Яблонська, яку ми не знали, феміністка Іванова-Раєвська, дівчина з веслом, ідентичність безтілесного...

«Впевнену» облили переробленим мастилом і спробували підпалити.

Між неолітичним і сучасним мистецтвом - прірва в тисячоліття. Чому на жіночу статуетку, створену десятки століть тому, ми реагуємо як на шедевр, а на роботу сучасного скульптора, який не побоявся показати, скажімо так, оголену жіночу натуру як природну, а не сексуальну, з обуренням?

Про це наша розмова з культурологом Мариною Макеєвою.

- Концептуальна цінність обох творів, між якими – вічність, у тому, що людина, яка дивиться на них, має прочитати думку – ти здатен помітити красу там, де раніше її не бачив, розширюй свої горизонти сприйняття. Ось про що говорить ця скульптура, - вважає Марина.

В епоху неоліту такі статуетки обожнювалися й ототожнювалися з Матір'ю-Землею - богинею родючості.  З розвитком цивілізації та воцарінням патріархату, коли в суспільстві домінує чоловік, уявлення змістилися в бік обожнювання краси як сексуальної привабливості.

Як висловився один глядач з приводу «Впевненої» - «львівської Афродіти»:

-У мене на неї не встане... Фу!

- Встане чи не встане, думається, це проблеми окремих персонажів. Але тут, на мій погляд, проявляється явний чоловічий гендерний стереотип: жінка - це сексуальний об'єкт... Тут вступають у протиріччя сексуальність і гендерна ідентичність?

- Проблема ідентичності - одна з найбільш обговорюваних і важливих для сучасної людини у зв'язку з тим, що дедалі більше зростає цінність індивідуальності для самореалізації особистості.

Володіти ґендерною ідентичністю означає не просто називатися і відчувати себе жінкою або чоловіком, а й опановувати особливі, специфічні моделі поведінки, самовираження, дотримуватися правил статі та відповідати очікуванням, що їх суспільство пред'являє представникам жіночого або чоловічого роду.

Найважливішим для оцінювання ґендерних кордонів є ставлення до питання, що чим визначається, і що від чого залежить.

Подивіться на картину художниці-класика українського соцреалізму Тетяни Яблонської «Молоді»

Перед нами молодята. Але погляньте на позу, з якою сидить молодий чоловік. Сьогодні таку позу з широко розставленими ногами психологи називають «менспрединг». Зазвичай чоловіки широко розставляють ноги, коли почуваються впевненими і домінуючими в конкретній ситуації. Молодий чоловік сидить у позі, яка не залишає сумнівів, що він господар усього в цьому житті, включно з милою молодою дружиною.

І молода жінка, яка так і ллне до чоловіка, показуючи свою відданість і залежність.

При цьому в чоловіка вигляд розслаблений, він досяг того, чого бажав. А молода дружина натягнута, як струна. Поклавши долоню на плече чоловіка, вона розуміє, що весь тягар сімейної жіночої долі тепер на ній...

На мій погляд, з точки зору психологічної та соціальної - картина геніальна.

Це ілюстрація того, як усе «чоловіче» асоціюється з ініціативністю у стосунках, агресивністю, настановою на панування, напористістю, авантюризмом, авторитаризмом, прагненням лідерства, раціональністю у думках та діях, прагненням монологу, виклику та утвердженню власного «Я», егоцентризмом та егоїзмом.

Натомість жіноча лінія в поведінці, як правило, пов'язується з м'якістю, милосердям, терпимістю, альтруїзмом, емоційністю, діалогічністю, прагненням пошуку згоди та компромісу.

Взагалі Тетяна Яблонська - художниця унікальна. Талановита учениця першого ректора Української академії мистецтв Федора Кричевського (до речі - уродженця Харківської губернії) вона у своїй творчості неодноразово ламала ті самі гендерні стереотипи.

Її студентська робота «Оголена натурниця» (1936) стала першим експонатом інститутського методичного кабінету Київського художнього інституту.

І це при тому, що одержимість оголеною жіночою натурою в традиційному академічному мистецтві до того часу слугувала приводом для відлучення від нього жінок-художниць. Уміння писати людську фігуру в контексті історичних і міфологічних сюжетів було критерієм «художнього генія», але жінок не пускали до натурних класів з міркувань пристойності.

- Як ще, на Вашу думку, ламаються гендерні стереотипи в мистецтві?

- Природні відмінності між статями багатьом людям і сьогодні здаються настільки очевидними, що обґрунтованість асиметрії соціальних відмінностей між чоловіками та жінками не піддається сумніву. Водночас дослідження показують, що лише 5% відмінностей між хлопчиками та дівчатками, чоловіками та жінками можуть бути пояснені природними передумовами, а 95% - конструюються в процесі соціалізації, виховання та освіти.

Початок ХХ ст. ознаменувався ще й появою потужної плеяди жінок-художниць. Цей феномен можна пояснювати енергетичним шквалом фемінізму, що народжувався.

А задовго до цього... Та майже за півстоліття! У лютому 1869 року в будинку Карпової в Капелюшному провулку (зараз провулок Соборний, що з'єднує вул. Квітки-Основ'яненка та пл. Конституції) у Харкові розпочала роботу перша в Російській імперії приватна художня школа - школа малюнка живопису Марії Раєвської-Іванової.

Символічна плата 15 рублів на рік давала змогу відвідувати уроки практично всім охочим, а діти з бідних сімей і зовсім навчалися безкоштовно.

У перші роки своєї роботи школа розміщувалася в орендованих приміщеннях. Лише 1878 року навчальний заклад отримав постійну адресу у власному будинку Раєвських на вулиці Чернишевській. Академік архітектури Олексій Бекетов, відомі художники Сергій Васильковський, Петро Левченко, пейзажист і мариніст Михайло Ткаченко, член Товариства пересувних художніх виставок, художник, фотограф Костянтин Первухін, академік Академії мистецтв СРСР Петро Кончаловський - серед випускників школи чимало знаменитих живописців.

Сьогодні навчальний заклад відомий, як Харківська державна академія дизайну та мистецтв. Так приватна школа малюнка і живопису Марії Раєвської-Іванової послужила основою для розвитку в Харкові художньої освіти.

Її особистість можна поставити в один ряд з Ольгою Кобилянською та Лесею Українкою, які у своїй літературній творчості показували обставини, в яких жінка мала достатньо сили, щоб постояти за себе як за особистість. Їхні персонажі сильні, мають свою точку зору, власну думку та власне бачення світу.

Ясно, що можна умоглядно поділити будь-яке мистецтво - літературу чи кіно, яке робить жінка, на жіноче чи то мистецтво, гендерне чи то мистецтво, чи феміністське. Але особисто для мене важливо, щоб жінка-художник мала право висловитися в цьому полі. І будь-яке таке висловлювання міститиме в собі якусь частку фемінізму. Тому що це висловлювання з жіночої позиції, так чи інакше.

- Але тоді ще й мови не було про фемінізм як такий. Ґендерні системи в патріархальній культурі, як правило, відображали асиметричні оцінки та очікування: чоловік ототожнювався з «людиною взагалі», його цінності - із загальнолюдськими, а все жіноче визначалося через відмінність від них. У радянському масовому мистецтві з'явився новий стереотип «Жінка з веслом».

- Таке собі творення «тоталітарного андрогіна» - нового тілесного канону. 

Гендерні аспекти репрезентації тіла в сучасному мистецтві «фізкультурника» - було одним з ідеологічних завдань радянської влади.

Если освобожденную женщину Востока символизировала сброшенная чадра, то освобожденную от гендерных стереотипов советскую женщину – «Девушка с веслом» или «Девушка с мячом».

Хоча й традиційні теми материнства та дитинства були винятково популярні в монументальному мистецтві сталінської епохи.

- Як гендерні стереотипи проявляються або не проявляються в сучасному мистецтві?

- У постмодерністських концепціях з'являється таке визначення, як «тіло без образу».

Художник спотворює, калічить, часом «препарує» і навіть знищує зображуване тіло, позбавляючи його привабливості для владних домагань і маніпуляцій.

Неможливо міркувати про посттоталітарне тіло в мистецтві, про деконструкцію понять тілесності поза гендерним підходом. Мистецтво зажадало перегляду традиційних ієрархій і висунуло на передній план проблему «іншого», що, до речі, ми добре бачимо на прикладі скульптури «Впевнена».

Можливо, акцент на «інакшості» жіночого тіла виникає через те, що жіноча тілесність змінює свій традиційний статус, провокуючи і долаючи чоловічий погляд.

 

Багато чоловіків і жінок сьогодні відмовляються від вікових принципів соціальної організації, включно з традиційними гендерними ролями партнерів. Для багатьох інших ці зміни є сигналом того, що система зламалася, що гряде хаос, якого треба уникнути будь-що-будь. Однак саме через те, що світ, який ми знали, так стрімко змінюється, дедалі більше й більше людей прозрівають, щоб побачити наявність інших альтернатив.

Читайте також:

Перша таємна кампанія впливу Росії: переконання США купити Аляску