У межах досяжності війни: дівчинка з Борщівки та моральний урок журі World Press Photo Award. Обличчя Харківщини, що стоять за фотографією-переможцем

Світлини з цієї серії, одна з яких отримала нагороду World Press Photo Award, були зроблені навесні 2024 року і опубліковані на сторінках найстарішої швейцарської газети NZZ .

Вони показують життя вздовж лінії фронту - в Херсоні, на відвойованих територіях на південь від Миколаєва, в Запорізькій області, на Донбасі та на півночі Харківської області.

Бахмайєр зустрів людей, які живуть під постійними обстрілами, які залишилися, бо не можуть - або не хочуть - втекти. Він хотів показати не війну, а те, що залишається від життя, коли війна стала частиною повсякденності.

15-річна Аліна живе з двома братами і сестрами, матір'ю та її наркозалежним співмешканцем у квартирі неподалік від фронту. Того ж дня квартира сусідів була зруйнована. (Українськ, 2024)

Випалені ландшафти - мовчазні свідки запеклих боїв 2023 р. Пейзаж несе на собі шрами війни. (Великий Бурлук, 2024)

Після дводенного перепочинку український солдат Станіслав прощається з дружиною Альоною, яка приїхала з Дніпра на один день, щоб побачити його. Це коротка мить разом, перш ніж він повернеться на фронт під Куп'янськ. (Гроза, 2024)

Пластикові квіти на шпалерах у вітальні Іри та Міші. У його чотирикімнатному будинку поблизу фронту мешкає 13 людей - його власна сім'я та біженці, яких пара прихистила. (Волоська Балаклія, 2024 рік).

Діма, Саша і Настя живуть з батьками в селі, яке було окуповане російською армією після початку війни. Майже півроку вони переховувалися в будинку з батьками та ще двома братами і сестрами. Страх залишився. (Борщівка, 2024)

Підрозділи російської армії розбили табір у цих селянських будинках на схід від Харкова під час тимчасової окупації у 2023 році. (Гонтарівка, 2024 рік)

Ангеліна травмована і страждає від панічних атак. Їй довелося тікати з рідного села під Куп'янськом разом з бабусею Ларисою. Зараз вони живуть у родичів у Борщівці. Її мати живе і працює в Харкові. (Борщівка, 2024)

Ця фотографія отримала приз у категорії «Європа» і була пов'язана із зображенням пораненого російського солдата в заяві журі. Після жорсткої критики World Press Photo відмовилося від такого об'єднання, а NZZ написала статтю на цю тему.

У розділі «Європа» «тандемом» були представлені дві нагороджені фотографії з російсько-загарбницької війни в Україні. Флоріан Бахмаєр зобразив травмовану українську дівчину, яка нерухомо лежить на ліжку з відкритими очима. Нанна Гейтманн сфотографувала бійця з ДНР у російському польовому госпіталі незадовго до ампутації руки та ноги.

Обидві картини, на думку журі, ілюструють «фізичну та психологічну шкоду», завдану цією війною. Поєднання дає змогу «глибше та детальніше поглянути» на наслідки бойових дій. Асоціація українських фотохудожників та МЗС України протестували проти морального рівняння агресора та жертви агресії.

У світлі протестів World Press Photo відступила і назвала поєднання зображень Бахмаєра та Хайтманна «помилкою». Диптих створив «надто спрощену та фальшиву еквівалентність».

Ніхто не знає, де і скільки мін залишили російські війська перед виведенням у 2023 році. Сапери, часто волонтери, позначають уражені ділянки білою пластиковою стрічкою доти, доки їх неможливо очистити. (Поблизу Великого Бурлука, 2024 рік)

Чоловік після купання в басейні біля громадського джерела в Північній Салтівці, сильно постраждалому від обстрілів районі на півночі Харкова. Після обстрілів регулярне водопостачання припинилося, і для багатьох мешканців такі басейни та фонтани стали єдиним джерелом води. (Північна Салтівка, 2024 рік)

Зруйнована церква в селі за 3 кілометри від російського кордону. Відтоді віряни проводять богослужіння у підвальному приміщенні. (Старий Салтів, 2024)

13-річна Тетяна та її сестра Катерина, яка на два роки молодша, живуть разом з іншими сімома братами і сестрами в будинку, який залишив родині родич, що втік. Батько був промисловим робітником, але зараз безробітний. (Сподівівка, 2024)

Руїни будинку після влучання ракети 19 квітня 2024 р. Сім'я з дітьми вижила, сховавшись у підвалі, сусід загинув під час обстрілу. (Селидове, 2024 рік)

27-річна Свєта хотіла б виїхати з дітьми через часті бомбардування, але не знає, куди їхати. Досі вона завжди відмовлялася від пропозиції української армії евакуювати їх, оскільки незрозуміло, куди їх вивезуть. (Поблизу Великого Бурлука, 2024 рік)

Сім'я повертається зі Старого Салтова до Вовчанська, який знаходиться близько до лінії фронту, де в цей час точаться запеклі бої. Сім'я запаслася продуктами і має подолати понад тридцять кілометрів пішки, оскільки не має автомобіля і жодне таксі їх не візьме. (Старі Салтів, 2024)

35-річна Таня з тримісячною донькою Полею. Таня глуха і хотіла б виїхати з прифронтової зони разом з дітьми. Вона воліла б виїхати за кордон. (Волоська Балаклія, 2024 рік)

ДОВІДКА "Громади"

Флоріан Бахмайєр - німецький фотограф-документаліст, який спеціалізується на довгострокових проектах у Східній Європі. Після вивчення фотографії, а потім історії, він працює фотографом-фрілансером з 2010 року. Його роботи публікувалися у багатьох відомих виданнях, серед яких Die Zeit, Der Spiegel, GEO, Mare, FAZ, NZZ та Stern. Його фотографії були представлені на міжнародних виставках і отримали кілька нагород. У 2021 році вийшла його книга «У підвішеному стані. Україна 2013-2021».

Читайте також:

Марш тіней Катині... Дивіться, Ізюм, Буча, Харків, Суми, Кривий Ріг, Куп'янськ...

Якщо вам цікавий цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: