Уникнути «анклавів» та «гетто». Чи потрібні будуть Україні трудові мігранти? Чи змінюється в Європі ставлення до українських біженців?

Про це розповіла директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, докторка економічних наук, професорка, академикиня НАН України  Елла Лібанова.  

 -  Я думаю, що молодь скоріше хоче спокійного життя, - зазначає Елла Лібанова - Тут дуже багато залежить від того, на яких умовах закінчиться війна. Я маю на увазі не воєнні умові, а більшою мірою економічні.

Чи виплатить росія репарації? Хто і як допомагатиме нам  з відновленням інфраструктури? Самі ми з цим не впораємося. Треба буде відбудовувати економіку. Причому, ми прекрасно розуміємо, що економіку треба розбудовувати не ту, що в нас була, а треба розбудовувати іншу економіку.

Ми маємо  також віддавати собі звіт в тому, що росія нікуди не дінеться. Вона і далі буде на північних наших кордонах. Це означає, що прикордонні території, принаймні північно-східні, будуть ризикованими для проживання та для ведення бізнесу.

Я не кажу, що знову почнеться війна. Я не про це, просто ці території будуть більше ризикованими, і треба буде думати, як їх облаштувати. От над цим має думати держава.

Які дати мотиватори, щоби бізнес там розвився? Для того, щоби люди там жили, щоби не перетворити ці території на сіру зону. І таких проблем є дуже багато.

Є проблеми і на південному сході, тому що в більшості випадків там містоутворюючою галуззю є порти. Питання навіть не в тому, в якому стані ми отримаємо ці порти після війни, а питання, які будуть умови навігації у Чорному та Азовському морях. Тут багато речей і проблем, вирішення яких залежить не тільки від України, але й від світової спільноти - як і хто буде нам допомагати?

Якщо все буде гаразд, якщо Європа, першою чергою Європа, допоможе нам чимось на зразок плана Маршалла, тоді в Україні буде економічний підйом, дуже сильний, і тоді молодь наша не тільки не буде виїжджати закордон, дуже багато повернеться. Причому, приїде до нас ще багато інших людей, і не тільки з бідних країн, тому що тут будуть можливості реалізації професійної значно кращі.

-  Ми дуже хочемо повернути наших мігрантів з-за кордону, хочемо якомога більше повернути людей, але не можна давати їм жодної преференції порівняно з тим населенням, яке всю війну провело тут. Не можна цього робити. Це червона лінія, - зазначає Елла Лібанова. - Не можна створювати національні анклави. Навіть емігрантські анклави. Не можна цього робити, в жодному випадку!

Я про це ще з 2015 року кажу: ВПО компактно селити не можна! Це погано, тому що люди мимоволі концентруються на своїх проблемах, на тому, що їм не додала влада, не захистила, не допомогла, а влада безумовно завжди недодала, не захистила, не допомогла. Це правда.

Але можна піднімати це до проблеми, з якою не можна справитися, а можна поступово адаптуватися до нового місця проживання або шукати інше.

Якщо окремо селити ВПО, то виникає  певне «гетто». Я це побачила в Грузії, коли вони так розселили біженців з Абхазії. Це жах був! Коли біженці між собою спілкувалися, кожен розповідав, як класно було там, і як погано тут. І ці помилки  нам не можна повторювати. 

Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень пояснила, чому соціологія під час війни не працює.

-  Коли ми людей питаємо, хочете ви повертатися чи ні, ми фактично змушуємо їх говорити про те, про що фактично вони самі не знають, -  констатує  демографиня. - Ми питаємо їх сьогодні, а рішення вони прийматимуть невідомо коли. Невідомо, за яких умов, можливо зовсім за інших, ніж вони є сьогодні. Це перше.

Друге. Я взагалі дуже обережно ставлюся до  намагання отримати відповідь на соціально чутливі питання, тому що  людина може підсвідомо відповідати на питання не так, як насправді вона думає, а радше так, як вона думає, що від неї очікують.

-  Я хочу звернути увагу на те, що бідність нашої країни є запобіжником напливу. До нас не поїдуть ті, хто розраховує на велфер. Вони просто не поїдуть сюди, бо у нас допомога просто копійчана порівняно з тим, що їм можуть запропонувати в багатій країні. Це абсолютно зрозуміло для всіх. До нас поїдуть ті, хто хоче працювати, - резюмує науковиця.

І ще залежить, які ми зможемо запропонувати умови трудовим мігрантам з інших країн. Чи зможемо ми їм допомогти з вивченням мови? Чи зможемо уникнути цих «анклавів» та  «гетто», страшніше яких  нічого вигадати не можна? Це жах і для них, і для нас.

