Листівка з минулого. «Благаємо, згадуйте про нас після війни…» Чому культовий польський режисер хотів свій фільм назвати «Харків»?

Це було у Харкові 85 років тому...

Навіщо я думаю про це зараз, коли життя кожного з нас може обірватися в будь-яку мить від удару КАБом, від осколка снаряда або дрона, що впав прямо на спальню?

Можливо, тому що не було часу і бажання думати про це раніше.

Адже все, про що я зараз думаю, відбувалося давно, не за нашого життя. Це все було історією, яка, як ми були впевнені, не може більше повторитися. Ніколи.

Тому емоції мали характер дещо відсторонений. Розумом розуміючи грандіозність трагедії, проте багато хто з нас сприймав її, немов чорно-біле документальне кіно або текст у підручнику.

Серед убитих були люди дуже поважного віку. Бригадний генерал у відставці Леон Біллевич (70 років), дивізійний генерал у відставці Станіслав Халлер (68 років), бригадний генерал у відставці Олександр Ковалевський (61 рік), дивізійний генерал у відставці Леонард Скерський (74 роки).

Станіслав Галлер, Леон Біллевич, Олександр Ковалевський, Леонард Скерський. 

Серед офіцерів близько 60% також були інтелігенти, які були призвані або вступили в армію добровольцями після нападу Німеччини.

І тепер ми знаємо, як це відбувається. Молотов із Ріббентропом ділять твою країну на сфери впливу.

При цьому ти мимоволі думаєш: та хто вони такі, щоб ділити твою країну?  Буде війна? Та не кажіть нісенітниці! Гітлер ніколи на це не наважиться...

Зі спогадів Анджея Вайди про фільм «Катинь»:

До останньої хвилини, до самого початку війни у колі мого батька, мами вважали, що до війни справа не дійде, що це такі маневри – одні випробовують інших. Німці випробовують, як далеко можна зайти... І ми вірили, що війна не розпочнеться, полк батька кудись там помарширує до німецького кордону.

Анджей Вайда та афіша фільму «Катинь». 

Мурашки біжать по шкірі, коли читаєш в інтерв'ю, як історія повторюється буквально точнісінько. Як же це нам знайомо!

1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина без попередження нападає на Польщу, розв'язавши тим самим криваву Другу світову війну.

Вірний пакту Молотова-Ріббентропа, Сталін 17 вересня займає східні території Польщі, звісно, для «забезпечення безпеки і захисту братніх білоруського та українського народів».

Опір тривав недовго - 5 жовтня все закінчується. Парадна форма і урочистий парад...

Рандеву. 1939.

 «Братські» війська топчуть твою землю, привласнюючи все рухоме й нерухоме, і одразу, всупереч гарантіям від радянських воєначальників, хапають тебе, запихають у товарний вагон і везуть у табір. У цьому випадку - під Старобільськ.

Так 2022 року хапали захисників «Азовсталі».

На «визволених» територіях заходу України та заходу Білорусі радянські каральні служби розгорнули масові репресії. Заарештували майже всіх, хто працював за часів польського уряду - науковців і вчителів, підприємців, фермерів. Частина з них намагалися втекти з країни, але їх затримували як ворогів радянської влади.

Так 2022 року хапали і відправляли «в підвали» жителів Ізюма, Балаклії, Вовчанська...

Оскар Еміль Ланге з дружиною (1928 р.) Листівка від капітана, доктора медицини Оскара Еміля Ланге з табору в Старобільську, 29 листопада 1939 року, звернувся до Галини Лангової в Лодзі. 

... Я пишу ці рядки, слухаючи, як б'ють по ворожих цілях антидронові рушниці (це добре, коли мобільні групи стріляють, погано - коли їх не чути), і читаю «Воєнні спогади» графині, вченої-мистецтвозанавиці Кароліни Лянцкоронської.

Друга світова війна застала Кароліну у Львові.

Передусім забирали молодих чоловіків. Тюрма «Бригідки» була переповнена, а до всього кудись безслідно зникали хлопці. Спершу зовсім юні – за те, що в школі співали патріотичних пісень. Коли вони зникли, вперше між нами прогримів зловісний поголос, уперше хтось озвучив думку: «Їх вивезли  в Росію».

 

Згодом почали зникати и дорослі, і то чимало. Зникали безслідно, тільки вдовж залізничних колій знаходили записки:

Нас везуть у Росію. Благаємо, згадуйте про нас після війни.

 

...1969 року харківські школярі, граючись у лісі під П'ятихатками, випадково виявили людські останки.

У документах КДБ, розсекречених уже за наших часів СБУ, констатувалося:

Встановлено, що в зазначеному місці в 1940 році УНКВС по Харківській області була похована значна кількість (кілька тисяч) розстріляних офіцерів і генералів буржуазної Польщі, останки яких і виявлено дітьми за випадкових обставин.

КДБ пропонує:

Вважаємо за доцільне роз'яснити населенню, що в період окупації німцями Харкова каральні органи Німеччини в зазначеному місці здійснювали поховання без почестей розстріляних за дезертирство та інші злочини солдатів і офіцерів німецької та союзних з ними армій. Одночасно в цьому ж місці поховані німцями вмираючі від різних небезпечних інфекційних захворювань (тиф, холера, сифілітики тощо), а тому зазначене поховання має бути визнано органами охорони здоров'я небезпечним для відвідування.

Ну, звісно, хто ж іще міг розстрілювати? Звичайно ж, фашисти! Але ж знали, що там сталося насправді...

...У березні 1940-го до Харкова доправили зі Старобільського спецтабору для польських офіцерів, де утримували здебільшого тих, хто здався в районі Львова без пострілу під особисті гарантії маршала Тимошенка: 8 генералів, 55 полковників, 126 підполковників, 316 майорів, 843 капітанів, 2527 поручників, 9 військових капеланів.

Як військовополонені тут перебувало близько 400 лікарів, які вказали радянській владі на ігнорування Женевської конвенції.

Кадр із фільму Анджея Вайди «Катинь».

Ваша оглядачка добре пам'ятає слідчого Управління КДБ у Харківській області Миколу Миколайовича Мурзіна, який разом з обласною прокуратурою розпочинав розслідування цього та інших злочинів сталінського режиму.

Це був історичний час!

Уявіть собі начальника управління перебудовних часів генерала Миколу Гібадулова, який спортивним кроком мчить попереду. За ним - високий лоб, довгий ніс і сива грива кремезного правозахисника-дисидента Генріха Алтуняна. А слідом навздогін рій журналістів.

Екскурсія для преси в УКДБ. Рік 1990, осінь. Гласність! Показали все: і рубку урядового зв'язку, і вікна внутрішніх камер, і навіть підвал, але не «той», бо сучасну будівлю, до речі, одну з найкрасивіших у центрі міста, зведено лише 1962 року. У підвалі було... кафе для співробітників.

Перший транспорт до Харкова вирушив із табору військовополонених у Старобільську в ніч із 5 на 6 квітня 1940 року.

Кадр із фільму Анджея Вайди «Катинь».

Виписка зі свідчень старшого по корпусу внутрішньої в'язниці УНКВС СРСР по Харківській області Сиромятнікова М. В., оприлюднена харківським істориком Семеном Заротновим у книзі «Харківська Катинь». В., оприлюдненого харківським істориком Семеном Заворотновим у книзі "Харківська Катинь. Конвеєр смерті НКВС":

Із камер, де перебували привезені польські офіцери, їх виводили по одній людині і вели в окрему кімнату. Там звіряли всі анкетні дані, прізвище, ім'я, по батькові та рік народження.

 

Після цієї процедури на приреченого надягали наручники і вели в спеціально обладнану камеру для розстрілу.

 

Заводили офіцера в камеру і робили постріл із пістолета йому в потилицю. Після розстрілів трупи вантажили у вантажний автомобіль і відправляли до лісопарку, у вказане місце поховань.

 

Трупи поляків складали у великі ями, яких було дві або три. Трупи посипали порошком білого кольору.

...Стривожені відсутністю листів від рідних, ув'язнених у радянських таборах, поляки почали робити запити про місцезнаходження тисяч військовополонених. Дійшли й до Сталіна, який відповів:

Вони всі втекли до Манчжурії.

У квітні 1943 року німецьке радіо повідомило, що в загальній могилі в Катинському лісі, поблизу Смоленська, на окупованій Німеччиною території СРСР, виявлено тіла багатьох тисяч поляків, головним чином офіцерів.

Гітлерівці не приховували торжества з приводу жертв більшовицького режиму і привезли на місце трагедії європейських журналістів. Побачене ними і потім розказане в пресі вразило всю Європу.

Через багато-багато років культовий польський кінорежисер Анджей Вайда (1926 - 2016), нарешті, дізнався, що його батька Якуба Вайду разом з іншими польськими офіцерами розстріляли в Харкові 1940 року.

Анеля і Якуб Вайди. Фото з сімейного архіву режисера.

Анджей Вайда зізнавався, що свій фільм «Катинь», номінований 2008 року на “Оскар”, навіть хотів назвати «Харків».

Але зрозуміло, що «Катинь» для всесвітньої аудиторії назва більш впізнавана й образна. До речі, ви помітили в топоніму Катинь корінне слово «кат»?

