Чому країна-терорист прагне встигнути до 2026 року? Експертиза "Громади"

Про це «Громада» прочитала в звіті  RUSI -  британського аналітичного центру Royal United Services Institute про стратегію Росії для перемоги до 2026 року.

Королівський інститут об’єднаних служб (RUSI) є найстарішим у світі та провідним аналітичним центром у сфері оборони та безпеки Великобританії і стежив за російсько-українським протистоянням із самого початку.

Як зазначено у звіті, процес, за допомогою якого Росія прагне досягти цього результату, складається з трьох етапів.

Перший вимагає продовження тиску по всій довжині українського фронту з метою вичерпання боєприпасів і запасів особового складу Збройних Сил України (ЗСУ).

Паралельно з цим російським спецслужбам доручено зламати рішучість міжнародних партнерів України продовжувати надавати військову допомогу.

Після того, як військова допомога буде значно обмежена, так що українські запаси боєприпасів вичерпаються, почнеться  третій етап: Росія має намір розпочати подальші наступальні операції, щоб досягти значних – хоча й повільних – успіхів на полі бою.

Потім ці здобутки мають намір використати як важіль впливу на Київ, щоб змусити капітулювати на російських умовах.

Горизонт планування реалізації цих цілей, який є основою для формування російської сили та промислового виробництва, полягає в тому, що перемога має бути досягнута до 2026 року.

Королівський об’єднаний інститут досліджень оборони та безпеки підкреслює, що протистояння між Росією та Заходом стосується не лише майбутнього механізму безпеки України; це стосується всієї стратегічної структури Європи після Холодної війни.

Загалом, Росія вимагає ще одного поділу континенту на сфери впливу, чого європейці намагалися уникнути останні три десятиліття.

Тому можна сказати точно те, що континент зіткнувся з найгіршою кризою безпеки після падіння Берлінської стіни.

І враховуючи, що Кремль порушив майже всі важливі угоди як з Україною, так і з НАТО, немає впевненості, що навіть якщо Росія отримала те, що хотіла від переговорів, вона згодом не зробить це фізично окупувати решту території України або сміливо застосувати силу деінде.

Росія значно мобілізувала свою оборонну промисловість, збільшивши робочі зміни та розширивши виробничі лінії на існуючих потужностях, а також відновивши заводи, які раніше були законсервовані. Це призвело до значного збільшення обсягів виробництва.

Наприклад, Росія постачає своїм військам близько 1500 танків на рік і близько 3000 бойових броньованих машин різних типів.

Російське виробництво ракет так само зросло. Наприклад, на початку 2023 року російське виробництво балістичних ракет 9М723 «Іскандер» становило шість штук на місяць, наявні ракетні запаси становили 50 боєприпасів.

До початку 2024 року Росія не тільки використовувала значну кількість цих ракет щомісяця з літа 2023 року, але й збільшила свої запаси до майже 200 балістичних ракет 9М723 і 9М727 «Іскандер».

Подібну картину можна спостерігати і для інших основних типів ракет, таких як Х-101.

Щоб досягти значних територіальних здобутків у 2025 році, Міністерство нападу Росії  оцінило промислові потреби у виробництві або постачанні приблизно 4 мільйонів 152-мм і 1,6 мільйона 122-мм артилерійських снарядів у 2024 році.

Воно очікує збільшити виробництво 152-мм патронів з приблизно 1 мільйона набоїв у 2023 році до 1,3 мільйона набоїв протягом 2024 року та виробити лише 800 000 122-мм набоїв за той самий період.

В своєму коментарі аналітики RUSI  зазначають, що російська стратегія перемоги є вірогідною, якщо міжнародні партнери України не зможуть належним чином забезпечити ЗСУ ресурсами.

Однак, якщо партнери України продовжуватимуть надавати ЗСУ достатню кількість боєприпасів і навчальну підтримку для придушення російських атак у 2024 році, то Росія навряд чи досягне значних успіхів у 2025 році.

За прогнозами RUSI, після 2026 року виснаження систем почне суттєво погіршувати російську бойову міць, тоді як російська промисловість може бути зруйнована до того моменту.

Навіть якщо фінанси і дозволять рашистській федерації продовжувати війну, то сам стан армії стане критичним. І нібито росіяни це усвідомили, тому планують завершення війни до 2026 року.

На основі аналізу ситуації та прагнення України відстояти свою свободу і незалежність, британські аналітики доходять висновку, що демократичному світу домогтися перелому можна і потрібно.

Ключове завдання - зміцнення Антипутінської коаліції, збільшення військової допомоги Україні.

- На жаль, у дослідженні нічого не говориться про перенесення воєнних дій на територію Росії, - коментує в ефірі UKRLIFE з Людмилою Немирей Наталія Глоба, системна аналітикиня. - Не стоїть питання про руйнування РФ та її подальшу долю. Умовою перемоги аналітики називають укладення миру на вигідних Україні умовах...

Але вигідні для України умови містяться в Українській формулі миру, про яку у звіті нічого не йдеться.

Якщо у Росії не буде перспективи досягти успіхів у 2025 році, враховуючи її неспроможність покращити якість сил для наступальних операцій, тоді випливає, що вона буде боротися, щоб змусити Київ капітулювати до 2026 року.

Для цього, за словами Наталії Глоби, РФ активно проводить гібридні заходи, спрямовані на припинення військової допомоги Україні.

Зрозуміло, що цього не зробиш, регулярно виступаючи з трибуни ООН...

До речі, концепція гібридної війни була свого часу створена в надрах російського Генштабу. Йдеться про так звану "доктрину Герасимова".

- Центральним аспектом цієї війни є семантичні (смислові) війни, - продовжує Наталія Глоба. - І ми це добре побачили в інтерв'ю Путіна Карлсону.

Передбачається, що Карлсон приїхав не тільки для того, щоб слухати путінські лекції з історії. Очевидно, він привіз Путіну якесь послання від Трампа і відвіз додому відповідь.

Пані системний аналітик вважає, що флешка з інтерв'ю Карлсона, яка полетіла разом із журналістом за океан, є "робочим матеріалом, набором кліше і меседжів для Трампа, щоб той міг їх використати у своїй боротьбі за президентський пост і вибудувати своє ставлення до російсько-української війни".

- Брехня завжди звернена в минуле (ось уже відбулася якась подія, яку перебріхують), а смисли цієї дезінформації завжди звернені в майбутнє. Вони змінюють смисли, установки, поведінку великої кількості людей у майбутньому.

 

Хрестоматійний приклад зміни смислів описано в американського письменника Орвелла: "війна - це мир"; "свобода - це рабство"; "незнання - сила".

 

Таким чином, шляхом зміни смислу змінюються фундаментальні установки людини.

 

І ми всі вважали роман Орвелла моторошною антиутопією: такого не може бути!

Але в умовах розкладання правди це стає можливим.

Мета семантичної війни - дезорієнтувати населення, зруйнувати цілісну картинку того, що відбувається.

За оцінкою Наталії Глоби, що стосується України, то у нас Путін програє семантичні війни начисто, завдяки хибній аксіомі, що ніби "українці - це російський народ".

І ось в інтерв'ю Путіна Карлсон пропонує американським фермерам і робітникам слухати двогодинне інтерв'ю про те, як тисячу років тому скакав якийсь Віщий Олег, сперечалися якісь князі, був якийсь Богдан із невимовним прізвищем...

Вони слухають і думають: а ми-то тут до чого? Нам усе це навіщо?

Виходить, що українські державні діячі, дипломати, експерти витратили чимало часу і сил, переконуючи світ у тому, що напад Росії на Україну - це не регіональний конфлікт; що Путін загрожує свободі та демократії в усьому світі; що триває боротьба за цінності, або ми житимемо за законами та правилами міжнародних відносин, або світовий порядок, мир і стабільність буде зруйновано.

І ось тепер звичайний американець слухає нудне інтерв'ю, розуміє, що йдеться про щось далеке і незрозуміле, і перемикає телеканал.

Мета досягнута!

- Уся конструкція цього незручного інтерв'ю спрямована саме на це! - впевнена Наталія Глоба. - Завдання - вселити американським виборцям сенс про те, що російсько-українська війна вкрай далека від інтересів громадян США, посіяти сумнів: а, чортзна-що, хто там правий... Нехай вони між собою самі розбираються!

Однак у цьому інтерв'ю є дуже потужні провали. Це демагогія про те, що всі країни можуть претендувати на території, які їм належали сотні й тисячу років тому. Одразу напружилися китайці, згадавши про Далекий Схід.

Зрозуміло, що у світі ці тези сприймаються зі сміхом.

І другий провал: питання про жертву й агресора. Путін стверджує, що жертви винні в тому, що на них нападають. Вони нібито провокують, як Польща Гітлера...

- Ось ця тема зачіпає базові установки. Хто винен у злочині? - міркує Наталя Глоба, - З точки зору права, завжди винен убивця, а не жертва. Але ми знаємо, що періодично обивателі не проти поговорити про те, що "чому це вона йшла в короткій спідниці в темному провулку? Значить, сама винна, що її зґвалтували і вбили!".

У семантичній війні, яку Путін пропонує Трампу, він висуває ідею - поміняти місцями агресора і жертву.

Винна жертва! - переконує Путін.

Але це суперечить християнству.

 

Чи прийме Трамп "подарунок" Путіна? І чи буде він вибудовувати послідовність своєї передвиборчої риторики про російсько-українську війну, виходячи з тієї концепції, яку йому запропонував Путін, це ми побачимо в найближчому майбутньому.

Читайте також:

Світові зірки вищої школи про тиху глобальну академічну революцію...

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: 

Телеграм:  https://t.me/gromada_group

Фейсбук:  https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti

https://www.facebook.com/gromada.grp