Володарі найпрестижнішої кінопремії «Оскар»: чи були  ще українці, які отримували заповітну нагороду?

Варвара Каринська - українка, яка підкорило Голівуд. Париж і Нью-Йорк змагаються за право називати мисткиню своєю. А насправді дизайнерка, яка власноруч створювала унікальні сценічні костюми для кіно та балету, і у 1948-му отримала Оскар за дизайн костюмів до кінофільму “Жанна д’Арк”, народилася у Харкові.

Але в 1920-х роках вона переїхала в Париж, де стала створювати костюми для балету за ескізами Сальвадора Далі і Марка Шагала. Потім вона переїжджає в Америку і швидко завойовує Голлівуд. Вона шила для Марлен Дітріх, Вів'єн Лі, Інгрід Бергман... 

Розробляти сценічний одяг для фільму “Жанна д’Арк” вона взялася без ентузіазму. Проєкт здавався їй авантюрою, приреченою на провал. І вона мала рацію.

Врятувало картину диво, точніше її костюми. Щоб створити максимально правдиві костюми, дизайнерка занурилася в історію. Перегорнула безліч літератури, по крихтам збирала відомості про юну бунтівницю, навіть їздила на батьківщину Жанни, щоби   зрозуміти, якою ж вона була.

 «Оскар»  знаменита дизайнерка отримала у 62 роки. От такий злет!

Каринська створила образи для майже 50 балетів і здійснила переворот в балетній моді, створивши балетну пачку.

Танець вимагав все більшої свободи і пластики, тому Каринська відходила від обручів і пачок на кшталт парасольок зі спицями. Робила багатошарові пачки без обручів, які були легкими, зберігали форму, і вперше за всю історію балету демонстрували талію і ноги балерини. Також мисткиня модифікувала корсет.

У 1952 році була номінована на «Оскар» за костюми до фільму-балету «Ганс Крістіан Андерсен».

Кві́тка  Цісик — американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна та блюзова співачка, виконавиця українських народних і популярних пісень.

Пісня «You Light Up My Life», яку вона виконала для однойменного фільму, 1978 року  отримала премію «Оскар».

Співачка мала рідкісне колоратурне сопрано. За оцінками музикознавців, голос Цісик мав неймовірний вокальний тембр, у якому виділявся особливий, дзвінковий обертон, притаманний лише сопрановій колоратурі.

Рідкісний вокальний тембр Цісик містив у собі очевидні скрипкові тони. До того ж, Квітка вміла співати так званим «білим голосом» — своєрідною манерою жіночого фольклорного співу, яку можна почути в карпатських селах. У Цісик є кілька пісень в альбомі «Пісні України», заспіваних «білим голосом».

За допомогою її витонченого співу свій імідж створювали корпорації ABC, NBC, CBS, Burger King, McDonald's, American Airlines, Coca-Cola, Pepsi-Cola та інші.

З початку 1980-х років Цісик стала однією з   найпопулярніших виконавиць джинґлів у США — рекламних мотивів для радіо та телебачення. Оскароносна співачка  майстерно володіла скрипкою, пробувала себе в балеті.

Українець Анатолій Кокуш 2006 року отримав у Голлівуді аж два Оскари: один за операторський кран з панорамною головкою, а другий за крани серії "Каскад".

Пам'ятаєте момент, коли герої Кейт Вінслет і Леонардо ДіКапріо "летять" на носі корабля? Ось цей кадр і багато інших знімалися за допомогою обладнання українця, яке потрапило в багатомільйонний проект "Титанік".

Протягом наступних десяти років за допомогою українського обладнання було знято безліч голлівудських фільмів. Зокрема, карколомні кадри з "Бетмена", "Трої", "12 друзів Оушена", "Війни світів", "Форсажу", "Людей Ікс", "Гаррі Поттера, "Місії нездійсненної" та інших. Їх би не було, якби не українець Анатолій Кокуш.

Анатолій працював інженером-конструктором на кіностудії ім. Довженка в Києві. Ще в 80-х роках він разом з колегами почав роботу над ідеєю "авторобота" - чотириметрового крана, що монтується на даху будь-якого авто.

Камера на такому крані могла плавно обертатися на 360 градусів навколо автомобіля, що рухається на великій швидкості. Паралельно йшла розробка спеціальних довгих кранів з вильотом стріли до 25 м, які дозволили знімати складні сцени в масштабних декораціях.

Лише через 20 років його помітили в Україні та Голлівуді.  До початку війни Анатолій Кокуш продовжував працювати в Україні, на території кіностудії ім. Довженка.

Ще один харків'янин Євген Мамут - український і американський фахівець з кінематографічних спецефектів та аніматор  1988 року удостоївся «Оскара» за видатну роботу та найкращі візуальні ефекти у фантастичному бойовику фільмі "Хижак  – за відомий  "камуфляж-ефект».

Цей ефект створює невидимість та прозорість персонажа, якого при статиці непомітно, а при динаміці відбувається тільки оплазмований натяк на тіло.

У 1978 році емігрував з Харкова до США. За чверть століття перебування в Голлівуді цей чоловік зробив істотний внесок у створення спецефектів для світових блокбастерів - починаючи від "Брудних танців" і закінчуючи легендарною "Матрицею".

Церемонія нагородження "Оскар" за візуальні ефекти до фільму "Куди приводять мрії":

Євген Мамут є автором  еластик-ефект  або гумка-ефект. Цей ефект  був створений для рекламного ролика «Рено». Машина розтягується на повороті, неначе пружина, а 

інші об'єкти залишалися нерухомими. Це досягнуто без комп'ютерної графіки за допомогою 1200 смужок-«масок», які в потрібний час по черзі перекривали кадр.

Євген Мамут придумав ось цей еластик-ефект, який потім використовувався в багатьох рекламах і фільмах.

Джек Пеланс (при народженні - Володимир Палагнюк) — американський кіноактор українського походження, який  1992 року удостоївся премії «Оскар» в номінації «Найкращий актор другого плану» у фільмі «Міські піжони».

Один із найяскравіших голлівудських акторів минулого століття, славнозвісний герой вестернів отримав «Оскар» у 71 рік за комічну роль ковбоя. Вперше номінувіався на «Оскар» 1952 року, але успіх прийшов через 40 років.

На сцені, під час вручення йому статуетки, артист не без гордості згадав, що він - українець і раніше його називали Володимир.

На фестивалі російських фільмів у Голлівуді Джек Пеланс відмовився від звання «народний артист Росії»: «Я — українець, а не росіянин», — заявив він, протестуючи в такий спосіб проти українофобського російського кінофільму «72 метри», знятого теж українцем за походженням В. Хотиненком. І покинув фестиваль.

Олена Андрійчева - українська та британська кінематографістка та журналістка. ЇЇ стрічка «Навчитися кататися на скейтборді в зоні бойових дій (якщо ти дівчина)»  2020 року отримала  «Оскар» за найкращий документальний короткометражний фільм.

Це історія про те, як афганські дівчата з бідних районів вчаться читати, писати і кататися на скейтборді в Кабулі.

Народилася в Києві. У 1995 році переїхала спочатку на навчання, а згодом жити та працювати в Лондон, де після закінчення навчання почала займаєтися в галузі документального- та теле- кіновиробництва у співпраці з різними кіновиробничими компаніями Великої Британії.

***

Із  статті 2009 року Миколи Шемета «Barbara Karinska — «Жанна Д'Арк» із Харкова»:

Якщо зі світової історії викреслити імена воєвод, полководців, царів-тиранів, то складається враження, що людство нічим, крім самознищення не займалося. Може вже настав час, щоб навчитись цінувати та поважати тих людей, які нічого не руйнували, а навпаки — творили на цій землі.

 

Читайте також:

Інтерв'ю з володарями Оскара читайте в ексклюзивних публікаціях "Громади":

Ексклюзив "Громади". «Треба було вижити, щоби відправити кадри з Маріуполя»

Про страхи, шок, Маріуполь, Ізюм та служіння правді. За кадром...

Будемо раді Вашій підписці в наших соцмережах: 

Телеграм:  https://t.me/gromada_group

Фейсбук:  https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti

https://www.facebook.com/gromada.grp