О шостій годині вечора Холодної війни. Європейська армія як гігантська бюрократична вправа...

Той «сьогоднішній день» настав у травні... 1952 року.

Тепер, мабуть, тільки історики пам'ятають, що тоді - у травні 1952 року - було підписано договір про створення Європейського оборонного співтовариства - спроби західноєвропейських держав за підтримки США створити наднаціональну армію.

На тлі закликів Трампа до країн ЄС підвищити військові бюджети зростає невпевненість серед європейських політиків у тому, що на США можна як і раніше розраховувати як на союзника по НАТО, а також побоювання, що Вашингтон налагоджує зв'язки з Москвою. На кону і наша з вами доля.

Чи станемо ми цього разу свідками повноцінної трансформації Європейського союзу з економічного і політичного об'єднання в оборонний союз?  Про що нам повідала ця історія?

Досліджуючи питання, «Громада», в газетному архіві британської газети «Гардіан» знайшла статті своїх колег, що описують події часів початку Холодної війни...

Від нашого кореспондента. 10 травня 1952 р. Париж

Сьогодні о шостій годині вечора глави делегацій шести країн-учасниць: Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів, Бельгії та Люксембургу парафували текст договору про створення Європейського оборонного співтовариства зі спільними адміністративними та військовими органами національної оборони, спільним бюджетом, спільною уніформою, однаковим терміном військової служби та спільним військовим статутом.

«1000 слів... Стройові вправи для європейської армії». На початку Паризької конференції з європейської армії німецький карикатурист Келер зображує труднощі, з якими стикається створення по-справжньому інтегрованої європейської армії. Автор: (c) Келер. 

Переговори тривають уже 20 місяців відтоді, як пан Плевен зробив свою пропозицію в 1950 році, яку тоді зустріли з презирливою насмішкою багато людей, які відтоді почали розглядати її в дещо іншому світлі. Щоправда, в Парижі немає жодних ознак ентузіазму з приводу революційного кроку, підготовка до якого вже завершена експертами. З іншого боку, немає жодних ознак шаленого опору.

Понад те, хоча Європейське оборонне співтовариство ще не отримало схвалення шести урядів або формальної ратифікації шести парламентів, проєкт його статуту з'являється на світ разом із двома протоколами, які охоплюють взаємні зобов'язання членів Європейського оборонного співтовариства та Організації Північноатлантичного договору, а також проєктом договору між членами співтовариства й Сполученим Королівством, уряд якого нещодавно ледве приховував свій скептицизм щодо здійсненності всієї схеми.

Від нашого дипломатичного кореспондента. 28 травня 1952 р. Париж

50-річний договір про створення Європейського оборонного співтовариства (EDC - European Defence Community) між Францією, Італією, Федеративною Німецькою Республікою, Бельгією, Голландією та Люксембургом було підписано сьогодні вдень у Салоні годинників на набережній Орсе міністрами закордонних справ шести зацікавлених країн. Цей договір, який у кількох важливих відношеннях є прямим доповненням до німецьких договірних угод, підписаних учора в Бонні, підводить до успішного завершення більш-менш безперервної роботи експертів шести країн протягом року.

У листопаді 1950 року прем'єр-міністр Франції М. Плевен запропонував створити європейську армію, а представники шести країн уперше зустрілися в січні 1951 року.

ДОВІДКА «Громади»

Рене Жан Плевен (1901 - 1993) - французький політик і державний діяч.

У 1940 році він приєднався до заснованого Шарлем де Голлем патріотичного руху французів за національну незалежність Франції від фашистів - «Франція, що бореться». На піку своєї політичної кар'єри, з 1950 до 1952 року, Плевен був двічі прем'єр-міністром Франції.

Після ратифікації договору, що, як очікується, відбудеться до кінця цього року, шість держав розпочнуть об'єднання своїх збройних сил у єдину армію, якою керуватимуть спільні наднаціональні інститути.

Німецька Федеративна Республіка згодом почне набирати й організовувати свої перші післявоєнні військові підрозділи. Сформована таким чином Європейська армія діятиме як невід'ємна частина Організації Північноатлантичного договору.

Підрозділи сил EDC зможуть діяти під егідою НАТО в країнах, які не є членами EDC, і, зі свого боку, підрозділи НАТО, що складаються з держав, які не входять до EDC, зможуть діяти в країнах EDC.

«Ремонт не такий простий, як усе це». 12 грудня 1951 року німецький карикатурист Бойт ілюструє труднощі, які доведеться подолати «Шістці» під пильним оком Вінстона Черчилля, колишнього прем'єр-міністра Великої Британії, якщо вони хочуть створити європейську армію. Канцлер Німеччини Конрад Аденауер Конрад (ліворуч) і міністр закордонних справ Франції Робер Шуман (праворуч) намагаються без особливої надії завести машину. Карикатура Беута на переговори про створення європейської армії (12 грудня 1951 р.). Джерело: (c) 2006 Hamburger Abendblatt. 

Хоча уряд Сполученого Королівства не бажає ставати членом EDC, він неодноразово обіцяв максимально тісний і активний зв'язок з ним.

Підрозділи Королівських ВПС повинні не тільки активно і безпосередньо співпрацювати з військово-повітряними силами EDC, а й Сполучене Королівство проводитиме навчання у Великій Британії військовослужбовців EDC.

Як останню обіцянку британської доброї волі та підтримки EDC пан Іден сьогодні підписав договір між Сполученим Королівством і шістьма членами EDC, в якому Сполучене Королівство на взаємній основі та доти, доки воно є членом НАТО, бере на себе зобов'язання надавати «всю військову та іншу допомогу і сприяння у своїх силах» будь-якому члену EDC, який зазнав нападу.

ДОВІДКА «Громади»

Сер Ентоні Іден (1897 —1977) — британський державний діяч, консерватор, у 1935-1938; 1940-1945; 1951 — 1955 роках міністр закордонних справ, у 1955–1957 роках 64-й глава уряду. Він одним з перших розповів усьому світу про плани нацистів знищити всіх європейських євреїв. Саме йому належить заслуга з порятунку кількох сотень тисяч євреїв від Голокосту.

Ще один договір, підписаний сьогодні вдень у Кваль д'Орсе, безпосередньо стосується зобов'язань щодо взаємної допомоги шести країн EDC і 14 країн НАТО. Напад на будь-якого члена однієї країни буде розглядатися всіма країнами іншої країни як напад на них самих. Оскільки тільки Федеративна Республіка Німеччина не є членом НАТО, результатом цього договору є поширення взаємних прав і зобов'язань НАТО в галузі безпеки на Німеччину.

...Ще 2 вересня 1950 року, коментуючи зусилля західних держав із переозброєння, у статті під назвою «Європа може захистити себе, але чи хоче вона цього?» газета La Gazette de Lausanne розмірковувала про реальність радянської загрози та описувала настрій європейських народів щодо ризику нового конфлікту. 

Скріншот «Громади»: (c) La Lettre Hebdomadaire du Journal de Genève et Gazette de Lausanne (фрагмент). 

Від нашого кореспондента. 31 серпня 1954 р.

319 голосами проти 264 Національна асамблея виключила договір про Європейське оборонне співтовариство зі свого порядку денного сьогодні ввечері під час процедурного голосування, перш ніж дебати пройшли більше половини свого ходу.

Пропагандистський плакат проти договору про створення Європейського оборонного співтовариства, підписаного 27 травня 1952 року. Плакат: Архів світової історії/Alamy. І скріншот редакційної статті «Гардіан». 

Таким чином, договір, спочатку ініційований Францією, був убитий найменш гідним чином, перш ніж більшість його захисників навіть отримали можливість розвинути свої аргументи.

Редакційна стаття. 31 серпня 1954 р.

Європейське оборонне співтовариство настільки близьке до смерті, що це не має жодного значення.

Якимось чином процес об'єднання західноєвропейських країн у гармонійне співтовариство має бути продовжено, і якимось чином Сполучені Штати мають бути переконані не відмовлятися з обуренням від своїх європейських зобов'язань.

Тягар для Британії та британського керівництва, безумовно, збільшиться. Зараз не час ставитися до Європи як до віддаленого місця, яке мало стосується Британії: на карту поставлено нашу власну долю, а також майбутнє Франції та Німеччини.

«Непокірний наречений. Ну ж бо, скажеш «так»?». 22 вересня 1954 року, після того, як Національні збори Франції 30 серпня 1954 року відхилили план Європейського оборонного співтовариства (ЕОС), французький карикатурист Сезар Гарсія ілюструє зусилля США, Канади, Великої Британії та інших держав, які зібралися в Лондоні, у пошуках рішення щодо переозброєння і відновлення суверенітету ФРН. Франція дуже неохоче ставиться до ідеї переозброєння Німеччини і прагне отримати гарантії, перш ніж дати свою згоду. Зліва направо: державний секретар США Джон Фостер Даллес, федеральний канцлер Конрад Аденауер (наречена) і П'єр Мендес Франс (наречений), прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Франції. Міністр закордонних справ Великої Британії Ентоні Іден тримає шлейф нареченої, ліворуч від нього - Вінстон Черчилль, прем'єр-міністр Великої Британії. Автор: CESAR Гарсія.

- Відтоді неодноразово періодично робилися спроби повернутися до ідей спільної зовнішньої політики, безпеки й оборони в Європі, - розповів «Громаді» історик Володимир Пономаренко.  - Ще в 1988 р. Франція і Німеччина заснували спільну бригаду швидкого реагування, яка стала основою для Єврокорпусу зі штаб-квартирою в Страсбурзі. Пізніше до його засновників приєдналися Бельгія, Іспанія та Люксембург.

Активісти розгортають банер на підтримку України біля будівлі Європейської ради перед самітом ЄС у Брюсселі, Бельгія, середа, 5 березня 2025 року. 

Сучасна загальноєвропейська концепція безпеки (Common Foreign and Security Policy - CFSP) детально викладена в рамках Маастрихтського договору 1992 року.

Основні її цілі - охорона спільних цінностей, інтересів, незалежності та цілісності ЄС; забезпечення безпеки ЄС будь-яким доступним способом; підтримання миру і зміцнення міжнародної безпеки; організація міжнародного співробітництва; розвиток і зміцнення демократії та законності, повага до прав людини і базових свобод.

В Амстердамському договорі 1997 року було чітко сформульовано головні напрямки оборонної політики. Європейська рада наділялася правом ухвалювати рішення про формування спільної оборонної політики. Було визначено сфери її застосування: гуманітарні та рятувальні завдання, завдання підтримання миру і завдання бойових сил в управлінні кризами, зокрема миротворчість.

Пакет рішень про систему європейської оборони було ухвалено на Гельсінському саміті ЄС у грудні 1999 року. Він стосувався концепції формування європейських сил швидкого реагування. Було вироблено так звану головну мету - основне завдання конструювання майбутніх сил. Заклик до досягнення «головної мети» отримав енергійний відгук більшості членів ЄС і навіть деяких країн, що не входять до Союзу.

20 листопада 2000 року відбулася Конференція із зобов'язань щодо збройних сил, на якій усі члени ЄС (окрім Данії, яка вирішила не брати участь) назвали контингенти, що виділяються ними до складу європейських військ: понад 100 тис. військовослужбовців, приблизно 400 бойових літаків і 100 суден.

У 2001 році Європейська рада розробила детальну програму проведення спільних навчань сил швидкого реагування та інших структур Євросоюзу для відпрацювання колективних дій у кризових ситуаціях.

У 2003 році країнами ЄС було ухвалено Європейську стратегію безпеки, а в 2004-му в Бельгії утворено штаб загальноєвропейського збройного формування.

На цьому завершився попередній етап побудови спільної оборонної політики ЄС.

Російський ведмідь пробує НАТО на зуб. Автор: Сергій Йолкін.

Історик зауважив, що ідея створення Євросоюзом власних військових сил від самого початку зустріла скептицизм і заперечення з боку НАТО і конкретно США. Сполучені Штати завжди хотіли, щоб європейці робили більший внесок в атлантичну військову організацію, і побоювалися, що зближення між європейцями в оборонних справах призведе до зміни співвідношення сил під час ухвалення рішень у рамках альянсу.

Протиріччя підійшли до критичної межі 2003 року під час вирішення питання про війну з Іраком.

США, які розраховували на сили НАТО, несподівано зустріли опір деяких членів ЄС, зокрема Франції та Німеччини. Глави цих країн не хотіли, щоб блок НАТО використовувався як інструмент американської політики, яку Європа не схвалює.

Розбіжності досягли такого рівня, що чиновники Пентагону заявили, що озброєння Європи не відповідає військовій доктрині НАТО і становить загрозу альянсу. І тільки після численних публічних заяв Тоні Блера і Жака Ширака про те, що Європейські збройні сили не заважатимуть існуванню НАТО, ситуацію вдалося стабілізувати.

На початку 2007 року у Франції на виборах переміг неоконсерватор Ніколя Саркозі. Він продовжив розвивати ідеї Європейської оборонної політики і як основне поставив завдання подолання протиріч між НАТО і системою європейської оборони.

У 2007 році, з підписанням Лісабонського договору, створено Європейську службу зовнішніх дій. Конкретніше для оборони Лісабонський договір запровадив низку цікавих механізмів, включно із взаємодопомогою в разі терористичних атак на території ЄС і постійним структурованим співробітництвом (PeSCo) для тих держав-членів, які хотіли б узяти на себе більше зобов'язань одна перед одною в галузі оборони.

У контексті фінансової кризи, що почалася 2008 року, міністри зустрілися в Генті 2010 року, щоб вивчити можливість запуску PeSCo і поліпшити об'єднання і спільне використання оборонних можливостей.

Глобальна стратегія ЄС, опублікована влітку 2016 року, завершила рік двома планами, в яких викладалися деякі амбітні пропозиції.

Європейські лідери зустрілися 25 березня 2017 року, і ми звично почули новий шелест паперу...

До эпидемии ковид-19 оставалось два года, до полномасштабного вторжения РФ в Украину и страшного кровопролития в Европе пять лет…

Постскриптум...

У березні 2025 року Верховний представник із закордонних справ і політики безпеки та Європейська комісія представили  «Білу книгу для європейської оборони - готовність 2030».

Комісія також представила в рамках плану ReArm Europe/Readiness 2030 детальний оборонний пакет, що надає фінансові важелі державам-членам ЄС для стимулювання інвестиційного сплеску в оборонні можливості.

Читайте також:

Політичний землетрус. Марін та її тато...

Якщо вам цікавий цей вміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас.