Анна Лакутіна, переселенка з Маріуполя: справа в тому, що у мене немає дому

В Переяслав переїхали двома родинами. Моя сім’я живе за Левадою в будинку родичів. Чоловік - Дмитро, 34 роки, донька - Злата, 3 роки та батьки. Мій брат, Сергій Перетятько, зі своєю родиною проживає в орендованій квартирі. Ми виїхали сюди в кінці березня, проїжджаючи 20 російських блокпостів через Запоріжжя.

Переяслав – Хмельницький - це місто мого дитинства. Разом з батьками часто гостювали тут у друзів. Останній раз, разом з чоловіком, приїжджали сюди в 2015 році. Мені подобається, Переяслав – це тихе спокійне містечко з прекрасною природою навкруги. Тут я змогла відпочити душею, рослабитися та трішки забути про звірства, які відбувалися в Маріуполі. Не зважаючи на те, що ми звикли до ритму життя у великому місті, на даний час це не є важливим. Головним на сьогоднішній день є почуття безпеки.

Наразі, я перебуваю в декреті. Донечку не планую віддавати до садочка поки не закінчиться війна. Вона більше ніколи не буде бачити підвалів. В Маріуполі моя родина місяць жила в підвалі, Злата боялась і дуже сильно плакала, кричала, що їй темно. Я не хочу, щоб моя дитина знову переживала ці почуття. З наступного тижня ми плануємо відвідувати розвиваючі заняття для малечі. Щодня гуляємо на дитячих майданчиках, періодично ходимо в розважальний центр «Дитяча мрія». В Переяславі я маю можливість купувати домашні продукти на місцевому ринку, які корисні для дитини.

За фахом я юрист-консульт. Зараз працюю віддалено по декілька годин вдень. Щоб заспокоїтися та уникнути поганих думок мені допомагає улюблене хобі - в’язання іграшок та патріотичних браслетів. Мій чоловік  – матрос-моторист. До вересня 2023 року перебував на службі за кордоном. Звичайно я боялася залишитися без чоловіка. В Маріуполі ми втратили близьких людей, тому мені не хотілося, щоб ще хтось з моєї родини загинув. Не дивлячись на складні життєві обставини ми не жаліємося. Я вдячна Богу за все, що маю. Один раз в місяць їздимо в центр «Я Маріуполь» в  Київ за гуманітарною допомогою. В Переяславі нам дуже допомогла родина Руденків.

Не потрібно тиснути на людей

Менталітет людей в Переяславі дуже відрізняється від південно-східного регіону. Для мене тут немає середини: є дуже порядні люди, які нам допомогають з моменту приїзду та по сьогоднішній день, відносяться як до рідних. Вони кажуть: «Куди б ви не поїхали, де б ви не були, ми все одно будемо до вас приїжджати і підтримувати».  Є люди, які погано до нас ставляться через те, що ми розмовляємо російською мовою. Я дуже гарно спілкуюсь державною мовою. Чоловіку складніше в цьому питанні. Ми навчались в російській школі та виросли в регіоні, де переважно спілкувалися російською мовою.

Я вважаю неправильним примушувати людину спілкуватися українською. Це безперечно наша рідна мова, але людина має сама обирати якою мовою спілкуватися.  Нормальна здорова людина розуміє, що війна почалася не через російськомовного населення.  Вбивають російськомовних стільки ж, скільки ж україномовних. Нашу країну захищають як російськомовні так і україномовні ЗСУ. Мені б дуже хотілося, щоб моя донечка спілкувалася українською. Я прекрасно розумію, що вона буде навчатися в україномовній школі і це чудово. Я читаю їй українські книжки. Вона дивиться українські мультфільми. Я намагаюсь спілкуватись з дитиною рідною мовою. 

Пограбоване житло в Маріуполі

В Маріуполі ми проживали у власній квартирі, яка знаходиться в мікро-районі Восточний в дев’ятиповерхівці на 3-му поверсі. Після нашого від’їзду квартира була пограбована чеченцями. Через попадання снаряду усі квартири на 7-му та 8-му поверхах згоріли. Всього було п’ять прильотів у житловий будинок. Квартира брата також без вікон, дверей, балкону. Вкрали багато наших речей: одяг, взуття, магніти з українською символікою, які збиралися в подорожах рідною країною.

 Захищали не просто Маріуполь, а Маріуполем Україну

Захищали не тільки Маріуполь, а Маріуполем всю Україну. Від тої російської орди, яка полягла у місті. Десь 30 тисяч цих тварюк… Стримували їх Азов, ЗСУ і прикордонники, які були в Маріуполі. Якщо б Маріуполь тоді не тримався тією фортецею - та величезна, боєздатна та вмотивована орда пішла б на Запоріжжя, Дніпро і далі... Їх знищили б усе. Їм не дали змоги пройти далі. І це підтвердить будь-який військовий. За останніми даними в Маріуполі загинуло більше 85 тисяч цивільних. В кожному житловому будинку було приблизно 150 людей, які ховалися в підвалах і залишились там навіки. Це братські могили, які завалені уламками зруйнованих будівель.

 Справа в тому, що у мене немає дому

Коли ми приїхали до Переяслава довгий час мене мучало безсоння. Часто траплялися істерики. Слухаючи українські пісні: «Справа в тому, що у мене немає дому» з’являлися болісні спогади та переживання. Було дуже складно. Мучили кошмарні сни. Дуже не вистачає спілкування з рідними та близькими друзями. Одна з моїх подруг зараз працює в Дніпрі під обстрілами. Телефонує та кричить: «Коли ми повернемось до Маріуполя? Ну не може бути така війна в 21 столітті!»  Боїться і постійно плаче. Інша подруга зараз живе в Швеції. До мене в гості приїжджають друзі з Кривого Рогу. Приїхала сюди сестра з Латвії разом з сином, знімає квартиру на Леваді. Її чоловік азовець, знаходиться в полоні в Оленівці.

 Маріуполь – це Батьківщина

Після деокупації плануємо поїхати до Маріуполя, якщо наш будинок залишиться цілим. Але жити там більше не зможемо. Ми просто не хочемо колись знову зібрати речі в один момент та залишитися без всього і тікати. Маріуполь став для нас чужим. 

Це місто переповнено болем та смертю. Ми бачили дуже багато тіл загиблих. Моя подруга загинула на очах у власного сина. Її розірвало на частини міною. Він досі не може оговтатись від пережитої трагедії. Вона навіки жива в нашій пам’яті та серцях…

Джерело: Переяслав.City 

Слідкуйте за нами в соціальних мережах: 

Телеграм: https://t.me/gromada_group 

Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti    

https://www.facebook.com/gromada.grp 

Інстаграм: https://www.instagram.com/gromada.group.news/