Освіта, виховання, культура як точка опори у страшній війні

Чи багато хто сьогодні згадує про те, що школа і виш покликані не тільки вчити, а й виховувати?

Надзвичайно цілеспрямована, вольова, мудра людина і видатна педагогиня.

Ці епітети про неї - почесну громадянку Харкова, нагороджену орденами княгині Ольги двох ступенів, доктора історичних наук, професорку Валентину Іларіонівну Астахову. У ці дні вона відзначає свій 90-річний ювілей.

Її дітище - «Народна українська академія» («НУА»), пошкоджена російськими бомбардуваннями (у 2022 році під час обстрілу міста трапилося пряме влучення ракети у навчальний корпус), але не зламана, як і весь наш улюблений Харків, продовжує працювати, навчати й виховувати дітей, школярів і студентів, також їхніх батьків і навіть бабусь і дідусів.

Адже в комплексі «НУА» і дитяча Школа раннього розвитку для найменших, і спеціалізована економіко-правова середня школа (СЕПШ), і Харківський гуманітарний університет із трьома факультетами, і післядипломна освіта, і Школа для людей «третього віку» - 50+.

4 квітня в стінах академії колеги відкрили виставку, присвячену її життю та педагогічній творчості.

Я знаю професорку Валентину Астахову багато-багато років. Один із найяскравіших спогадів: початок 90-х років.

Уявіть собі одну-єдину вузьку кімнатку, куди від ранку і до пізньої ночі один за одним приходили науковці, освітяни зі звітами, планами, пропозиціями, усе це обговорювали в палких дискусіях, оформлюючи в конкретні доручення: що, кому та в які строки необхідно зробити.

Задум у Валентини Іларіонівни був на ті часи зухвалий і несподіваний: створення інноваційного навчально-наукового комплексу безперервної освіти.

Тепер це вже лише маленька картинка історії її дітища - унікального приватного університетсько-шкільного кластера «НУА». Усе це і є втілення сучасних уявлень про освіту впродовж усього життя, без якої вже неможливо уявити буття людини в нашому мінливому світі.

У ряді цікавих і яскравих починів – відкриття Центру українознавства (2002), видання шеститомника вибраних праць Д.І. Багалія і нарисів про життя і діяльність ректорів харківських вузів «Служіння Вітчизні та обов'язку», розробка проектів «Вчителю, перед твоїм ім'ям...» і «Педагогічні династії» та багато інших.

За ініціативою Валентини Ілларіонівни Астахової встановлено монумент «Вогонь знань» біля Народної української академії (2001 р.), відкрита Алея Пам’яті, побудована студентська каплиця св. Татіани.

Прийнято рішення щодо підтримки випускників цього року загальноосвітніх шкіл Куп’янська та Вовчанська. Абітурієнти з цих міст Харківської області  навчатимуться за рахунок стипендіальної програми «НУА»

У європейських містах триває марафон виставок, присвячений життю Харкова та «НУА» в жорстких умовах війни.

Тільки ті, хто майже 35 років ішов поруч, можуть оцінити, якою ціною у 90-ті роки, не завдяки, а всупереч ставленню значної частини оточуючих, а чиновників - насамперед (адже вони, м'яко кажучи, не надто полюбляють експерименти й новації), колективу під керуванням  Валентини Іларіонівни давалися педагогічна творчість, спроби й помилки, випробування й здобутки.

Це означає, що робити свою роботу треба було так, щоб вона викликала повагу, визнання і захоплення.

- Педагоги абсолютно не були готові до тих нових, вкрай складних вимог, які висувала ідея створення університетсько-шкільного кластера.

Ситуація виживання 90-х років не сприяла сприйняттю нашого експерименту. Нам не допомагали, про будь-яке фінансування не могло бути й мови. Усе, що нам вдалося здійснити за ці десятиліття, забезпечувалося за рахунок самофінансування, ентузіазму і творчого горіння великого колективу першопрохідців.

Валентина Іларіонівна не зраджує собі, вона завжди робить акцент на громадянськості, інтелігентності, культурі.

- Ми виходили з того, що кожна країна у своєму історичному розвитку проходить ті чи інші випробування. І вона зможе подолати будь-які негаразди і труднощі, якщо не втратить своєї духовності, свого власного ментального стрижня.

Україна потребує саме вдосконалення інтелекту та виховання характеру молоді. Розвинений інтелект для процесу пізнання навіть важливіший, ніж академічна успішність.

Виховання характеру має на увазі в молоді такі якості, яких потребує демократичне суспільство, а тим паче - суспільство, що воює, - чесність, самостійне мислення, уміння наполегливо трудитися як поодинці, так і спільно, шанувати свої традиції та історичну пам'ять.

...Вона народилася 1935 року не в Харкові, у Дніпрі (тоді - Дніпропетровську), але дитяча пам'ять чомусь веде свій відлік саме з того незвичайного дня, коли вони з мамою і братом повернулися до Харкова з евакуації. Це було 9 травня 1945 року - у День Перемоги.

У душі на все життя залишилося відчуття незвичайного щастя, світла, радості. Можливо, тому Харків Валентина Іларіонівна називає в буквальному сенсі слова - містом Щастя.

У місто Щастя знову прийшла біда.

У розпал війни, вже після обстрілу центру Харкова, де живе Валентина Іларіонівна, і де постраждала будівля «НУА», ми розмовляли телефоном. Йшлося про відновлення навчального корпусу та бібліотеки, про терор і вбивства, які здійснюють росіяни:

- Ви думаєте, це вони нас убивають? - у серцях сказала Валентина Іларіонівна. - Ні, вони вбивають самі себе...

І як історикиня, і як людина, яка прожила майже століття, Валентина Астахова добре знає, що, цитую:

країна може відродитися і знайти єдність навіть після повного знищення держави, і після періоду роздробленості, і після злиднів та економічного занепаду, але не після втрати джерел і традицій своєї національної гідності, віри у своє історичне призначення.

 

Отже, саме це нам слід особливо берегти.

Читайте також:

О шостій годині вечора Холодної війни. Європейська армія як гігантська бюрократична вправа...