Катівня для однієї родини

У сім’ї Олени Гапоненко із селища Козача Лопань Дергачівської громади росіяни забрали в катівню всю родину – її, сина з невісткою та дочку. За те, що Гапоненки не приховували своїх патріотичних поглядів, їх звинуватили в коригуванні вогню на користь ЗСУ та відвезли до місцевого вокзалу, де перебували й інші ув’язнені мешканці. «Я шкодую, що насправді ми не були коригувальниками, – каже Олена. – Зараз все було б інакше...». Вона розповіла про катування електрострумом та сильні побиття, про наслідки нелюдського ставлення до українців. «Син у мене був чорного кольору, дочка з вирваним волоссям, з пробитою головою, з вирваними нігтями, невістка теж була синього кольору. Струмом катували мене, сина, це точно. Дочка не зізналася. Після деокупації дві тріщини в черепі, знімок зробили. Вона казала, мамо, мене по голові вдарили 74 рази. Після звільнення два тижні вона пила тихенько чай і мовчала. Просто мовчала. Лягала йшла. І не заходьте, і не підходьте, і не чіпайте мене. І невістка так само», – згадує Олена Гапоненко. Але доля багатьох в’язнів цієї катівні, як і десятків інших, досі залишається невідомою. Не одні росіяни, розповідає Олена, катували її родину, але щодо жорстокості росіянам не було рівних. Повірити в те, що все це з українцями чинили ті, кого ще десять років тому тут вважали добрими сусідами, було важко… 

______________________________________________________ 

Фільм створено Харківським прес-клубом в межах проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government”.