолог, дослідник історії запорозького козацтва та історії Зміївщини зокрема);

• Бориса Грінченка (український письменник, філолог, педагог, відвідував педагогічні курси у Змієві й тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною),

• Олексія Іваницького (один із найвідоміших фотографів Харкова кінця ХІХ — початку ХХ століття, якого у 1920 році розстріляли чекісти — жив у Гайдарах) та інших.

А одній з центральних і найдовших вулиць міста — Гагаріна — повернули її історичну назву. Тепер вона знову Лиманська, як була до 1969 року.

Також ми тепер маємо вулиці: Захисників, Героїв, Волонтерську, Героїв Прикордонників, 92-ї бригади та інші, що увічнюють героїв російсько-української війни, що триває нині.

Щодо імен наших воїнів, то станом на зараз на честь Героя України, який отримав це почесне звання посмертно в громаді названа лише одна вулиця — Олександра Тимченка в селі Чемужівка. Але і Герой України в нас один, попри те, що вже як мінімум шість петицій на сайті президента про присвоєння цього високого звання посмертно нашим землякам – зміївчанам набрали необхідні 25 тисяч голосів.

Разом з тим варто наголосити, що на Картах Google нові назви з’явилися, а от на будинках — ні, а особливо — на приватних. Бо цю частину роботи на виконання законів про деколонізацію мають зробити власники будинків. А їм, переважно, байдуже. Саме тому в Змієві ще є показчик «площ. Советская», а по Лиманській нещодавно з’явився перший і поки єдиний з новою-старою назвою вулиці.

Уже згадана ініціатива «Деколонізація. Україна» цього року зверталася до Зміївського міського голови Павла Голоднікова з вимогою перейменувати в громаді вулиці, назви яких стосуються періоду Другої світової війни.

Згідно листом-відповіддю, вулиці 6-ї, 152-ї стрілецьких дивізій, а також названі на честь гвардійців-широніців у громаді перейменовуватися не будуть. На цьому, в принципі, не наполягає поки що й Інститут національної пам’яті України. Ключове тут — поки що.

У червні 2023 року Нацкомісія зі стандартів Державної мови ухвалила рішення з рекомендаціями перейменувати на Харківщині 122 топоніми. До цього списку потрапили три населених пункти Зміївської громади: селище Вирішальний, села Першотравневе та Красна Поляна.

Пізніше цей список був переглянутий, Вирішальний та Красна Поляна з нього зникли. Натомість Зміївська міська рада додала свої пропозиції щодо перейменування, крім Першотравневого, двох інших сіл громади — Островерхівки та Коропового.

Так, Першотравневе за пропозицією мешканців села пропонувалося перейменувати у Велетень.

Островерхівці запропонували повернути історичну назву — Гостроверхівка. За висновками Зміївського краєзнавчого музею, таку назву село носило до 1954 року та залишилося без літери Г на початку у зв’язку з тотальною русифікацією України.

І селу Коропове теж вирішили повернути стару назву — Коробів Хутір. До 1984 року в держреєстрі населених пунктів України цей так і називався — Коробів Хутір, що відповідало старовинній назві села. Коли воно стало Короповим, узагалі невідомо.

Село Першотравневе на Велетень Верховна Рада перейменувала своєю Постановою від 19 вересня 2024 року № 3984-IX. Коропове стало Коробовим Хутором, а Островерхівка — Гостроверхівкою 5 червня 2025 року.

А у вересні 2025 року Кабмін перейменував Суворовське джерело біля села Мохнач сусідньої, Слобожанської громади, але переплутав район. Згідно з постановою уряду, знакове для місцевих жителів місце чомусь заходиться в Берестинському районі Харківської області.

Його нова назва — Руде джерело.

У просторіччі його раніше так і називали: «Руда криниця», адже джерельна вода сильно насичена залізом. З цієї причини купіль, встановлена біля джерела, вкрита шаром іржі — руда.

В ті часи, коли до джерела водили екскурсії, гіди розповідали стару легенду про війська Суворова, які, плануючи похід через Альпи, завернули до Мохнача, щоб вилікувати кон’юнктивіт у солдатів за допомогою цілющої джерельної води. Коли починаєш думати, то де Мохнач, а де Альпи! Просто це був ще один маркер РФ на території України.

У серпні 2023 року зміївський активіст, волонтер, а нині військовослужбовець ЗСУ Ігор Іванов запропонував на в’їзному знаку до міста з боку Харкова замінити зірку на тризуб.

«Зміївська громада, як ви ставитесь до того, щоб замінити «совкову» зірку на Герба України, та пофарбувати?» — з таким запитанням звернувся чоловік до своєї аудиторії на фейсбуці.

Він тоді також публічно звернувся до місцевої влади, «щоб потім не казали, що ми займаємося самоврядуванням».

Уже наступного дня зірка зі знака зникла, а в листопаді у міській раді відзвітували, що на стелі з’явився Державний Герб України. Його встановили замість знака із датою заснування міста з вкарбованою радянською символікою.

Що цікаво, перша трансформація знака на в’їзді у Зміїв відбулася ще у 2014 році, коли місцеві активісти перефарбували його в синьо-жовті кольори. До цього знак був червоним.

Чи завершився процес деколонізації в Зміївській громаді? Звісно, що ні. Ще є стела з орденом Вітчизняної війни, погруддя Захара Слюсаренка (на його демонтажі вже кілька років наголошують в ГО «Деколонізація. Україна» здебільшого через його участь у радянському вторгненні до Польщі у вересні 1939 року. До речі, ім’я Слюсаренка з 2016 року також носять вулиця та провулок у Змієві), 1941 як рік початку війни ще на одній стелі.

Багато в цьому питанні, насправді, залежатиме від позиції Українського інституту національної пам’яті та Верховної Ради України. Якщо законодавець розширюватиме перелік небажаних символів радянщини та колоніальної спадщини у громадському та культурному просторі країни, змінюватиметься і Зміївська громада.

Шкода лише, що більшість нових назв носять нейтральний характер. Ставити свої маркери  ми ще не навчилися.

Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.