Пісочниця колаборантів-2. Донбас: сіра зона та «вахтовики»

Наприклад, Олександр Бородай – російський політик, терорист, один з ідеологів "русского міра". У 2014 році був "прем’єром" так званої "ДНР", заступником ліквідованого голови "ради міністрів" "ДНР" Олександра Захарченка. З 2015 року очолює "Союз добровольців Донбасу", організацію, що брала активну участь в наборі і відправці бойовиків для виконання бойових завдань з "демілітаризації і денацифікації" України.

Внесений до списку осіб, що створюють загрозу нацбезпеці Україні. Щодо Бородая ввели санкції ЄС, Великобританія, США, Канада, Швейцарія, Австралія, Японія, Нова Зеландія і Україна.

 

Александр Бородай, экс-глава правительства "ДНР", в Донецке в 2014 году. Фото: AP

У 2019 році він так оцінював роль Росії:

"Перед президентом РФ Путіним ми всі заборгували. Ми — це добровольці, які прийшли у 2014 році. Ми йому заборгували таку дрібницю як наші життя. Всі, хто прийшов у першій половині 2014 року, пам’ятають яка ситуація склалася у другій половині липня 2014 року. Якби не його політика, рішення і дії, то нас би не було. Так само як і не було б російського Донбасу: Донецької та Луганської народних республік".

До речі, депутат Держдуми від "Єдиної Росії" і колишній "голова уряду" так званої "ДНР" Олександр Бородай в липні ц. р. потрапив під обстріл в районі Бахмута, правда, Бородай і водій авто не постраждали.

Однією з головних причин слабкості місцевого клану аналітик Фонду Карнегі Костянтин Скоркін справедлио бачить в тому, що в ДНР і ЛНР Кремль у гонитві за максимальною підконтрольністю зробив ставку на політичних маргіналів і повністю усунув від влади найвпливовіших представників колись могутньої Партії регіонів.

Ймовірно, це сталося ще й тому, що, незважаючи на свою проросійську репутацію, більшість донбаських магнатів і політиків віддали перевагу збереженню формальної лояльності Києву або залишитися політемігрантами в Москві, а не вплутуватися в ризиковані ігри на Донбасі.

Згодом у регіоні почали з’являтися російські управлінці — переважно у ролі кризових менеджерів. Після початку війни та офіційної анексії цей процес ще більше прискорився. Донбас став перетворюватися на кар’єрний трамплін для російських чиновників. Великою сенсацією свого часу стало призначення на посаду голови уряду ДНР молодого московського кар’єриста Віталія Хоценка, випускника інкубатора еліт Сергія Кирієнка та однокурсника соратниці Навального Марії Пєвчих.

Зустріч Путіна з Віталієм Хоценком (в режимі відеоконференції). Фото с відкритих джерел.

Після завершення вахти Хоценко вирушив губернатором до Омська, а його місце зайняв інший російський чиновник Євген Солнцев, колишній топ-менеджер РЖД, який будував залізничні об’єкти Сочинської Олімпіади. До призначення в ДНР він обіймав посаду помічника міністра ЖКГ РФ.

Його перший заступник у ДНР — Рустам Мінгазов — виходець із команди Хоценко і, ймовірно, піде за своїм старим босом на його нове місце.

Загалом із 24 міністрів уряду ДНР росіян - десять, при цьому вони займають ключові позиції у соціально-економічному блоці. Силовим блоком, як і раніше, керують місцеві «ветерани» з числа українських силовиків, що перейшли на бік ДНР, прямих клієнтів ФСБ.

Схожа ситуація і у ЛНР. З 2015 року уряд там беззмінно очолює ветеран сепаратистського руху луганець Сергій Козлов. До 2014 року він служив офіцером українського МНС та обіймав посаду начальника штабу батальйону «Заря», яким командував майбутній голова ЛНР Ігор Плотницький. Після безславного заходу кар’єри Плотницького Сергій Козлов зумів зберегти пост і за нового керівника ЛНР Леоніда Пасічника (колишнього офіцера СБУ).

Скріншот "Громади"

Проте першим віце-прем’єром там із недавніх пір став росіянин Владислав Кузнєцов, у минулому топ-менеджер «Сибура» та випускник кирієнківської Школи губернаторів. Загалом із 24 міністрів ЛНР — шестеро росіян, і майже всі вони так чи інакше пов’язані з Кирієнком та його проектами.

Довідка "Громади"

"СІБУР Холдинг" - найбільша в Росії газопереробна та нафтохімічна компанія. Створена 7 березня 1995 року постановою уряду Російської Федерації під назвою ВАТ «Сибірсько-Уральська нафтогазохімічна компанія», до складу якої увійшли газопереробні заводи та інфраструктура «Сибнафтогазпереробки», Пермський газопереробний завод та проектний інститут «НДПІгазпереробка».

У 1998 році компанія була приватизована, найбільшим акціонером холдингу став " Газпром ", проте реальний контроль над виробничо-економічною діяльністю перейшов до "Газоннафтохімічної компанії" Якова Голдовського .

Протягом 1998-2001 років компанія включила до свого складу значну частину нафтохімічних активів Росії і стала найбільшим нафтохімічним холдингом країни.

Навесні 2021 року «СІБУР Холдинг» домовився про об’єднання активів із групою ТАІФ, співвласниками якої були сини екс-президента Татарстану Мінтімера Шаймієва.

КІНДЕР-СЮРПРИЗ – ГЕРОЙ РОСІЇ – це політичний мем із соцмреж. Про що це? Перший заступник глави адміністрації президента Сергій Кирієнко, який займається питаннями внутрішньої політики в Кремлі, став Героєм Росії. За які таки заслуги перед Батьківщиною?

Читайте у тему: Ядерний шантаж від Сибіру до Донбасу. Експертиза "Громади"

Щедро розбавлені комісарами з РФ донбаські еліти не дуже прагнуть виявляти самостійність. Прокремлівський конформізм і бажання вціліти у сутичках московських кураторів давно стали для місцевої еліти найнадійнішим способом вижити. Не дивно, що донбаське керівництво, яке до анексії сприймали як слухняних маріонеток Кремля, після включення до складу РФ опинилося в положенні аутсайдерів.

Керівництво ДНР і ЛНР звикло триматися лінії партії, яку задає особисто Путін, про всяк випадок намагаючись не конфліктувати з могутніми тимчасовими правителями. Зрештою той же лідер ДНР Денис Пушилін пережив на своїй посаді кураторство і Владислава Суркова, і Дмитра Козака, і Сергія Кирієнка, слухняно передаючи місцеві бізнес-активи тому, кому накажуть.

В інформпросторі на окупованому Донбасі у 2019 році активно поширювался флешмоб. Він з’явився синхронно в обох так званих республіках та поширювався через "офіційні" ЗМІ бойовиків. До нього активно приєднуються місцеві "керівники" окупованих міст, закликаючи українську владу надати Донбасу особливий статус та визнати їхнє право на інтеграцію з Росією.

Під час пригожинського путчу лідери ДНР та ЛНР довго зберігали показову мовчанку. Донецьким та луганським явно бракувало ваги для участі у подібних конфліктах, хоча від результату протистояння між Пригожиним та Міноборони прямо залежало їхнє прифронтове майбутнє.

Мем із соціальних мереж

У Донецьку та Луганську добре розуміють, що будь-який необережний крок може спонукати Кремль провести в регіоні повну ротацію місцевих еліт, поставивши остаточну точку в історії «самобутнього Донбасу». Тому намагаються зайвий раз не висуватись і не відхилятися від путінських побажань.

Продовження. Початок дивіться тут:

Пісочниця колаборантів-1: кримській симбіоз

Завершення читайте тут:

Пісочниця колаборнтів-3. Нові клани Півдня

Читайте також:

Тризуб на щиті. Перехрестя думок