1.5 трильйона доларів за… «Отче наш», перемир’я на межі фолу та байка про Мишу та Лева

Жарти жартами, але поки Пентагон мріє про «молитовний щит», реальність вимагає куди більш приземлених кроків.

Від релігійної риторики Вашингтон різко перейшов до мови ультиматумів та тимчасових угод.

Всього за 10 годин після погроз «загибелі цивілізації», Дональд Трамп несподівано натиснув на «паузу». Це двотижневе перемир’я — не божий промисел, а жорсткий політичний розрахунок, де ціна спокою в Ормузькій протоці важить більше за будь-які бюджетні запити Конгресу.

Вашингтон охопила хвиля стриманого полегшення, перемішаного з гострим скептицизмом, зазначає Al Jazeera.

Після того, як Дональд Трамп оголосив про двотижневе припинення вогню з Тегераном, американський політикум розділився на тих, хто дякує долі за відсутність нових жертв, і тих, хто вважає цю паузу лише затишшям перед ще більшою бурею.

Трамп, який лише за десять годин до цього лякав світ «загибеллю цілої цивілізації», тепер називає іранський план із десяти пунктів «працездатною основою для переговорів». Умови гри на ці два тижні прості: Іран відкриває Ормузьку протоку, а США призупиняють вогонь.

Проте за цим фасадом дипломатії ховаються серйозні внутрішні конфлікти.

Республіканські «яструби», серед яких і давній соратник президента Ліндсі Грем, не поспішають аплодувати. Попри ритуальні слова подяки за дипломатичні зусилля, Грем чітко дав зрозуміти: Конгрес не дозволить Трампу просто «забути» про напад на вільне судноплавство в Ормузькій протоці.

Для багатьох консерваторів повернення Ірану до «бізнесу зі збагачення урану» в обмін на послаблення санкцій виглядає не як перемога, а як винагорода за агресію.

З іншого боку барикад демократи не приховують своєї люті, попри радість від безпеки американських військових.

Для них це перемир’я не є «чистим аркушем». Сенатори Рубен Гальєго та Ед Маркі наголошують, що сама ця війна була незаконною від самого початку. Трамп розпочав її 28 лютого без жодної санкції Конгресу, а погрози бити по цивільних об’єктах та трагедія в школі міста Мінаб, де загинуло понад 170 дітей, лише посилили вимоги негайного імпічменту.

Поки ліберальне крило вимагає трибуналу, ультраправі активісти на кшталт Лаури Лумер пророкують угоді повний крах. В їхніх очах це виглядає як капітуляція перед терористами, які зараз святкують перемогу в Тегерані.

Навіть проізраїльські коментатори, які зазвичай підтримують інстинкти Трампа, нагадують: ворог вижив, Верховного лідера аятоллу Алі Хаменеї вбито, але сама система нікуди не зникла, а лише пішла вглиб скелястих лабіринтів.

Правозахисники з групи DAWN, зокрема Раєд Джаррар, у коментарі для Al Jazeera, наполягають: це припинення вогню має стати не фіналом, а початком великого розслідування. Хто санкціонував цю війну? Хто отримав від неї прибуток? І хто відповість за кожного вбитого цивільного?

Згідно з новими даними розвідки, якими оперують провідні західні видання, Іран демонструє феноменальну здатність відновлювати свої пошкоджені ракетні бункери та пускові майданчики.

Там, де після авіаударів США мали б залишитися лише димлячі вирви, вже за кілька годин знову з’являються готові до пусків системи, повідомляє The Telegraph.

Спецслужби США з’ясували, що ремонтні бригади Ірану працюють у режимі «рекордно коротких термінів». Це нівелює ефект від повітряних кампаній, змушуючи союзників витрачати дорогі ракети на об'єкти, які «воскресають» наступного дня.

Військові експерти попереджають про зворотний ефект атак: чим більше іранських пускових систем знищується, тим важче стає знаходити ті, що залишилися. Ворог переміщує вціліле обладнання вглиб мережі, створюючи «інформаційну сліпоту» для розвідки.

Стратегічна перевага Тегерана — у так званих «ракетних містах». Це величезні підземні військові об’єкти, вирубані у високогірних районах.

Складний рельєф Ірану робить пошук цих бункерів схожим на спробу знайти голку в копиці скель. Гірські масиви не лише приховують входи, а й слугують природним «бронежилетом» проти найпотужніших авіабомб.

Агентство Associated Press повідомляє подробиці унікальної масштабної операції Пентагону щодо порятунку льотчика, збитого в Ірані.

Один пілот був врятований одразу, другий — офіцер систем озброєння — переховувався в горах на висоті 2000 метрів.

ЦРУ запустило дезінформацію про те, що пілота вже знайшли і вивозять наземним шляхом. Поки іранці шукали «привидів» на дорогах, спецназ забрав пораненого льотчика з гірської ущелини.

Це – мовчання як зброя. Пентагон тримав паузу понад 24 години. Це класична тактика в операціях пошуку та порятунку у бойових умовах. Кожна хвилина публічності в соцмережах — це додатковий шанс для ворога знайти пілота раніше за своїх.

У той час, як США заявляють про успішне вивезення двох пілотів збитого F-15E, Іран — про розгром рятувальної групи.

Президент Дональд Трамп у притаманному йому стилі Truth Social описує місію як тріумф американського духу та технологій.

Іранські державні ЗМІ (Sepahnews) малюють картину нищівної поразки американських «рятівників». По всіх каналах крутять відео з уламками та кадри густого чорного диму над провінцією Ісфахан.

КВІР стверджує, що іранська ППО збила два гелікоптери Black Hawk та два військово-транспортні літаки C-130 прямо під час спроби евакуації.

Білий дім визнає втрату двох транспортних літаків, але наголошує: їх підірвали самі американці, щоб техніка не дісталася ворогу. Жоден американець не загинув.

Ми бачимо першу в історії «подвійну» операцію порятунку в глибокому тилу ворога. Для Трампа — це передвиборчий капітал і підтвердження гасла «America First». Для Ірану — шанс показати вразливість американської машини.

Війна в Ірані перейшла у фазу, де кожен врятований пілот вартує цілого авіаційного полку в медійному еквіваленті.

За даними української розвідки, оприлюдненими The Jerusalem Post, військова співпраця РФ та Ірану перейшла на рівень прямого цілевказування.

• Російська розвідка передала Ірану детальний перелік із 55 критичних об’єктів енергетичної інфраструктури Ізраїлю.

   

• Російські аналітики виявили головну вразливість Ізраїлю — його енергомережа повністю ізольована. На відміну від Європи, Ізраїль не може імпортувати електрику від сусідів. Виведення з ладу лише кількох ключових вузлів (як-от електростанція «Орот Рабін») може спричинити повний і тривалий блекаут.

   

• Об’єкти розділені на три рівні: від стратегічних виробничих потужностей до регіональних підстанцій. Нафтопереробний завод у Хайфі вже відчув на собі точність цієї «співпраці» 30 березня.

Попередження Зеленського: Президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю виданню прямо заявив: Росія повертає «борг» Ірану за дрони Shahed. Тепер уже Москва постачає Тегерану безпілотники російського виробництва з оригінальними компонентами РФ та передає знання, здобуті на українському полі бою.

Українські офіційні особи впевнені: мета Москви — створити нову масштабну кризу на Близькому Сході, щоб відтягнути ресурси Заходу та увагу світу від війни в Україні.

Російський посол Анатолій Вікторов очікувано відкидає звинувачення, називаючи їх «дискусіями з питань нацбезпеки». Але палаючий завод у Хайфі говорить гучніше за дипломатів.

Поки європейські столиці намагаються знайти способи зупинити агресію, у Будапешті згадують Езопа.

Видання Bloomberg оприлюднило стенограму розмови Віктора Орбана та Володимира Путіна, яка розкриває справжню глибину їхніх стосунків.

Казкова метафора! Орбан порівняв себе з мишею, яка допомагає леву (Путіну) вибратися з мисливської сітки. Це викликало щирий сміх у Кремлі. Прем’єр Угорщини прямо заявив: «Я до ваших послуг у будь-якому питанні».

Обидва лідери не приховували захоплення Дональдом Трампом, порівнюючи його стиль із «танком» та «торнадо». Будапешт посилено просував себе як майданчик для саміту США-РФ, який зрештою так і не відбувся через «максималістські вимоги» Москви.

Навіть Путін у розмові дивувався, як Угорщині вдається тримати таку «незалежну та гнучку» позицію в умовах війни. Але, схоже, час «гнучкості» вичерпується разом із терпінням Брюсселя.

Блискучий репортаж Neue Zürcher Zeitung (NZZ) розпочинається з історії 11-річного Артема та його родини, які їдуть 16 годин із Дніпра до польського Перемишля.

Після закриття неба 24 лютого 2022 року залізниця стала єдиною альтернативою для всіх: від біженців та бізнесменів до іноземних дипломатів і солдатів. Укрзалізниця перетворилася на об’єкт національної гордості. На вокзалах продають мерч, який став культовим (наприклад, футболки з розкладом звільнення окупованих міст).

Росія систематично атакує залізничну інфраструктуру. У 2025 році було зафіксовано понад 1100 атак на депо, вокзали та вузли.

Лозова: Старовинний вокзал 1869 року також постраждав від ударів. Начальниця станції Ніна Сабела розповідає, що раніше тут проходило 32 поїзди на день, тепер — лише 8.

Залізниця відображає рух фронту. Більше немає сполучення з Кримом (з 2014-го) та Донбасом. Останній поїзд до Краматорська пішов у листопаді 2025-го через небезпеку дронів. Тепер символічним «вокзалом закоханих», де військові прощаються з родинами, стала Лозова — за 100 км на захід від колишнього вузла.

Провідниця Раїса Іванова, яка працює майже 40 років, згадує часи, коли поїзди їздили до Казахстану. Тепер її маршрут обмежений кордоном, а її син воює під Покровськом. Вона молиться перед іконкою в купе, сподіваючись, що затримка поїзда (яка іноді рятує від прильоту) стане для когось щасливим випадком.

Залізниця — це не просто логістика; це фізична та моральна нитка, що з’єднує розірвані війною частини країни, фронт і тил, минуле та надію на майбутнє, зазначають швейцарські журналісти.

Поки в Україні та Ірані тривають реальні бомбардування, в Іспанії розгорілася запекла політична дуель навколо полотна, що ці бомбардування увічнило, повідомляє The Guardian.

Приводом послужили 90-ті роковини трагедії в місті Герніка (26 квітня 1937 року), коли німецька та італійська авіація вперше в історії випробувала тактику тотального знищення цивільного населення з повітря.

Баскський уряд звернувся до Мадрида з проханням тимчасово перевезти картину Пабло Пікассо «Герніка» до музею Гуггенгайма в Більбао. Баски вважають, що символ їхнього національного болю має бодай на пів року повернутися додому. Мадрид відповів категоричним «ні».

Ісабель Діас Аюсо (мер Мадрида) назвала вимоги басків «провінційним мисленням». За її словами, культура універсальна, а якщо повертати все до «точок походження», то всі роботи Пікассо треба вислати в Малагу, де він народився.

Іманол Прадалес (президент Країни Басків) кинув виклик уряду Іспанії: «Ви витягли Франко з могили, невже не здатні перевезти картину з Мадрида до Еускаді?»

Як з’ясувала «Громада», Музей королеви Софії в Мадриді офіційно заявляє, що полотно надто крихке для транспортування. Але за технічними аргументами завжди стоїть політика. Той, хто володіє «Гернікою», володіє правом на трактування іспанської історії.

У 2000 році Мадрид відмовив навіть нью-йоркському MoMA (де картина зберігалася під час диктатури Франко), заявивши, що цей «великий іконостас» стоїть поза будь-якою політикою обміну.

Парадокс: твір, створений як протест проти авіабомбардувань, сьогодні сам стає об’єктом «бомбардування» політичними заявами.

Історія з «Гернікою» — це дзеркало наших власних дискусій про деколонізацію та повернення культурних цінностей.

Коли Мадрид називає Більбао «провінцією», він несвідомо повторює риторику всіх імперій. Але водночас це нагадування: мистецтво такого масштабу давно перестало належати одному місту. Воно належить усім, хто відчуває біль від падіння бомб — чи то в 1937-му, чи у 2026-му.

Читайте також:

«Хірургія без наркозу: навіщо пророкувати Україні долю "озброєного інваліда" під боком у ЄС?

Якщо Ви хочете бути в курсі, про що пише світова преса, читайте наші щотижневі огляди щосереди.