Миколай вже приніс подарунки. А хто даруватиме на Різдво? Чи є шанс у Санта-Клауса?

Хто стане в Україні традиційними дарувальниками на зимові свята?

Про еволюцію дитячих подарунків в українській культурі, про те, коли Миколай почав обдаровувати наших дітей, чому саме він приносить подарунки, а не якийсь інший святий, а також про те, які стосунки Миколая з Дідом Морозом і чи правда, що вони обидва свого часу ставали інструментом пропаганди – розмова з Дар'єю Анцибор, фольклористкою, письменницею, антропологинею та  дослідницею українських традицій, міфології та свят, кандидаткою філологічних наук.

- Коли ми говоримо про Миколая, то в першу чергу ми говоримо про єпископа Миколая, - одразу розставляє акценти Дар’я Анцибор. – Коли народився святий Миколай точно невідомо, але у світі дотримуються даних, що  між 270-286 роками. Традиційно день його  пам'яті святкують 6 грудня за новим календарем.

Народився він  у місті Патара в Лікії, в тодішній Римській імперії. Нині це Анталія в сучасній Туреччині. Народився в дуже заможній родині.

Давня базиліка в місті Міра, великому цивілізаційному центрі загадкової Лікії. Це була держава-союз  стародавніх самоврядних міст, досі не розгадана істориками. Сьогодні це музей, розташований у сучасному Демре (провінція Анталія, Туреччина).

Дослідниця українських традицій та вірування підкреслює, що найбільше легенд  серед усіх святих існує само навколо святого Миколая.

- Одна з них надзвичайно популярна і розповідає про трьох сестер, які були дуже бідними, і не могли вийти заміж через те, що у батька не було посагу. І Миколай, дізнавшись про це, вирішив допомогти їм.

Однієї ночі він кинув мішечок із золотом через димохід, і він впав у чобіток чи панчоху, що сушилася біля каміну, - розповідає  дослідниця свят. – Отримавши золото на посаг, старша сестра вийшла заміж.

 

Згодом Миколай підкинув мішечок із золотом другій та третій сестрі, і завдяки цим подарункам дівчата вийшли заміж.

Ця історія лягла в основу традиції класти подарунки дітям у чобіток чи під подушку, як символ милосердя та щедрості святого. 

Різдвяна ретро листівка. 

Це одна з найвідоміших легенд про Святого Миколая, що пояснює походження сучасних різдвяних традицій дарування подарунків. 

У фольклорних та етнографічних матеріалах фіксується величезна кількість «функцій», які виконував святий.

Він покровитель дітей, моряків, рибалок, водіїв, землеробів, мандрівників, воїнів, торговців, пекарів, бондарів, пивоварів, студентів, а також бідних та невинно засуджених.

- Існує  багато легенд про заступництво його на воді, - зазначає Дар’я Анцибор. -  Він вгамовував шторми, відвертав корабельні катастрофи, приборкував морські стихії, воскресив моряка, який впав зі щогли і розбився. Це все про нього. Тому всі рибалки, моряки, всі подорожні, яких він оберігає, поклоняються святому.

 

Храм у Мірі величезний за площею (приблизно як Благовіщенський кафедральний собор у Харкові). Багато розписаний фресками. Священне для кожного християнина місце з потужною енергетикою, яку не змогли знищити ані завойовники, ані природні катаклізми, ані час.

Святий Миколай здобув широку шану,  як Чудотворець, завдяки численним благодіянням і чудесам, які він творив.

Одна з відомих історій про чудо, яке створив Миколай, пов’язана з голодом.

У Мірі був неврожай, і люди потерпали від голоду. І от у порт зайшли судна з зерном, які мали прямувати далі до єгипетської Олександрії.

Фреска з мореплавцями. Базиліка-музей в місті Міра, сучасному Демре (провінція Анталія, Туреччина). 

Святий Миколай попросив моряків віддати частину збіжжя, аби врятувати людей від голоду. Моряки були не проти, але сказали, що коли, прийдуть в Олександрію, зерно треба буде зважити, і одразу буде зрозуміло, що зерна не вистачає.

Святий Миколай пообіцяв, що зерна не стане менше, а буде стільки ж, скільки й було раніше. Так і сталося. Зерно набулося знову під час подорожі, і так Миколай врятував місто від голоду.  

Більше того, зерна вистачило ще й на посів. Це стало приводом для поклоніння Миколаю тих, хто займався зерном.

Святий Миколай помер 6 грудня 342 року у Мирі і був там похований у мармуровому саркофазі.

Саркофаг Св. Миколая. Базиліка-музей в місті Міра, сучасному Демре (провінція Анталія, Туреччина). 

А з 1087 року мощі  святого знаходяться в італійському місті Барі.

Як і чому це сталося?

- У 1087 році християнським святиням у Лікії загрожувало захоплення мусульманами-сельджуками, тому жителі Барі вирішили врятувати мощі святого Миколая, - розповідає  Дар’я Анцибор. -  Барійські моряки буквально викрали мощі Миколая у ченців-охоронців у Мирі, позаяк  вважали, що турки знищать цю святиню.

Кораблі з мощами прибули до Барі 8 травня 1087 року. Мощі тимчасово помістили в церкві Святого Стефана, а потім їх перенесли до нової базиліки, спеціально збудованої.

Папа Урбан II освятив базиліку 1 жовтня 1089 року, помістивши мощі в її крипту. Місто Барі стало одним із найважливіших центрів шанування святого Миколая Чудотворця.

Традиція дарувати почала формуватися у Франції ще у XIII столітті, коли черниці почали дарували подарунки дітям-сиротам. Святий Миколай став приносити іграшки та солодощі в першій половині 16 століття. Особливо популярною  стала ця традиція в Німеччині та Польщі, а потім і в усій Європі.

Різдвяні ретро листівкі. 

В Україну Миколай прийшов з Європи через слов’ян-католиків і німецьких колоністів разом з уявленням про ялинку і Різдво. Традиція розвивалася локально - спочатку лише на заході України.

- На Лівобережній Україні такої традиції не було, - зазначає дослідниця. - Там дарування було прив’язано до якоїсь конкретної події. Діти заколядували - господар подякував їм смаколиками.

Миколай не відігравав на цій території  ролі дарувальника на свята. Дарунки дітям на християнські свята купували батьки  на ярмарках.

З кінця 19-го століття стала повсюдно поширюватися іграшка святого Миколая, що створювалася за німецьким зразком та технологією. На картонну основу клеїли вату, формуючи тіло різдвяного діда. Обличчя вирізали з німецьких літографій із зображенням янгола чи святого Миколая.  На території росії їх називали дідами, а в Австро-Угорщині та Польщі – святим Миколаєм.

Святий Миколай прародич Санта-Клауса?

- Ми не можемо чітко їх ототожнювати, але можна сказати, що вони повпливали один на одного.

Зараз багато хто обирає Санта-Клауса в ролі дарувальника: наче й Миколай, але трошки інший. Можна сказати, кузен Миколая, -  жартує науковиця. - Санта-Клаус з'явився завдяки поєднанню реальної постаті Святого Миколая та американських народних традицій.

Зокрема, вірша 1823 року «Візит Святого Миколая» Клемента Кларка Мура, який описав Санту як доброго, пухкого ельфа, який їздить на санях з оленями, та залишає дітям подарунки, спускаючись в домівки через димар.

А також реклами Coca-Cola у 1930-х, що закріпила образ веселого дідуся з білою бородою  в червоному кожусі, який приносить подарунки на Різдво. 

Рекламний ретро-плакат Coca-Cola. 

До речі, цей образ для для реклами Coca-Cola створив художник Хаддон Сандблом. Саме цей персонаж  так сподобався дітям своїм виглядом, що саме він став основою для створення всесвітньовідомого Санта-Клауса.

Ідея, що він живе на Північному полюсі та  в Лапландії з'явилася значно пізніше, закріпившись у 20-му столітті

А привезли традицію дарування від Миколая в Америку голландські колоністи, які називали його Sinter Klaas.

- Далеко не всі знають, що і Санта-Клаус зазнав утисків, - розповідає дослідниця свят. - У 16-му столітті Лютеранська реформація скасувала шанування святих, у тому числі й день пам'яті Святого Миколая.

Особливо люто викорінювали спогади про нього в Нідерландах, де у присутності дітей урочисто спалювали образ святого на багаттях. У день пам'яті святого Миколая було заборонено випікати пряники й робити подарунки дітям.

Протестанти оголосили святому справжню війну. Але Миколай  і його свято були настільки популярні, що люди стали шанувати його таємно. 

Зрештою протестанти вирішили перенести дарування подарунків дітям на Різдво, але при цьому ім'я святителя прагнули викреслити з пам'яті. Як бачимо, і це не вдалося.

Отже, сучасний Санта Клаус – це багатошаровий персонаж, який зберіг риси Святого Миколая, але отримав свій теперішній вигляд завдяки американській літературі та маркетингу.

Миколай — це  історична й духовна постать,  Санта — казковий персонаж.

Миколай несе духовність, Санта — розважальний елемент свята, відокремлений від церкви, хоча й походить з її традицій. Санта Клаус — це американізована та комерціалізована версія образу Святого Миколая. Втім, основа в обох одна — добрий старий, що дарує подарунки.

Дослідниця свят Дар’я Анцибор спростовує думку, що Діда Мороза вигадали більшовики.

- Дід Мороз був взятий із міфології давньослов'янських племен, - розповідає вона. - Там насправді був повелитель зими та морозів, його називали по-різному: Тріскун, Студенець, Карачун, Зимник і, звичайно, Мороз.

Він уособлював злий дух холоду та давньослов’янські уявлення про сили зими: сковував льодом річки, засипав поля снігом, стукав по деревах, викликаючи тріскучі морози.

Повелитель зими поставав у образі велетенського злого діда, який виморожував також і людей разом із худобою та всіма їхніми припасами. Щоби задобрити Тріскуна-Мороза, для нього приносили жертву. Тобто спочатку не він дарував, а навпаки - йому дарували, бо боялися жорстокості старого.

Уявлення про Діда Мороза, як злого дідугана ламає казка “Мороз Іванович” Володимира Одоєвського, в якій образ Мороза почав перетворюватися з міфічного страховиська на літературного героя.

У цій історії Мороз –  вже справедливий дід, який щедро винагороджує працьовиту Рукодільницю срібними монетами та справжнім діавмантом.  Це був переломний момент: фольклорний дух зими набув людських рис, ставши ближчим до людей.

- Дід Мороз продумувався  багатьма російськими письменниками, - стверджує науковиця. -  Тобто його вигадали не більшовики, він з’явився набагато раніше – ще у російській імперії. Дід Мороз є на різдвяних листівках того часу.

Ба більше! В перші роки після революції більшовики навіть вели запеклу боротьбу з образом Діда Мороза, називаючи його "старорежимним йолочним дідом". Тривалий час Дід Мороз в їх уяві був уособленням буржуазних традицій, і  тому був під забороною.

Втім,  з часом Діда Мороза «дозволили», водночас зробили його не тільки  символом новорічного свята, але й інструментом радянської пропаганди.

Більшовики повернулися до нього у 1935 році, аби відволікти людей від проблем, які наростали, як снігова куля - масові репресії в країні, які перетворили її  на суцільний концтабір, насильницьке насадження атеїзму тощо.

Як відомо, до того часу радянська влада забороняла святкувати не тільки Різдво, а навіть і Новий рік. Але з 1935 на 1936 рік в радянському союзі відбулося перше новорічне свято – перша ялинка для дітей. Ця подія сталася в Україні, а саме у Харкові.

