Зум-покоління біля порожніх пробірок…

Сьогодні наша наука живе в режимі надлюдських зусиль, тримаючись на голій упертості, фанатичній відданості своїй справі та... хронічному безгрошів'ї. Що насправді відбувається за зачиненими дверима академічних інститутів, які щодня ризикують потрапити під удар?

Нещодавно мені довелося послухати надзвичайно відверту, місцями до болю жорстку дискусію «Проблеми науки України 2026» на майданчику лекторію «Наукові зустрічі».

Спікерами виступили люди, чиїй мужності я не втомлююся дивуватися: заступниця директора з науково роботи Інституту хімії функціональних матеріалів НТК «Інститут монокристалів» НАН України, кандидатка хімічних наук Олеся Кулик та директор цього ж Інституту, завідувач кафедри органічної хімії та молекулярних матеріалів ХНУ імені В. Н. Каразіна, академік НАНУ Валентин Чебанов.

Як журналістці, мені боляче дивитися на нинішніх магістрів та аспірантів. Це покоління, яке сформувалося в умовах «подвійного шоку».

Спочатку їх відірвала від нормального життя пандемія, а потім одразу накрила велика війна з її блекаутами та евакуацією. Роки суцільного «дистанційного монітора» виставили свій рахунок.

Даваймо чесно: неможливо виростити класичного хіміка, фізика чи біолога, якщо він бачить реактиви лише на екрані ноутбука!

Через безпекові обмеження та банальний дефіцит фінансування студенти часто просто не мають доступу до сучасних лабораторій. Ми ризикуємо отримати дипломованих теоретиків там, де країні критично потрібні практики, здатні створювати нові матеріали, технології та ліки вже зараз.

Але вища школа — це лише верхівка айсберга. Справжня катастрофа, від якої стає моторошно, починається значно раніше.

– Я би копнув трішечки дальше і сказав би що не з університета починається наша проблема. Наша проблема починається зі шкільної освіти, і наразі наша держава проводить якийсь такий колосальний великий експеримент з реформуванням школи... Приходять зі школи школяри і вони не знають що таке хімія, вони реально не знають що таке фізика, – констатує академік Валентин Чебанов. -  І звісно, вони не обирають як свої майбутні спеціальності саме ці науки.

Шокуючий антирекорд 2026 року: кількість заяв від абітурієнтів на фундаментальну спеціальність «Хімія» впала нижче критичної позначки в ОДИН ВІДСОТОК!

Якщо ми не зупинимо це падіння, завтра у нас не буде розробників оборонного комплексу, фармацевтів, технологів.

Як вважає Валентин Чебанов, ось цю негативну тенденцію зниження рівня освіти в СТЕМ (STEM) науках неможливо подолати тільки зусиллями університетів і школ, тому що це комплексна державна проблема.

Університетам скоро просто не буде з кого ліпити майбутніх світил.

Так, академічні інститути намагаються рятувати ситуацію точково — через дуальну освіту, залучаючи молодь до реальних міжнародних грантів. Але це лікування симптомів, тоді як організм потребує системних змін на рівні шкільної програми.

Ще один особистий біль науковців — це масштабний вихід інтелекту за кордон. Те, що у 2022 році ми вважали тимчасовим порятунком та інтеграцією в Європу, сьогодні перетворилося на жорсткий виклик незворотної втрати людей.

Наші вчені, отримавши лабораторії та стабільні гранти на Заході, пускають там коріння. І засуджувати їх за прагнення безпеки та нормальної роботи не повертається язик.

Але що робити нам? Науковці під час зустрічі підкреслили: класична боротьба з «витоком мізків» (brain drain) більше не працює. Нам потрібна «циркуляція мізків» (brain circulation).

Держава має розробити такі механізми, щоб український професор у Мюнхені чи дослідник у Сорбонні залишався в нашому контексті — дистанційно керував проєктами в Харкові чи Києві, читав лекції онлайн і зберігав зв'язок із рідною інституцією.

Тільки так ми збережемо містки для їхнього повернення після перемоги.

Усі ці проблеми, як у стіну, впираються в стару, неповоротку радянську систему управління наукою.

Спікери переконани: реформа не може створюватися в тиші чиновницьких кабінетів. Це завдання для всього експертного середовища, де ключовий голос має належати Науковому комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій.

А ось персональна відповідальність за результат повинна лежати на найвищому рівні — на прем’єр-міністрові України, який цю раду очолює.

Сьогодні надія вчених пов'язана з розробкою нового закону про пріоритетні напрями розвитку науки та інновацій, який зараз палко обговорюють у Верховній Раді.

Слухаючи їх, я зрозуміла: ми стоїмо на порозі інтелектуальної прірви, яку ще можна перестрибнути, якщо діяти негайно.

Головне, що вселяє оптимізм — це спроба прив'язати державні пріоритети до форсайтних досліджень, тобто до прогнозування потреб країни на 10–15 років наперед.

Як вважають фахівці, нам час припинити жити від бюджету до бюджету, латаючи дірки на рік-два.

Місія науки — стати головним інструментом нашої національної безпеки, основою інноваційної економіки та фундаментом, на якому ми відбудуємо країну.

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.