Найстарший у світі тенісист, харків’янин Леонід Станіславський, який увійшов до Книги рекордів Гіннеса, у свої 100 років бере участь у чемпіонаті світу

Чим живе, про що мріє 100-річний ювіляр, якому вдалося перемогти свій вік? Чи вважає себе щасливою людиною, проживши непросте життя? І чи має  плани на майбутнє?

Саме після 90 років настав зірковий час його життя. Навіть важко  таке уявити,  втім, факти - вперта річ.

Українець Леонід Станіславський увійшов до Книги рекордів Гіннеса як найстарший у світі тенісист, який бере участь у міжнародних змаганнях. Йому тоді було 97.Саме за пропозицією Леоніда Яковича Міжнародна федерація тенісу створила нову вікову категорію для змагань – 90+. В ній найстарший тенісист світу виборов на  світових чемпіонатах срібну й бронзову медалі. І отримав нагороду як найсильніший тенісист планети у  цій віковій категорії.

Як таке можливо? Здивувався й надихнувся  активністю харків’янина і британський режисер, колишній професійний тенісист  Ден Лобб. Він зняв документальний фільм «Сивочолі гравці», в якому харків’янин, що має титул  найстаршого тенісиста  планети, став одним з  головних героїв. Прем’єра  фільму відбулася минулого року. 

Перелік рекордів найстаршого тенісиста світу  просто вражає. 

-  Я тільки з тренування, - жваво відповівдає у слухавку Леонід Якович. – Завтра граю мікс у категорії 90+ у парі з Горяною Галиною, вона киянка, проти Генрі Янга з Австралії. Я давно його знаю, він дуже сильний гравець, я вже грав з ним у нього на Батьківщині. З ним у парі також сильний гравець. Разом вони сильна пара.

Цього разу я «впіймала» найстаршого тенісиста світу  у турецькій Анталії. Тут проходить чемпіонат світу з тенісу серед ветеранів. І Леонід Якович Станіславський буквально за три дні  до свого 100-річчя бере участь в  цьому чемпіонаті.

І я чомусь не дивуюсь, ніби інакше й бути не може. Бо знаю його снагу до змагань, його пристрасть до тенісу, яка не згасає з роками.Домовляємося про інтерв’ю на завтра. Після гри. Коли вже будуть відомі результати міксу.

- Суперники виявилися дуже сильними, - констатує Леонід Якович наступного дня.І  набагато молодшими. Бо на чемпіонатах  ветеранів не існує такої категорії  - 100+.  І немає суперників такого віку. Тому доводиться змагатися з гравцями на десять років молодшими. 

Донедавна не було й  категорії 90+. Цю категорію створили  лише кілька років тому на прохання найстаршого тенісиста світу. Категорії 100+ немає, а учасник тепер є. Тому кожний його вихід на корт  у майже 100 років вже сам по собі  є перемогою. Незалежно від результатів сетів і чемпіонатів він вже є переможцем, бо він перемагає невблаганні закони природи і самого себе. 

Перемагає  неймовірними зусиллями й силою волі, чого до нього  ще не вдавалося нікому.Що відчуває людина, яка бере участь у чемпіонаті  світу, напередодні свого 100-річчя? 

Це фантастичний ювілей!

-  Відверто кажучи, вік я вже відчуваю, - визнає рекордсмен. - Але на корті мене дуже підтримують глядачі. Сьогодні під час гри вони аплодували кожному моєму удару. Їх енергетика надає мені сили. Однак не усі удари виходять, як раніше. 

Нині Леонід Якович живе і тренується  у Литві, у містечку Тракай, в пансіонаті для людей похилого віку. 

-  Там харчування, медичне обслуговування, і, щонайважливіше, є тенісний корт з тренером, - розповідає  він. - На корті я тренуюся тричі на тиждень, проводжу там годину. Щоранку  роблю 20-хвилинну зарядку.

Перебування у геріатричному пансіонаті оплачують благодійники. Участь в чемпіонатах світу також за рахунок спонсорів.  

Шлях 98-річного Леоніда Станіславського з палаючого  від обстрілів російських загарбників Харкова до затишного і безпечного Тракая був довгим  і важким.

-  Я не хотів виїжджати з Харкова, - зізнається він. - Але дуже наполягали донька й онука, вони дуже непокоїлися за моє життя через обстріли. У перший день війни мене вивіз мій сусід Олексій Туполєв. Автівкою, якою він вивозив свою родину, він довіз мене до кордону зі Словаччиною, там мені допомогли перетнути кордон, бо були великі черги і це було складно. А у Словаччині мене зустрічав Ден Лобб і відвіз мене до Польщі. 

Кілька місяців я мешкав у Любліні у своєї доньки Тетяни. Який момент війни був найжахливіший?

-  Сам початок повномасштабного вторгнення, - ділиться  Леонід Якович. - Бомбування, обстріли. І невідомо, що далі. Втім, я не хотів виїздити з Харкова, не хотів покидати свій дім. Попри це моє небажання ситуація вимагала негайно приймати  важке рішення, до якого я не був готовий. 

Потім важка  триденна дорога до кордону зі Словаччиною.

В Польщі він не всидів.  Бо наближався чемпіонат світу. За два місяці   після приїзду він буквально «втік» від доньки попри усі її протести і вмовляння, і вирушив з Любліна до США, де  в травні 2022 року взяв участь у чемпіонаті світу  з тенісу для ветеранів віком від 65 років та старше, який відбувся у Палм-Біч, в штаті Флорида.-  

Теніс для мене - це життя, - стверджує він. - Коли я був молодший, я не уявляв, що теніс гратиме таку  велику роль у моєму житті. Але тепер відчуваю це постійно. Я не можу жити без тенісу.

З Флориди він переїхав до онуки Ольги, яка  вже багато років мешкає  разом з родиною поблизу Вашингтона.

-Там два мої  правнуки. Старшого звати Левко, молодшого – Максим. Кожен з них подарував мені  іграшкового ведмедика з тенісною символікою і вони зараз завжди зі мною в Тракаї, - розповідає Леонід Якович. - В онуки я прожив півтора місяці. Чому поїхав? Я би був не проти, у них великий будинок, але я хотів тренуватися і грати в теніс.

Звідти він вже потрапив у Тракай. 

У Тракаї Леонід Станіславський став місцевою знаменитістю. У невеличкому   курортному містечку, що поруч з литовською столицею, його впізнають на вулицях. Незнайомі люди, коли бачать найстаршого  в світі тенісиста, який і досі грає на міжнародних змаганнях, зустрічають  його оплесками або схвально  піднімають вгору великий палець. І всі хочуть з ним знимкуватися. Бо це місцева легенда – людина, що занесена у світову Книгу  рекордів Гіннеса.   

-  Я ставлюся до цього спокійно, - врівноважено констатує рекордсмен. - Мені слава не потрібна. Але людям не відмовляю, адже вони ставляться до мене дуже приязно і тепло, і я це ціную. 

Починаючи з 99 років Леонід Якович кожного місяця 22 числа відзначає символічний день народження. Так би мовити, зворотній відлік до свого 100-річчя. Його життя було успішним і вмістило багато подій. На своєму шляху він зустрічав багато цікавих людей. Але його життя змінив теніс, який з роками  став сенсом життя і мотивує його жити далі.  «Теніс для мене - це життя» - в його випадку не яскрава метафора, а його  правдива історія.

Народився та виріс  Леонід Якович у Харкові. Все життя працював  інженером. Закінчив  Харківський авіаційний інститут. Працював на авіазаводі в Харкові, а 1953 року прийшов на підприємство «Союзпроммеханізація», що займалося проектуванням канатних доріг. З 1958 перевівся в інститут «Південдіпроруда», в якому пропрацював понад 30 років. Став начальником великого відділу, до складу якого входило багато різних підрозділів. Написав та опублікував близько ста наукових статей. Захистив кандидатську дисертацію на тему відкритих гірських робіт. 

Свого часу Леонід Якович самостійно опанував комп’ютер, месенджери, електронну пошту, пошукову систему і усім цим зараз активно користується.Майже 70 років він грає в теніс.

  Ніколи я не думав, що стану знаменитим, - розмірковує він. - Але теніс мене їм зробив, хоч я простий аматор. Починав грати у Харкові, на кортах у Парку Горького. І лише у 90 років став брати участь у змаганнях, в тому числі й у міжнародних. У моєму віці грати у теніс непросто. Але попри це я продовжую грати, бо це для мене стимул повноцінно жити.

Леонід Станіславський зустрічався з багатьма світовими тенісистами.

-  Я грав з багатьма знаменитостями, - зазначає він. -  З Надалем, Світоліною, ексдругою ракеткою світу полькою Агнешкою Радванською, вона подарувала мені ракетку, з Олександром Звєрєвим грав у Німеччині і в Австралії. 

2023 року їздив на ветеранський чемпіонат в Австралію, зустрічався там із зірками тенісу, разом ми зібрали 500 тисяч доларів для України.  

Три роки тому на врученні сертифікату Книги рекордів Гіннеса на «Унікорті» в Харкові в інтерв’ю для численних медіа, яких зібрала ця непересічна подія, він сказав, що хоче дожити до 100 років. 

Хіба міг хто знати тоді, спекотного липневого дня 2021 року, які жорстокі випробування випадуть на долю кожного з нас?  А він дожив. І вижив. Попри війну, смертельну небезпеку, евакуацію і статус біженця в чужій країні. 

-  Чесно скажу, я борюся за кожний прожитий день, – не приховував він в наших з ним розмовах. -  Адже до 100 років ще треба дожити. Це дуже важко.І я вражалася силою його духу. Довголіття обернулося для нього ще й болючими втратами: померли всі його друзі, пережив він і дружину, яка важко і довго хворіла. І він, будучи вже в  дуже поважному віці, доглядав її до останнього дня...

-  Про фінансову незалежність, продовжувати життя, боротися. І продовжувати грати в теніс. Теніс для мене – це життя, - знову наголошує Леонід Якович. - Сьогодні я повністю залежу від спонсорів, від їхньої доброї волі і їхніх можливостей, я не можу нікуди поїхати власним коштом, на жодні міжнародні змагання. Моєї пенсії на це не вистачає. 

Харківський благодійник Юрій Сапронов посилав мене на сім чемпіонатів світу. Я йому дуже вдячний. І вдячний братам Звєрєвим,  які живуть у Німеччині, за поїздку  в Анталію на цьогорічний чемпіонат світу. 

А ще він хоче більше подорожувати. 

-Я досі не був у Німеччині, Італії, Франції, Швейцарії, Монако. Незважаючи, що я людина  похилого віку, мені хочеться побувати в цих країнах. 

Я дуже хотів  би поїхати в Базель і зіграти там показовий матч  з Роджером Федерером. 

Гра з Федерером – давня його мрія, яку він не покидає й донині. Бо у 100 років він не втратив смаку життя. Смаку до подорожей. До нових вражень.

-  Я втомився… Від інтерв’ю, - раптом зізнається він наприкінці розмови.

Почуваюся розгублено. Пропоную продовжити інтерв’ю пізніше. Але коли? Завтра він вирушає до Києва, там його чекає напружений графік зустрічей. Потім дорога у Харків, де його віншуватимуть з ювілеєм. Що ж…

-  Давай ще трохи спробуємо, - пропонує Леонід Якович. І ми продовжуємо.

Не могла його не запитати. Чи вважає він себе щасливою людиною? Адже скільки всього було на його віку, як на довгій ниві.

- Гадаю, що я щаслива людина, -  впевнено відповідає він. – По-перше, я дожив до 100 років. Це вже велике щастя. Я не знаю, чи заслуговую я на  таке щастя, але я дожив до цієї дати. Я не просто столітня людина, а людина, яка активно грає в теніс у 100 років. Коли я виходжу на корт, усі  мені аплодують. Він мріє прожити ще кілька років. -  

Дожити до ста років і ще два-три роки, - ставить собі мету. 

- І не існувати, а активно грати в теніс. Нагадую йому про стрибок з парашутом. -  Ця мрія залишається, але вона  вже не реальна, зважаючи на мій вік, - оцінює він.  А ще він мріяв у день 100-літнього ювілею грати на корті. Цю мрію він здійснив «достроково», зігравши на чемпіонаті світу в Анталії. 

А ще його чекають рідні корти «Унікорту» в Харкові.

Читайте також:

Володарі найпрестижнішої кінопремії «Оскар»: чи були  ще українці, які отримували заповітну нагороду?

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: 

Телеграм:  https://t.me/gromada_group

Фейсбук:  https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti

https://www.facebook.com/gromada.grp