«Екслюзив «Громади»: як відзначали Великдень у родині Івана Франка? Гонорова паска – це яка? І чому часом доводилося розбирати «челюсти» у печі?

Як Великдень святкували на Галичині?

Про це для «Громади»  – відома франкознавиця, директорка Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, головна редакторка науково-просвітницького інтернет-проєкту ФРАНКО: НАЖИВО Наталія Тихолоз.

-  Мабуть, не усі знають, що Іван Франко, як  етнолог, фольклорист, історик досліджував традиції і звичаї Великодня у своїх наукових та історико-літературних працях, - розповідає Наталія Тихолоз. – У своїх роботах він досліджував сенси і символи Великодня, фіксував знання про українські писанки, народні звичаї та галицько-руські приповідки, пов’язані з Великоднем.

Праці Івана Франка “Южнорусская пасхальная драма” та “Писанки” у тогочасній періодиці. Джерело: авторський проект Наталі і Богдана Тихолозів ФРАНКО:НАЖИВО / FRANKO:LIVE,

Втім найемоційнішим  є мемуарний нарис «Моя вітцівська хата» - спогади про його дитинство, його батьківську хату. Про те, як у батьківській хаті святкував Великдень.

В тиждень, що передував Великодню, селяни ретельно готувалися до свята. У понеділок, як писав у цьому нарисі  Іван Франко, вже їхали на базар, закупляли різноманітні продукти та що кому бракувало з одягу.

«У Чистий, Живний четвер святкують, тобто ніякої роботи не роблять!  І деякі старі люди, найчастіше жінки, як повечеряють у Живний четвер, то їдять аж свячене на Великдень, тобто постять три дні до Великодня. В Живний четвер вечером Христос ходить по землі: хто щасливий у Бога, може його здибати»,

- так описував Іван Франко Страсний тиждень у своєму мемуарному творі.  

-  Нині господині починають пекти  паски у четвер, хтось пече у суботу. Бойки в ті часи, а Іван Франко був бойком, паску замішували у п’ятницю увечері, і в цьому є глибока символіка, - наголошує Наталія Тихолоз. –  Тому що тісто мало підкисати цілу ніч, і зі сходом сонця, так само, як народжується сонце, так само народжувалася і паска. Випікали бойки паску вранці в суботу.

Фрагмент експозиції інтер’єру кухні у батьківській хаті Івана Франка. Джерело: Державний історико-культурний заповідник “Нагуєвичі”.

Слід зазначити, що бойки – це субетнос, харчування якого  головним чином базувалося на вівсяній муці.

Для них пшенична мука – біле борошно належало до сфери гонорового харчу, можна сказати. Не всі бойки мали білу паску, але Іван Франко пише, що у їхній хаті завжди була біла паска. Бо його батько Яків, коваль, не був бідний селянин. Він був маєтний господар.

Як пекли паску?

-  Паска, як пише Франко, це був величезний хліб. І слово «величезний» тут дуже доречне,  - підкреслює науковиця. - Тому що на старих фотографіях, на яких зображено, як святкували Великдень, паски були дійсно величезні.

Це був великий гонор господині. Паска мала бути велика. І чим більша, тим краща.

Анна Франко, дочка Івана Франка, як певний час жила на Закарпатті, згадувала, що паска була така велика, що доводилося навіть розбирати «челюсті» у печі (зовнішній отвір печі – авт.), щоби її витягнути.

Пасківник родини Івана Франка. З фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

 І байдуже, що вона часом могла бути в середині не пропечена. Якщо паска така велика, то пропекти її було тяжко. Анна також  розповідала, що часом бойки місили паску з чотирьох-шести кілограмів борошна.

Уявіть собі, як це можна було замісити і спекти! Паску по всій Україні у той час пекли велику. Кожна господиня хотіла, щоби її паска була найгоноровіша, тобто найбільша у селі.

У автобіографічному нарисі «Моя вітцівська хата» Іван Франко описав процес випікання паски у родинній оселі в Нагуєвичах.

«Паска – се був величезний хліб із чистого пшеничного тіста, розчиненого на молоці та заправленого різним пахучим корінням, як товченими бібками (лавровими горішками), гвоздиками та імбиром, що додавав тісту жовтої краски, а також родзинками. Приготовити се тісто відповідно, вимісити та всадити до печі – се була немала штука та свідоцтво вмілої господині. Паску саджав до печі звичайно сам господар, примовляючи «Господи, благослови!»

 

У Нагуєвичах за бойківським звичаєм у вітцівській хаті Івана Франка пасок пекли дві – велику паску та її посестру, яку так і називали «сестра пасчина».

«Разом з паскою саджали до печі і невеличкі пасочки, які називали перепічками. Посестру та перепічки саджала вже сама господиня, від вмілості та бачності якої залежало також добре випечення того великоднього печива».

Глиняні форми для випікання паски і бабки. З фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка. 

Як випікали  таку велику паску?

-  Випікали її на спеціальній лопаті, яка висіла цілий рік на держаку у спіжарні (господарська будівля - авт.), - пояснює Наталія Тихолоз. - І  раз на рік господар знімав її, і на ній випікалася величезна паска. А наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття замість лопати почали дедалі частіше використовувати пасківники. З’явилися глиняні пасківники, в яких випікали паску, і дерев’яні, в яких носили святити до церкви великодні наїдки.

Клопоти з великодніми “бабами”. Ілюстрація з великоднього номера газети “Народне слово” за 1911 р. Історична ілюстрація з відкритих джерел.

Це було різне начиння, яке мало різне призначення. У Домі Франка у Львові зберігається один такий пасківник, у якому родина Івана Франка освячувала на Великдень продукти.

У дерев’яний пасківник паска, звісно, не влазила. Паску зазвичай несли у великому рушнику або завивали у скатертину, бо вона була дуже велика. У  дерев’яний пасківник складали усяке свячене – масло, сир, ковбасу, усе, що хотіли освятити.

Фрагмент експозиції інтер’єру кухні у батьківській хаті Івана Франка. Джерело: Державний історико-культурний заповідник “Нагуєвичі”.

Франко писав, що свячені писанки або взагалі освячувані яйця є першою стравою, яка переломляє піст.

Франкова оселя у дні Великодних свят. Фото Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі».

-  Писанки, як правило, малювали жінки, - зазначає Наталія Тихолоз. - Писанки мали бути намальовані у кожній сім’ї. Але не кожна господиня чи дівчина вміла їх малювати. І якщо господиня не вміла писанки малювати, вона попередньо домовлялася з писанчаркою, яка малює яйця, і приносила додому  вже мальовані писанки.

В подяку за це  писанчарці несли борошно чи ще щось, що було потрібно. Це  був важливий атрибут, який обов’язково мав бути на Великдень.

Був ще звичай паління вогню.

 

-  У суботу палили вогонь. Ця традиція побутувала в різних регіонах України. Палять його тільки хлопці, тільки чоловіки, жінки і цей час вдома готуються до Великодня. При цьому дійстві не можна було кричати, сваритися, взагалі треба було мовчати. Це був благодатний вогонь. Як фіксували етнографи, селяни дуже часто не могли пояснити, чому вони палять цей вогонь. Чому палите вогонь? Бо завтра Великдень. А вогонь сьогодні чому палите?  Бо звичай такий! Бо треба палити вогонь!

 

За звичаєм, вогонь палили не тільки на дворі. В цю ніч у хаті мала горіти свічка. І всі дуже пильнували, щоби ця свічка не загасла, не потухла.

Звідки походить цей звичай?

Іван Франко у статті «До історії небесного огню в Єрусалимі» (1908) пояснював семантику цього звичаю так: «Від многих людей чули ми таке, що в Єрусалимі всі люди гасять усякий огонь (у страсну суботу). В святій церкві Воскресенія над гробом Господнім у годині, в якій він воскрес (колись), і в ту саме хвилю свічник запалюється ласкою Святого Духа. І від того нового світла розносять усі люди розпалюють огонь на весь рік».

Вогонь у суботню ніч перед Великоднем символізував сходження Святого Духа, світло воскресіння. У народі його часто називали вогнем «Божого гробу».

Ще один цікавий звичай  зафіксував Іван Франко.

Він писав так: у 60-х роках ХІХ століття на Дрогобиччині чоловіки, хлопці і хлопчики ходили  від хати до хати і співали воскресенські пісні. Щось на зразок колядування, тільки на Великдень. Цієї традиції зараз вже немає, і Франко її фіксував, коли вона вже редукувалася. Але такий звичай був.

Поза тим, надходила Великодня неділя, усі йшли до церкви, гучно лунали дзвони, люди христосувалися. На цій хвилі люди з піднесеним настроєм йшли додому, розговлялися, сідали за стіл і куштували великодні страви.

Починали звичайно зі свяченого яйця, яке розділяли між собою і зі словами: «Христос  Воскрес!» - «Воїстину Воскрес!»

Потім люди поверталися до церкви, співали біля неї, водили гаївки. Цей звичай був дуже потужним.

Сам Іван Франко записав цілу низку веснянок і гаївок.

На Великдень стріляли з моздірів - невеличких саморобних гармат, - розповідає Наталія Тихолоз. - Цей звичай трохи тримався навіть до сьогодні, але  у зв’язку з воєнним станом він припинився. Анна Франко, Франкова донька, згадувала, як водили під церквою гаївки, хлопці стріляли з моздірів, були мальовничі одяги, запах весни, повно гамору, сміху, радости.

Стріляння з моздірів на Великдень. Листівка поч. ХХ ст. З фонду Івана Франка в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Слід сказати, що стріляння з моздірів, то була забава ризикова, - наголошує науковиця. -  Якщо подивитися пресу того часу у Галичині, то там знайдемо дуже багато нещасних випадків, пов’язаних зі стрілянням з моздірів. У свідченнях  наводяться випадки, що комусь відірвало руку чи ногу. Часто-густо таке великоднє стріляння з моздірів закінчувалося трагічно: пожежами, каліцтвами, а то й смертю.

Але були і  трагикомічні випадки. Ось який трафунок  був описаний у газеті «Діло» того часу.

«Незвичайна пригода скоїлася з волчинецьким селянином Дмитром Куляком. Вистріли моздірів, що віщували Христове воскресенє, збили його з пантелику. Забувши в просоню, що то Великдень, виміркував він, що се стріляють москалі і чимдуж пімчав до Чернівців, аби – o sancta simplicitas (свята простота!)– замельдувати (повідомити, довести до відома – авт.)  краєвому правительству про московський наїзд. По дорозі стрінув він на зелізничнім мості на Пруті поїзд та рішив вчепитися ваґону, аби тим вшвидше добитися до Чернівців. Отсей буковинського селянина патріотичний прояв покінчився однак для Куляка дуже траґічно, бо Куляк не вскочив на плятформу, та зате упав так фатально, що зелізничні колеса відтяли йому обі руки».

 Одним словом, невесела історія.

Звідки цей звичай бахкати?

- Якщо ми подивимося глибоко у коріння, то побачимо, що він пов’язаний з уявленням про світ, як про безнастанну боротьбу громовержця Перуна  - бога грому, грози і блискавки, а відтак і родючості, та його антагоніста - бога підземного світу Велеса, якого з приходом християнства почали асоціювати з чортом-сатаною, - розповідає Наталія Тихолоз. - Відповідно, хто мав перемогти? Перемогти мав Перун. Коли Перун бореться з Велесом, відбувається боротьба, протистояння. І врешті решт перемога Перуна виявлялася гарним щедрим проливним  дощем.

Звідси маємо традицію обливаного понеділка.

Франкова оселя  у дні Великодних свят. Фото Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі».

 «Обливаються головно молоді люди – парубки і дівчата – сикавками, коновками, збанками. Часом парубки, зловивши котру веселу дівчину, кидають її в річку. Кого ліпше обіллють того дня, так, щоби аж капало з нього, той буде весь рік здоров і веселий.

Замужніх жінок не годилося обливати; така жінка, обіллята чужим чоловіком, має право вилаяти його, коли тимчасом дівка не повинна противитися, а коли лається, то з неї сміються і обливають ще дужче», - писав Іван Франко у своїй етнографічній праці «Людові вірування на Підгір’ю», уперше надрукованій у знаменитому «Етнографічному збірнику» – скарбниці фольклору й народознавства, упорядкованій зусиллями Етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) у Львові 1898 року.

«Сьогодні воскресає не тільки весна, але і Христос воскресає, не тільки зима зазнає поразки, зазнає поразки смерть в усіх своїх формах, зло у всіх своїх проявах, не виключаючи й етичних. Перемагає правда і справедливість: в німій люті, в судорогах корчиться вже безсила кривда, в ніщо перетворюються несправедливі присуди несумлінного судді-боягуза. Торжествує опльовувана вчора, катована і на ганебному стовпі розп’ята любов», - так Іван Франко описав сутність Христового Воскресіння.

Христос Воскрес!

Читайте також:

Як дожити до 100 років? Таблетка молодості, генетичне перепрограмування чи здоровий спосіб життя?

Якщо вам цікавий цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: