Світові зірки вищої школи про тиху глобальну академічну революцію...

Ви можете собі уявити одночасно понад 200 осіб у Zoom, які слухають, ставлять запитання, дискутують? І ось уявіть: до роботи наукового форуму в Харкові онлайн долучилися понад 230 учасників, зокрема з 10 зарубіжних країн: Австрії, Бразилії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, США, Угорщини, Франції, Швеції. З доповідями люб'язно (і, схоже, з величезним бажанням нас підтримати) цього разу виступили всесвітньо відомі науковці та організатори вищої освіти: доктор Ханс де Віт (Нідерланди) та доктор Філіп Альтбах (США).

"Громада" продовжує стежити за процесом змін у вищій школі. Уперше в Харкові світові зірки в галузі міжнародної вищої освіти на запрошення Харківського гуманітарного університету "Народна українська академія" (ХГУ "НУА") виступили перед українськими колегами.

Довідка «Громади»

Ганс де Віт - голландський вчений, відомий своєю експертною та науковою роботою в галузі міжнародної вищої освіти. 

З 2015 року Ганс де Віт є директором Центру з вивчення міжнародної вищої освіти при Бостонському коледжі (США). Неодноразово консультував Європейську комісію, Європейський парламент, Світовий банк, Міжнародну асоціацію університетів і різноманітні університети в усьому світі з питань, пов'язаних з інтернаціоналізацією вищої освіти. Де Віт - редактор-засновник "Журналу досліджень у галузі міжнародної освіти", автор і редактор кількох книг.

Філіп Дж. Альтбах - американський учений і професор Бостонського коледжу, а також засновник Центру з вивчення міжнародної вищої освіти при Бостонському коледжі.Він викладав у Гарвардському університеті, Університеті Вісконсіна та Університеті штату Нью-Йорк у Баффало. Филип Дж. Альтбах є автором «Глобальних перспектив вищої освіти», «Потрясіння та перехідний період», «Студентська політика в Америці» та інших книг.

На ХХІІ міжнародній конференції в "НУА" науковці обговорювали роль університетських спільнот у сучасних умовах.

Можна сказати, що для інтелектуального університетського Харкова участь таких гостей явище унікальне. Тим паче, що вони погодилися працювати з нами, попри різницю в часі та інші причини, зазначивши, що виступити в Харкові вони вважають для себе честю.

Унікальність цьогорічного форуму полягає в тому, що конференція об'єднала на нашому експертному майданчику, який склався більш ніж за 20 років, науковців, керівників освіти, професорів і викладачів.

Важливо, що це педагоги вищої школи, а також середніх загальноосвітніх закладів, що надає можливість обговорювати з різних рівнів і з різних аспектів дивитися на проблеми.

"Громада" цікавилася: чому саме в "Народній українській академії"?

- Тому що це поки що єдиний в Україні комплекс безперервної освіти, який не арифметично, а інтеграційно об'єднує різні рівні освіти, - пояснює ректорка ХГУ "НУА", професорка Катерина Астахова. - А тому ми маємо можливість аналізувати систему в цілому.

Ми запросили вчених - зірок світового рівня. Це науковці, публікації яких у світі широко відомі.

Усі, хто пов'язаний із вищою школою, добре знають, що монографії Філіпа Альтбаха - настільні книжки тих, хто досліджує проблеми та ризики системи вищої освіти. Професор Альтбах - це явище у світовій науці та в управлінні вищою школою.

Наприклад, книжка Альтбаха "Глобальні перспективи вищої освіти", бо в ній розглядаються особливості інтернаціоналізації вищої освіти та її масовізації, нерівності в доступності вищої освіти в різних суспільствах. До речі, розглядаються й аспекти глобальної академічної революції.

Довідка «Громади»

Поняття "академічна революція" було запропоновано ще в 1968 р. Крістофером Дженксом і Девідом Рісменом. Дослідники проаналізували розширення сфери вищої освіти у США і дійшли висновку, що в ній відбувалися різкі значні зміни, які виражалися насамперед у збільшенні набору студентів.

На початку XXI ст. цю саму революцію переживає світ загалом. Вища освіта перетворилася на підприємство, побудоване на конкуренції. Університети конкурують за статус і місця в рейтингах вишів, а також, у загальному випадку, за державне фінансування або надходження з приватних джерел.

За Філіпом Альтбахом,

 

основними рушійними силами сучасної академічної революції, тісно пов'язаними одна з одною, є масова вища освіта, глобалізація, формування суспільства знань (у якому найважливішу роль відіграють дослідницькі університети), а також інформаційні технології.

- Сьогодні у світі швидкість, з якою змінюються склад, цілі, місії цих спільнот, дуже висока. Якщо раніше університетська спільнота сприймалася на рівні "викладач - студент", то сьогодні ми вже розуміємо, що з'явилися і розвиваються окремі спільноти. Наприклад, аспірантські спільноти. З'явилися об'єднання випускників.

Але найцікавіші процеси пов'язані зі зміною викладацького корпусу, студентського контингенту і, звісно, випускників.

Раніше ми вважали, що наші випускники - це та спільнота, яка є резервом для викладання, яка, досягнувши професійних і кар'єрних висот, може забезпечувати нові робочі місця для наступних випускників та організації практики. Також випускники в змозі фандрайзингово підтримувати свої альма матер.

І перш за все нас цікавило, у яких напрямах ми можемо розвивати контакти та співпрацю з випускниками.

Тепер ситуація змінилася: зацікавленість випускників у контактах з університетами також зростає. Тому що сьогодні приналежність до певної спільноти, доступ до інформації всередині цих спільнот (бізнесових, наукових) різко зростає.

 

Скажімо, завдяки доступу до університетської спільноти вони отримують доступ до результатів досліджень, які проводять науковці вищої школи.

І за прикладом нашої Асоціації випускників ми теж це дуже добре бачимо.

Катерина Астахова підкреслює, що сьогодні університетські спільноти дуже сильно диференціюються і дуже швидко змінюються.

Наприклад, з'явилося чимало студентів, які переривають навчання і повертаються. З'явилися студенти старших вікових категорій, і це в усьому світі не зовсім звична для університетів робота зі студентами, ніж відома всім робота з нещодавніми випускниками шкіл.

Таким чином, змінюється і студентська спільнота за цілями здобуття освіти, за можливостями її оплати тощо.

Ганс де Віт (він говорив, в основному, про глобальні перспективи вищої освіти) попереджає про нові ризики для викладацької спільноти.

Ганс де Віт:

 

"У світі відсутнє єдине визначення того, кого ми вважаємо міжнародними вченими, а інституційний контекст, у якому вони працюють, суттєво відрізняється в різних країнах".

Чому це важливо для України?

Як констатує докторка історичних наук, професорка Катерина Астахова, ми вже не вперше потрапляємо в ситуацію нееволюційного розриву в історії університетських спільнот і насамперед професорсько-викладацької.

Перший розрив стався 1917 року, коли одномоментно повністю було змінено вищу школу й університетську освіту було принципово перебудовано.

Потім такий самий нееволюційний розрив стався 1937 року.

Наступний розрив - Друга світова війна.

Черговий - 1991 рік.

- Україна вже знайома з досить великою кількістю кардинальних розривів традицій, академічного етосу, наукових шкіл, - продовжує пані ректорка. - І, звісно, те, що з нами всіма трапилося 2022 року, і те, що триває, - це черговий болючий розрив традицій, академічної культури та етосу.

І особливо тонка тканина в цьому відношенні - викладацька спільнота.

Професорка Катерина Астахова цитує Генрі Розовскі (1927 - 2022), який свого часу був деканом факультету гуманітарних і природничих наук Гарвардського університету, який якось промовив на адресу студентів, поведінкові характеристики яких його дуже бентежили:

"Ви, студенти, у стінах університету перебуваєте лише чотири роки, ваші професори - все життя, а університети - це назавжди!".

- І якщо відкинути вбік емоційну складову, - усміхається Катерина Вікторівна, - то Генрі Розовскі абсолютно правий. Викладацькі спільноти формуються десятиліттями.

І у Філіпа Альтбаха в його дослідженнях простежується занепокоєння про нові ризики для сучасних викладацьких спільнот.

Якщо раніше, здебільшого, викладачі залежали від своїх навчальних закладів. Сьогодні (і в Україні цей процес іде ще швидше) ми спостерігаємо, як університети стають залежними від викладачів, завдяки яким в університети заходить світове визнання, авторитет, зв'язки з бізнес-спільнотами тощо.

Університетська професура отримує величезні можливості для консультування, для застосування своїх знань за межами університету, і нерідко ці інтереси стають переважаючими.

Альтбах доходить думки, що сьогодні університетським співтовариствам слід змінювати не тільки кадрову політику, а й організаційно-управлінські підходи до вищої школи, які б давали змогу викладачам гнучкіше поєднувати їхні інтереси, які виникають поза стінами університетів, із внутрішньоуніверситетськими потребами.

Обидва гості, доповнюючи один одного, а не дублюючи, сказали про те, що Україна, попри катастрофічні труднощі, має можливості скористатися інтернаціоналізацією вищої освіти. Адже війна прискорює академічну мобільність викладачів і студентів.

Україні сьогодні дуже важливо грамотно розподілити свої сили для того, щоб не втратити свою вищу школу, а максимально вписатися через академічну мобільність, через наукові стажування, через участь у різноманітних форумах і грантових програмах, ефективно скористатися інтернаціоналізацією вищої школи.

До речі, обидва спікери звернули увагу на процеси в китайській та індійській вищій школі.

Реформуючи, необхідно бути дуже обережними…

На конференції йшлося і про те, що у взаємовідносинах держави з університетськими спільнотами слід бути дуже обережними. Зокрема, зі злиттями, приєднаннями, об'єднаннями університетів.

Безумовно, якщо МОН як представник держави, головний замовник і власник закладів освіти не може їх утримувати в повному обсязі, то процеси злиття та об'єднання відбуватимуться.

На думку пані ректорки, студенти від таких об'єднань виграють. А от викладацькі спільноти опиняються у складнішій ситуації.

Фінансову складову всі більш-менш розуміють. Але потрібно мати на увазі, що освітні спільноти під формат бізнес-організації не потрапляють. Освіта - специфічна форма діяльності, яка слугує розвитку суспільства і людського капіталу. Тому робити наголос тільки на фінансову доцільність не можна.

Відчувається, що в МОН є розуміння цих процесів, що треба зберегти університети в малих містах, ті університети, які вимушено перебувають на релокації.

Важливий рефрен: поєднання онлайн та офлайн навчання. Обидва фахівці в галузі міжнародної освіти вважають, що онлайн-навчання зупинити неможливо і немає сенсу.

Однак онлайн, що дає величезні можливості та відкриває великі перспективи, - це лише доповнення до стаціонарної форми навчання. Онлайн створює можливості для певних регіонів чи ситуацій, але якщо вести мову про якісну вищу освіту, то офлайн - це культура діалогу та онлайн як доповнення до стаціонарних форм навчання.

Читайте також:

Реформа вищої освіти в Україні: одну проблему вирішили - іншу створили?

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: 

Телеграм:  https://t.me/gromada_group

Фейсбук:  https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti

https://www.facebook.com/gromada.grp