Новорічне диво: навіщо підбивати підсумки року? І як це робити з користю для себе?

Але ж саме диво часто створюється людьми…

Рік 2025 добігає кінця. Хтось звично підбиває підсумки року, інші відмовилися від цього - нічого важливого не сталося / найважливіше не відбулося і т.д. Чому я впевнена, що підбивати підсумки кожного року важливо?

Це важливий психологічний інструмент, який допомагає:

• повернути контроль. У хаосі подій нам часто здається, що ми стоїмо на місці. Аналіз року показує реальний масштаб пройденого шляху.

• привласнити досвід. Поки ми не проаналізували подію, вона залишається просто «фактом». Коли ми виносимо з неї урок, вона стає нашим «капіталом».

   

Підсумки – це реальність. Реальність цього року. Неможливо ухвалювати правильні рішення, не спираючись на реальність.

Підсумки - це найважливіше, це те, що на відміну від плинності, має шанс залишитися в нашій пам'яті. А саме наші спогади роблять нас людиною зі своєю історією, з тим досвідом, яким ми можемо ділитися.

 

Але! я часто бачу за своїми клієнтами, що ми можемо зробити процес підбиття підсумків травматичним (причому, не маючи для цього об'єктивних підстав). Це, до речі, відповідь на питання, навіщо розумним людям допомога психолога/коуча для підбиття підсумків.

Одна з причин такої самотравматизації – знецінення своїх результатів та/або ігнорування справді важливих речей, які дали результат, але не такий, на який розраховували.

І ще - дуже потужна оптика, що спотворює, - порівняння сьогоднішніх результатів з тими, які були до війни в інших умовах.

Пам'ятаєте? Нам дуже важливо бачити реальність. Нам потрібні не просто підсумки, а реальна оцінка того, що ми зробили чи не зробили, та чому.

Але все, що ми робили чи не робили, теж відбувалося у конкретних умовах, у певній реальності.

Тому, одна з найважливіших установок це:

Я підбиваю підсумки того, що відбувалося в цих умовах, у цьому місці, з цими можливостями, у тому стані, в якому я перебувала цього року.

Не намагайтеся зробити все за один вечір. Виділіть собі годину в затишному місці з чашкою чаю. Це не іспит, а дбайлива розмова з самим собою.

Чому це не просто гарне гасло, а працюючий інструмент підтримки психічного здоров'я?

Мені дуже запали в душу результати глобального дослідження факторів, які впливають на почуття внутрішнього добробуту. Там теж одним із п'яти основних факторів були дії щодо зміни світу на краще.

І головним показником була не величина чи глобальність цих дій, а їхня регулярність. І приклади наводилися аж ніяк не героїчні.

 

Що може зробити проста людина? Наприклад, принести пиріг хворої самотній сусідці, проводити безкоштовні заняття художнього гуртка для дітей, виступати з церковним хором у лікарнях, висаджувати щовесни квіти вздовж стежки, де зазвичай гуляють мами з дітьми тощо.

Нас на землі мільярди. Крихітний крок, мікроскопічна крапелька добра і вже світ змінюється на краще.

А як це все-таки впливає на психічне здоров'я і внутрішнє благополуччя?

Так дуже просто - ці дії на допомогу іншим, світу в цілому, дають сигнал у нашу свідомість - ми не просто безпорадна "маленька людина", ми можемо змінювати життя не тільки своє, а й інших на краще.

До речі, коли аналізувався фінансовий аспект внутрішнього добробуту, то важливим фактором впливу на нього була регулярна (ключове слово) фінансова допомога іншим.

Розмір значення не мав, а ось регулярність – так.

З погляду відчуття внутрішнього добробуту щомісячні пожертвування у розмірі горезвісної чашки кави виявляються ефективнішими, ніж сума чашок кави помножена на 12, пожертвована один раз на рік.

Чому так? Тому що наша підсвідомість щомісяця отримує сигнал, що якщо я можу допомогти грошима комусь іншому, то в мене все гаразд.

Загалом, маленькі кроки допомоги, невеликі дії щодо покращення миру, країни, міста, вулиці чи свого під'їзду – дають відмінні результати. Зроблений маленький крок у бік добра набагато кращий за глобальні міркування про долі світу без реальних дій!

І для світу, і для нас самих.

Ми завжди можемо зробити крок за межі нашого маленького світу та лише особистих інтересів. Парадокс у тому, що цей крок – у наших інтересах!

Я не можу перебувати всередині ситуації, на яку я ніяк не впливаю.

Злитися, нервувати, обурюватися, засмучуватися, будувати сценарії Апокаліпсису – можу. А сенс?

Все одно не впливаю. Цей клубок негативних емоцій та депресивних думок руйнує зсередини. Закритися від цього неможливо, але треба ставити рамки та повертатися у світ, у якому ти хоч на щось впливаєш.

А на що впливаю? На свій стан, на цьому й фокусуюсь.

Свято наближається! Прочитала першу із запасених заздалегідь різдвяних книг українських видавництв.

Дійсно, дуже миле, добре, різдвяне читання. Душа відпочиває. Єдине, що здивувало, автор – з України, а герої всіх історій – Майкл, Рік, Мішель, Еліс тощо.

Невже у нас не може бути душевних різдвяних історій? Маленьких чудес своїми руками, душевних зустрічей, допомоги та підтримки?

Але загалом гарні, різдвяні за настроєм, історії.

Ви, люди, часто думаєте, що дива здійснюються якимось дивовижним чином. Але їх здійснюєте ви. Люди. Власними ж руками чи руками тих, хто поруч. Тому мене так дратують усі ці ваші картинки. Вони геть не передбачають вашої активної участі, а тим більше – відповідальністі. Нехай якось саме.

 

Саме, але через вас, ваші дії, поступки, слова та почуття. Хоч ви й кажете, що це нецікаво, але мені здається, що тільки так і цікаво. Бути дотичним до дива. Ну, а ми сюди, власне, для цього і приходимо - запустити цю цепочку. Передайте його вам. Така наша роль.

 

Ну а я відправлю черговий донат, щоб відчути, що я хоч на молекулу впливаю на цей світ, що визначає наші життя.

А різдвяні свята, цей дух - це мій найвірніший засіб для підняття настрою.

Читайте також:

Самотні свідки та сторожа Світла. Поети - номінанти на Шевченківську премію-2026

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.