 

Під час першої окупації Львова радянськими військами з  вересня 1939 року до червня 1941 року - ці дві зими Миколай був під забороною. Ялинку ставити було можна, але не на Різдво, а тільки на Новий рік. Замість Святого Миколая  на Новий рік почали активно впроваджувати Діда Мороза, який виступав рупором радянської пропаганди, вже напрацьованої в срср.

У 1941 роц, коли німці захопили ці українські території, почалося «повернення» Миколая. Цей образ активно використовувався в пропаганді на противагу Діду морозу з Сибіру.

Зрештою, обидва персонажі працювали на пропаганду: Миколай – у нацистів, Дід Мороз у радянців.

 Це питання постає сьогодні чи не в кожній українській родині, в якій є діти. Адже загальноприйнятного, впізнаваного усіма дарувальника на Різдво і Новий рік наразі в Україні немає. Тож батьки «викручуються» з цієї ситуації, як  хто може.

 - В родину моїх знайомих, в якій  двоє дітей, Миколай приходить двічі. Спочатку він прийшов до дітей 6 грудня з солодощами і невеликими подаруночками, щоби не з порожніми руками. Він забрав листи від дітей, в яких вони написали, про які саме подарунки мріють. А на Різдво Миколай завітає до їхньої оселі вдруге – вже з цими подарунками, на які чекають діти. Тобто Миколай приходить і дарує двічі.

Хто буде дарувальником, сьогодні вирішують в родинах. Насправді це має стати українською національною традицією, тому що дарування на свята - це частина нашої культури, частина нашої історії та ідентичності.

Хто ж стане символом Різдва в Україні? Святий Миколай? Але він вже має «своє» свято. Чи він приходитиме двічі? А може маленький Ісусик? Або Різдвяний дух? Хто той, кого діти чекатимуть на Різдво, як на Миколая в його день? А на Новий рік як? Чи можливо традиція дарування подарунків на Новий рік взагалі зникне, як це було раніше?

- Я вважаю, що на Різдво має з’явитися якийсь інший персонаж чи істота, які будуть дарувальниками, - ділиться думками Дар’я Анцибор. – Можливо це  буде Дюдя або Морозенко.

"Дюдя" — це дитяче слово, що означає "холод" або "холодно". У деяких джерелах воно згадується як міфологічна істота, що пов'язана з холодом, наприклад, у казці Василя Короліва-Старого. 

Морозенко у фольклорі — це пестлива форма слова "мороз".

Втім, зараз я бачу, що це буде, мабуть, Коза, бо образ її дітям відомий ще з садочка. Вона є у фольклорі, до того ж, чудово справляється зі усіма святами  - від Різдва до Водохрещі. Її  просто треба  «доопрацювати», довести до головного персонажа. На це піде кілька років.

Але вже цього року в Києві  на ярмарках ходила Коза, а не Миколай. Мені здається, вона має усі шанси, щоби виграти кастинг щодо дарувальника на Різдво.  Персонаж вже готовий, костюм готовий. Як на мене, ми наближаємося до Кози. Можливо  мине кілька років і ми побачимо щось нове. Але Дід Мороз має остаточно замінитися іншим персонажем. В нього немає шансів. Це місце наразі вакантне.

А чи є шанс у Санта-Клауса?

- Є родини, які замінили Діда Мороза на Санту. Втім, на загал, думаю, що він не приживеться, - припускає Дар’я. -  Всі розуміють, що це  десь копія Миколая,  отже, вийде, що Миколай приходитиме два рази.

Українська історія обдаровування на Миколая, Різдво й Новий рік хоч і не дуже давня, але надзвичайно яскрава й насичена. У зв’язку зі змінами  суспільних поглядів та різними запозиченнями вона ще не завершена. Вона ще обростатиме новими сенсами й шукатиме свою самобутню форму у сучасному світі.

Але свята з новими персонажами чи без завжди залишатимуть місце для дива і щирої дитячої радості.

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.

Читайте також:

Харків’янин Влад Погрібний отримав нагороду на кінофестивалі ПТАХ у Лондоні, як кращий актор другого плану у фільмі «Історія Лізи», що розповідає  про кохання «сонячних» підлітків

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.