Харківський медійник під окупацією: спогади Олега Юхта (частина 2)

Допис 15 червня

24 лютого, як і більшість українців, ми прокинулися під звуки вибухів, які віддалено нам нагадували гучний фейєрверк. Виу, виу, бух, пабам, віу, тудум, дищ – щось таке. Вікно дитячої кімнати, що виходило на північ, було осяяне гарними спалахами, яким могли б позаздрити найкращі голлівудські спецефекти.

Ми, як недоумки, дивилися на все це і не могли відірватися. Те, що в цей час, вирубилося електропостачання, ми зрозуміли лише ввечері, коли повністю розрядилися всі батареї вітрогенератора.

Колони окупантів йшли цілий день у бік Харкова. В нашому лісі нарили окопи, бліндажі, капоніри і ями для сміття.

Попри те, що ще за два місяці всіх попереджали, що війна буде, ми були до цього не готові. 25 лютого зранку ми з Єгором вирішили прорватися до Харкова, щоб купити хліба, води та бензину для генератора. Проїхали майже вільно, в Тишках стояли орки, але чи то було надто рано, що вони не прокинулися, чи то їхнє керівництво ще не вдуплило, що Харків не по зубам, - блокпостів ще не було.

На окружній валялася башта від танку і пара тліючих залізяк загарбників. Наші пропустили без питань.

З водою і хлібом особливих складнощів не виникло, а от з бензином була біда.

На газовій заправці навпроти «Класу» на Корка стояло близько сотні машин. Бензину майже ніде не було. Колега Женя Боровський підказав, що бензин є на Театральному в Маршалі, поряд з нашою редакцією. Черга з десятка машин виглядала просто смішно. Як потім виявилося, бензин – найцінніше, без нього вижити в окупованому селі просто нереально.

Поки заправлялися, орки почали обстріл міста. Світлофори не працюють, машин мінімум, до окружної під бомбардуваннями дісталися хвилин за п’ять.

Наші випустили без проблем, а от на в’їзді до Тишків вже стояв блокпост окупантів. Впритул до будинків вони прилаштували саушки, з яких обстрілювали Північну Салтівку. Сюр наяву.

Нас промурижили пару годин. Почали пропускати. Перший шмон був невигадливий. Обшукали всю машину, забрали реєстратор. Спитали, навіщо стільки хліба і води (…ть, на продаж везу). Сказав, що родина велика, пропустили. Через 500 метрів знову зупинили, уроди навели снайперки, знову наказали вийти з машини, знову обшукали.

Позаду їхали два діди на «Ниві». Може, глухуваті, а, може, від страху погано розуміли, що відбувається. Ці камуфляжні клоуни почали кричати: «Стоять!», «Выйти из машины!», «Руки вверх!», «Стреляю!». Бідні старі не розуміли, що від них хочуть і не знали, що робити. Обійшлося. Нікого не застрелили, всіх пропустили.

Ще через 300 метрів новий блокпост. Відкрив вікно, сказав, що нас вже перевіряли. Уродженець Кавказу махнув рукою, мовляв, проїжджай. 

За моїми скромними підрахунками, на той момент у Тишках знаходилося більш тисячі одиниць військової техніки, включаючи танки, сау, гради з ураганами. В Борщовій на той час було тихо, жодного орка, на вулиці ані душі, лише під вечір місцеві пʼянички трохи пошарилися, як завжди. Так почалося наше життя в окупації…

На третій день прийшла зачистка.

Допис 20 червня

Зачистка прийшла в особі луганського мдб (ред. у автора російською «мгб»), це ті колишні мєнти, які стали опорою псевдореспублік.

Старі пазики і уазики під’їжджали до кожного двору, осіб 15 починали обшукувати всі прибудови, в будинку заганяли всіх мешканців до однієї кімнати, забирали телефони, планшети, обшукували кімнати.

Мене, звісно, хтось здав. 

Але хто?

Потім розберемося.

- Где работаете?

- В местной телекомпании.

- Кем?

- Директором. 

- Проедете с нами на фильтрацию.

- Что это значит?

- С вами разберутся, если ни в чем не виноваты(!!!) отпустят домой.

Капець як невигадливо.

- С женой и детьми можно попрощаться?

- Валяй.

Дякую і на цьому.

Погрузили в 452 УАЗик і повезли.

На фільтрацію з нашого села потрапили три людини разом зі мною: мій сусід – адвокат, а також хлопець, який відслужив в армії і був демобілізований ще в листопаді.

Що таке фільтрація? Допит з елементами психологічного тиску.

Хто? Що? Чия телекомпанія? (Все знали від самого початку і намагалися впіймати на брехні – безрезультатно.

Але все культурно. Без тортур і побоїв. Але не можу про це стверджувати щодо хлопця, який служив в армії. Його допитували окремо.

Потім прийшов старший. Погляд скляний!!!

-  Этот? - спитав.

- Да. – відповіли йому.

- С кем из СБУ связан?!

Почалося... 

- Вспоминай, рассказывай, кто, где, когда, почему, что хотели? Не вспомнишь – пойдешь на подвал, утром расскажешь…

Залякував по-чорному і неприємно.

Не знаю, що йому там луганські мєнти нашепотіли, але на підвал цього разу мене не кинули, а відпустили разом з усіма. Здавалося, що найстрашніше позаду… Помилявся.

Хотів би відзначити відважну поведінку адвоката, капець як принизливо його характеризували перед допитом ті самі бійці лугандону. Зразу вирішив – наша людина. Нікіта, не пам’ятаю прізвища, також наш хлопець, і грець з ним, що він там наговорив.

Харківський медійник під окупацією: спогади Олега Юхта (частина 1)