«Червоне - то любов…». А також сонечка, місячко, драбинка, кривулька, вужик, змійка. Як відроджують  унікальний городоцький шов, який планують внести до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Аби відродити  цей шов, співробітники історико-краєзнавчого музею вдалися до пошуків вбрання, вишитого цим швом, яке городоччани зберігали  у скринях як родинні реліквії, що передавалися з покоління у покоління у спадщину.

Сьогодні ці реліквії є експонатами музею.

Місцеві майстрині популяризують городоцький шов та прагнуть внести його до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Бачили унікальну старовинну вишивку та цікавилися незвичайною технікою городоцького стіба журналісти з різних областей  під час престуру, організованого Харківським пресклубом.

-  Якщо ви глянете на цей шматочок тканини з вишивкою, ви побачите не хрестик, - привертає нашу увагу Ганна Кузбит, директорка Городоцького історико-краєзнавчого музею, натхненниця та рушійна сила відродження городоцького шва. - Техніка городоцького шва складається з окремих технік – тут є сонечка, місячко, півмісячко і півсонечка, драбинка, кривулька, вужик, змійка. Назви цих елементів пов’язані з міфологією, це є символи сили, які давали життя всьому на землі. Тому наш шов є архаїчний, стародавній, старовинний.

За словами Ганни Кузбит,  у городоцькій вишивці переважали яскраво-червоні кольори, десь був чорний та вкраплення синього.

-  Неподалік нас є село Керниця - там вже більше кольорів, там вже жовті є кольори, більше синіх, оливкові, - розповідає вона. - Вишиття виконували на хустках, сорочках, зокрема на плечових уставках, комірцях, манжетах.

Пані Ганна  демонструє нам клаптик тканини з городоцьким швом.

- Сорочка знищилася, лишився лише фрагмент вишивки, а нитки, бачите, зовсім не зблідли, - каже вона.

Городоцький шов – це неймовірна краса. Об’ємний візерунок, завдяки унікальній техніці, направду заворожує. Насичений червоний  колір в українській  вишиванці є символом краси, любові, сили та енергії. І саме глибоко червоний, часом з вишневим відтінком, переважає у городоцькому шві. Тож яку концентрацію любові й сили містить він!

- Показати, як вишивається? - пропонує  нам пані Ганна. Ми радо погоджуємося.

- Оце є драбинка, бачите? Це є петелька, я мушу зайти у петельку, поза петельку,  - майстриня вправно орудує голкою. - Я підтягую цю ниточку, і знову я мушу зайти у петельку, поза петельку і знову накидаю. Це є драбинка.

Ще є місячко, півмісячко, сонечко, півсонечко.

Вони вишиваються за малюнком. Я малюю такі кружечки, контури, тут може бути сегментів 12, тепер я цю ниточку маю прокласти з центру кола до краю, і потім її обкидати поперечними стібками, таким швом як гладь.

Просто на очах народжується  автентичний городоцький шов.

-  Я в останнє тримала голку у 80-му році, - зізнається Ганна Кузбит. - Але коли ми  зараз почали вишивати, мені цей шов запав в душу. Сорок років я не тримала голки в руках. Але  зараз я вишила сорочку городоцьким швом.

Відродження унікальної  старовинної техніки почалося завдяки проєкту "Городоцький шов - роду нашого код», що реалізовувався за підтримки Українського культурного фонду.

-  Цей проєкт мотивував нас  розпочати  пошукову роботу, - розповідає директорка музею. - Ми відвідували мешканців Городка, шукали городоцький шов у родинах. Пошукова робота дала результати. Ми отримали дуже цікаві експонати для нашого музею.

У музеї тепер створено  окремий зал, де представлено ці реліквії.

-  Перша сорочка, яку ми отримали у нашому музеї, вишивалася у 1910 році, - розповідає Ганна Кузбит. - Ось цей фрагмент сорочки, комірець, ми розшукали у Черлянах, довідалися, що це вишивала бабуся 1906 року народження. Можливо цій вишивці більше ста років.

Передали до музею ось цю хустку – це весільній серпанок, що має  130 років. Спадок від прапрабабусі. А наш земляк Роман Горак, письменник, професор, заслужений діяч культури України, франкознавець, колишній директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка, лауреат Шевченківської премії  приніс до нас сорочку своєї бабусі. Це вишивка 1915-1920 років. Наша робота завершилася ось такою сорочкою, це сучасне вишиття, запаска і крайка. Це ми вишили на нашому гуртку дорослих вишивальщиць.

Конкурс "Городоцький шов - роду нашого код" допоміг відновити старовинний  реліктовий шов завдяки тому, що в межах його  відбулося 8 майстер-класів. Десять вишивальниць опанували автентичний городоцький шов. І тепер вже самі навчають городоцькому стібу.

-  Прийшов час, коли наше покоління мусить відродити все найкраще, що лишилося нам у спадок від предків, - певна Ганна Кузбит. - Городоцький стіб важливий для нас сьогодні, бо ми й досі відвойовуємо свою незалежність, самоутверджуємося. Через наш городоцький візерунок  ми можемо сказати "хто ми", де б ми не були,  і нас скрізь впізнаватимуть.

Городоцький шов  сьогодні стає модним. Ним вишивають  на Київщині, у Львові, інших містах. Майстрині приїздять у Городок подивитися на справжню сорочку, набратися досвіду.

Городоцький стіб набуває сакрального сенсу.

-  Разом з нашими майстринями  ми хочемо вишити рушник для міської ради, - ділиться планами директорка. - Коли ми обираємо нашого голову, він має обіцяти народу  бути чесним стосовно громади, і ми хочемо, щоби ті слова він вимовляв на тому рушнику.

Цю унікальну техніку вишивання - не хрестиком чи гладдю, а переплетеною петлею місцеві майстрині прагнуть включити до всесвітньої нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Зараз городоччани працюють над тим,  щоби їхній унікальний  реліктовий шов був внесений до списку  нематеріальної культурної спадщини України. 

Вже презентовано фотоальбом "Городоцький шов - прадавнє вишиття" з QR-кодами, за якими можна перейти на онлайн платформу і побачити скарби у 3D-вимірі, придбано манекени та музейні шафи задля збереження цінних вишиваних експонатів, створено віртуальну колекцію давнього вишиття, гаптованого автентичним городоцьким стібом.

-  Я є патріот Городоччини, і я хочу, щоби  наш шов було внесено,  бо це ідентифікація кожного з нас, це є гордість моя, це - моє. Я хочу носити таку сорочку, а не іншу.

Якщо городоцький шов буде внесено як елемент до нематеріальної спадщини України і ЮНЕСКО, це буде популяризація свого роду.  Ми будемо привабливі, нас знатимуть, до нас будуть йти. 

Але в першу чергу, я має любити своє. Я патріот своєї землі, я хочу, щоби моє жило. Те, чим жила моя бабуся, мій дідусь, моя мама, воно має жити.

Читайте також:

Городоцька громада на Львівщині під час війни: квартири для ВПО, корейський проєкт та допомога ЗСУ

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: 

Телеграм:  https://t.me/gromada_group

Фейсбук:  https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti

https://www.facebook.com/gromada.grp