"Вата" вже не "вата"... Літні українці більш оптимістичні щодо шансів України і менш схильні шукати компроміс із Росією. Читаємо таємничу соціологію разом із "Вашингтон пост"

Опитування, спонсороване Фондом Карнегі за міжнародний мир (CEIP) і проведене українською соціологічною групою "Рейтинг", є одним із наймасштабніших вимірів громадської думки в Україні від часу початку повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року, повідомили "Вашингтон пост" його організатори.

В опитуванні взяли участь 2000 осіб у всіх регіонах України, але не ті, хто проживає на окупованих Росією територіях або живуть за кордоном, звідки втекли мільйони людей. Загалом, за словами організаторів опитування, похибка опитування становила 2,2%.

Загалом опитування, яке, якщо вірити виданню, щойно опублікують цього тижня, виявило сильну громадську підтримку військових дій, що тривають, і небажання прийняти основні вимоги Росії, які включають капітуляцію чотирьох регіонів південного сходу України.

Близько 44 % респондентів заявили, що, на їхню думку, ні Україна, ні Росія не виграли війну, в той час як 41 % заявили, що виграє Україна, і тільки 5 відсотків, що перемагає Росія.

Загалом 73 % респондентів були або "дуже впевнені", або "частково впевнені" в тому, що Україна "зрештою звільнить усі свої території", а 59 % заявили, що, на їхню думку, війна триватиме менше одного року або одного-двох років.

Найцікавіше, що опитування також виявило нові тенденції думок серед вікових груп: літні українці, яких після 2014 року зневажливо охрестили "ватою", оптимістичніші щодо шансів України на військову перевагу і менш схильні шукати компроміс із Росією.

Більше половини респондентів, старших за 60 років (54%), заявили, що Україна виграє війну, тоді як серед людей у віці від 18 до 25 років так вважав тільки 31%. Приблизно 60% старшої групи стоять на тому, що Україні не слід вести переговори про мир з Росією, порівняно з 47% молодшої групи.

Цікаво, що, публікуючи днями ці дані, впливове американське видання "Вашингтон пост" побігло попереду паровоза!

Офіційно ні група "Рейтинг", ні замовник - Фонд Карнегі цих даних ще не публікували. І природне бажання "Громади" поглянути на оригінал дослідження виявилося безрезультатним, тобто довелося довіритися переказу автора газети.

Автор статті - журналіст "Вашингтон пост" Девід Л. Стерн працював у Росії, Східній Європі, на Кавказі, на Близькому Сході та в Центральній Азії. Він живе в Україні з 2009 року, висвітлював революцію на Майдані 2014 року, війну на Сході країни, а тепер - вторгнення Росії 2022 року.

Отже, досвідчений репортер і журналіст. У цій статті він виступає як аналітик, дозволяючи собі досить посередні оціночні судження.

Наприклад, очікування українців звільнити свої землі він називає "потенційно нереалістичними", щоправда, від душі пояснюючи, що це передбачає малу охоту віддавати землі, які зараз окуповані військами Москви.

Коментаторами в його статті виступають екс-аналітик американської розвідки, а нині "один із головних дослідників" Фонду Карнегі Ерік Чарамелла, відомий своїми скандальними викриттями експрезидента Трампа (мовляв, Трамп тиснув на Зеленського, щоб той почав кримінальне переслідування бізнесу сина Байдена в Україні).   Та українська соціологиня, заступниця директора групи "Рейтинг" Тетяна Скрипченко.

Очевидно, настає втома від війни, що цілком зрозуміло, через два з половиною роки,

- каже журналісту Чарамелла.  І той, живучи в Києві під обстрілами, схоже, його розуміє. Втомився!

Це призвело до "більш високого ступеня невизначеності" щодо того, "хто переможе" або "який вигляд матиме поле битви за рік чи два", сказав Чарамелла.

Однак, за словами Чарамелли, ці погляди "не переходять у бажання поступитися ключовими вимогами Росії". Він додав: "Фактор стійкості все ще зберігається".

І знову оціночне судження без лапок, що слід розуміти як авторську ремарку: «Однак така стійкість може виявитися нереальною».

З огляду на те, що стаття спрямована на внутрішню американську аудиторію, відчуваєш подвійні почуття.

Добре, звісно, що американські читачі (вони ж виборці - не забуваймо, що перегони за президентське крісло в США в самому розпалі!) дізнаються, що українці все ще сповнені рішучості відстояти і свою незалежність, і свої території.

А, з іншого боку, журналіст одразу ж "опускає" і українців, серед яких живе 15 років, і своїх читачів з небес на землю, немов би кажучи їм від свого імені: нічого не вийде. А отже, посил американцям може прочитуватися і такий: мовляв, навіщо Україну підтримувати і допомагати.

Так чи що?

. 

Тетяна Скрипченко, дослідниця соціологічної групи "Рейтинг", прокоментувала для "Вашингтон пост" зміни у свідомості між поколіннями українців, зокрема порівняно з періодом до вторгнення, коли літні українці часто висловлювали проросійськіші позиції, в той час як молоді українці були прозахіднішими та реформаторськими.

"Літні люди... змінили свої погляди", -

цитує видання слова Скрипченко.

Представники цього покоління "думають, що ми повинні боротися до кінця, вступити в НАТО, а не йти на переговори".

"Певна соціальна напруженість і потенційний соціальний конфлікт можуть наростати", - прогнозує Скрипченко. "Молоді люди хочуть жити своїм життям, а люди похилого віку кажуть: "Ні, в нашій країні йде війна".

...І знову двоїсте враження від написаного. З одного боку - старше покоління, побачивши на власні очі жахливі злочини Росії проти українського народу, морально і психологічно, незалежно від колишніх переконань та етнічного походження, стає на бік своєї Батьківщини - України.

З іншого боку, явно неповно виражена думка соціологині може показати американському читачеві, що стійкість у країні проявляють люди з минулого, а не ті, за якими - майбутнє.

І, чесно кажучи, це дуже прикро. Хоча насправді, думається, що розрив думок зовсім не катастрофічний. Особливо з огляду на "середню температуру по лікарні":

Загалом близько половини респондентів заявили, що, на їхню думку, Україна має битися доти, доки вона не звільнить усю свою територію, включно з Кримом, в який Росія вдерлася і незаконно анексувала 2014 року. Інші були менш амбітні: 12 відсотків заявили, що Україна повинна битися доти, доки вона не відкине російські війська назад - до кордонів лютого 2022 року.

Загалом - більшість.

Цікаво, що буквально наступного дня після публікації статті у "Вашингтон пост" у мережі було запущено російську ІПСО (нібито від імені турецького видання) - фото, створені явно за допомогою штучного інтелекту, що зображають роту українських солдатів, як було написано, - у віці 50+.  Штучний інтелект перестарався, і так сильно промалював "зморшки на обличчях" бійців, що кожному можна було дати 70+.

Але, повторюю, оригіналу дослідження ми не бачимо, інфографіки, щоб робити відповідні висновки самостійно, - теж у відкритому доступі поки що немає. Можливо, їх і зовсім не збиралися оприлюднювати...

Тим паче, що дослідження проводили в березні ц. р., коли ніхто, навіть самі американці, ще не знали, як скоро і чи буде взагалі підтримка США для України через клінч між демократами і республіканцями в Палаті представників Конгресу.

Сьогодні, у червні, ситуація змінюється і з'явилося більше надій на успіхи ЗСУ на фронті, завдяки потоку сучасних західних озброєнь. Але "Вашингтон пост" тягне на світ Божий березневі результати.

Журналіст "Вашингтон пост" доходить висновку, що результати дослідження виявили тенденції в українській громадській думці, які посилилися під час війни і потенційно обмежують здатність президента Володимира Зеленського вести переговори.

Так ось, навіщо це все потрібно було! Промацати тему "переговорів".

"Оптимізм українського суспільства загалом є одночасно перевагою і недоліком українського керівництва", - коментує провідний аналітик Центру Карнегі Ерік Чарамелла.

"Це дає змогу Зеленському продемонструвати світові та росіянам, що суспільство його підтримує, і... це не війна Зеленського, - сказав Чарамелла.  - За ним стоїть уся нація".

Ну, правду ж сказав... Так і є!

Однак, за словами Чарамелли, серед багатьох українців, схоже, існують "нереалістичні очікування" того, "що можливо з військової точки зору в найближчі один-три роки".

"Це все ще буде довга робота", - сказав Чарамелла, додавши, що "великі очікування" можуть "призвести до деякого розчарування в майбутньому".

Зрештою, він змушений був визнати: "Вони (українці, - ред.) розуміють, що їм знадобиться велика армія і величезні можливості, щоб впоратися з цією загрозою, яка не збирається залишати їхню землю, і вони не шукають простого виходу".

Загалом, спираючись на нашу громадську думку, ні Захід, ні налаштовані на "перемир'я" сили в Україні (а вони, судячи з інформаційного простору, теж є і дзижчать у вуха американським репортерам), не можуть дійти до однозначного висновку: чи настав час для переговорів, чи ні.

Читайте також:

«Харківська ініціатива», судово-фінансовий фронт, реанімація Будапештського меморандуму. І чому юристи в шоці...