На Східному фронті без змін. Навіщо ворог рветься на Куп’янськ та Харків?
Статтi | | 932 | Автор: Текст: Олена Зеленіна; карикатура: Олександр Сидоренко

Карикатура: Олександр Сидоренко
Російським військам важливо вийти на рівень річки Оскол для того, щоб створити передумови для подальшого наступу на Харків. І створити загрозу для Слов’янсько-Краматорської агломерації. Плани супротивника очевидні. І тепер усе залежить від того, наскільки він зможе підтягнути ресурси, а ми їх розбити та знищити на цьому напрямі.
Про це військовий експерт, полковник запасу Сергій Грабський заявив в ефірі УКРLife.TV, аналізуючи ситуацію на фронтах.
– Росіяни намагаються перехопити ініціативу. І з цим пов’язані їхні точкові спроби наступу на різних ділянках фронту, розсіяти нашу увагу та змусити нас метатися, – продовжив експерт. - Його мета змусити нас використати наші резерви та виснажити їх.
Чи вистачить у них можливостей? Питання дуже цікаве. Ми бачимо, що протягом довгого часу противник намагався нарощувати своє ударне угруповання, але при цьому ми не спостерігаємо, щоб воно покращилося кількісно та якісно.
У середньому, за даними нашої розвідки, супротивник має стабільну кількість військ. Приблизно 425 тисяч – 430 тисяч. Не більше.
Це свідчить, що ЗСУ досить успішно проводять операції з ліквідації бойового потенціалу противника. А противник не може зосередити якісно нові підрозділи, а веде бої на окремих ділянках фронту, намагаючись розосередити наші сили та увагу, а також просунутися на деяких ділянках.
Мета противника на Куп’янському напрямі у цьому сенсі є очевидною.
– Але на сьогоднішній день немає підстав говорити, що ворог створює безпосередню загрозу Харкову у разі прориву на цій ділянці, – переконаний Сергій Грабський. – Такого статися не може, тому що в них сьогодні банально не вистачає сил та засобів, щоб зробити такий ривок.
Однак, хоч би як цинічно це звучало, противник нікуди не поспішає. Вони намагаються повільно вигризати у нас ділянки території, щоби вийти на лінію річки Оскол. Це дозволить їм прикритися водною перепоною, використовувати Куп’янський напрямок і у разі успіху – маневрувати силами та засобами на досить широкій ділянці фронту: від Куп’янська до Сватового та Кремінної.
За їхнім задумом вони таким чином створять нам подвійну загрозу. Перша – це загроза їхнього подальшого просування на Харків. Але цієї загрози поки що немає, бо наші війська тримаються.
А друга – це загроза серйозного нависання ворога з півночі над Слов’янсько-Краматорською агломерацією.
– Таким чином, дивлячись на ділянки, де має місце активізація зусиль противника, вони хочуть, як мінімум, закріпитись на кордонах Донецької та Луганської областей, створивши буферну зону на території Харківщини, – коментує Сергій Грабський. - І створити загрозу для наступних регіонів: рухатись углиб Харківської, Полтавської та Дніпропетровської областей.
Ми діємо методом маневреної оборони. І вона відрізняється від оборони, яку веде противник. Якщо росіяни накопали тисячі кілометрів шанців, то ми ведемо так звану «вузлову оборону».
Ворог, просуваючись від ділянки до ділянки, змушений ламати опір наших військ, а ми не дозволяємо йому це зробити, тобто використовувати їхній основний ресурс – бронетанкових та мотострілецьких підрозділів.
Говорити, що і нам варто застосовувати тактику супротивника на створення безперервних укріплень, не доводиться, тому що ми не маємо в цьому необхідності.
Ми бачили дії наших військ у районах Сєвєродонецька, Лисичанська та особливо Бахмута, де противник був фізично виснажений та втратив боєздатність багатьох своїх частин, включаючи цілий корпус Вагнера.
Наші розгромні удари по противнику в районі Вугледара та Авдіївки говорять про те, що ми маємо чітке розуміння, чого хоче противник.
Так, ми переходимо до створення потужних вузлів оборони для того, щоб максимально стримати просування противника і завдати йому шкоди. З цим і пов’язані сьогодні колосальні втрати росіян.
Наскільки їх вистачить сказати дуже складно. Тому що з логічного погляду, зазнавши таких втрат, противник мав зупинитися. Але вони цього не роблять.
На сьогоднішній день вони все ще мають ресурси для того, щоб тиснути на наші війська. Але питання в тому, ким вони збираються поповнювати свої контингенти військ потім, після того,як вони остаточно втратять боєздатність.
Прогноз експерта: ворог продовжить методом вгризання в нашу оборону намагатися просуватися у східному напрямку.
Коротко про ситуацію у районі Бахмута. За оцінкою експерта, не йдеться про захист самого міста (практично нічого від нього не залишилося), а про більш широку операцію із захисту Слов’янсько-Краматорської агломерації на цій ділянці фронту. Саме з цим пов’язаний той розпач, з яким противник кидає проти нас свої ресурси та додаткові резерви, щоб стримати просування ЗСУ.
Наше завдання – розширити зону тиску на цьому напрямку (Андріївка, Кліщеївка та вихід на околиці Курдюмівки) та вийти на дорогу М-03 для того, щоб взяти її не тільки під вогневий, а й фізичний контроль, і продовжити наше просування у бік тимчасово окупованої росіянами території. Ось чому бойові дії на цій ділянці фронту також мають запеклий характер. Обидві сторони розуміють значення цієї ділянки фронту.
До речі, за оцінкою полковника Грабського, ми в районі Бахмута серйозно відволікаємо значні ресурси противника, які аж ніяк не безмежні. Таким чином, ми допомагаємо нашим військам тримати оборону в районі Авдіївки та на Куп’янському напрямі.
Якщо ж говорити про Південь, то найголовнішим завданням, яке визначить наші дії у майбутньому, у сьогоднішніх умовах є прорив наших підрозділів на ділянку Токмак – Верхній Токмак.
Через цю ділянку Токмак – Верхній Токмак проходить єдина материкова залізниця (плюс є Кримський міст), якою росіяни можуть перевозити велику кількість живої сили, техніки, зброї, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів — усе, що їм потрібно.
І коли ми контролюватимемо цю залізницю, росіянам не вдасться забезпечувати війська всім необхідним, усе їх південне угруповання. Це не тільки Бердянське, Мелітопольське, Волноваське напрямки, де йдуть бої за вихід до Азовського моря. Залишиться без поставок і харківське, херсонське угруповання та угруповання у Криму.
І коли ми контролюватимемо цю залізницю, це вже для нас створює передумови для звільнення Криму. Це стає справою кількох тижнів чи двох-трьох місяців. Тому що утримати угруповання військ, яке там знаходиться, без можливості постійно поповнювати ресурсами та резервами за останні 100 років ще нікому не вдавалося.
Читайте також:
Оптимізм по-українськи. Чому війна змусила нас вірити у майбутнє?
Слідкуйте за нами в месенджерах:
Telegram: (https://t.me/ogoNOVYNA)
Facebook: (https://www.facebook.com/ogo.novyna)
Viber: (http://surl.li/kufhk)
Ще декілька актуальних новин на зараз