Історична правда чи маніпуляція фактами, аби догодити владі? Скандал навколо нового підручника історії України для 11 класу

Вони обурені тим, що розділ підручника про повномасштабне вторгнення рф, рясніє фотографіями Зеленського і його команди, їм приділено значно більше уваги, ніж військовим.

Крім цього, критики підручника відзначають проблеми з об'єктивністю, звертають увагу на вибірковість тем та «білі плями» у викладенні  історії України.

Журналістка «Громади» прочитала скандальний підручник і не могла не поділитися враженнями.

Все почалося з того, що на підручник звернула увагу молода вчителька історії із Києва Марія Воротило. На своїй сторінці у Facebook  вона виклала свої думки про те, що саме не так у новому підручнику історії 11 класу.

За її словами, підручник почали роздавати в школах наприкінці березня, хоча вже через два місяці діти складатимуть НМТ. А цьогоріч на тестуванні можуть бути запитання щодо вторгнення.

Вона зауважила, що книжка закінчується подіями минулого року. Тобто викладений матеріал  у підручнику проходить по всіх  дитячих тригерах.

"Важко говорити про Ірпінь з дітьми, які тікали звідти у 2022 році й бачили підрив дамби. Важко говорити з харківськими малюками, особливо із Салтівки", – зауважує історикиня. – Діти з півдня переважно мовчать і нічого не коментують. Якщо говорити про Україну, такі "молоді" події є ще неймовірно тригерними. У багатьох дітей загинули або поранені батьки, багато хто воює. Мені з ними навіть 2014 обговорювати не просто, а тут - Буча 2022-го».

 

Найбільша її претензія в тому, що незрозуміло, за якими критеріями автори підручника обирали теми для обговорення.

– От, наприклад, всі ми прекрасно пам'ятаємо НЕ підготовку до війни. Як з осені 2021 ми хвилювались, нервували через чутки про війну, як активізувались ТРО. І яка спокійна була влада - із шашликами, планами на Великдень... Як закликала не поширювати паніку. Натомість не була проведена евакуація, хоча б дітей з прикордонних територій, не були  закуплені ліки, виявилася майже повна відсутність укриттів.

У підручнику про це ні слова.

Здивувало її й те, що підручник завершується 2024 роком.

Між істориками є своєрідна домовленість – ми не обговорюємо професійно події, яким менше ніж 5 років. Бо минуло занадто мало часу, ми ще не є об'єктивними, не всі наслідки можуть бути очевидними,

– наголосила Марія.

За її словами, у підручнику бракує реальних історій:  про військових, загиблих цивільних, волонтерів, митців в окупації. Підручник по суті «мертвий».

Я б хотіла прочитати у підручнику хоч одну історію про убитих цивільних і митців в окупації - хоча б про Володимира Вакуленка. У нас зараз стільки проєктів, які намагаються розповідати про це, а у підручнику тиша,

- дивується вчителька історії.

Марія Воротило звернула увагу  й на відсутність в підручнику карт.

«Я не бачу сенсу обговорювати військові дії без карт, - наголошує вона. -  Якщо ви вже кажете дітям про Гірське і Золоте біля Лисичанська, про Кремінну, Попасну і Рубіжне, про Гуляйполе і Батурин - покажіть, де це. Ми, дорослі, орієнтуємось у цих назвах, бо ми в них «варимося» всі ці роки. Діти цього не робили. І для них всі ці назви - ну... просто назви».

Я прочитала підручник онлайн. І була приголомшена. Саме подання матеріалу. У дусі звітів з партійних з’їздів. І це в сучасній Україні.

Текст  викладено настільки незграбно і настільки недбало, що часом втрачає сенс. Вчитуюся в це речення, намагаюсь зрозуміти про що це:

Розуміючи нерівність умов, у  яких доводиться вести боротьбу українським воїнам, Генштаб, розвідка, влада й  суспільство шукають шляхи і  способи підтримки.

Що саме  має на увазі ця «змістовна» фраза?

Нерівність умов? Яких умов? Нерівність в чому? Про що власне мова? Дорослі, звичайно, можуть припустити, що йдеться про перевагу ворога у зброї, снарядах та живій силі окупантів. Але  про це у підручнику жодного слова. І раптом вигулькує така фраза. Що конкретно вона несе для розуміння історії?

«Генштаб, розвідка, влада й  суспільство шукають шляхи і  способи підтримки». Підтримки кого? Які шляхи?  І що це за способи?

На мою неекспертну думку, навіть одне речення у підручнику не може містити стільки зашкварів одразу. Матеріал у підручнику має бути  викладений чітко, просто і зрозуміло! Я вже не кажу – цікаво.

Читаю далі. І знову зашквар. Лютий.

Найбільша кількість жертв припала на місто Буча. За час її окупації загинуло понад 420  мирних жителів.

Це все, що треба знати про Бучу? Лише два коротких речення про трагедію? І жодного слова про звірства окупантів! Найбільш шокує слово «загинули».  Вони не загинули би, якщо б їх, беззахисних, не  розстріляли російські фашисти! Втім, жодної згадки, хто  саме це зробив! Жителі просто загинули…

До слова, про генерала Марченка, який захистив Миколаїв і не дав ворогу прорватися на Одесу, у підручнику лише одне речення – очолив оборону Миколаєва. Лише одне фото Залужного…

Але найбільш вражає необ’єктивність інформації. А також  її вибірковість. Особливо та, що стосуються російсько-української війни. Судячи з матеріалів підручника, складається  враження, що проблем на фронтах  сьогодні немає. Як не було проблем з підготовкою до війни. Але ж вони, ми знаємо, були і є зараз.

І це викликає дисонанс.

Про що це я зараз? Про те, що й досі болить українцям. Про те, що  як влада вводила в оману людей і не готувалася до початку великої війни.

Міністр оборони Резніков  ще 14 лютого 2022 року заявляв, що наразі загрози від росії немає, що вона не створила наступальні ударні угрупування на жодній з ділянок українського кордону. І це попри попередження Байдена за пів року до вторгнення, попри  застереження  розвідок США та Великої Британії.

Нехтуючи цими даними, Зеленський ще 19 лютого 2022 року закликав українців не панікувати: «Не бігти по гречку і сірники». Ну,  і далі про «знамениті» вже  шашлики у травні, які і досі стоять поперек горла. Разом з кавою в Ялті…

Ні введення воєнного стану, ні оголошення мобілізації, ні плану евакуації людей принаймні з прикордонних областей.

А потім вибухнуло 24 лютого 2022 року. О п’ятій ранку…

І ми мало не втратили країну.

Чи треба говорити про це у підручнику? На моє глибоке переконання, треба. Адже це не можна приховати. Це пам’ятають навіть діти. Бо вони не з підручника знають, як це було насправді, а з власного досвіду.

Вони, на жаль, безпосередні учасники і свідки цієї війни. Вони самі можуть розповісти авторам підручника, як ворог атакував, а укриттів не було, як вони тікали з батьками від війни на автівках, ризикуючи бути розстріляними, бо організованої евакуації не було.

І про це треба чесно говорити. Говорити правду. Якою б гіркою вона не була б. Інакше, чим українські підручники  історії відрізнятимуться від радянських, наскрізь просочених пропагандою і брехнею від самого початку і до кінця?

Однак про ці незручні для влади моменти жодного слова в новому  підручнику історії. Чому?

Адже масова стихійна евакуація в перший тиждень великої війни це вже історичний факт. Така доля спіткала мільйони людей. І вони про це пам’ятають. Зрештою, підручник історії – це не художня література, де автор може на свій розсуд вибирати, що увійде до його книги, а що ні.

Жодного слова у підручнику  немає і про те, чому завершився провалом довгоочікуваний контрнаступ ЗСУ влітку 2023 року, через що ми втратили Бахмут і не визволили Мелітополь. І про багато чого іншого головного також нема.

Втім, діти мають право на об’єктивну інформацію, на неупереджену історію своєї країни.

Тому що підручник історії – це про науку, а не про маніпуляцію фактами,  це про об’єктивну реальність, а не про згладжування гострих кутів задля того, аби влада виглядала краще. Інакше це вже не підручник, це вже агітація. Тому що викладати в підручнику лише частину правди – це знову виховувати «совок», а не свідомих українців. І саме таку загрозу таїть новий підручник історії.

Замість героїв – у підручнику президент  і його команда

Я навіть не уявляла, що таке можливе. У розділі про повномасштабну війну в підручнику немає жодної світлини жодного героя. Ні полеглого, ні живого. Трьома реченнями згадується  лише морський піхотинець Віталій Скакун, який  загинув у  перші години бойових дій, підірвавши разом із собою Генічеський міст. Ціною власного життя він уповільнив просування російських військ.

Чому міст був розмінований, і підірвати його можна було лише ціною життя, про це також жодного слова. Як і про розмінування Чонгарського мосту  та багатьох інших мостів.

У підручнику немає фото ні «Джуса», ні «Мунфіша», ні «Да Вінчі», ні інших героїв.  Через кому, в одному реченні згадані «Редіс», командир полку «Азова», його заступник «Калина», майор морпіхів «Волина», які у 2022 році взяли на себе героїчну оборону Маріуполя.

Є фото…  Єрмака. Чомусь у розділі про оборону Маріуполя. Є фото Зеленського, Шмигаля, Стефанчука. У Бучі. Ця світлина датована 31 березня 2023 року. Оборона Маріуполя тривала до 20 травня 2022 року. Який сенс та важливість цього фото у підручнику?  І що воно ілюструє у розділі про оборону Маріуполя?

Скажу одразу. Фото з Зеленським у підручнику я нарахувала аж вісім.

Ось фото з президентом, де він вручає нагороду військовому. Шокує, що самого героя знято… зі спини. Жодної згадки про людину в пікселі, немає навіть підпису, хто це є. Дуже «інформативне» фото. Натомість добре видно постать верховного головнокомандувача, який знятий обличчям до камери.

Але справжній крінж відчула від фото, на якому Зеленський та ще й з вмонтованими обличчями Єрмака і Подоляка, а з-за голови президента визирає  частина  ще чийогось обличчя. Мабуть, Шмигаля.

Це дуже безглуздо виглядає – пів голови. Бо ж так хотілося впихнути на фото усіх. Мабуть, для історії. І не лише у підручнику. Більше того, у підпису під фото фігурує ще  Арахамія. Втім, самого Арахамії  на фото немає. От такий вийшов ляп.

Усі ці люди на фото  в підручнику - з команди президента.

Як пояснити дітям, хто ті люди?  Які їх посадові обов’язки? І чому вони увійшли до підручника історії? Зокрема, голова президентської партії, якого, правда, немає на фото, голова офісу президента? Не кажучи вже про радника президента. В чому їх заслуги?

Це вже не історія. Бо у новому підручнику історії  відчутна комплементарна для сучасної влади позиція авторів, а відтак -  відповідний підбір подій та фактів. Односторонній. Провладний.

Це вже політика. І це насправді тривожить.

Бо чинна влада вже сьогодні активно переписує історію великої війни, опускає головне перед другорядним, тим самим дезорієнтує молодь, яка, чим далі, тим більше не буде розуміти, за що ми боремося  зараз та заради чого на фронті гинуть найкращі. І це небезпечно для усіх нас. Коли влада відсуває на другий план героїв.

Читайте також:

Листівка з минулого. «Благаємо, згадуйте про нас після війни…» Чому культовий польський режисер хотів свій фільм назвати «Харків»?