Пісочниця колаборантів-1: кримський симбіоз

З 2014 року Росія, анексуючи українські регіони, разом із новими територіями інкорпорувала у свою систему владу та місцеві еліти, які зробили ставку на співпрацю з Кремлем. Більшість цих людей були давніми клієнтами Москви: видатними діячами проросійських партій, агентами впливу, бізнес-партнерами російських олігархів. Але зустрічаються серед них і ті, кого випадково виніс нагору вир подій.

Ієрархічна система РФ з її усталеними кланами неохоче пускає до своїх лав неофітів. Незважаючи на заяви про «один народ», поки що вихідці з нових територій сприймаються російським чиновництвом як чужинці. Тому новачкам доводиться групуватися у власні клани, що допомагають лобіювати вигідну їм повістку на федеральному рівні, вважає Костянтин Скоркін, експерт Фонду Карнегі.

Найкраще лобіювання виходить у кримського угруповання. Колись легендарний донбаський клан зараз, навпаки, виглядає досить слабо, зокрема через мінливу ситуацію на фронтах. Найважче доводиться вихідцям із Херсона та Запоріжжя, чия територіальна база взагалі ризикує зникнути внаслідок українського контрнаступу.

Усі ці угруповання поєднує те, що їхня доля повністю залежить від успіхів російської армії. У разі поразки Кремля їх на всіх чекає безславний кінець, тому логіка подій перетворює їх на явних поборників яструбиного зовнішнього курсу та «війни до переможного кінця».

Водночас вони виявляються найпристраснішими прихильниками закручування гайок усередині Росії, оскільки будь-які зміни небезпечні для їх нинішнього становища, багато в чому зав’язаного на особисту лояльність Володимиру Путіну. Їм важко знайти інших союзників усередині російського режиму: для поміркованих технократів вони втілюють найагресивніші прояви путінізму, а для ультрапатріотів — надто ненадійні, бо вже одного разу зрадили.

Найяскравіше ці тенденції проявляються на прикладі кримського угруповання. У Криму при владі залишилися прямі співрозмовники Москви з України – представники місцевих структур Партії регіонів, які грали роль її русофільського крила, а також актив місцевих радикальних проросійських організацій.

Відразу після анексії півострова місцеві елітні групи були інтегровані в російський правлячий шар, отримали представництво на рівні Радфеду та Держдуми. І навіть призначення в Крим окремих варягів із континенту не завадило цьому процесу — швидке змішання призначенців та місцевих створило потрібну синергію у спільному, зокрема корупційному, освоєнні півострова.

Символом впливу цієї групи залишається голова регіону Сергій Аксьонов, який зберігає свою посаду з 2014-го. Він благополучно пережив не одну хвилю чуток про швидку відставку і явно користується особистим прихильністю Путіна. У відповідь Аксьонов демонструє підкреслену лояльність своєму патрону — під час недавнього заколоту Пригожина саме голова Криму першим із російських губернаторів рішуче виступив на підтримку президента, хоча до цього вважався близьким до власника ПВК «Вагнер».

 

Фото: Коммерсантъ

Аксьонов - виходець із багатої кримінальної історії півострова у 1990-х, він зробив ставку на Росію ще на зорі своєї політичної кар’єри. У 2010 році Аксьонов став лідером проросійської партії «Русское единство» і того ж року був обраний депутатом Верховної ради Автономної республіки Крим.

Старт не був особливо тріумфальним — його партія провела до крайового парламенту лише трьох депутатів, а відносний успіх виборчої кампанії забезпечило фінансування з боку українського олігарха Дмитра Фірташа, власника комбінату Титану в Криму. Проте у 2014 році Аксьонов опинився на своєму місці — ризиковий хлопець із тоннамі компромату з 90-х — ідеальна, з російської точки зору, біографія, і Кремль зупинив свій вибір саме на ньому.

А інша непотоплювана постать кримської політики — це речник заксобрання регіону Володимир Константинов. Він представляє другий стовп еліт півострова — колишню номенклатуру місцевої організації Партії регіонів. Ще у 2010 році його обрали головою Верховної ради Криму, і з того часу він залишається на цій посаді вже як голова Державної ради Криму у складі РФ.

Впливовою фігурою, що поєднує обидва вектори — і вихідців із Партії регіонів, і проросійських радикалів, став нинішній сенатор від Криму Сергій Цеков. Він — ветеран української політики, один із трьох депутатів Верховної Ради, які голосували проти Декларації про суверенітет України 1990 року.

Потім Цеков став видатним кримським сепаратистом у 1990-х, а у 2005 році приєднався до місцевого відділення Партії регіонів, привівши туди жорсткий проросійський курс. На момент анексії він обіймав посаду віце-спікера кримського парламенту, звідки пересів у крісло російського сенатора.

Складніша справа була в Севастополі — «народний мер» Олексій Чалий, який разом із Аксьоновим підписував декларацію про анексію Криму, виявився надто «народним» і не вписався в чиновницькі реалії РФ зі своїми ідеалістичними уявленнями про російські порядки.

Ось как реагували деякі коментатори на відставку Чалого в 2016 році (мовою оригіналу): «… «народный мэр» понял , что Россия сегодня не то , что СССР , под чьими флагами все и свершалось. До остальной части населения Крыма это тоже дошло, Чалый тот, кто видит в себе силы в опоре на простой народ (а народ является опорой, когда верит!).  Ушла опора , ушел Чалый...».

У травні 2015 року між «народним мером» Севастополя та путінським байкером Залдостановим («Хірург») стався конфлікт через намір передачі «Нічним вовкам» у майже безплатну оренду земельної ділянки в Криму.

Крім того, з моменту анексії Криму тривав конфлікт між ним як головою Законодавчих зборів Севастополя та губернатором Севастополя Сергієм Меняйлом.

Законодавчий орган на чолі з Чалим приписував Меняйлу «розграбування Севастополя»

Закінчилося тим, що Чалого швидко замінили на посаді Сергієм Меняйлом, якій потім був призначений преставником президента Росії в Сибірському федеральному окрузі.

У лютому 2023 року Меняйло з російськими пропагандистами відвідав тимчасово окуповану територію Запорізької області, де потрапив під обстріл

Олексій Чалий. Фото Радіо Свобода.

Згідно з інформацією з публічних відкритих джерел, Олексій Чалий здійснює управління групою компаній Таврида, які з подібними назвами зареєстровані на території України, Російської Федерації, Швейцарії. Після окупації росією півострова Крим Чалий продовжив управління компаніями Тавріда прямо чи опосередковано через своїх близьких друзів і соратників, зокрема через, вже згаданого, Червінського, Петрова Павла Вікторовича (є також співзасновником української Тавриди Електрик) та інших осіб ( склад засновників Таврида та Інко ).

За даними Державної служби фінансового моніторингу України від фінансових операцій Таврида Електрик Україна за період з 08.01.2014 по 26.03.2018 на загальну суму 50,7 млн. грн. були спрямовані на легалізацію ( відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Вже після початку повномасштабної війни на території України, у липні та вересні 2022 року, було остаточно завершено розгляд двох ( посилання — перша та друга ) судових справ за позовами Таврида Електрик Україна до Приватбанку, в яких прийнято судові рішення про стягнення з держбанку коштів на загальну. суму $1,3 млн.

Крім того, сьогодні тривають інші судові суперечки держбанку з цією компанією із загальною сумою вимог 21 млн грн. Виходить, що виконання рішень українських судів на користь цієї компанії призведе до їхнього спрямування його кінцевим бенефіціарам та на адресу, у тому числі колишнього. " виконувача обов’язків губернатора Севастополя у складі Російської Федерації" через довірених осіб.

Нагадаємо, що у вересні 2015 року " Радіо Свобода " Крим реалії" ( radiosvoboda.org) провело журналістське розслідування щодо " народного мера" Севастополя і встановило цікаві факти про пов’язаність компанії Таврида Електрик Україна з Олексієм Чалим — саме тією людиною в чорному светрі », який разом із Володимиром Путіним, Володимиром Костянтиновим та Сергієм Аксьоновим підписала " договор про приєднання Криму до Росії".

18 липня 2023 року Господарський суд м. Києва відхилив позов ТОВ «Підприємство «Таврида Електрик Україна», яке зараз усіма способами намагається приховати свої зв’язки із країною-агресором та окупаційною «владою» Севастополя. Компанія багато років прагнула стягнути з Приватбанку 19 млн грн за договорами укладеними на території, а Крим до окупації росією півострова у 2014 році.

«На другий рік повномасштабного вторгнення, стягнення українськими судами коштів на користь колаборантів є нонсенсом. Після чергового повернення Верховним Судом справи до Господарського суду міста Києва позивач намагався із третьої спроби довести законність своїх вимог. Однак ми відстояли справедливість. Переможне рішення ухвалено суддею Шкурдовою Л.М.на користь національних інтересів та економічної безпеки держави», — йдеться у заяві банку.

Оцінити вартість чаловської енергетичної імперії складно, оскільки звіти про її доходи ніколи не публікувалися, справи велися максимально закрито. Справжній нинішній власник також невідомий. За документами, 99,99% "ТЕ" сьогодні належить АТ "Науково-виробниче об’єднання "Таврида Електрик", яке контролює швейцарський холдинг Tavrida Electric Holding AG.

З 2020 року Севастополем керує Михайло Развожаєв, типовий федеральний чиновник, який, незважаючи на численні корупційні скандали у своєму оточенні, утримує позиції.

Регіональне угрупування, що сформувалося навколо цих персоналій, інкорпорувало в себе численних діячів режиму Януковича, які отримали притулок на півострові. Дехто отримав місце у федеральних структурах через активне бізнес-лобіювання — наприклад, екс-міністр оборони України Павло Лебедєв став віце-президентом Російського союзу промисловців та підприємців.

Павло Лебедєв та Віктор Янукович. Фото з відкритих джерел.

Хтось, не маючи формальних повноважень, займається «вирішенням питань» як одіозний екс-нардеп від Партії регіонів Олег Царев. Хтось змінив галасливу кар’єру в Україні на скромне місце у російській владній ієрархії — як екс-нардеп Вадим Колесніченко, колись скандальний автор українського аналога закону про іноагентів та борець проти українізації, а нині радник севастопольського губернатора та провідний пропагандистської передачі на місцевому ТБ.

Вадим Колесніченко. Фото з відкритих джерел.

Регіональне угрупування, що сформувалося навколо цих персоналій, інкорпорувало в себе численних діячів режиму Януковича, які отримали притулок на півострові. Дехто отримав місце у федеральних структурах через активне бізнес-лобіювання — наприклад, екс-міністр оборони України Павло Лебедєв став віце-президентом Російського союзу промисловців та підприємців.

До речі, лише у червні 2022 року суд за процесуального керівництва Київської міської прокуратури заарештував і передав в управління АРМА 645 залізничних вагонів, що належать родині колишнього міністра оборони України Павла Лебедєва.

За даними слідства, в Україні досі працює низка підприємств, кінцевим бенефіціарним власником яких є родина колишнього очільника Міноборони у 2012-2014 роках. Про це повідомили на сторінці у фейсбуці Офісу генпрокурора України.

Ці підприємства займаються поставками та реалізацією товарів у Росії та виробляють обладнання для оборонно-промислового комплексу росіян.

Крім того, за клопотанням прокуратури накладено арешт на інше майно цієї фінансово-промислової групи підприємств та її власників. Зокрема, заарештовано 30 земельних ділянок, 30 об‘єктів нерухомості, зокрема 6 цілісних майнових комплексів та корпоративні права 22 суб‘єктів господарювання.

Як зазначають у Фонді Карнегі, велика кількість колишніх українських діячів, які сприймають усю постмайданну реальність як особисту поразку та спраглих реваншу, підштовхує кримські еліти на максимально жорсткі позиції у війні проти України.

Аж до початку вторгнення Аксьонов, наприклад, став лобіювати ідею відродження «Таврійської губернії» — нового федерального округу, куди б увійшли території Криму, Херсонської та Запорізької областей. Також люди Аксьонова активно поширювали свій вплив на окуповані території, у тому числі прибираючи привабливі бізнес-активи, хоча тут природним обмежувачем їхніх амбіцій є інтереси інших російських кланів.

Продовження читайте тут:

Пісочниця колаборантів-2. Донбас: сіра зона та "вахтовики"

 

Читайте також:

Хто клепає БПЛА, які вбивають українців?