10-та творча зустріч поєднала поезію, музику й допомогу танкістам

«Мистецькі містки»  – ММ  –  як два виходи з метро на різні боки проспекту світять червоними ММ крізь завірюху. У  різних учасників цих зустрічей  свої асоціації з назвою. Наміри спільні. Не спалювати містків у минуле. Ремонтувати  і будувати нові переправи в часі нинішньому.  Допомогати тим, хто в Україні їх реально боронить і відвойовує. Тож розповідаю про нову зустріч на невидимому місточку між голосами, словами, країнами. Раптом ММ – це ще й «мистецтво миру»?

Інформує письменниця, співорганізаторка проєкту Яна Вовк.

«Війна та кохання». Таку тему обрали наші організатори 10-ї творчої зустрічі в межах Міжнародного благодійного проєкту «Мистецькі містки».

Проєкту в березні виповниться рік. Він діє у 9 країнах (Україна, Литва, Бельгія, Німеччина, Польща, Франція, Іспанія, Великобританія, Італія)

 Це простір, у якому завжди тепло, щиро, без офіциозу, з унікальною можливістю для глядачів познайомитися з новими митцями або побачити/почути вже улюблених. Наприкінці кожної зустрічі є час поставити запитання будь-кому з учасників.

У міжнародний день рідної мови, 21 лютого, прозвучала поезія Юлії Максимейко, Марії Козиренко, Ірини Мироненко, Юлії Ілюхи, Ганни Осадко, Альони Полякової та Світлани Щиголевої. Вірші загиблого воїна і митця з Харкова Микити Келембета читала його сестра.

Наші гості почули вже улюблений голос Люцини Хворост та познайомились із бендом TANKATAKA  –  музичним проєктом культурного спротиву з Німеччини.

І традиційно завершив  зустріч актор Микола Мох, цього разу –  рядками Тараса Шевченка.

Щоразу ми підтримуємо наших захисників та захисниць і долучаємося до зборів. Цього разу -  на Starlink для 4 ОВМБр.

Реквізити для переказу 5168745120448201 (Ольга Халепа)

Волонтерська організація «Гордана»??

У призначенні платежу вказуйте «Для 4 ОВМБр»

Ведучі зустрічі: Ольга Халепа – вчителька із Лозівської громади на Харківщині, волонтерка, літераторка та Ганна Халепа, теж освітянка і волонтерка

Технічне забезпечення  онлайн-зустрічі – поетеса і науковиця Антоніна Тимченко

 

«Любов має сенс завжди. Смерть має сенс, лише коли вона недаремна. Такими настроями пронизана збірка поезій і фотокнига «Стежки війни, стежки любові» (із анонсів книжки в Інтернеті).

 «На її сторінках ви знайдете найвідвертіші рефлексії, почуття, спогади, фотофіксації, травми та зцілення, пов’язані з російсько-українською війною», запевняють видавці.

Серед авторів літераторка, перекладачка Юлія Максимейко. Саме її переклад англійською мовою тексту військовослужбовця і поета Дмитра Лазуткіна відкриває цю колективну книжку, а читання Юлії відкривали лютневу зустріч «Мистецьких містків».

Юлія обрала для  слухачів-глядачів і   рядки про 2022 рік: «Лютий лишився зі мною вічними шрамами», і позакалендарне: «Коли я в любові – 

"Я перемогла з книжкою, яку ніколи в житті б не хотіла писати, а натомість хотіла би мати своє нудне життя в Харкові на Північній Салтівці".

 

Так сказала письменниця в інтерв’ю після літературної перемоги своєї прозової книжки, яку склали жіночі історії. Майже як харківець Мстислав Чернов на врученні Оскара-2024: хотів би ніколи не знімати фільм «20 днів у Маріуполі».

Але війну не цікавлять наші бажання чи не вивчені уроки життя.

Під час онлайн-зустрічі Юлія Ілюха читала  вірші із збірки «Уроки любові й ненависті». Перегуком з історіями жінок під час війни, зафіксованими міні-прозою, звучав рефрен одного із поетичних текстів  лютневих "Мистецьких містків":  «Давай імутувати нормальне життя». 

Хто  жив чи живе у Харкові на Північній Салтівці, згадає, що з вікон багатоповерхівок на вулиці Дружби народів було в лютому 2022 року добре видно ворожі танки. «Позаду лишається ціле життя і вулиця Дружби народів як насмішка». Так написала Юлія Ілюха.

Додам, що такої насмішки на карті Харкова від липня 2024 року  немає. Є вулиця Соборності України. Із цим синонімом єднання в Харкові не склалося на межі 90-х і нульових. Тоді пропозицію площу Рози Люксембург перейменувати на  майдан Соборності «завалили» на міській сесії комуністи. Попрощалися з Розою аж 2013 року, але на користь  вихідців із Московської губернії купців Павлових. У 1830-х роках вони розвивали  в місті цукерково-пряникове виробництво. Площу біля їхньої кам’яниці називали офіційно  Торговою або в усному мовленні  Павлівською.  2013 року  міська влада активно гралася в «дружбу народів», тож  декомунізація для неї не означала ще й деімперіалізацію. Нащадкам кріпаків князя Черткова з Московської губернії  дісталася топонімічна слава в центрі сучасного Харкова. Такі собі «конфєткі-бараночкі, словно лєбєді, саночкі».

«Льодяниковий період»  – зовсім про інше була колись у Харкові художня виставка  Марії Козиренко – ще однієї учасниці лютневих  «Мистецьких містків».

***

Це наш дім, намальований жовтим на карті,

Риски, обриси, контури, криво нарізані клапті.

Дві маленькі кімнати, одна незручна, прохідна.

В першій навалено мотлоху, в другій горить війна.

Падає попіл зі стелі, порох укрив поріг,

Спатимеш довго, прокинешся – тижня немає, минає рік.

Гасне лампочка, блимає світло, годинник ганяє тінь.

І довести оберт ключа до кінця заважає розплавлена лінь.

Побудуй лабіринт, щоб тікати у справжні світи,

Ті, де сонце, як треба, угору і вниз летить,

Плаває риба у синіх морях, на кухні кипить чайник,

Пісні у навушниках через одну, весела, печальна,

Весела, печальна.

У вікні проживає себе переповнене місто,

Літаки, як ворони, кружляють, не знають, де сісти,

Забагато яскравого світла, дерев і людей.

Гарне місце. І вихід із нього ніде.

(з книжки  Марії Козиренко «Відкривати тут», Харків, 2019)

«Навіть це ще не крах; є у тебе цей дім на орлиних вітрах. Снігу намело на ґанок, а хандри – на серце… Не барись, розчисть! Може, в цей туманний ранок хтось несе у дім твій променисту вість».

Люцина Хворост

Прозвучали  на онлайн-зібранні дві пісні – від постійної учасниці Люцини Хворост і від дебютантки "містків"  – лідерки  проєкту

TANKATAKA –  Тетяни Кожухаренко, яка ще до повновмасштабної війни оселилася, щоб працювати й навчатися, у Німеччині

Слова і музика Тетяни Кожухаренко.У зйомках кліпу взяли участь українці, які через війну вимушено залишили свій дім і опинилися у Німеччині.

Тетяна сказала:

«Музика – найуніверсальніший  засіб, щоб донести правду».

Додам, що поезія – найстрімкіший жанр, щоб зафіксувати словами  те, що відбувається з людиною у війні й любові.

 Літераторка і художниця, ілюстраторка книжок Ганна Осадко – дружина військовослужбовця Олександра Осадка, який 2022 року захищав Харківщину.  Влітку того ж року він загинув на Донбасі. Посмертно вийшла збірка його прози «Жити не можна померти».

До служби він, будівельник,  захоплювався танго, танцював його разом з дружиною, тож і позивним обрав «Танго».

У дитячій книжці «Дубочок з війни» (2024) його дружини описано подвиг Олександра Осадка, який загинув, прикривши собою побратима під час обстрілу.

Люцина Хворост написала на слова Ганни пісню пам’яті Олександра Осадка «Танго в дубовому лісі». Процитую інший вірш Ганний Осадко.

***

Чоловік, як ще жив,

Зробив спеціальну конструкцію для моїх розмаїтих намист –

Нанизав на дубовій палиці всі дармовиси:

Тут тобі, Ганю, твої корали і валяна вовна,

Скло і бурштин, срібло й кераміка,

Слонова кістка і дерево 

–Тішся, маленька дівчинко!

А тоді пішов –

І куди ж тепер це одягати?… 

Днями перебирала батьківські найкращі нажитки,

Які після їхньої раптової смерті згребла у коробки й баули

(одяг одразу викинула,

запах був надто рідний,

плакала, притулившись).…

Ось, мамо, твої намиста.

Я у таких не ходжу, надто блискучі.

Ось твої, мамо, персні.

Я у таких не ходжу, надто великі.

Ось твої мамо, брошки.

Брошки тепер не в моді.…

Осягнути на мить, за якусь мацюпусіньку мить осягнути,

Що речі живі тільки доти, як ними тішаться,

Що фотки тримають в коробці,

Доки іще пам’ятають усі імена,

Що після нас нікому не буде потрібне геть нічого з усього твого.

Що дух життя вивітрюється з речей,

як з кімнати наприкінці січня

запах хвої,

коли винесли труп ялинки.…

 бо важливі не речі.

Любов важлива

Можливо, це вже стає ознакою часу – жінки починають писати вірші, коли їхні чоловіки йдуть на війну. Це історія Альони Полякової, яка по-своєму рятувалася поетичними спробами, коли коханий був на позиціях, в окопах.

«Замість даху – зірки...Ну я як помирати, коли ти цілуєш мої вії?!»

Якщо вдивитися у цей колаж із соцмереж проєкту «Мистецькі містки», то вгорі – чорно-біле чоловіче фото. Режисер і викладач акторської майстерності Микита Келембет жив і працював у Харкові, віршував і грав на гітарі. Казав дружині: «Я б писав весь час, якби не треба було заробляти на  життя».   Їй він присвятив багато рядків, серед яких і цей «Ти – затишку мій».

Взимку 2023 року Микита Келембет   –  у ЗСУ, на передовій лінії. Того ж року він загинув.

«Проти мене змагається смерть.

Наче полум’я, тілом моїм розливається віра».

 Рядки брата читала сестра, Анастасія Шевченко, викладачка  Харківського університету мистецтв, лялькарка.

Поетеса Антоніна Тимченко, знайома з Микитою з його дитинства, назвала митця «знаковою фігурою для Харкова».

«Вшануймо душі чисті полеглих за Вітчизну. Хай пухом їм всім земля, і хай в безмежних полях квітують маки щоліта на згадку про подвиги».

Так починається «Українське адажіо», слова якого написав харківець Олександр Бобошко, а виконала Світлана Щиголева, яка виступає із сценічним іменем Тіна Світлячок.

Для «ММ» вона читала вірші на морозній київській вулиці.

А ця зима немовби не зі мною.

Чи я сама? Ні, сам на сам з зимою.

Крізь морок постають

шляхи відлюдні...

Приборкай, лютий, лють.

Зіграй на лютні!

Заключною емоційною трикрапкою за традицією був  хрестоматійний вірш. Цього разу актор Микола Мох обрав рядки  Шевченка, написані в казематі 1847 року «Мені однаково, чи буду я жить в Україні чи ні» . Чому сприймався той надзвичайно сучасний вірш як три крапки? Не тільки через  емоційне хвилювання, а й від  пророцтва про наш дім – Україну,  що не має кінця-краю  («в огні її, окраденую, збудять…»).  

У вогні війни протистоїть ворогу 4-та окрема важка механізована бригада (4 ОВМБр), для якої лютневі «Мистецькі містки» оголосили  волонтерський збір на  Starlink.

В емблемі бригади в чорному полі зображено срібну голову носорога в броні. За гасло використовується «FUROR ARMA MINISTRAT», тобто — «ЛЮТЬ КЕРУЄ ЗБРОЄЮ».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: