За мотивами картин бабусі онука створила хустки(фото)

 

За Олесиними розповідями вибудовується ось така життєва дорога Ганни Миколаївни Самарської, в дівоцтві Косяченко. «Посеред грудневої холоднечі, в нетопленій хаті в окупованому селі Коптевичівка (частина Богданівки - так-так, саме тієї, що є батьківщиною Катерини Білокур, у якої моя бабуся вчилася в дитинстві) на Київщині народилася одна з найсвітліших і найгеніальніших особистостей, яких я знаю. Моя бабуся, Ганна Самарська,  без перебільшення геній та видатний митець, завжди для мене була і є головним взірцем беззаперечної і безмежної відданості своїй улюбленій творчій праці, несамовитої впертості й рішучості долати будь-які перешкоди до творчості, душевності, людяності і щирої доброти.

Ганна Самарська зі своїми роботами

Саме її прикладом я надихаюся, вважаючи, що можливість займатися творчістю є найбільшим щастям, вартим тисяч недоспаних ночей, усього вільного часу, неймовірних зусиль та повної віддачі. Мене до глибини душі захоплює, як бабуся все життя примудрялася викроїти час на творчість в безперервній метушні між городом, господарством, роботою, родинними клопотами, як багато встигла зробити. Вражає, як проста сільська дівчина-самоучка, завдяки, звичайно, вродженому смаку і здібностям, а головне - наполегливості та мудрому і постійному самоаналізу, змогла досягти такого височенного мистецького рівня.

Учениця і послідовниця Катерини Білокур стала однією з корифеїв петриківського розпису.  Їй доводилося продиратися до творчості через перепони. Доньці селянки-вдови судилося усе життя полоти буряки і доїти корів, а не займатися «буржуазними витребеньками»: навіть паспорт отримати в селі було майже нереально. Але бажання, юної Галі займатися творчістю було настільки великим, що вона готова була заробляти на життя як хатня працівниця, щоб мати змогу працювати ще й у художній артілі у Києві, мчати до незнайомої Петриківки за кількасот кілометрів від рідного дому, бо там щойно організована фабрика розписних сувенірних виробів потребувала працівників.

Прокидатися о 4-й ранку, щоб, приготувавши їсти і попоравши господарство, ще встигнути до роботи намалювати бодай квіточку. Та і в самій Петриківці їй довелося чимало відстоювати своє право на визнання та повагу, адже в цьому усталеному осередку майстрів і понині дуже ревниво та насторожено сприймається будь-яке «чужорідне тіло», парадоксально, але й досі там знаходиться хтось, ладний закинути Ганні Самарській - ага, почесній громадянці Петриківки, народній художниці України, і винахідниці багатьох елементів петриківського розпису! - що вона «не наша». Ставши дорослою, я ще більше дивуюся і захоплююся бабусиною завзятістю, мені важко навіть уявити, як вона викроювала час для творчості в безкінечному, безперервному і такому втомливому конвеєрі роботи, будівництва хати, господарювання на величезному городі.  До глибини душі шкода бабусиних геніальних рук, таких золотих, але завжди чорних, мозолистих, зашкарублих, припухлих і порепаних від роботи.

Але у бабусі в житті завжди є її квіти. Я  ж як ніхто розумію, що творчість здатна зцілити, умиротворити і навіть виправити вади непривабливої дійсності і розцвітити сірість буденності. Життєлюбні живописні бабусині квіти зцілюють не лише її душу, вони здатні наповнити яскравими барвами, світлом будь-кого, хто готовий їх відчути, вони надихають жити і любити життя.

Безмежно пишаюся своєю бабусею. Вітаю тебе, бабусю, з днем народження і бажаю здоров’я та сил ще якнайдовше.

 

Мабуть, саме такі люди, здатні помітити, оцінити і закохатися, підтверджуть Богові, що Його зусилля в наповненні красою кожної краплини світу немарні.

Художниці – бабуся і онука

Я щаслива бути її онукою, бути частиною родини, в якій я є уже четвертим художником і, звичайно ж, мати такий височенний орієнтир на власному шляху.

До дня народження моєї любої бабусі я випустила серію хусточок з її роботами. Умовляти її довелося досить довго, але результатом виявилася дуже задоволена навіть така видатна перфекціоністка, як бабуся. Ці життєствердні квіти здатні перевтілити на мажорний лад будь-який образ, осяяти яскравими барвами сірий день та миттю підняти настрій.

Хустки мають розмір 99х99 см, матеріал - шовк Армані (штучна тканина високої якості, з м’яким блиском, шовковиста і приємна на дотик).

Доповнює хустки альбом творчих робіт Ганни Самарської  «Земле моя, моя Україно!» (частина ІІ), в якому є й  картини, надруковані на хустках, і майже сотня інших, створених за період 2008-2020 років. Це 200 сторінок концентрованої естетичної насолоди для очей і душі.

На відео онука гортає бабусин альбом. Фоном звучить пісня Яблинька»  від гурту «Правиця».

https://www.facebook.com/100001820035437/videos/4138334412909136/

Є в альбомі й маленький розділ «Продовження творчої династії»  – роботи доньки Тамари Вакуленко, її чоловіка Олександра Вакуленка і онуки Ганни Самарської – Олесі Вакуленко.

Уже береться за фарби праонук Ганни Миколаївни, Ясик. Його батько – в ЗСУ. Олеся постійно творчі задуми втілює у проєкти підтримки воїнів. Як розповідає Олеся, «загальна сума зібраних мною коштів для наших дорогих бойових янголів-охоронців з Окремого батальйону спеціального призначення «Дике поле»     перетнула красиву та солідну позначку триста тисяч гривень.  Цей батальйон уже став легендарним, він розпочав контрнаступ на моїй рідній Харківщині 2022 року, визволив там кілька населених пунктів та активно брав участь у всій Харківській операції. Для мене вони усі особливі та майже рідні, бо частиною того батальйону є і мій коханий Роман».

Тож авторські хустки Олесі Вакуленко, створені за мотивами художніх робіт Ганни Самарської теж працюють на Перемогу.

Читайте також:«Я помщуся світу любов’ю» – харківський слід перформансу в Одесі