Щоби ніхто не зміг сказати, що ”цього не було!”

Цьому був присвячений потужний емоційний виступ Джанін ді Джовані на Lviv Media Forum.

Джанін ді Джовані - воєнна репортерка, яка висвітлювала 19 збройних конфліктів та воєн, яка на власні очі бачила три геноциди. Вона є співзасновницею та виконавчою директоркою проєкту The Reckoning Project: Ukraine Testifies (Проєкт «Розплата: Україна дає свідчення») – ініціативи, спрямованої на навчання журналістів та дослідників щодо збору свідчень, які будуть юридично прийнятними в національних та міжнародних судах.

 Нині разом з командою вона збирає свідчення жертв воєнних злочинів в Україні, щоби притягнути росію до відповідальності за розв’язану нею війну.

“Ми тримаємо ключі від історичної пам’яті”

Проєкт «Розплата» був створений у 2022 році, через два дні після російського вторгнення в Україну.

- Морозного лютневого ранку, готуючись прочитати лекцію в Єльському університеті про різні конфлікти, де я побувала – Боснія, Руанда, Косово, Сьєрра-Леоне, – я почула новину про те, що Володимир Путін почав вторгнення в Україну. В цей час мені зателефонував Пітер Померанцев, британський письменник, режисер-документаліст і фахівець з російської пропаганди, який народився в Києві. Він був дуже схвильований  - розповідає Джанін ді Джованні. - Відчула, що я маю працювати в епіцентрі розслідування воєнних злочинів в Україні.

Атака на Київ. Фото ДСНС.

 З боку України учасницею проєкту стала Наталя Гуменюк,  журналістка, документалістка, яка спеціалізується на висвітленні воєнних конфліктів.

- Чому так важливо документувати правду під час війни? Ось що відповів на це запитання великий американський письменник  в’єтнамського походження В’єт Тан  Нґуєн:

“Всі війни відбуваються двічі. Перший раз на полі бою, другий раз - у пам’яті”.

Для мене це дуже потужні слова, тому що вони пояснюють важливість того, що означає бути воєнним кореспондентом-журналістом  і документувати історію, - зізнається Джанін ді Джованні. - Я працювала понад 30 років у зонах воєнних конфліктів. Люди часто мене запитують, чи це мене  зруйнувало, травматизувало, чи я втратила надію? Відповідь буде протилежною. Навпаки під час війни я маю велику честь бачити в людях найкраще і найбільше, що в них є.

Насамперед ми бачимо зло, але водночас  з цим ми бачимо надзвичайне добро, надзвичайну сміливість, надзвичайну стійкість,

Я бачу, як звичайні люди стають величними богами, оскільки вони роблять щось неймовірне, на що ніхто не може бути здатним.

Малюнок Гюндуза Агаева.

На війні існують супер-герої, я завжди це повторюю - в Палестині, Сирії, Конго, Сьєрра-Леоне. І от зараз -  в Україні.

Ми маємо честь бути свідками, тому що ми тримаємо ключі від історичної пам’яті. Ми  несемо відповідальність, як прокурори, юристи і слідчі за те, щоби забезпечити правосуддя у післявоєнній Україні.

Історію переписують ті, хто заперечує геноцид і намагається приховати правду...

- У нашому проєкті наші архіви - це наш найважливіший інструмент, - зазначає  Джанін ді Джованні. - Ми документуємо, ми перевіряємо і далі ми це зберігаємо, щоби ніхто і ніколи не міг сказати, що цього не було. Тому що в нас є свідчення свідків.

Ми вважаємо своїм завданням викорінити безкарність, говорити правду, щоби через десять років  ніхто не зміг сказати: ”Цього не було!” Що цього не було в Херсоні, Маріуполі, Бахмуті... 

Атака на Дніпро. Фото ДСНС

Ми стверджуватимемо: “Це було!” Це не лише наша робота, це наш обов’язок. Це наша відповідальність.

Якщо ми можемо поїхати у ці місця і документувати цю правду, якщо ми можемо це зняти, фотографувати, записати, ми маємо це робити. І це не обговорюється. Ми маємо віддати борг історії. Це єдиний спосіб, яким ми можемо пришвидшити правосуддя.

Заперечення воєнних злочинів, заперечення того, що вони відбувається зараз, дійсно, є - і цим стурбована спікерка.

- Так вже відбувалося у новітній історії, у двох конфліктах, що сталися у 90-х роках 20 століття. Один - у колишній Югославії, де я працювала багато років, інший - у Руанді.  В обох випадках історію переписують ті, хто заперечує геноцид і намагається приховати правду для того, щоби зберегти свою владу, -  констатує Джанін ді Джованні. - Ми не можемо дозволити, щоби це трапилося в Україні.  Це жорстока, несправедлива війна. Це атака на цивільне населення, на українців, які нічим не завинили.

Ми спостерігаємо, як гинуть сім’ї, руйнуються будинки, як дітей відправляють в іншу країну, як стирають українську  ідентичність. Війна не просто руйнує домівки, її мета  - викорінити суспільство, знищити інфраструктуру сім’ї, звичайного життя.

Джерело: ТГ-канал Zelenskiy/Official

Справжній намір Путіна дуже схожий на сценарій, який він використовував в Сирії і Чечні. Я була і в Сирії, і в Чечні і бачила  ситуацію в Грозному. Путін намагається витерти саме поняття вашої ідентичності, яка означає бути українцем. Його найбільша лють те, що український народ дав відсіч російським агресорам і відмовився прийняти поразку.

Усі війни закінчуються. Завершиться і ця війна. Що далі?  Чи відбудеться справжнє зцілення  України після війни? Як саме?

«Розплата» пришвидшує правосуддя

Джанін ді Джованні навела кілька прикладів того, як одні країни змогли зцілитися від травми пережитої війни, а інші й досі відчувають цикл насильства та жорстокості.

- Почну з Іраку, оскільки ця країна мене дуже засмучує, -  не приховує емоцій спікерка . - Ця країна все ще охоплена невимовним болем. Я пам’ятаю 2003 рік, до вторгнення до Іраку, коли при владі ще був Саддам Хусейн, і ми їхали з Басри до Мосулу з одним з моїх арабських друзів.

Ми були у старій машині, ще 70-х років, і ми бачили гарні фінікові дерева, які росли вздовж дороги. Ці пальми ростуть уздовж усіх доріг Іраку. І друг сказав мені, що ці дерева уособлюють душі  іракського народу, починаючи  ще від Месопотамії  і  до сучасного Іраку. Рік по тому, коли вже шла ця величезна війна, він сказав, що іракський народ ніколи не прийме окупацію, що допоки панує в країні насильство і помста, вони ніколи не будуть такими вільними, як ці фінікові дерева.

Джанін ді Джованні  стала  свідком, як окупація Іраку призвела до жахливого хаосу.

Співробітник Південної нафтової компанії на фоні диму, що здіймається після вибуху трубопроводу на південь від Басри в Ель-Фао, Ірак, 24 березня 2004 року. Фото: EPA / SHAWN BALDWIN

-   Це були часи повстань та міжконфесійних конфліктів. Це був час вбивств, час крові, час геноциду. У ті дні машини на вулицях підривалися кожного дня. Якщо ви застрягали  в дорожньому корку,  це означало великі шанси, що вас можуть підірвати, - розповідає вона. - Дітей викрадали з будинків, людей - з робочих місць та просто з вулиці. Люди зникали назавжди, від них ніхто ніколи не отримував більше жодної звістки.

І пізніше, коли вже почала процвітати ісламська держава, вона перетворилася на середньовічне королівство. Жахливе королівство, де дітей і жінок продавали  просто як рабів, де нашим друзям-журналістам відрубували голови просто за те, що вони виконували свою роботу.

 Жертви геноциду езидів в Іраку. Фото: Ismael Adnan/dpa/picture alliance

Християн, які жили в Іраку, впродовж тисяч років, змушували прийняти іслам або їх просто знищували. Це був час, коли я бачила камеру у в’язниці, де в’язні писали свої останні слова власною кров’ю.

Я бачила, як страчували людей за те, що вони належали до неправильної,  так би мовити, політичної партії.

Я бачила, як відбувалися розкопки масових поховань, плакали матері, сестри, дружини, коли вони впізнавали рештки одягу та тіл, які піднімали.  Все це призвело до великого ступеню болю і гніву, і до помсти, а не до зцілення. 

У 2011 році американські військові вийшли  з Іраку, а у 2014 знову повернулися, щоби боротися з ІДІЛ. Зрештою 2018 року  ІДІЛ перемогла.

Довідка "Громади"

Ісламська держава Іраку та Сирії (ІДІЛ) утворилася із залишків Аль-Каїди в Іраку (AQI). Угруповання назвало себе ІДІЛ, щоб висловити свої регіональні амбіції, оскільки воно поширювало свою діяльність на сирійський конфлікт. ІДІЛ очолював Абу Бакр аль-Багдаді, який оголосив про заснування Ісламського халіфату у червні 2014 року. Він був убитий 27 жовтня 2019 року, під час операції армії США з його упіймання. ІДІЛ скористався конфліктом у Сирії та міжрелігійною напругою в Іраку, які дозволили йому захопити контроль над територією в обох країнах. У 2019 році Глобальна коаліція по боротьбі з ІДІЛ (Global Coalition to Defeat ISIS) – що складається з багатьох країн-партнерів та міжнародних організацій – звільнила всі території, контрольовані ІДІЛ у Сирії та Іраку. Боротьба з угрупованням в Іраку, Сирії та інших країнах продовжується.

- І зараз багато людей працюють над зціленням Іраку. Але без правосуддя та повернення до історичних спогадів це неможливо, - стверджує спікерка. - Щодо питання правосуддя, то, на великий жаль, все рухається дуже повільно. Тому саме  Ірак підштовхнув мене до створення проєкту  «Розплата», який пришвидшує правосуддя.

 “Якщо люди не відчують на собі правосуддя, зцілення не почнеться”

- Коли я говорю про зцілення я думаю ще про іншу країну, яка розташована недалеко від України, і яка пережила таку  жорсткість, про яку не можна було навіть подумати, що люди  здатні чинити таке один з одним.

Жителі Сараєва під час мінометного обстрілу цвинтаря, де проходять похорони одного з загиблих у громадянській війні. Грудень 1992 року. Vincent Amalvy / AFP / Scanpix / LETA

 - Йдеться про занурення у темряву, яку  я навіть не могла собі уявити.  І зараз я знову говорю про Боснію, - переймається болем  Джанін ді Джованні, який не вщухає і досі . - Сараєво, надзвичайне гарне місто, як Львів чи Київ, практично перетворилося на середньовічне місто майже на чотири роки, де не було каналізації, води, електрики. Там панували люди, які просто знищували населення.

У мене є друг-психіатр, який сказав, що ціле місто має ПТСР (посттравматичний стресовий розлад - ред). І на той момент Сараєво дійсно перетворилося на суцільну божевільню. Місто було просто перенасичене травмою. Поза межами Сараєво руйнувалися цілі села, жінок зганяли у табори, де їх ґвалтували і де вони народжували від ворогів, а їхніх чоловіків забирали у концентраційні табори.

- Одного дня я просто ховалася від куль снайпера за скелею, дивилася навколо і побачила те, що й досі пам’ятаю, тому ще це настільки вразило, що радше було схоже на сюрреалізм,  ніж на реальність, але цей  “сюрреалізм” символізував жахи тієї війни, - згадує  Джанін . - Я  побачила, як дуже гарна жінка  вийшла з місця, де вона ховалася, і зняла  повністю одяг, і лягла на дорогу оголеною, і навколо неї  почався обстріл, її обстрілювали снайпери. Склалося  враження, що вона цим ніби говорила: тут справжня божевільня, але я буду тут найбожевільнішою!

Чи зцілилася Боснія?

- Зцілення може відбутися тільки тоді, коли є правосуддя, коли ті, що розпочали цю війну, ті, хто спричинили це зло і біль, будуть притягнуті до відповідальності, - стверджує Джанін.

 

 

Житель Сараєва на вулиці Змія, прозваній «Алеєю снайперів», — через постійні обстріли, в ході яких загинуло понад 200 мирних жителів. Квітень 1993 року. Michael Stravato / AP / Scanpix / LETA

Чи сталося це? Як відомо, за резолюцією  ради Безпеки ООН  у 1993 році  у Гаазі відбувся міжнародний трибунал щодо Боснії. Отже, правосуддя та справедливість взяли гору?

- Я часто веду про Боснію розмови з правниками і вони кажуть, що це успішно, що вперше після Нюрнбергу ми притягнули до відповідальності злочинців у Гаазі, - відзначає Джанін ді Джованні. - Але ж ми знаємо, що жінок, яких зґвалтували в Боснії, було 17 тисяч, а засуджено було лише десь 20 чоловіків.

І до сих пір ці жінки бачать своїх ґвалтівників на вулицях, є багато сімей, що пережили етнічні чистки. І знову ж  таки їхні кривдники не опинилися у Гаазі.

Тобто, коли я говорю про правосуддя, я завжди намагаюся думати, чи отримають правосуддя ті українці, які дали свідчення про воєнні злочини у Херсоні, Чернігові, Маріуполі. І якщо вони не відчують на собі правосуддя, зцілення не почнеться.

Вбивці мають бути покарані. Чи можливе таке в Україні?

- Це приклади, де люди  ще не відчули правосуддя. Але давайте звернемося до Руанди. Чи відбулося зцілення в цій країні?

Руанда - це місце, де лише  за одну весну було вбито один мільйон людей! Ще раз: 1 000 000 людей знищено за три місяці. І більшість з них вбили за допомогою мачете.

Уявіть собі лише - не вистрілити в голову, а зарубати до смерті багато разів  мачете. Це тяжкий спосіб вбивства. Ті, хто вбивали, вони хотіли вбивати і дивилися в очі тих, кого вбивали. Ви можете собі уявити, який біль відчували жертви.

Геноцид у Руанді. Фото з відкритих джерел.

Я до сих пір пам’ятаю, як я стояла на дорозі, і наскільки було видно вдалечінь, аж до  горизонту були  величезні купи трупів. Уявіть собі, гори трупів, висотою, як я. І вони лежали скрізь, наскільки мені вистачало погляду, вони розкладалися на сонці. І я  йшла дорогою  і я все це бачила. Там були мами, які обіймали  своїх мертвих дітей, там були люди старшого віку...

Аби покарати вбивць і злочинців у Руанді були створені суди гачача.

- Я не знаю, чи можна буде створити такі общинні, громадські суди в Україні. Що це таке? Це  такі громадські суди, які відбувалися в селах, у полях, тому що гачача - і означає поле, - роз’яснює Джанін. - І там потерпілі дивилися в очі своїм кривдникам.

Голова племені був суддею. Щоби притягнути усіх відповідальних до офіційного суду, Руанді знадобилося би 40 років. Суди гачача допомогли  пришвидшити цей процес.

 Хлопчик-біженець з Руанди / Фото: Associated Press

Люди  проговорювали те, що з ними відбувалося. І це започатковувало процес зцілення. Тому що будь-який спеціаліст з травми  скаже що, для того, щоби почати одужувати від травми, необхідно про неї говорити.  Говорити у громаді, між собою, в інтерв’ю з журналістами.

Але звичайно  необхідно бути обережним, щоби не  ретравматизувати людей. Але це вважається успішною історією, якщо йдеться про зцілення. Щось подібне сталося в Сьєра Леоне, яка також  пережила жахливу війну, де відрубували руки людям  лише за те, що вони носили не той одяг. 

Але є країни, які не пережили це зцілення. Серед них спікерка назвала Сирію, Південний Судан, Ємен, Конго та багато інших країн, де правосуддя ще не запанувало, і де безкарність панує до цього часу. Чи можливе правосуддя над катами українського народу  в Україні?

- Так, правосуддя має відбутися, якщо ми хочемо подолати цикл жорстокості та конфлікту. І те, що треба зараз робити українським журналістам - це документувати правду, - резюмувала спікерка.

Джанін ді Джованні наприкінці промови навела слова Альбера Камю:

“У світі конфлікту, у світі потерпілих і катів завдання людей, що мислять, полягає  в тому, щоби не стати на бік катів”.

- І ми, журналісти, ті, хто слідкує за правами людини, ми зробимо все можливе, щоби кати не уникнули  відповідальності за свої злочини. Ми притягнемо їх до відповідальності, - запевнила вона під схвальні оплески учасників медіафоруму.

Читайте також:

Ніколи знову: як виграти війну, не програвши миру...