Музика Мирослава Скорика – генетичний код українців. Яке приголомшливе  пророцтво заклав він в опері «Мойсей»? Частина ІІ

Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, професор, академік Академії мистецтв України.

Втім, він вважав себе насамперед композитором.

Його творча спадщина - понад 300 творів. Унікальним є те, що він працював майже в усіх музичних жанрах, які тільки існують: оперному, балетному, концертному, камерному, пісенному і хоровому, в духовній та естрадно-джазовій царині,  в площині музики для театру та музики для кіно, транскрипціях світової класики.

Його музика – генетичний код українців.

Він натхненно творив музику світового рівня з неповторним українським  колоритом,  духом свободи і прагненням волі.

Мирослава Скорика називають генієм нашого часу. А яким він був у колі друзів і колег, як людина і митець?

Про це - в інтерв’ю з Любов’ю Кияновською, українською музикознавицею, докторкою мистецтвознавства, професоркою,  авторкою трьох книжок про Мирослава Скорика, з яким її поєднувала давня дружба продовж багатьох років.

Приголомшуючу світову славу Мирославу Скорику принесла його музика до фільму «Тіні забутих предків».

- У тому, що цей фільм, що  за версією ЮНЕСКО увійшов до десяти найкращих фільмів усіх часів і народів, чимала заслуга, щонайменше половина, цієї геніальної музики, - вважає Любов Кияновська.

- Перейти від академічної музики, інструментальних вишуканих  творів, навіть від легкої естрадної музики до кіномузики дуже складно, - пояснює музикознавиця. - Як писав інший відомий французький  композитор Артюр Онеґґер, який створив музику до багатьох  фільмів, бути кінокомпозитором настільки важко, що треба кожну хвилину  надихатися або застиглим образом гір або раціональним способом нарізки сиру, і все це вміти вкласти рівно в одну хвилину двадцять секунд і ні секундою далі.

Це дуже важка робота для композитора. І так розкритися, як Мирослав Скорик розкрився в цьому фільмі, треба було дійсно мати особливий феномен і особливий геній. Цей фільм приніс йому колосальну славу.

Робота над музикою до цього кінофільму була настільки важливою для нього, що згодом на її основі композитор створив оркестровий «Гуцульський триптих».

Так у творчості Мирослава Скорика  розпочався неофольклорний період.

- Найбільшу популярність у цьому  циклі здобув «Карпатський концерт» для оркестру, що майстерно поєднав терпкий аромат гуцульських наспівів з гостросучасними ритмами джазу і розкішними оркестровими барвами, - зазначає Любов Кияновська. -  «Карпатський концерт» з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи і Америки, був записаний на грамплатівку, після його тріумфу ім’я автора потрапило до провідних європейських енциклопедій і лексиконів визнаних композиторів світу.

«Карпатський концерт» блискуче завершив тривалий період творчості Мирослава Скорика, позначений винятковим інтересом до карпатського фольклору.

В цей час влада забороняє творчість композитора.

- І коли його забороняють, він відходить від фольклорних джерел, наступає важкий час, час мороку, ніхто не знає, що далі буде. Починаються репресії проти Калинців, Косіва, Чорновола. І Скорик замикається.

 І замикається у неокласичній творчості, - розповідає мистецвознавиця. -  Він повертається до класичних ідеалів. Він пише один з найкращих своїх вершинних творів - Перший віолончельний концерт, за який отримує Шевченківську премію.

Цей твір – такий зойк зболеного серця і водночас величезна надія, бо закінчується твір  просвітленням.

-  Ще один феномен Мирослава Скорика. У 63 роки він пише першу  в своєму житті оперу «Мойсей» на дві дії за однойменною поемою Івана Франка.

Сцена зі спектаклю Львівської національної опери.

Це безумовно феномен, тому що оперні композитори формуються набагаго раніше. А  він ніколи в житті не писав опер, а тут раптом пише оперу «Мойсей»,

 

- зазначає Любов Кияновська.  

Передісторія написання опери просто унікальна. 

- Коли Мирослав був ще маленьким хлопчиком і ходив з татом сибірськими стежками, тато сказав, що його великою мрією є, щоби колись його син  написав оперу за поемою Івана Франка «Мойсей».

І уявіть собі, Мирослав Скорик здійснив  батькову мрію! - переймається музикознавиця. - В радянський час він на це розраховувати не міг, а коли настали інші часи, він її написав. 

Сцена зі спектаклю Львівської національної опери.

Ця опера унікальна ще тим, що це єдиний оперний твір, який благословив особисто Папа Римський Іван Павло ІІ, який мав українські корені по матері. А Ватикан коштами підтримав постановку цієї опери.

- Опера викликала великий резонанс у професійних колах, - розповідає Любов Кияновська.  – Мирославу Скорику закидали,  що вона не була авангардова, що не мала яскравих національних  фольклорних мотивів, що була написана узагальнено. Що там є деякі алюзії до Пуччіні і до оперної естетики не модерного порядку. На ці нарікання Мирослав Скорик казав, що «Мойсей» Франка не має аж так багато чисто фольклорних мотивів. Адже це переосмислення біблійного сюжету на національний грунт.

- Мирослав Скорик заклав колосальне пророцтво у своєму «Мойсеї»,  - наголошує мистецтвознавиця. – Але його не почули, або не змогли почути.

Сцена зі спектаклю Львівської національної опери.

Там надзвичайно цікавий фінал. Фінал такий, як олд стар, але надто парадний і показовий.

Чому такий? Тому що ми ще не прийшли до землі обітованої… Ми ще її не досягнули. Це був 2001 рік. Незалежність є, але…  До неї ще треба дійти. Він це показав у фіналі. Звичайно, не всі змогли це тоді прочитати.

- Він був людиною глибоко віруючою, але ніколи того на показ на виставляв, бо вважав це поганим тоном. Його батько, і мати були зі священичих родин, - нагадує Любов Кияновська. - Не забуду одного випадку. Це було в Києві, ми слухали літургію Ігоря Садовницького. Заговорили про цей твір, про духовну музику, і Мирослав Скорик дуже серйозно сказав, без звичної для нього іронії і дистанціювання:

А як ще  можна говорити зі своїм Богом, як не на колінах?

 

Я замовкла і далі цієї теми не продовжувала. Але я зрозуміла, як глибоко ця віра живе на дні його серця. Це дуже особливий  був момент.

-  Іноді він міг бути цинічним, іноді дуже іронічним. Але він ніколи не був заздрісним і за будь-яких обставин залишався порядною людиною, - підкреслює  Любов Кияновська. - Пригадую, як один критик дуже його скритикував, причому дуже жорстоко і несправедливо. Це мене до глибини душі зачепило.

 

І через якийсь короткий час  Скорик мав вирішувати одне питання, яке торкалося безпосередньо цієї особи. Я думаю, як він вчинить? А може…? Однак ні. Не помстився.

Я йому сказала: «Ви підете до раю без чистилища за те, що ви його так підтримали». А він каже: «Люба, а що це змінює?» Ні помсти, ні злості, ні відплати. Це було йому просто непритаманне. Це унікальна в усіх відношеннях постать.

- Важливо зазначити, яким талановитим педагогом був Мирослав Скорик. Він переїжджає зі Львова до Києва, і в 1968 році раптово помирає Борис Лятошинський. Так сталося, що всі його учні захотіли вчитися у Скорика.

Любов Кияновська. 

Під час навчання вони сформувалися в школі Лятошинського, але дуже багато перейняли вже від свого молодого викладача. Загалом Мирослав Скорик мав понад 50 учнів, і кожний з них  сьогодні є неповторною особистістю, кожному він дав поштовх займатися тим, що йому відповідно, - підкреслює Любов Кияновська.

-  Я пам’ятаю, як іноді він приходив до мене, коли його студенти вчилися в мене і не дуже ретельні  були у навчанні, й казав: «Любо, я вас прошу, ну поставте йому, ну підтримайте, то такий здібний хлопчик».

По-різному бувало. Якось йому кажу, знаєте, ви напевно педагог материнського  типу. Який опікує. Він обурився, образився, і потім каже:

Ні, я, мабуть, швидше педагог-колега. Педагог-друг. Тому що я ніколи  і нікому не скажу, що він бездарний. Це найбільший гріх, який може мати педагог, сказавши так комусь зі своїх учнів. Це може зруйнувати людину.

Власне саме в цьому він колись не порозумівся зі своїми вчителями, що мали іншу позицію. А він лишився  от таким педагогом.

Любов Кияновська, яку з Маестро поєднувало багато років дружніх стосунків, написала про нього три книжки.

-  Перші дві книжки Мирослав Михайлович прочитав від першої до останньої сторінки, - розповідає вона. - Вони абсолютно узгоджені з його поглядами. Хоча звичайно, він мені говорив так само, як своїм учням: «Ти так бачиш мою музику, ти так маєш право про те писати». Але якщо було щось йому не в смак, він це мені підкреслював і казав: «А ти подумай, бо це не зовсім так».

Для мене завжди була найбільша радість і найбільший комплімент, якщо часом його питали десь в ширшому товаристві, коли що з його творів було написано, він жартома казав: «Отут стоїть мій біограф, ви в неї запитайте, вона краще пам’ятає, ніж я. Я може і забув, а вона все те пам’ятає».

Ми пам’ятаємо Вас! З днем народження, Маестро! Ваша музика живе серед нас!

Балада Мойсея "Як зійшлися дерева" із опери "Мойсей" Мирослава Скорика. Виконує Сергій МАГЕРА, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, доцент кафедри теорії та методики постановки голосу Факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського НПУ ім. М. П. Драгоманова.

 Відео - ілюстраційний матеріал Навчально-методичного посібника "Сергій Магера - українська душа в оперних портретах."

Закінчення. Початок читайте тут:

Музика Мирослава Скорика – генетичний код українців. В чому його феномен?

Якщо вам подобається цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: