Жінка з характером, яка «осідлала» радянську владу і співала серцем

Про це - в розмові з  Миколою Шеметом, директором Музею видатних харків'ян ім. К. І. Шульженко.  

-  Клавдія Шульженко насправді, з одного боку  була радянською виконавицею, з іншого - антирадянською співачкою, - зазначає Микола Шемет. -  Адже вона ніколи не співала про партію,  про леніна, сталіна, що було взагалі нетипово для того часу та масштабу її постаті.

Її  знаменитий «Синий платочек» - це не про ідейний вплив на широкі маси, це про почуття людини, яка знаходиться всередині жорстокої війни, це про відданість, про теплі спогади і кохання, які рятують у важкі хвилини.

 Її пісні були близькі і зрозумілі простим людям. Вона співала про те, що їх глибоко хвилює, торкається душі та зворушує.

Мала рідкісний талант  - перетворювала пісню на справжню виставу. На сцені вона була не лише співачкою з унікальним голосом, який западає в саму душу, але й  актрисою, яка створювала образ мімікою, жестами та пластикою рухів.

Її пісні – камертон справжніх людських почуттів.

Вражають назви пісень. Як назви вистав, романів або художніх мелодрам. Уява одразу вимальовує сюжет. 

Неймовірні історії, почуття, спогади в назвах…

Андрюша. Голубка. Дядя Ваня. Записка. Руки. На санках. Вальс о вальсе. Встречи. Мой старый парк. Знаю, ты не придешь. Незабудка. Молчание. О любви не говори. Ожидание. Подъезд. У полустанка. Песенка о мужьях. Мама. Сердечная песня. Старая сказка. Песенка отдыха. Письмо.  Где ж ты, мой сад? Часы. Прощальный луч. Телефонный  разговор. Силуэт. Вдвоем.

Слухаю ці записи… Магія рідкісного за тембром ліричного голосу. Вона співала про життя.

Вона співала серцем.

-  Я вважаю, що такі харків’янки, як Клавдія Шульженко та Валентина  Гризодубова –  це жінки з характером, які «осідлали» радянську владу, - вважає Микола Шемет. -  Вони наполегливо йшли до своєї мети. Перша хотіла співати, друга – літати. Не те, що їм було  на все начхати, але вони нікому не вклонялися.

Шульженко ніколи не була членом партії. Немилість сильних світу цього  її зовсім не лякала. Вона була впевненою в собі, незалежною і часом навіть норовливою.

Так, широко відомий випадок, коли артистка відмовилася в новорічну ніч приїжджати до сина самого сталіна. Той славився своїми примхами, особливо коли був напідпитку. Якщо він хотів послухати якогось артиста, його діставали з-під землі. І всі розуміли, чим загрожує відмова.

Але Шульженко обурилася: «Передайте товаришеві сталіну, що я планую виступи заздалегідь. А сьогодні в мене законний вихідний».  

- Вона не прогиналася ні перед ким. Відмовити сину самого сталіна міг дозволити собі далеко не кожний, - наголошує директор музею. - Шульженко була така прямолінійна харків’янка, завжди говорила, що думала, відкрито й відверто.

Натомість її чоловік Володимир Кораллі схопився за серце, коли дізнався про відмову сину сталіна. Він, як ніхто інший знав, чим це може закінчитися для Шульженко. Та й для нього самого, бо вони працювали разом. Дружину його брата розстріляли за значно менше. Кораллі  дуже боявся репресій. На щастя, все обійшлося.

Ймовірно через те, що Шульженко ніколи не співала пісень про комунізм, керівну роль партії та вождів, звання народної артистки СРСР вона отримала вже на самому схилі років.

Вона  завжди ретельно підбирала репертуар.

-  Будучи примою естради, вона ніколи не брала пісні, які їй не подобалися, тексти могли у неї лежати у неї роками, - зазначає  Микола Шемет. -  Її критикували за те, що вона роками співає ті самі пісні. Але, якщо бути відвертими, чимало з цих  пісень були хітами, як сказали би ми сьогодні, і довгий час трималися в «топі».

Мало хто знає, що у 1923 році Клавдія Шульженко  стає артисткою Харківського українського драматичного театру та дебютує як актриса. Вона зіграла у виставі роль співачки у ресторані.

Акторської майстерності  вона навчалася у  самого Миколи Синельникова, головного режисера цього театру.

На репетиціях та у відкритій ним театральній школі Синельников намагався розкрити творчу індивідуальність актриси. У театральні постановки режисер включав спеціальні музичні номери для пісень у виконанні Шульженко.

Вона відвідувала навіть балетну школу, аби артистично рухатися на сцені.

Не маючи музичної освіти, вона  вчилася вокалу у відомого педагога, пізніше професора Харківської консерваторії Микити Чемезова. Він приватно удома вчив її нотної грамоти, займався з нею вокалом, вчив майстерності музичного мислення.

-  У Шульженко є «Пісня про Київ»,  і в ній  такі слова: «И недругам старым в лицо рассмеется Тарас», - розповідає Микола Шемет. - У іншої радянської співачки, яка виконувала цю ж пісню, фраза звучала інакше, вона була змінена на «чертовым ляхам».

 

Шульженко так співати не могла. Єжи Петерсбурський, піаніст, диригент та композитор, який написав музику до пісні «Синий платочек», що стала її творчою візитівкою, був поляком. Це свідчить не лише про її принципи, а й про те, що вона працювала над текстом, і це відрізняло її від інших виконавців тієї епохи.

У 1925 році Клавдія Шульженко перейшла до Червонозаводського театру ім. Раковського, який працював у Народному домі у Харкові  на  Старомосковській, 94.

У жовтні 1927 року вона стала актрисою Харківського театру музкомедії. 

Навесні 1928 року пересувний робітничо-селянський театр, в якому брала участь Клавдія Шульженко, чотири місяці гастролював Харківською областю. Виступали у Нововодолазькому, Таранівському, Зміївському, Чугуївському, Біло-Колодязькому, Вівчанському, Золочівському, Богодухівському, Охтирському районах. Було зіграно 95 вистав.

На цьому закінчився харківський період Клавдії Шульженко. Але не закінчилася любов харків’ян до видатної співачки, яка триває скрізь століття.

Читайте також:

Ділитися промінчиками любові, світла і добра. Як українська пісня творить справжні дива…

Якщо вам цікавий цей вміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас.