Як жив Іван Франко: що пили, чим снідали й обідали, де відпочивали… Як у родині Каменяра поєдналися традиції Слобожанщини та Галичини?

Знав 14 європейських мов, перекладав українською з 48 мов, знав напам’ять усього «Кобзаря».

Ходив у вишиванці в будні, став першим українським інтелігентом, який поєднав вишиванку із європейським костюмом-трійкою.

Через бідність його ховали в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі, і лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.

Його геній вражає.

Я не втомлюсь ходити франковими стежками, надихаюся його живою присутністю, що випромінюють ці місця.

Їду у Криворівню, сиджу на лаві, на якій він колись сидів під гуцульською граждою, слухаючи фольклорні оповіді Параски Харук.

Буваю у нього в гостях на родинній віллі, що стала його музеєм.

Блукаю садом у маєтку художника Івана Труша, де він любив бувати, і його любили приймати.

Відвідуючи альма-матер, ловлю себе на думці, що цими сходами піднімався сам Франко, чиє ім’я тепер носить Львівський національний університет.

Вклоняюся  низько Каменяреві на Личаківському цвинтарі, який  без зупину «лупає сю скалу».

Яким був Франко у колі сім’ї та друзів? Яким був розпорядок дня у родині письменника? Що пили, чим снідали й обідали? Які традиції принесла у сімейний  побут його дружина Ольга, що була родом зі Слобідської України? Як і де відпочивали Франки?

Про це розмова з Наталією Тихолоз, директоркою Інституту франкознавства ЛНУ Івана Франка, кандидаткою філологічних наук, що відбулася у Домі Франка.

Побут Франків був позначений львівським колоритом і міською специфікою. Це був побут інтелігента у міському просторі.

Чим він відзначався?

-  Найперше тим, що Франко заробляв собі на життя своєю письменницькою діяльністю і це визначало його спосіб життя і розпорядок дня, - розповідає директорка Інституту франкознавства Наталія Тихолоз. -  Вставав він вранці, йшов до редакції, міг зайти на каву до «Віденської» кав’ярні.

Далі він міг зустрічатися з друзями, тобто він йшов до Наукового Товариства імені Шевченка, і по дорозі додому він також міг зайти в одну з кав’ярен. Це могла бути кав’ярня Шнайдера.

Філософія віденських  кав’ярен, що існували у Львові, завдавала  містянам певний ритм життя. Він був значно спокійніший.

Чому Франко ходив у «Віденську» кав’ярню на каву?

- Не тільки у «Віденську», я маю на увазі віденську, як тип кав’ярні, - поточнює Наталія Тихолоз. -  Тому що це був спосіб покомунікувати з друзями, це те, що ми сьогодні називаємо вийти в інтернет, фейсбук або інстаграм.

А ще це був спосіб почитати нову пресу. Тобто він ходив «на каву з ґазетою», як то казали у Львові. До кави завжди давали свіжу пресу. Такий тип кав’ярень існує, до речі, і зараз у Відні.

Якщо ви зайдете в кав’ярню «Централь» у Відні, там вам запропонують каву, і до неї принесуть свіжу підшивку паперової преси.

Тогочаснийи галицький спосіб життя відрізнявся від київського штибу тим, що містяни зустрічалися у справах  в кав’ярнях.

- Коли до Львова приїжджали кияни, зокрема, Сергій Єфремов (український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук - ред.) чи інші, вони дуже дивувалися незвичному для киян способу життя, коли люди  призначали ділові та дружні зустрічі у кав’ярнях, - зазначає науковиця. - Сергій Єфремов казав, що він з Франком  теж зустрічався у кав’ярнях, і тільки за кілька днів він зрозумів філософію цього побуту. Це було пов’язано найперше з тим, що ходити в гості було не дуже прийнято, часом просто незручно, бо це обтяжувало господаря. На роботі обговорювати якісь питання також було некомфортно, бо  треба було працювати.

Найкращий спосіб - зустрітися у кав’ярні.

-  Всі знали, що о 12 годині Франко п’є каву у «Віденській» кав’ярні,  - зауважує пані Наталя. -А о четвертій він буде у Шнайдера, і всі могли в цей час підійти до Франка, поспілкуватися з ним на якусь тему, і нікого при цьому не обтяжувати.

До того, як Франки переселилися у власну родинну віллу на Софіївці, вони винаймали помешкання у різних кам’яницях у Львові.

Зокрема, Франко винаймав  помешкання у чиншовій кам’яниці австрійського часу на сучасній вулиці Чупринки або Кшижовій, як вона називалася тоді.

- Це було його останнє зйомне помешкання, де вони жили з дітьми, з якого вони вже переїхали на віллу, - позначає франкознавиця. -  Власне про це помешкання є дуже гарні спогади, бо 

Ольга Франко і сам Франко були дуже ліберальними батьками, і це не дуже подобалося галичанам.

Дітям Франка часом закидали, що  вони «неблаговоспитані», як міг казати Михайло Павлик, що Ольга Франко  їм занадто багато всього дозволяє.

- І навіть є спогади про те, що коли вони мешкали на Кшижовій, то діти з балкона могли лити воду на голови перехожих. Або, коли Франко з Франковою мали відійти десь у справах редакційних, то для того, щоби дітей чимось зайняти, вони могли давати їм стільчики, цвяхи, і вони гатили ті цвяхи у стільчики, і шум і гамір був страшений довкола. От такі  були жартівливі історії.

Поза тим треба сказати, що побут  родини визначався насправді самою специфікою праці Івана Франка, - підкреслює науковиця. -  І як згадував син Тарас, батько вставав рано і снідав.

Чим снідав? Він снідав, так званою, «стоячою» кавою, або триповерховою, як казали у Львові.

Чому триповерхова? Тому що перший «поверх» це була кава, другий «поверх» - сметанка, так на Галичині казали на вершки, і третій поверх – це якась домашня булочка, випічка.

До речі, треба сказати, що такими смаками Франко потім наділяв своїх персонажів.

Наприклад, графиня Олімпія Торська в романі "Основи суспільності" дуже хоче догодити панотцеві і готує йому таку триповерхову каву. При тому, що вона бідна, вона п’є каву з хлібом, а панотцеві готує триповерхову каву, збирає вершки, дає йому булочку. Все так, як любив Франко.

Далі, як розповідав син Тарас Франко, близько першої години тато повертався з редакції додому на обід.

Що вони обідали?

Він дуже любив розсіл і розсолове м’ясо, тобто те, що ми  сьогодні  називаємо бульйоном, різні яринові зупи, тобто овочеві.

На Галичині в той час овочі називали яриною, тобто городиною, а овочами називали фрукти. Він їв яринову зупу, а найулюбленішою стравою Франка, як казала його донька Анна, була картопля з присмаженими грибами. Особливо, молода картопля.

Увечері вони любили пити чай. Знову ж таки ті самі смаки ми бачимо у франкових персонажів, коли в «Сойчиному крилі» персонажі п’ють на ґанку чай зі смородиновими конфітюрами.

- Конфітюри - це була фішка Ольги Франко, наголошує  Наталія Тихолоз. - У родині поєднали, що з одного боку, Франко був вихідцем з села, і сільські бойківські традиції, які він виніс зі своєї хати, і які зберіглися, хоча у міському просторі дещо модифікувалися, та традиції Слобідської України.

Ольга, яка була дворянського  походження, принесла у франківську сім’ю традицію заготівлі різного роду конфітюрів, джемів, варення, вин, наливок, настоянок. Вона в цьому неймовірно кохалася, і дуже зналася на цьому, -  підкреслює  науковиця.

Часом галичанки закидали Ользі, що вона недобра господиня. Між тим, вона була  вихована в інституті благородних  дівиць, і цих дівиць готували до того, що вони мають бути добрими дружинами, але при цьому це були дворянки, які передбачали, що буде служниця в хаті.  І у Франків була служниця. У своєму передшлюбному листі Франко писав нареченій, що допоки його руки будуть писати, а голова буде здатна скласти дві думки до купи, він не дасть їй бідувати. І фактично одразу після приїзду Ольги до Львова у Франків була служниця. Франко закладав витрати на служ6ницю у сімейний бюджет, і навіть, коли народилися діти, завжди була якась помічниця чи то «баба», як тоді казали.

- До речі, зберіглася куховарська книжка однієї франкової служниці на ім’я Лукія Крохмальна, яка походила з села Полюхів Великий, що неподалік від Львова, - розповідає  директорка Інституту франкознавства. - Служниці зазвичай походили з найближчих сіл, але вони вже мешкали у Львові.  До слова, служниця на віллі Франків мешкала на кухні. Тобто служниці мешкали у помешканнях. І у чиншових будинках, про які я вже згадувала, там були окремі місця, де вони спали. І ієрархія дверей була чітка. Ті, що до служниці, вони були трошечки нижчого порядку, ніж парадні двері, якими ходили господарі.

-  Звичайно, що не завжди Ользі вдавалися бойківські страви, які головним чином були на вівсяному борошні, і є навіть такі смішні згадки, коли Ольга пише Франку і щось з ним радиться з приводу куховарських питань, - розповідає Наталія Тихолоз. -  Але це ніяк не означає, що вона була погана господиня.

Галицькі страви – це для неї була інша традиція, натомість вона дуже гарно вміла готувати дріжджову випічку, і цей  дріжджовий пиріг, що  вона завжди пекла дітям на іменини чи уродини, власне був пов’язаний з тією традицією, у якій вона виховалася. Це була традиція центрально- та  східноукраїнська.

Зрештою, її дитинство минало у селі Тимофіївка, це була Слобідська Україна, і вона згадувала, що довкола маєтку її бабусі росли різного роду вишні, черешні, і бабуся з того всього робила смачні наливки. Ця традиція передавалася покоління в покоління, і вона привезла її з Слобідської України сюди, на Галичину.

ДОВІДКА «Громади»

Народилася Ольга Хоружинська 1864 року в селі Бірки  Полтавської губернії в родині уродженця Харкова, дрібного поміщика, нащадка старовинного козацького шляхетського роду. Закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві. Досконало володіла англійською

Видає журнал «Життя і Слово», який редагував Франко, вкладаючи в журнал гроші зі свого посагу. Дописує до багатьох журналів, уміщує свої переклади з різних мов, допомагає чоловікові в його літературній праці.

Традицію виготовлення конфітюрів вона зберігла аж до самої старості.

Коли Франко помер, а вона мешкала в цьому будинку на другому поверсі, мешкала  вже доволі відлюдно, але при цьому дуже була гостинна.

Коли хто до неї заходив, вона завжди частувала цими конфітюрами і вареннями, які в неї були. І коли вже після її смерті там впорядковували кімнату, то казали, що тих бутлів було стільки, що  не знали, що з ними робити.

- У родині Франків було дуже збалансовано кавування та чаювання, - зазначає пані Наталя. -  Ці дві традиції поєдналися, тому що вранці Франко пив каву, а у ввечері вони родиною пили чай. Більше того, у Франків був самовар, який Франко привіз, за різними даними, чи то з Києва, чи то з Одеси.

Тема чаю наскрізно проходить в листуванні, тому що, коли виїжджали у село, десь на вакації, то Ольга завжди писали – пришли, будь ласка, чаю, цукру – того, чого в селі не було. На чай запрошували Франки до себе і студентів.

Ольга Франко дуже любила чай зі смородиновим листочком, і коли вони переселилися на цю віллу, вони насадили розкішний сад, який буяв влітку.

-  Ця тема взагалі не поширювалася у радянський час, але діти Франка обов’язково у мемуарах про це згадували, - зазначає директорка Інституту франкознавства. - Син Тарас згадує, що батько вправлявся тягарцями, тобто гантельками.

Є багато мемуарів, що Франко любив ходити, був до певної міри одним з засновників зеленого туризму на Галичині, впровадив мандрівки краєм. З одного боку, таким чином людина підтримувала фізичну форму, з другого, була мета пізнавальна. Це був цикл лекцій, який читався під час цих мандрів, це було знайомство з краєм, збирання різного фольклору.

Франкові сини  - і Андрій, і Тарас, і Петро стають дуже активними учасниками спортивного руху, більше того, фактично вони стають його творцями.

Вони не тільки беруть участь у спортивних змаганнях, а це і футбол, і ситківка (теніс), і гаківка (хокей), і гольф, і дужництво (атлетика), і власне мандрівництво, або подорожництво, як тоді називалося, але й створюють спортивне товариство «Сокіл» у Коломиї.

Побут франкової сім’ї був тісно пов’язаний з зацікавленнями батька та зацікавленнями дітей.

- Згадують історію, коли малі франчата привезли з якогось прильвівського села стару скриню. Цю скриню взимку вони переобладнали на санчата, і спускалися з львівських пагорбів в тій скрині. Ольга спускалася разом з дітьми.

Спочатку львів’яни дивилися на них трошки збоку, що то за атракція, але потім почали брати приклад і теж спускатися на саморобних санчатах.

- Мандрівництво також було фішкою Франків, - позначає пані Наталя. -  Франко любив ходити з дітьми а природу, така була його концепція виховання. Це були довгі прогульки у вихідні дні. 

Сім’я пакувалася, брала з собою якісь харчі, і вони робили пішохідні прогульки. 

Спочатку мандрували у прильвівські села, а потім засмакували цей чар Карпат. Ольга Франко виїжджала з дітьми зі Львова  зазвичай на усе літо у Криворівню.

Сам доїзд був не такий, як сьогодні: сіли в потяг чи в автівку, і за кілька годин вже можемо бути у Криворівні. В той час був тривалий час на доїзд. Туристичний рух почав розвиватися лише, коли проклали залізницю.

Як їхали до Криворівні Франки?

 

Вони їхали зі Львова залізницею до Коломиї, а від Коломиї в вже їхали возом. На це йшло два-три дні. За сучасними мірками це ніби невелика відстань (62 км -ред.), але їхати возом або фіакром по гірських стежках займало немало часу. Вони могли дві ночі ночувати десь по дорозі.

 

Облаштованих будинків для відпочинку тоді не було. У помешканні гуцулів для відпочивальників було тільки ліжко, стіл, могло бути кілька стільців.

Але постілі не було, і літники  мусили вести з собою постіль, навіть домашнє начиння, щоби  там готувати. Тому з тим крамом їхали надовго, на цілі літні вакації. Адже дорога була непроста. 

Взагалі доріг не було, часом це були болота, якщо випав дощ, дорога могла бути розмита кілька днів.

Треба ще  врахувати той момент, що не було телефонів, попередньо про «трансфер», як сьогодні кажуть, домовлялися листом. Фіра могла не приїхати, тоді треба було шукати іншого фірмана.

На віллі у Франків було чимало живності, на літо вони її роздавали по добрих людях, а з собою везли кролика та черепаху, а ще книжки, щоби читати. Тобто вони були напаковані добряче, як вони їхали у Карпати.

Хобі Франка – риба ти гриби.

- Це два його спорти, дві  його пристрасті, - розповідає Наталія Тихолоз. -  Власне у Криворівні Франко міг на повну відпочити. І там уже робочий розпорядок та темпоритм його життя ставав дещо іншим. Там він прокидався дуже рано, десь о 5-й, і спочатку йшов в ліс, чи то по гриби, чи на рибу. Далі повертався, снідав, працював трішки, бо завжди їхав у Криворівню зі своїми рукописами.

Діти ходили на річку, на Черемош, купатися.

А ввечері усі любили збиратися у  гостинній господі отця Волянського, куди підтягалися не тільки Франки, але й Грушевський, Коцюбинський приїжджав, і Леся Українка, і Гнат Хоткевич. Там було товариство добірне.

Читайте також:

Європа почула, як звучить Харків: війна, жах бомбардувань, стан кожного  українця, який прокинувся 24 лютого 2022 року від вибухів… Марія Ходаківська і її п'єса