Проєкт «Неймовірні». Жінки, які працювали для України і світу

«Тимчасово зачинено», – повідомляє сайт Музею, який від 2008 року розвивається із прагненням діалогу про рівність  жінок і чоловіків. Музей формувався за підтримки Українського жіночого фонду, Глобального фонду для жінок, Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні.  Повідомлення про тимчасову недоступність для відвідувачів не означає бездіяльність колективу. 2008 року вони стали першими із  майже викличним задумом – «Створимо музей про себе!»   Жіноча та гендерна історія у кожної країни інакші, хоча соціальні ролі схожих суспільств теж перегукуються. Тож що в умовах воєнного стану під силу  Музею з проспекту Героїв Харкова? Яких героїнь шукають і популяризують  співробітниці? У якій європейській столиці знайшли розуміння і підтримку?

22 серпня 2022 року в Домі історії Австрії у Відні відбулася перша виставка Музею поза межами України «Мій голос має значення: українські жінки про війну». На виставці було представлено 12 жіночих розповідей.

Скріншот «Громади». Історії з Харкова – художниця Олена Федотова і журналістка Ганна Гін

Через рік після віденської презентації триває робота над новою виставкою. Її вирішили назвати  коротко – «Неймовірні».  Уже не фотографії й тексти розповідатимуть світу про українських жінок, а роботи художників і художниць. Музей планує організувати онлайн- і офлайн-виставки про учасниць державотворення в минулому і в наші дні, представниць різних сфер і різних епох. Та й відомих особистостей представити по-новому.

Марія Чорна. Письменниця Марко Вовчок. Фото з відкритих джерел

Наступного року відзначатиметься 140-річчя руху українок за свої права та ідентичність. Багато імен і справ наших співвітчизниць  за цей час залишаються маловідомими чи зовсім забутими.

Олена Федотова, художниця і волонтерка. Портрет актриси Віри Холодної. Фото із соціальних мереж

Музей  жіночої та гендерної історії  запрошує авторок і авторів скористатися можливістю й показати свої роботи широкій аудиторії. «Приєднуйтесь до проєкту, який висвітлює нашу країну та наше неймовірне жіноцтво!» – пишуть музейниці у соцмережах. Арт-директорка Марія Чорна і директорка  Тетяна Ісаєва звернулися до громадських організацій з пропозицією приєднатися до проєкту 140-річчя українського руху та простору гендерної культури за посиланням https://www gendercultire.space

Тетяна Корнієнко. Портрет Ольги Рапай

У кожної роботи майбутньої виставки «Неймовірні», у кожної зображеної на портреті жінки – власні драми і варті захоплення справи, твори, що заслуговують означень «шедеври». Розповім про народжену в Харкові одну з найвідоміших українських керамісток Ольгу Рапай-Маркіш (1929–2012). Вона – донька розстріляного у справі Єврейського антифашистського комітету поета і драматурга Переца Маркіша і репресованої як «член родини зрадника Батьківщини» філолога Зінаїди Йоффе. У 1953 році Ольга, тодішня київська студентка, була заарештована як дочка ворогів народу і заслана до Сибіру, а потім на північ Казахстану. За нею поїхав її наречений, теж студент і майбутній скульптор Микола Рапай. Після звільнення і реабілітації повернулася до навчання і отримала диплом за спеціальністю скульптора. Безробіття, київські поневіряння. І, як сама вона говорила, «глинотерапія», тобто робота. Працювала в галузі декоративної пластики та з кінця 1960-х років, переважно монументальної декоративної скульптури (фантастичні звірі й птахи), архітектурна кераміка (панно, рельєфи, антропоморфні вази).

Ольга Рапай та її роботи. Колаж зі сторінки Фейсбук Тетяни Корнієнко 

1 серпня 2023 року в Києві  відкривали меморіальну дошку поряд із живописним панно Ольги Рапай «Я люблю тебе, Україно!» на Будинку національних творчих колективів. Присутнім роздали маленькі торбинки із соняховим насінням. Бо ця жінка любила годувати пташок насінням соняхів, які усміхалися сонячно з її робіт. Тож насіння припасли, щоб годуючи міське птаство, згадали молодші сучасники крилату натуру жінки, про яку написано на пам’ятній дошці: «Працювала для Києва і світу».

Читайте також: Чому козіяри бували Марійовичами?