Музика Мирослава Скорика – генетичний код українців. В чому його феномен? Частина І

Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, професор, академік Академії мистецтв України.

Втім, він вважав себе насамперед композитором.

Його творча спадщина - понад 300 творів. Унікальним є те, що він працював майже в усіх музичних жанрах, які тільки існують: оперному, балетному, концертному, камерному, пісенному і хоровому, в духовній та в естрадно-джазовій царині,  в площині театральної музики та музики для кіно, транскрипціях світової класики.

Він повернув в концертний обіг кілька десятків незаслужено забутих шедеврів світової та української музики минулих епох. Блискучий музикознавець, прекрасний піаніст, дириґент.

Його музика – генетичний код українців.

Він натхненно творив музику світового рівня з неповторним українським  колоритом,  духом свободи і прагненням волі.

Мирослава Скорика називають генієм нашого часу. А яким він був в колі друзів і колег, як людина і митець?

Про це - в інтерв’ю з Любов’ю Кияновською, українською музикознавицею, докторкою мистецтвознавства, професоркою,  авторкою трьох книжок про Мирослава Скорика, з яким її поєднувала давня дружба продовж багатьох років. Як особиста, так і сім’ями. Її спогади про Маестро.

- Звертаю увагу на абсолютний феномен Мирослава Скорика, який в сучасному музичному світі серед сучасних композиторів  є цілковито неможливим, - з такої високої ноти почала розмову Любов Кияновська. - Зараз серйозні композитори пишуть або академічну музику, достатньо складну для розуміння і призначену можливо  більш для елітарної аудиторії, або популярну музику.

Якщо 200 років тому популярною музикою, тим, що ми називаємо сьогодні естрадою, були пісні Франца Шуберта, то зараз рівень її зовсім інший.

Феномен Мирослава Скорика полягає в тому, шо він об’єднав у своїй творчості ці дві лінії.  І у своїх піснях, і у віолончельному концерті, від якого мурахи по шкірі йдуть навіть  у тих, хто  є далеким  від класичної  музики.

А феномен його «Мелодії»! Це популярна музика чи все-таки музика постромантичного  стилю, яка цілком може звучати у концертних залах?

Опера «Мойсей» - це також популярна опера, яку сприймає широкий слухач, тому що  вона не переобтяжена модерними прийомами, але це найвищого кшталту професійна музика.

- Він досягнув колосальних результатів не тільки в композиції. Він ще був геніальним педагогом. Яких композиторів він випустив! Він вмів працювати з чужою музикою. Це дуже складна справа!

Як би не Мирослав Скорик, ми би не відродили нашу першу класичну симфонію  - «Юнацьку симфонію» Лисенка. Ми би не мали нашого шедевру  - опери Леонтовича «На русалчин Великдень». Не мали би нашої першої галицької опери «Купало»  Анатоля Вахнянина, 

- зазначає  мистецтвознавиця.

-  Він був геніальний теоретик. Він перший помітив структуру і ідею, як треба аналізувати сучасну гармонію, ще до винайдення комп’ютера, - пояснює вона.

Він був прекрасний піаніст.

-  То був інтелігент на щодень, щирий зі слухачами і з собою, - згадує Любов Кияновська. -  Найбільше тішився, коли до нього підходили прості люди і дякували за те, що він писав серцем і саме для них.

Він мав блискучий літературний талант, до того ж, ще й гумористичний.

-  І якщо згадати наші приятельські стосунки, ніхто так не вмів готувати грибів, як Мирослав Скорик, - стверджує Любов Кияновська. -  Так як він готував, ніколи в жодному ресторані  мені не доводилося їсти таких грибів.

Крім того, він був добрий спортсмен. На байдарках вмів долати десятки кілометрів. Любив футбол. Такою багатогранною людиною він був.

Як можна пояснити феномен Мирослава Скорика? Мистецтвознавиця Любов Кияновська вважає, що розвитку його унікального таланту чималою мірою сприяв його блискучий  родовід.

 - З одного боку, всесвітньо відома Соломія Крушельницька, його двоюрідна бабуся. З іншого, його рідний дідусь Володимир Охримович, відомий громадський та політичний діяч, адвокат, журналіст, який був блискучим  етнографом, інтелектуалом, якому ми завдячуємо збереженню великої спадщини наших традицій і звичаїв.

Звідси у Мирослава Скорика таке тонке розуміння фольклору, бо воно генетично закладене і з боку матері, і з боку батька, - зазначає докторка мистецтвознавства. - Бабуся і дідусь Охримовичі – справжня висока галицька еліта, яку пізніше, як відомо, безнадійно знищила московська влада. Майже 25% галичан  було репресовано і відправлено  до Сибіру.

Дуже цікавою особистістю був батько Мирослава – Михайло Скорик.

- Спілкуючись з Мирославом Михайловичем, я завжди пам’ятаю, як він про нього говорив, - згадує  Любов Кияновська. - Він просто схилявся перед ним. Це той випадок, коли батько, як авторитет, займав абсолютно найвищу позицію у його житті. І це було справедливо, бо це був унікальний батько.

Українська інтелігенція біля Лаврівського монастиря. Внизу третій ліворуч сидить Михайло Скорик (світлина з архіву музею історії українського жіночого руху «Союз Українок») через https://zaxid.net/news/

Мирослав Скорик розповідав, що його предки походять зі східної України,  з давнього козацького роду. 

В кінці ХІХ сторіччя, коли  па підросійській Україні патріотів важко переслідували, вони втекли на захід України. І вже батько народився на Тернопільщині. Але дух козацький в нього був дуже сильний, тому що в час існування ЗУНР він в Українській Галицькій Армії воював за волю України. Але його вхопив тиф, він важко перехворів і властиво дивом вижив. І зважився далі вчитися.

У Першу війну світову він рік провчився на правничому факультеті Ягеллонського університету у Кракові. Після війни  поїхав до Відня вчитися в університеті.

-  Я була щаслива, коли в архівах Віденського університету знайшла залікову книжку його батька, який вчився на філософському факультеті, і здобув кваліфікацію, яка давала йому право викладати історію у школі, - тішиться Любов Кияновська. – Як сказав тоді Мирослав, це найкращий подарунок на його 70-річчя. Батько його був людиною енциклопедичних інтересів. Окрім історії, географії, він взяв до вивчення  в університеті античну літературу, спецкурси з історії, він вільно володів німецькою, польською та українською мовами.

Михайло Скорик – етнограф, історик, фольклорист, музейник, педагог. Він ґрунтовно досліджував спадщину бойків – від археології до діалекту, побуту і культури. У повоєнні роки він відновив діяльність кафедри історії середніх віків Львівського університету, працював в Інституті українського фольклору.

- Все це стало йому у пригоді, коли він  заснував унікальний музей та етнографічно-краєзнавче  товариство «Бойківщина»  у Самборі, яке займалося вивченням говору, культури та побуту бойків, - розповідає мистецтвознавиця. -  Звідси ментальне відчуття давньої історії і національних архетипів. Не просто поверховний етнографізм, а глибинне відчуття культури та коренів бойків.

 

Музей «Бойківщина»  у Самборі.

- Мама Мирослава Скорика – Марія-Соломія Охримович, дівчина з галицької родини, де жінка в першу чергу мала бути господинею і матір’ю. Але вона вчиться у віденському університеті, на хімічному факультеті. В університеті вона знайомиться зі своїм чоловіком Михайлом. Блискучий родовід  став надзвичайно важливим підґрунтям у розвитку таланту Мирослава Скорика, - вважає Любов Кияновська.

У 1947 році родину Скориків репресують і висилають до Сибіру. Мирославу тоді було 9 років. До Анжеро-Судженська в Кемеровській області їх везли майже два місяці у вагонах для худоби. Близько сорока дітей в дорозі померли…

Після повернення з Сибіру. Сидить Олена Охримович. Стоять: Мирослав Скорик, Марія-Соломія Скорик, Марія Охримович-Вачків, Михайло Скорик (фото з Mylviv.city)

- Скорики приїхали в Анжеро-Судженськ і батько, галицький інтелігент з європейською освітою, мусів спочатку працювати на фізичній роботі, а потім йому зробили «велику ласку»: він став продавати квитки у бані. Це я знаю від самого Мирослава, - розповідає Кияновська. -  І це було велике щастя, бо допомогло йому принаймні вижити.

Така «ласка» мала причину. Сина одного  з наглядачів треба було підготувати до вступу і батько  давав йому уроки німецької мови. І на знак подяки наглядач звільнив його від важкої фізичної праці.

- Мирослав Скорик не любив згадувати цей період, - зазначає Любов Кияновська. –  Він згадував інше. Як писали історики, в той  час до Сибіру і на Соловки перемістилася уся мистецька та інтелектуальна  еліта колишнього радянського союзу. Його вчителькою стала учениця Сергія Рахманінова Валентина Канторова, яка теж опинилась у більшовицькому засланні. Грі на скрипці його учив інший політв'язень – пан Володимир Панасюк, відомий скрипаль, диригент, хормейстер львівської опери.

 

- Коли здох сталін, Мирослав Скорик з чистим паспортом повернутися до Львова. Це було велике щастя, бо він вступив до львівської консерваторії. Після музичної школи  він не мав музичного училища, але завдяки своєму таланту та унікальним  здібностям він зміг вступити до консерваторії.

Він навчався спершу у Станіслава Людкевича, потім в класі Романа Сімовича (професор львівської консерваторії – авт.), а згодом у Адама Солтиса (композитор, диригент, педагог – авт. ), у класі якого і завершив навчання в консерваторії.

Розповідає Любов Кияновська. 

- Він писав тільки те, що відчував, в чому був переконаний, - акцентує увагу дослідниця творчості композитора. - І коли він показував педагогам свої композиції, які не завжди вкладалися в академічну течію, цього свого часу не витримав Людкевич, тим більше не витримав Сімович.

А от Солтис  був лагідною дуже людиною, і зрештою, що би не приніс йому Скорик, він завжди йому казав: «Це конгеніально!» Мирослав Скорик щасливо закінчив консерваторію. І тут величезний уклін Миколі Філаретовичу Колессі (видатний композитор, диригент, академік, професор – авт.).

- Уявіть собі, ректор консерваторії на випускному іспиті береться диригувати кантату  випускника! Та ще випускника з такою біографією, як у Скорика. Його зрештою тому і зняли через кілька років, бо звинуватили в тому, що він розвів в консерваторії «націоналістичне кубло». Це було дивне звинувачення, але зрештою справедливе. Бо так воно і було! – жартівливо погоджується Любов Кияновська.

- У радянський час широко побутував такий слоган: «Сегодня он играет джаз, а завтра Родину продаст!» І тут Скорик, молодий викладач, якого заледве вдалося залишити в консерваторії, незважаючи на його біографію, знову ж таки дякуючи  Миколі Колессі, організовує джазовий ансамбль «Веселі скрипки». І пише для нього пісні в стилі джаз, - зазначає музикознпвиця.

- Він ніколи ні під кого не підлаштовувався. У його творчості не було кон'юнктури. Тому його били і справа і зліва часто за зовсім протилежні речі. В радянський час його критикували, бо мали до нього претензії за націоналізм, за занадто виразну національну поставу і за модерні пошуки. Потім до нього мали претензії, що він надто традиційний. А він просто завжди був самим собою, 

– розповідає Любов Кияновська.

Він був надзвичайно  багатовимірною особистістю.

- Він був різний. Іноді дуже нетерпимий, іноді навпаки – абсолютно ліберальний. Але завжди  з фантастичним почуттям гумору. Я колись грозилася йому, що напишу велику книжку анекдотів від Скорика. Тому що це, дійсно, дуже дотепні історії.  Він міг розповідати будь-які анекдоти, десь можливо навіть на межі пристойності, але з абсолютно «кам’яним» виразом  обличчя, і всі довкола просто падали зі  сміху, а він був дуже спокійний.

В ньому була внутрішня міць.

-  Він був глибоко переконаним патріотом національної культури. Ніколи в житті він собі не уявляв, що може  працювати десь інде, крім України. Навіть коли йому довелося жити кілька років у Сполучених Штатах та в Австралії через фінансову скруту, його весь час тягнуло в Україну, - зазначає мистецтвознавиця. - Своє повернення в Україну він пояснив просто. Сказав, що композитор, якщо він хоче бути композитором, не може жити на чужині. Він мусить бути в себе вдома. Чому не може? Я зумисно навела приклад Стравинського. Він сказав: «А я не можу!» І на тому розмова скінчилася.

Пам’яті Мирослава Скорика. “Мелодія”. Диригує автор. Соліст – Олександр Пірієв /віолончель/. Відео з архіву Харківської філармонії, відкриття органного залу, 2016 рік

Закінчення читайте тут:

Музика Мирослава Скорика – генетичний код українців. Яке приголомшливе  пророцтво заклав він в опері «Мойсей»? Частина ІІ

Якщо вам цікавий цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: