«Непогасне». Мереф’янські потоки пісень і картин доньки й батька
Подкаст #Градусник | | 1,870 | Автор: Ірина Мироненко
«Рідний дім» – для багатьох головне словосполучення зими 2023-24 років. Харківський радіодім об’єднував, ріднив багатьох. Тож до звістки про його травми від вибухової хвилі обираю записи різних років про історію роду частої гості обласної студії, заслуженої артистки естрадного мистецтва України Ірини Балабай.
Через кілька днів після початку повномасштабної війни квартира Ірини та її сім’ї на Північній Салтівці була знищена ворожим обстрілом. Не відновити картини батька і родинний архів. У подкасті звучатимуть фрагменти пісень Ірини Балабай, до яких найчастіше вона сама пише слова і музику.
Музичний слух і голос у неї – родинний спадок. Мама гарно співала, особливо українські народні пісні, окрім того грала у театральному гуртку післявоєнного сільського клубу. Чудово співав та грав на гітарі батько Ірини.
У моїй домашній фонотеці зберігається програма початку 2000-х років, записана в Харкові й Мерефі, на виставці картин батька Ірини та в старому домі, де Михайло Григорович втішено показував малюнки малої онуки, доньки Ірини. Роки стрімкі. Уже підростає праонук художника-солдата Михась, названий на честь прадіда. Уже виходить на фестивальні сцени. «Непогасне. Зелень і вогонь». Це відгук на картини Михайла Родіонова. Більшість із них втрачені. Але серед гірких втрат війни світло звучать голоси художника і його дружини. Озиваються з минулого, ніби з вирію, до якого відлетіли – спершу він, потім вона. У тих розмовах початку нинішнього століття багато тепла родинного, тиха святковість недемонстраційної любові. Слухайте, згадуйте своїх.
Слухати подкаст тут:
Також читайте: «Ми залишилися без дому» – співачка із Салтівки все-одно пише пісні
Ще декілька актуальних новин на зараз