Самотні свідки та сторожа Світла. Поети - номінанти на Шевченківську премію-2026

Ваша оглядачка знає Леоніда Логвиненка з давніх-давен, коли ми працювали в редакціях обласних газет на паралельних поверхах.

Відмінний журналіст та майстер фоторепортажу Леонід, у тому числі й ризикуючи життям поруч із бійцями на фронті, з проникливою силою ловить у свій об'єктив образи наших сучасників: воїнів та священнослужителів, дітей, старих та дорослих, показуючи нам світ нашого життя, смерті та стійкості.

Відкриттям для мене під час війни стала його поезія.

Його збірка віршів та пісень «Поклик срібного вовка», проілюстрована його ж фотороботами.

Як сказано в поданні Харківської державнох наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка,

«у образі срібного вовка уособлює самотнього свідка і сторожа світла, людину, яка не втратила гідності навіть серед руїни. Цей образ об’єднує поезію, фотографію і духовний досвід автора, створюючи багатошаровий художній код книги»

Розумом я усвідомлюю, наскільки важко було членам журі Шевченківського комітету обирати «довгий список» (з якого у фінал вийдуть лише одиниці), а душа шкодує, що у другому турі немає Леоніда.

Шевченківський комітет, як завжди, зібрав у «довгому списку» поетів різних поколінь із різними голосами, які ніби зливаються у багатозвучність нашої доби. І в цьому дзеркалі відображається Україна.

Книга поезій «#приголосніголосні», видавництво «Смолоскип», 2025. Висунуто Чернігівським обласним об’єднанням Товариства «Просвіта».

Олексій Миколайович Бик — військовослужбовець Збройних Сил України, бард, поет. Один з виконавців сучасної авторської пісні, учасник і призер багатьох всеукраїнських конкурсів і фестивалів. Народився 1980 року, смт Сосниця, Чернігівської обл.

Автор знає війну не з чиїхсь розповідей він воював у Третій штурмовій бригаді, зокрема, за місто Бахмут.

Взагалі ж на війні Олексій Бик з самого її початку з 2014 року, коли добровольцем пішов на фронт, став стрільцем, стрільцем-водієм, командиром медичної групи, деякий час перебував і в Донецькому аеропорту.

При цьому не полишав творчості, знаходив можливість писати і на фронті його збірка «Вірші на руці» недарма отримала визнання всеукраїнською премією імені Василя Симоненка. Його вірш «Добровольці Божої чоти» став піснею фактичне гімном українського добровольчого руху.

Суб'єктивне:

Для вираження сильних емоцій серед інтелектуалів модно використовувати обсценную лексику (ємні матюки і висловлювання). Але тут важливий контекст та міра. Цікаво, що сказав би не вигаданий Тарас Григорович?

За великим рахунком, коли людина їде на війну, їй належить з’ясувати дві фундаментальні речі про себе, які визначать на всі сто відсотків її долю у цій м’ясорубці.

Річ перша: ніхто спершу не має жодного уявлення, як поведе себе, коли перша куля пролетить десь зовсім близько. Як ця вібрація повітря, нагло прошитого простору, торкається твого внутрішнього вуха, і ще навіть не почувся свист, адже куля летить втричі швидше за звук, а твій інстинкт самозбереження вже заходиться криком, як панічний божевільний, а тоді свист торкається барабанної перетинки, і ти уже мав би з того знати, що куля була не твоя, однак ця внутрішня істерика не припиняється.

Звикнути до цього неможливо. Але можна навчитися швидко брати себе в руки і не їхати дахом.

З інтерв’ю Цензор.Нет.

Книга поезій «Волокна», видавництво «Саміт-книга», 2025. Висунуто Національною спілкою письменників України.

Микола Семенович Гриценко – поет, прозаїк, журналіст, громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературних премій і конкурсів. Народився у1962 р. у с. Тимченки, Сумська область).

У збірці «Волокна» Миколи Гриценка розкривається надчутливо точний і водночас героїчно-звитяжний, емоційно правдивий образ України в умовах війни.

Психологічна глибина віршів оприявнює інтимність емоцій у моменти найвищої напруги духу в межових станах буття.

На очах у солдата

Не сльози – роса…

На шовковистих травах

Не роси, а – сльози…

Бо солдатська душа

У ясних небесах,

А шовковисті трави

Убили морози.

Пахнуть кров’ю дими.

Пахне димом земля.

Від шаленого болю

Немає спасіння…

Застеляють сніги

Закривавлений шлях.

До святої весни

Воскресіння…

“Українська літературна газета”, ч. 9 (365), вересень 2024.

 «Кримський літопис», Креативна агенція «Артіль», рік видання: 2023. Висунуто Креативною агенцією «Артіль».

Гук В'ячеслав Анатолійович — сучасний поет, прозаїк, есеїст, засновник «сенсо-фізіологізму» як літературного напрямку. Народився у 1974 р., Саки, АР Крим.

В'ячеслав Гук — засновник літературного напрямку «сенсо-фізіологізму» (англ. sense — «чуття», «розум», «свідомість» + physiology — «фізіологія»"). В основі цього напрямку лежить фізичне чуття людини. Це може бути захоплення, біль, радість, смуток, ненависть тощо. Вони можуть сполучатися. Слово виступає при цьому як певний «код» і «ланцюг» між людиною і її чуттями.

У текстах “Кримського літопису” автор надає надмірної ваги слову, його звучанню, значенню й осмисленню, оскільки саме слово, як пуповина, є тим непорушним нерозривним зв’язком, який єднає поета з його батьківщиною Кримом. Поет звертається до вічних тем: народження, життя, смерть, які уособлюють людське існування і є чільними в його наповненні.

Особливе місце у книжці посідає російсько-українська війна, майстерно відтворена поетом у відповідних образах.

Коли я читаю «Щоденник» Анни Франк, я розумію, про що це.

Я пишу це для тих, хто ще й досі вельми жалкує за Радянським Союзом.

1984 рік. СРСР. Маленьке провінційне містечко в Криму. Я – школяр радянської школи, мені 10 років.

Уже 6 років триває війна в Афганістані. Убитих там радянських солдатів ховали через подвір’я школи, де ті колись навчалися. На подвір’я заносили домовину з убитим, а біля неї шикували нас, школярів, – і старші класи, і взагалі малечу.

Від природи я людина надто чутлива. Оце «надто» мені завжди дуже шкодило, шкодить і тепер, але природу не зміниш. Після побаченого жаху я приходив додому, зачинявся в кімнаті і просто плакав, але так, щоб ніхто з домашніх того не бачив. Мені було дуже неприємно і боляче. Усе тіло вкривали мурахи. А ще було відчуття якоїсь безпорадності й приреченості. Мені здавалося, що я ходив не до школи, а до якоїсь катівні, де всі все розуміли, що відбувається, але вдавали, що це так і треба.

З сайту НСПУ.

Книга поезій «У всі дзвони», видавництво: «Друкарський двір Олега Федорова», 2024. Висунуто КЗ «Міські публічні бібліотеки» (Житомир).

Жайворон Михайло Микитович — прозаїк і поет, літературний критик, журналіст. Народився у 1953, у Кочичине, Житомирська область.

До книги увійшли вірші, написані у війну і про війну, яка вона є насправді, зі зруйнованими містами і селами, «вовчим виттям сирен», численними людськими жертвами. Поезія відображає всю гаму переживань сучасного українського суспільства, у якого «кожен ранок як битва, кожен подих як сповідь».

До того ж, ця поезія добірний зразок вишуканої української літературної мови та силабо-тонічного віршування. Не випадково автор є одним із найбільш цитованих українських поетів у підручнику «Українська мова» поруч із іменами Олеся Гончара, Дмитра Павличка, Василя Шкляра, Мирослава Дочинця, Ганни Чубач, Ліни Костенко та інших.

Це затишшя без тиші, як вийнятий ніж

Зі старого чохла невгамовної ночі.

Точить місячний диск чорну сталь роздоріж, —

І страху вже не страшно дивитися в очі.

Тільки біль — від біди.

Гострий щем — від сирен.

Наче камінь по склу — тьмавий слід від ракети.

І колише ліхтар довгі тіні дерев,

За які він готовий щоразу померти.

На розтяжку війни наступаю щомить.

Між безсонням і сном мої рани — окопи.

І допоки десь там прокидається світ,

Я із серця виймаю слова, як осколки.

© Михайло ЖАЙВОРОН

Книга поезій «Навій», видавництво: «Віхола»,  2023. Висунуто ГО «Літературна платформа «Фронтера» (Луцьк).

Павл Петрвич Коробчк  — український письменник (прозаїк, поет, публіцист), військовослужбовець, музикант, волонтер, журналіст. Народився у 1984 р., у Луцьку.

“Навій” є глибоким дослідженням того, як війна змінює людину. Це не просто хроніка битв і жахів війни, а психологічна реконструкція того, як душа переживає наслідки війни. Зображення війни в цій книзі це мозаїка, що складається з осколків спогадів, думок і почуттів, які не дають забути те, що сталося, але і водночас ведуть до спроби відновлення.

Там, де ми садили картоплю, тікали козаки після битви під Берестечком.

Там, де ми з дідом грабали сіно у скирти, були знайдені стоянки Черняхівської культури.

Ось і все. Вся цілісність українця — в одному місці. Нікуди можна не їздити, щоб її осягнути. Вся Україна тут.

Україна — це те, що ми отримуємо від предків і передаємо нащадкам.

І це постійний процес, і він відбувається з нами просто в цю секунду.

«Я маю казку». Тиждень.

Книга поезій «Схима», «Видавництво Старого Лева», 2024. Висунуто «Видавництвом Старого Лева».

Махно Василь Іванович – поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Народився у 1964 р. в Чорткові Тернопільської області.

Його поезія надзвичайно високої художньої вартості. Вона уже стала об’єктом філологічних досліджень. Римовані й верлібри, з незвичними строфами й римами, з цікавою структурою, ці вірші заглиблюють читача у світ справжньої поезії. Перебуваючи багато років в іншокультурному світі, Василь Махно пише українською. Він веде діалог не лише з українською аудиторією, але й з іноземною, транслюючи українські наративи, інтегруючи їх у світову культуру, а зараз для України це надважливо.

Індивідуальна пам’ять може пам’ятати різні речі, але вона не може бути об’єктивною. А є об’єктивна пам’ять — це історичний відрізок, час і події, які в ньому відбувалися. І ми балансуємо все життя поміж цією Сціллою і Харібдою.

З інтерв’ю ЧИТОМО.

Книга поезій «Каміння і цвяхи», «Видавництво Старого Лева», 2024.Висунуто КУ «Міський Палац культури імені Гната Хоткевича» (Львів).

Юлія Юріївна Мусаковська — українська поетеса, перекладачка, зокрема шведської літератури. Членкиня Українського ПЕН. Народилася у 1982 р., Львів.

Книжка складається з двох розділів — А ргіогі та А posteriori розмежованих 24 лютим 2022 року, початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Межа між розділами демонструє, як у часи великої війни й потрясінь ламається і перезбирується мова поезії: голос мусить продиратися крізь оніміння, аби фіксувати та свідчити.

Авторка осмислює мову як дім, прихисток для збереження глузду в часи невимовних жахіть, який розсипається на безпомічні слова. Завдання поета перезібрати ці уламки у нову мову, придатну для оповіді про війну, коли агресор прагне змусити українців замовкнути.

Серед нас є люди, які залишають по собі безцінний дар, за який неможливо віддячити. Це дар свободи, що виборена ціною власного життя.

З проєкту «Воєнний стан» – онлайн-антології есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну.

Книга поезій «Танець Мамая», видавництво «Саміт-книга», 2023. Висунуто Сумською обласною універсальною науковою бібліотекою.

Ігор Зіновійович Павлюк — письменник, науковець і перекладач. Народився у 1967 р. на Волині.

Збірка поезій Ігоря Павлюка «Танець Мамая» (2023) оприявнює один із ключових для української культури архетипів «архетип Воїна-захисника, мудрого характерника, який стоїть на сторожі української землі». Афористичність, екзистенційна глибина, актуалізація проблематика, гострота мотивів усе це виявляє новаторство збірки, утверджує надзвичайну важливість такої поезії, що розкриває українську ідентичність воїнів-захисників, котрі віками формували наратив опору.

Загалом поезія – це, немовби, сплав несумісних енергій. Якщо, наприклад, сплавити м’які метали (мідь та олово) – то утвориться дуже твердий (ріжучий) метал – бронза. Ось і в поезії відбувається аналогічний процес «сплаву», коли образи сплітаються воєдино.

Справді, ми всі зараз живемо в часі важких випробувань – моральних, психологічних, світоглядних… І часто новини розрізають нашу інформаційну стрічку навпіл і сплавлюють, як мідь і олово: позитив одразу врізається в негатив, надія – в біль.

З шнтерв’ю МедіаКіт.

Книга поезій «Тонка коричнева лінія», видавництво «Віхола», 2024. Висунуто видавництвом «Віхола».

Андрій Миколайович Сем'янків, також відомий як Med Goblin — український лікар-анестезіолог, кандидат медичних наук, блогер, популяризатор доказової медицини.

Андрій Сем’янків (MED GOblin) лікар, автор бестселерів «Медицина доказова і не дуже» та медичного трилера «Танці з кістками». Після початку повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони України як військовий лікар.

Поезія військовослужбовця є емоційно складною, проте вона чесна, болюча й особиста. Його вірші, як інструмент рефлексії, фіксації досвіду, а відтак пам’яті про те, що відбувається та якою ціною.

Не можна очікувати, що війна швидко закінчиться. Ніхто не знає, коли вона закінчиться. Це неможливо спрогнозувати. Попереду буде багато хороших новин, багато болю, страждань. Загине ще багато людей, але ми переможемо. З усвідомленням цього і треба жити.

З інтерв’ю BBC News Україна.

Поетична збірка «Лірика», видавництво «Сполом» (Львів), 2023. Висунуто Львівською національною музичною академією імені М.В.Лисенка.

Богдан Михайлович Стельмах — український поет, драматург, перекладач, автор українських пісень. Народився у 1943 р. у селі Тур­котин Львівської області.

 «Лірика» Богдана Стельмаха представляє художні тексти, які є етапними у розвитку сучасної української поезії, формують основи української духовности та відомі широкому колові читачів поза межами України. Енергетика його поетичного слова глибоко вкорінена у національну ідентичність та є справжнім мистецьким джерелом для національної стійкости українців в умовах екзистенційної війни з московськими окупантами.

Не люблю, коли мене називають поетом–піснярем. Може, хочуть підвищити мене в ранзі поета. Поет – він завжди поет. Взяти творчість Ліни Костенко, поезія якої сягнула найвищих вершин, але її віршів майже не співають.

З інтерв’ю Ukrainian People Magazine.

«Сюжет для миті», видавництво: «Твори» (Вінниця), 2025. Висунуто Публічною бібліотекою імені Лесі Українки.

Сергій Миколайович Чирков — прозаїк, поет, публіцист, перекладач. Народився у 1950 р. у с. Новолимарівка Луганської області.

Емоційно книга дуже різноманітна, жива, сьогоденна (від щемливо- мелодійного, пісенного «Поговори зі мною, ноче, поклавши руку на чоло» до нестерпно болючого «Прибув літак. / пів сотні ампутантів / іще з руками, та уже без рук»). Чимало віршів, які вбиваються цвяшками прямісінько у мозок і довго не полишають: «Ні утекти. Ні закричати. / Колодязь від снаряду вглиб. / Це кров моя, сказала мати, / Вронивши у калюжу хліб»).

ПДФ-файли книги Сергія Чиркова розміщені на сайті Публічної бібліотеки імені Лесі Українки і доступні для читання та обговорення усіх любителів поезії України.

Україна?

чому – Україна?

другий Агнець із долею сина?

то виходить, ми трохи рідня...

кров струмує й ніхто не спиня,

ми воскреснемо після загину.

в цьому й сенс –

неодмінно зійти,

на Голгофі лишивши хрести

для молінь,

здивувань

і прокляття,

світ до скону іде від зачаття,

просто йде

і не віда мети.

«Кінечні пісні», «Видавництво «Старого Лева», 2024. Висунуто Громадською організацією «Український літературний центр» (Київ).

Ірина Леонідівна Шувалова —поетеса та перекладачка. Народилася у 1986 р. в Києві.

 «Кінечні» пісні й нагадують нам про близькість кінця, оспівують його, і сигналізують водночас, що цей період відспівування того, що відходить, не вічний що по кінцю настає новий початок. У цьому й полягає потреба співати / думати / говорити про кінець звичних нам речей звичного нам світу адже тільки в такий спосіб ця завершеність може вповні здійснитися, бути сприйнятою і перейденою, а отже, дати місце для чогось нового.

Власне, я про це і пишу: як війна втручається в особистий простір, стає інвазією приватного. Адже війна позбавляє можливості лишатися замкненим у приватному просторі, позбавляє затишку. Зараз ця приватність деконструйована, бо, з одного боку, я пишу про власний досвід, а з іншого – належу до спільноти, яка зазнає агресії. У цьому сенсі моє письмо десь на межі приватного і публічного. Зрештою, і як і все, що пишеться тепер про війну.

Адже писання про війну має спільний вимір, але водночас війна – це завжди дуже приватний біль.

Мова загалом дуже гнучка, але, як і все решта, гнеться до певної межі. Якщо порівняти мову з лозою, то вона гнеться, гнеться, гнеться – а тоді надламується. Після повномасштабного вторгнення я бачу у своєму письмі певний надлам, внутрішні структурні тріщинки, які в ньому з’явилися. Але ця деформація ще триває. Тобто я відчуваю, що маю писати інакше, але ще не знаю, якою буде ця інакшість, коли моя сьогоднішня мова остаточно поламається, а слідом за нею прийде щось нове.

З інтерв’ю Craft:.

Читайте також:

Герой має побороти чудовисько. Прозаїки - номінанти на Шевченківську премію-2026. Серед авторів – харків'яни

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.

Наша місія – просувати демократичні цінності, відповідальну журналістику та права людини.