Зрозуміло, що політику формуватимуть на національному рівні, а реалізовувати її буде місцева влада і місцева спільнота. І наших людей треба готувати до того, що у нас з’являться люди, які відрізняються і зовні, і що важливіше, внутрішньо.

Елла Лібанова зазначила, що в Європі змінюється ставлення до українських біженців.

- В Польщі та Чехії йде погіршення, - зазначила вона. -  Я його бачу. Я розмовляю з колегами з-за кордону і вони кажуть: багато ваших чоловіків у нас тут. Чому вони не йдуть на фронт? Це перше.

 

Друге. Поляки розповідали, це абсолютно точна інформація міністра внутрішніх справ Польщі, правда, річної давнини. На той час українська жінка, яка приїхала до Польщі з дитиною, або з двома дітьми, отримувала більшу допомогу від  польської держави, ніж полька мати-одиначка, в якої також одна або дві дитини.

Зрозуміло, з чим це було пов’язано. Ця біженка приїхала із зони бойових бій чи з-під обстрілів, і в неї нічого немає: ні житла, ні каструлі, ні пательні – нічого! І спробуй пояснити це всім.

А загалом влада усіх без вийнятку країн зацікавлена в тому, щоби наші мігранти там залишались. Європа старішає. І Україна старішає. І компенсацією цього старіння є або висока народжуваність, що мало ймовірно, або міграційний приплив молоді. От і все! Все дуже просто.

У нас невдовзі буде вебінар з поляками, і ми будемо обговорювати, як збалансувати ці інтереси. Вони розуміють наш інтерес, але й ми розуміємо, що вони хочуть.

Україну чекає депопуляція

-  Я, мабуть, здивую всіх, але я не вважаю, що еміграція це так вже погано. Люди принаймні залишилися живими. Ми хочемо їх повертати, вони є, вони живі. Втім, я думаю, що за будь-яких умов Україну чекає депопуляція, - прогнозує демографиня. – Цей процес  почався не вчора, коріння депопуляції треба взагалі шукати у 60-х роках минулого сторіччя.

Тут нічого зробити не можна, вся Європа її також переживає. Просто Європа це компенсує за рахунок еміграційного припливу. Знаєте, я би навіть не билася за підвищену народжуваність в країні. Якщо люди будуть вірити, що завтра буде жити хоч трошки краще, ніж сьогодні, якщо вони будуть розуміти, що бажано народжувати двох дітей, аби ці діти після того, як їх батьки підуть з цього світу, не лишилися на самоті,  тоді народжуваність підвищиться.

Я далека від думки, що модальною в Україні стане тридітна родина. Дай Боже, щоби була дводітна.

Але для цього треба  людям багато в чому допомагати. Від державної політики дуже багато залежить. Я зараз навіть не про виплати при народженні дитини, хоча вони теж допомагають. Є світовий досвід, що виплати допомагають лише у певний період часу, і він доволі короткий – три-чотири роки. А потім треба або збільшувати допомогу, або ефекту вже не буде.

Я зараз про інші речі. Треба допомагати з дитячими дошкільними установами, треба допомагати з позашкільним вихованням, з літнім відпочинком. Я розумію, що зараз це звучить фантастично. Але інакшого виходу немає.

Щодо достойної  старості в Україні, то вона настане, коли в Україні буде високий рівень життя, зазначила Елла Лібанова.

-  Люди старшого віку не можуть жити краще, ніж ті, хто працює, - резюмує вона. - Так не буває. І ніяка система пенсійного забезпечення цьому завадити не може. Якщо буде високий рівень життя, будуть гідні зарплати, якщо люди зможуть відкладати собі кошти на старість, це одна ситуація. А якщо ні - зовсім інша.

Солідарна система у всьому світі забезпечує лише мінімально прийнятний рівень життя. Решту люди накопичують собі самі чи за допомогою роботодавців.

Проблема в тому, що в усіх країнах світу люди починають думати про свою старість, коли їм виповнюється 40 років. Навіть в 40 років можна встигнути до 65 років, коли переважна частина людей припиняє працювати, накопичити собі нормальні кошти. Але для цього потрібно, щоби в тебе була прийнятна зарплата. Якщо тобі зарплати ледь-ледь  вистачає на проживання, старість і далі буде бідною.

Читайте також:

«Треба їх не пускати в Україну!» - це робиться абсолютно свідомо, і ми маємо цьому протистояти… Як збудувати мости українськості?

Якщо вам цікавий цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: