Зафуричина. Кирило Булкін підслухав, про що говорять котики Ольги Рапай-Маркіш...

Актор, літератор, перекладач, бард і блогер Кирило Булкін. У Києві його знають добре і як радіожурналіста (зокрема - київської редакції Радіо Свобода), і як актора театру та ведучого телебачення.

Дивно, якою гарною є його сценічна мова (рідкість у наш час, навіть для артистів із профільною освітою).  Пан Кирило насправді фізик, причому - у найскладнішій спеціалізації цієї науки - теоретичній фізиці, яку він опанував аж до аспірантури Інституту теоретичної фізики.

І, завдяки йому, на фестивальній виставі на мене чекало ще одне відкриття - скульпторка Ольга Рапай-Маркіш (1929 - 2012), до речі, уроджена харків'янка. За плечима цієї творчої та тендітної жінки скривджене дитинство та юність: репресії, арешт вітчима, розстріл батька та заслання до Сибіру.

Щоб подивитися на її творчість, доводиться «гуглити», і враження її кераміка залишає приголомшливе своєю виразністю.

Ви тільки погляньте, наприклад, на цього П'єро! 

На фестивалі Кирило Булкін представив свою виставу «Бувальщина і не-. Із записника збирача монологів».

Це цикл усних авторських оповідань - акторських перевтілень, у якому автор, і він же - актор, по-доброму іронізує над людськими пристрастями або ділиться ліричними, а то й сатиричними, сюжетами «з життя».

Як розповів Кирило Булкін, скульпторка Ольга Рапай товаришувала з його матір'ю, вченою-біологом і правозахисницею - експерткою Інституту демократії маєтку Пилипа Орлика Наталією Беліцер.

І він із дитинства запам'ятав кумедні порцелянові фігурки котиків.

Котиків було три. Один - оповідач, а двоє інших слухали: один - розслаблено-вальяжно, інший - зі здивованою усмішкою.

Фото котиків із посиланням на приватну колекцію з'явилося на виставці робіт творчої династії Рапай-Маркіш у Музеї Тараса Шевченка в Києві (2017).  

На жаль, Котик-оповідач із незвичайної котячої трійці кудись зник, але автор «Бувальщини і не-» добре пам'ятає, як змалечку його уяву хвилювала думка: про що ж міг розповісти Котик-оповідач своїм котикам-слухачам?

Так народилася дивовижна лірична казка під назвою «Зафуричина».

Мені, як журналістці, яка все життя працює зі словом, - цей казковий монолог від імені Котика-оповідача видається абсолютно геніальним.

Уявіть собі, автор повністю вигадав казкову котячу мову, граючи словами і фонетичними алітераціями так, що звуки перетворювалися на чарівні, фантазійні, а, часом, і філософські образи, сповнені любові до світу і всього живого.

Мабуть, є якась космічна таємниця в тому, як народжуються слова, образи, земний світ і сам Всесвіт, населений живими, мислячими і чуттєвими істотами.

І, звісно, розглядаючи на своєму моніторі порцелянові скульптури Ольги Рапай і згадуючи «Бувальщину і не-» Кирила Булкіна, я не можу не думати про те, що ріднить цих близьких за творчим духом людей різних поколінь, - ставлення до життя, людей і тварин як до найбільшої цінності. Незважаючи на всі випробування, які подруга його мами пережила в минулому, а ми переживаємо сьогодні...

У мене немає професійної камери, я була всього лише глядачкою, тому монолог «Зафуричина» на фестивальній сцені не змогла (та й не стала б) записувати для вас, дорогі мої читачі.

Але, витративши деякий час, я знайшла його у відео-збірці Кирила Булкіна на ютуб.

Насолоджуйтеся!

Читайте також:

На полі крові. Вічна притча про Іуду та Херсонська кава, яка народилася в кавуні…