У інтерв’ю Анджей Вайда розповів, які сцени фільму були найособистішими...

...Напевно, той момент, коли читають катинський список. Це було найстрашніше: ті жінки, які завмерли під гучномовцями на вулиці... Чи вже сьогодні прозвучить його прізвище? Чи завтра? Чи прозвучить? Чи ні?

 

Кадр із фільму Анджея Вайди «Катинь». 

Наступного дня це вже надрукували у газетах. Усі за цим пильнували, хто у тому списку буде. Звичайно, усвідомлювали, що 25 тисяч... що той список не охопить усіх. І кожен боявся побачити чи своє, чи прізвища своїх близьких – батька, брата...

Потім, через багато років ми дізналися, що були й інші табори. І мій батько був убитий у Харкові, в підвалах НКВД.

Я дав собі слово, що приїду до Харкова на могилу батька, тільки коли зніму фільм «Катинь», 

- говорив Анджей Вайда на прем'єрі в Харкові.

Я дуже довго йшов до цього - до відвідування могили мого батька, але я розумів, що поки я не зроблю фільму про «Катинь», я просто не можу сюди приїхати.

 

Кладовище жертв тоталітарного режиму в Харкові.

Мені дуже подобається цей цвинтар, дуже красивий, дуже благородний. І мені подобається, що там пам'ятають про всіх похованих, не тільки про офіцерів.

Режисер зізнався, що не думав взагалі дожити до моменту, коли настане можливість зробити такий фільм. Аж до 1989 року, коли Горбачов привіз відомі документи з підписом Сталіна про те, що треба ліквідувати цих поляків, і стояла дата - «5 березня 1940»

...28 квітня 2010 року на сайті Росархіву було розміщено надсекретні документи з так званої Особливої папки №1 про розстріл у Катині в 1940 році польських офіцерів співробітниками НКВС. Серед них записка наркома внутрішніх справ Берії від березня 1940 року з рекомендацією про ліквідацію військовополонених польських офіцерів зі справжніми резолюціями Сталіна, Ворошилова, Молотова, Мікояна, а також постанова Політбюро від 5 березня 1940 року, де висловлюється згода з пропозиціями Берії.

Вирішувати, кого розстріляти, а кому зберегти життя, постановою політбюро від 5 березня було доручено «трійці» у складі заступників Берії Меркулова та Кобулова і начальника 1-го спецвідділу НКВС Баштакова, який відав обліком ув'язнених.

За словами тодішнього очільника Росархіву, серед цих секретних документів є й рукописна записка від голови КДБ Шелепіна, датована 1959 роком, де він інформує керівництво партії про знищення справ на розстріляних польських офіцерів.

На місці поховань у Харкові впродовж 90-х років було проведено спільні українсько-польські ексгумаційні роботи з подальшим урочистим перепохованням у присутності офіційної польської делегації та родичів загиблих.

1991 рік. Початок ексгумації останків польських військовополонених у Харкові. 

За рішенням Президента України Леоніда Кучми і президента Польщі Олександра Кваснєвського в Харкові відбулося урочисте закладання освяченого Папою Римським Іоанном Павлом II пам'ятного каменя під Цвинтар Жертв тоталітаризму. 17 червня 2000 року було відкрито сам цвинтар.

Полковник Микола Миколайович Мурзін, який вдень і вночі займався справами репресованих у Харківській області і розповідав подробиці харківським журналістам, не дожив до цього дня - раптово помер. Не витримало серце... Ми в редакції обговорювали його смерть і дійшли висновку, що полковник не пережив емоційної напруги.

А ось у Росії 1994 року від слідчого Яблокова зажадали припинити кримінальну справу за смертю винних. Той закрив справу, визнавши, проте, Сталіна, членів Політбюро, керівництво НКВС і виконавців розстрілів винними у скоєнні воєнних злочинів проти миру і людяності згідно зі Статутом Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі.

Через три дні цю постанову скасували. Яблокова зняли з розслідування, справу формально продовжили. Припинили справу №159 у 2004 році - знову через смерть винних.

Багато матеріалів засекретили.

Зі спогадів Анджея Вайди про фільм «Катинь»:

- Коли ми з Христиною (дружиною, - ред.) приїхали на прем’єру в Харків у квітні 2008 року, нам дозволили зайти в будівлю колишнього НКВД, де був убитий мій батько. І зовсім вражені ми побачили табличку на честь Дзержинського.

 

Про це Христина розповіла під час обіду з Президентом Ющенком. Через десять днів табличка зникла. Ми запропонували, щоб польська Рада охорони пам’яті боротьби та мучеництва, профінансувала тут нову, присвячену жертвам НКВД. Через півроку нас запросили на церемонію відкриття цієї дошки. На прохання Президента Ющенка до напису «Родини з Польщі» додано «і український народ».

 

Мій фільм про історичну трагедію, але він спрямований проти нелюдської системи, якої вже не існує. І якщо вона розвалилася, значить, на це були глибокі причини. Саме суспільство визнало, що ця система не може існувати.

 

У Росії 10 квітня 2010 року в авіакатастрофі під Смоленськом загинула польська делегація на чолі з президентом Лехом Качинським. Поляки летіли, щоб вшанувати пам'ять катинських жертв.

Доповідь про результати розслідування катастрофи представила комісія Сейму Польщі, її очолив колишній міністр оборони Антоній Мачеревич.

Немає сумнівів у тому, що трагедія була результатом низки навмисних дій як у сфері капітального ремонту літака Ту-154М <...>, навмисного неправильного приземлення літака за тисячу метрів перед аеропортом російськими диспетчерами, так і в тому, що стосується аварії та вибухів, які зрештою знищили літак та призвели до загибелі президента Польщі та всієї урядової делегації,

- йдеться у звіті комісії.

ДОВІДКА «Громади»

Це не перше вбивство польського лідера. Після початку німецько-радянської війни прем'єр-міністр польського уряду в еміграції Владислав Сіко́рський (1881 – 1943) підписав договір про співпрацю з СРСР і домігся сформування на радянській території армії з польських громадян, до складу якої входило чимало українців; пізніше армія воювала по боці західних союзників (корпус генерала Владислава Андерса).

Після того, як генерал Сікорський дізнався про розстріл польських офіцерів в Катині, він розірвав дипломатичні відносини з СРСР і наполягав на тому, щоб Англія теж припинила відносини з СРСР.

Загинув в авіаційній катастрофі неподалік від Гібралтара. Літак упав в море через 16 секунд після старту. Офіційне розслідування встановило, що причиною падіння літака були технічні неполадки, але деякі історики досі схиляються до версії авіакатастрофи як інструменту вбивства.

Останній політ генерала Владислава Сікорського. 

...23 березня 2022 року польський фотожурналіст Анджей Ланге повідомив про руйнування на харківському Цвинтарі жертв тоталітаризму.

На цвинтарі видно сліди від вибухів, кулі влучили в таблички з іменами польських офіцерів, убитих НКВС, - повідомив він. - На хрестах помітні сліди від шрапнелі, на землі можна побачити воронки від бомб.

 

Одна ракета влучила в бетонну огорожу, дві - на територію самого цвинтаря, а касетний снаряд врізався в постамент одного з хрестів, осколки якого знищили пам'ятні таблички.

Харківське кладовище жертв тоталітаризму. Березень 2022. 

Лиходії - винуватці трагедії - Сталін, Берія та понад сім сотень (!) енкавеедистів, які отримали нагороди за вбивство польських офіцерів, давно самі небіжчики і киплять у пекельних котлах.

Чому ж зараз я думаю про це, і ця історія пронизує кулею серце? Можливо, тому що душа замерзає при думці про те, що нікого не покарано і навіть із Пекла буває реінкарнація...

***

З виступу голови правління Федерації катинських родин у Сенаті Республіки Польща, Варшава (12 березня 2025 р.) під час голосування за Резолюцію про 85-ті роковини Катинського розстрілу:

Ми знаємо фразу Норвіда: «Минуле - це сьогодні, тільки трохи далі». Через 85 років після Катинської різанини це «подальше» не повинно обмежуватися підручниками історії та пам'ятниками, які зрідка відвідують.

 

...історія - жорстока господиня, вона не зупиняється і не дає перепочинку. За словами Станіслава Свяневича, який вижив, упродовж десятиліть сім'ї жертв жили в тіні Катині. З іншого боку - це все ще історія «без останнього розділу», як писав генерал Владислав Андерс.

 

Сьогодні Катинські некрополі в Росії (Катинь і Мідне) недоступні, а в Україні перебувають під загрозою війни. Бомби падають на Харків, російські безпілотники літають над Києвом.

 

Катинь - це попередження: якщо ми не проявимо пильність, якщо ми не проявимо рішучість, історія напише нові драматичні глави, і нові сім'ї житимуть у тіні трагедії.

 

Будь ласка, пам'ятайте цих молодих, сміливих людей, яких поглинув вихор історії.

Цей матеріал опубліковано за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

О шостій годині вечора Холодної війни. Європейська армія як гігантська бюрократична вправа...

Якщо вам цікавий цей вміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: