Подкаст «Градусник: осколки з рідного вікна. Епізод 5. Козача Лопань».

Історія про те, як може рятувати під час війни творчість. Нову адресу спілкування підказала розлога публікація на Фейсбук-сторінці воїна-земляка, автора пісень і книжок про сучасну війну Олега Бородая. Зараз він боронить Бахмут. Фрагменти його пісень також прозвучать. Олег поширив вірші вчительки і поетеси Наталі Скребець, яка жила в окупованій Козачій Лопані та й після визволення залишилася вдома, у спорожнілому селищі. Розмова з нею розкриває правду прикордонного життя.

Історія про те, як може рятувати під час війни творчість. Нову адресу спілкування підказала розлога публікація на Фейсбук-сторінці воїна-земляка, автора пісень і книжок про сучасну війну Олега Бородая. Зараз він боронить Бахмут. Фрагменти його пісень також прозвучать. Олег поширив вірші вчительки і поетеси Наталі Скребець, яка жила в окупованій Козачій Лопані та й після визволення залишилася вдома, у спорожнілому селищі. Розмова з нею розкриває правду прикордонного життя.

Знаю  Наталю з дитинства, із весняної всеукраїнської  наради шкільної творчої молоді. Не бачилися років тридцять. Наталя написала  за цей час слова до головної пісні свого селища. Були там рядки: «Могили братські край доріг, кривавий сорок третій рік». Тепер їх переписала нинішня війна: «Кривавий двадцять третій рік». Ворог продовжує обстрілювати прикордонне селище.

Таким воно було кілька років тому. Гімн селища виконують діти з вокального гуртка «Домісолька».

 

Наталя Сергіївна Скребець народилася 11 березня 1962 року на Харківщині, в селі Ветеринарне поблизу Козачої Лопані. Вищу освіту здобула в Харкові. Від 1979 року працює в школі (нині Козачолопанський НВК). Авторка збірок віршів. Належить до Національної Спілки письменників України.

 

 

Наталя Скребець зі своїми учнями. Фото з її особистого архіву.

Козачу Лопань окупували о шостій ранку 24 лютого, визволили 11 вересня 2022 року. Наслідки вторгнення. Фото з відкритих джерел.

 

Наталя Скребець розповіла про найтрагічніше із піврічної окупації. Від  жаху обстрілів (усе летіло над їхніми головами в бік Харкова) рятувалася віршами. Перший написала 25 лютого. Уже після визволення селища їх почали читати в мережі. Відгукнувся приязно поет Віктор Тимченко, багаторічний керівник літстудії, до якої належала і школярка Наталя. Віктора Петровича,  незрячого ще від часів Другої світової війни (йому зараз за 90), разом із донькою вивозили волонтери  з-під обстрілів. Уже у Львові слухав він Наталчині вірші. Деякі з них звучать у подкасті.

Є в ньому й правда про трагедію 17 березня 2022 року. Окупанти поширювали брехню про «агресорів-націоналістів», які  ніби вбили мирних мешканців під магазином. Завбачливо російські військові забрали звідти свій штаб і пустили чутки про роздачу продуктів. Вдарили з міномета. На 9 травня відкрили меморіальну дошку з імена загиблих молодих жінок і дітей, порозвішували в селищі плакати про «терор ЗСУ», зняли про відкриття дошки ролик для ТБ Бєлгорода (досі доступний у мережі).

Влітку окупанти викликали Наталю Сергіївну та ще кількох учительок, щоб підписали документи про викладання за російськими навчальними програмами. Вони не згодилися.

У ніч на 11 вересня «асвабадітєлі» обходили вулиці Козачої Лопані, залякували і змушували негайно сідати в автобуси для евакуації на територію рф. Багато хто поїхав. Селище майже спорожніло.

І зараз там небезпечно. Із роздумів Наталі: «Реалісти зазвичай дивляться на світ збоку. Модерністи, як правило, акцентують увагу на власних відчуттях. Та у житті бувають ситуації, на які б і радий глянути збоку, та доля зажене тебе у такий глухий кут, що починаєш жити тільки своїм світовідчуттям: без рідних, без друзів, без колег, без роботи, без грошей, без хліба. Саме таким глухим кутом стали для мене 200 днів рашистської окупації.

Я народилася в селі Ветеринарне. Тут же прожила фактично все своє життя, але ніколи не відчувала, що живу на кордоні. Дві лінії кордону оточують Ветеринарне і Козачу Лопань. І відчула я цей прикордонний кут вперше о 5-ій годині ранку 24-го лютого 2022 року. Що нас врятувало в той лихий ранок? Чи місце розташування (Козача фактично розташована у ярку)? Чи життя якогось праведника, про якого ми й не здогадуємось? Але страховисько летіло над головою 40 хвилин, скошуючи верхівки дерев. Я весь цей час сиділа одягнена і взута у чоботи на порозі хати із сумкою з документами в руках, а піді мною тремтіли чотири сердечка наших менших братів…

Часто вночі я подумки йду по кордону, де мені знайомий кожен кущик, кожне деревце. Тут ми рвали перші проліски, тут збирали суниці чи гриби. А тепер важко уявити цю прикордонну смугу, понівечену ракетами, снарядами, танковими гусеницями. Тепер я завжди боятимуся, що з-за Білого лісу чи Другого ставка до нас прилетить страховисько, що зветься смертю. Страх оселився в моїй душі. Але ще є вічні німі свідки цих страшних подій: ліси, поля, вітри, дощі.

Дуже хочу вірити в добро,

в спів козачолопанських дібров,

в дух козачолопанських ланів,

в мирні дні для внуків і синів».

12.03.2022

 

Повністю розмову слухати тут.

 

Колись мирного літа грілися ми молодою компанією біля багаття  під Козачою Лопанню. Тоді я, ще студентка, гостювала  у випускниці школи Наталі Скребець. Нинішнє гостювання було телефонне, але для мене теж доброзичливе і тепле.

Колаж зберігає сонячний настрій миру, якого так хочуть і в прикордонній Козачій Лопані.

Фото з відкритих джерел

Читайте і слухайте також:  Подкаст «Градусник»: осколки з рідного вікна. Епізод 4. Ізюм живе

Подкаст «Градусник»: осколки з рідного вікна. Епізод 3. Ізюм

Подкаст «Градусник: Осколки з рідного вікна». Епізод 2. Куп’янськ

Підписуйтесь на наш facebook   

 Підписуйтесь на наш Telegram

Google LogoДодати Gromada як бажане джерело в Google
Ще декілька актуальних новин на зараз

Ми ї̶м̶о̶ використовуємо деякі кукі, детальніше у Політиці сайту