Про те, що нам НЕ розповідали про План Маршалла

Дуже цікаву інформацію «Громада» дізналася, читаючи чудову книгу британського історика Тоні Джадта (1948 – 2010) «Після війни».

Нагадаємо, що автор –  один із найвидатніших представників інтелектуальної журналістики сучасності.

У своїй книзі Джадт прискіпливо розбирає, як Друга світова змінила континент — географічно, політично, інтелектуально й економічно.  

Раніше «Громада» уже пропонувала читачам  добірку фактичної інформації про те, як різні країни післявоєнної Європи поводилися з колаборантами:

Колаборанти: від масових страт до Ради директорів

Тепер познайомимося ближче з Планом Маршалла і подивимося на нього очима Тоні Джадта...

Напередодні…

Сьогодні серед науковців поширена думка про те, що, попри весь тогочасний смуток, початкове післявоєнне відновлення, реформи і плани 1945‒1947 років заклали основи майбутнього добробуту Європи.

Без сумніву, для Західної Європи принаймні 1947 рік став поворотним моментом у відновленні континенту. Але в той час усе це не було так очевидно. Навпаки. Друга світова війна та її непевні наслідки цілком могли пришвидшити остаточний кінець Європи.

Конраду Аденауеру (1876 – 1967; перший канцлер Західної Німеччини,1949 – 1963,  відіграв значну роль у творенні ФРН як незалежної демократичної держави), як і багатьом іншим, масштаб європейського хаосу здавався гіршим, ніж навіть у 1918 році. Маючи свіжі спогади про помилки попереднього післявоєнного періоду по закінченні Першої світової війни, чимало європейських й американських спостерігачів насправді боялися найгіршого.

Йоганнштрассе в Дрездені в березні 1946 року © Fred Ramage//Keystone/Getty Images

За їхніми найоптимістичнішими підрахунками, на континент очікували десятиліття бідності й боротьби. Водночас песимісти вважали, що набагато скоріше, ніж це станеться, континентальну Європу знову накриє громадянська війна, фашизм та комунізм.

Коли державний секретар США Джордж Кетлетт Маршалл (1880 – 1959) повернувся 28 квітня 1947 року із зустрічі міністрів зовнішніх справ союзницьких сил у Москві, розчарований небажанням Радянського Союзу співпрацювати задля розв’язання німецького питання та приголомшений побаченим економічним і моральним станом Західної Європи, він був твердо переконаний, що необхідно діяти вкрай радикально і дуже швидко.

І судячи з атмосфери безнадії та приреченості в Парижі, Римі, Берліні й інших столицях, Вашингтон мав узяти на себе ініціативу.

План Маршалла щодо Програми європейського відновлення, який він упродовж наступних кількох тижнів обговорював зі своїми радниками й оприлюднив у відомій вступній промові в Гарвардському університеті 5 червня 1947 року, був радикальним та особливим.

5 червня 1947 року, Кембридж (штат Массачусетс). Державний секретар США Джордж Маршалл перед почесним ступенем доктора юридичних наук Гарвардського університету (© AP Images)

Але він не взявся нізвідки. У проміжку між закінченням війни та оголошенням Плану Маршалла Сполучені Штати вже витратили багато мільярдів доларів на гранти та позики для Європи.

Головними адресатами цієї допомоги були Велика Британія та Франція, які отримали позики на 4,4 мільярда та 1,9 мільярда доларів відповідно, але жодна країна не залишилася обділеною: позики для Італії в середині 1947 року перевищували 513 мільйонів доларів, а Польща (251 мільйон), Данія (272 мільйони), Греція (161 мільйон) та багато інших країн також були в боргу перед США.

Європа була близька до смерті?

Однак ці позики йшли на те, щоб закрити діри та ліквідувати наслідки надзвичайних ситуацій. Американську допомогу використовували не для відбудови чи далекосяжних інвестицій, а для постачання першого необхідного, надання послуг та ремонту.

Джерело: Повоєнна Європа в знімках італійського фотографа Пьерджорджио Бранци.

Ба більше, позики, особливо великим європейським країнам, надавалися під певні зобов’язання. Одразу після капітуляції Японії президент Трумен мав необережність денонсувати угоди про ленд ліз, через що Мейнард Кейнс (1883 -1946; англійський економіст, чиї ідеї фундаментально змінили теорію і практику макроекономіки та економічну політику багатьох урядів) попередив британський Кабінет міністрів у меморандумі від 14 серпня 1945 року, що країна опинилася на порозі «економічного Дюнкерка».  Нагадаємо, що «Дюнкерк», «битва за Дюнкерк», «Дюнкеркська евакуація» - перший тотальний військовий кошмар союзників у Другій світовій війні в травні 1940 року.

Наприклад, французи отримали сотні мільйонів доларів кредитів та обіцянку подальших позик під низькі відсотки, а на додачу – списання 2,25 мільярда доларів воєнного боргу.

Натомість Париж зобов’язувався скасувати протекціоністські квоти на імпорт і запровадити вільний імпорт для американських та інших закордонних товарів. Ця позика, як і британська, частково мала на меті просування інтересів США щодо міжнародної вільної торгівлі, відкритого та стабільного обміну валют і тіснішу міжнародну співпрацю. Однак насправді гроші були витрачені за один рік, а єдиним більш менш тривалим наслідком стало ще сильніше народне обурення (на якому сильно грали ліві) щодо зловживання з боку Америки своєю економічною перевагою.

Отож уже навесні 1947 року двобічний підхід Вашингтона до європейської економічної скрути зазнав поразки. Негативне сальдо в торгівлі між Європою та США в 1947 році сягнуло 4742 мільйонів доларів – більше ніж удвічі проти попереднього року.

Якщо це було «побічним ефектом зростання», то, як пізніше зауважували спостерігачі, Європа була близька до смерті від передозування. Ось чому Ернест Бевін, міністр закордонних справ Британії, коментуючи виступ Маршалла, назвав його «однією з найважливіших промов у світовій історії», і не помилився.

Кардинально інший підхід

Пропозиції Маршалла передбачали кардинально інший підхід, на відміну від попередньої допомоги.

По перше, за винятком певних рамкових умов, європейці мали самі вирішити, чи приймати американську допомогу взагалі та як її використовувати, хоча очікувалося, що американські радники і фахівці будуть безпосередньо залучені до адміністрування коштів.

По друге, допомогу мали надавати протягом певної кількості років, а отже, від початку вона була програмою стратегічного відновлення та зростання, а не фондом для надзвичайних ситуацій.

По третє, ішлося про справді дуже суттєві суми. У готівці План Маршалла за курсом (на 2004 рік) становив близько 100 мільярдів доларів, але в мірках американського ВВП (у 1948‒1951 роках на допомогу припадало близько 0,5% останнього), План Маршалла на початку ХХІ століття коштував би близько 201 мільярда доларів.

Роздоріжжя для двох половин континенту

Одразу після промови Маршалла міністри закордонних справ Британії, Франції та СРСР зустрілися в Парижі, щоб обміркувати свою відповідь. Другого липня 1947 року радянський міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов вийшов з переговорів, а через два дні Британія та Франція офіційно запросили представників 22 європейських країн (за винятком Іспанії та Радянського Союзу), щоб обговорити пропозицію Маршалла.

Історичне фото:AP\Levy

12 липня в цьому обговоренні взяли участь 16 європейських держав. Усі вони – Британія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Данія, Норвегія, Швеція, Швейцарія, Греція, Туреччина, Ірландія, Ісландія, Австрія та Португалія – були серед майбутніх одержувачів.

Утім, попри початковий інтерес, який виявила Польща, Чехословаччина, Угорщина, Болгарія й Албанія, жодна майбутня комуністична держава не взяла участь у Програмі європейського відновлення і не отримала ані долара з допомоги Маршалла.

Умови, які пропонував Маршалл, були практично несумісні із закритою радянською економікою.

Зруйнована Варшава, січень, 1945 р. Фото: Stiftung Deutsches Historisches Museum

Неприєднання Чехословаччини до Плану Маршалла стало економічною та політичною катастрофою для країни (те саме можна сказати й про «вибір», до якого були змушені країни регіону), а найбільше, мабуть, для самого Радянського Союзу.

Натомість допомогу спрямували на Захід, що, відповідно, означило роздоріжжя для двох половин континенту.

Даллес мав рацію…

Від самого початку допомога Маршалла мала бути самообмежувальною. Її метою, яку Маршалл виклав у своїй гарвардській промові, було «розірвати зачароване коло, щоб населення Європи знову повірило в економічне майбутнє своїх країн та Європи загалом».

 

 

Плакат присвячений плану Маршалла. «Яка б не була погода, тільки разом ми досягнемо добробуту»; слова weather (погода) і together (разом) римуються.З відкритих джерел.

Замість того, щоб просто надати допомогу у вигляді готівки, план пропонував безкоштовно постачати товари, які надходили б до європейських країн після щорічних запитів, індивідуально сформованих кожною країною отримувачем у межах чотирирічного плану. Потім ці товари продавали б у кожній країні, а одержані в місцевій валюті так звані зворотні кошти можна було потім використати згідно з двосторонніми домовленостями між Вашингтоном та кожним окремим урядом.

Деякі країни використовували ці гроші, щоб купити ще більше імпортних товарів; інші, як, наприклад, Італія, переводили їх у національні резерви на випадок майбутніх потреб у валюті.

План Маршалла сприяв економічному відновленню Європи після війни. На фото - Берлін, орієнтовно 1950 рік. Фото: akg-images/picture-alliance

Такий незвичайний спосіб надання підтримки мав прогресивні наслідки. Програма зобов’язувала європейські уряди планувати наперед та прораховувати майбутні інвестиційні потреби. Вона накладала на них вимогу домовлятися та консультуватися не лише зі Сполученими Штатами, а й між собою, оскільки торгівля й обмін, передбачені програмою, мали на меті якомога швидше перейти від двосторонніх до багатосторонніх.

Найголовніше, це робило неможливим повернення до тих спокус, які занапастили міжвоєнну економіку: дефіцит виробництва, усебічно шкідливий протекціонізм та занепад торгівлі.

Хоча влада США не приховувала своїх очікувань стосовно Плану, вона залишила визначення рівня допомоги та способу її розподілу на розсуд європейців.

Європейські урядовці, звичні до відвертої політики Штатів у просуванні власних інтересів у попередніх двосторонніх переговорах щодо позик, були здивовані таким підходом.

 Фото: The Kings Academy

Їхнє спантеличення можна зрозуміти. Американці самі мали різне бачення завдань Плану. Ідеалісти прибічники Нового курсу – а таких у післявоєнних американських урядах було багато – вбачали в ньому можливість відбудувати Європу за американською подобою, надаючи особливого значення модернізації, інфраструктурним інвестиціям, виробничій продуктивності, економічному зростанню та взаємозв’язку між працею і капіталом.

Сто сорок п’ять «європейських команд продуктивності» прибули до США тільки між березнем і липнем 1951 року – здебільшого до їхнього складу входили чоловіки (зрідка жінки), які ніколи раніше не бували поза межами Європи. Тим часом енергійні апологети Нового курсу з Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), заснованої в 1948 році для адміністрування коштів Плану Маршалла, проповідували своїм європейським колегам переваги вільної торгівлі, міжнародного співробітництва та міждержавної інтеграції.

Зрештою, директор ЦРУ Аллен Даллес зазначав: «План передбачає, що ми бажаємо допомогти відновленню Європи, яка зможе і буде конкурувати з нами на світових ринках, і саме з цієї причини зможе купувати значні обсяги наших товарів».

Здебільшого Даллес мав рацію: План Маршалла був вигідним для США тому, що мав відновити їхнього головного торговельного партнера, а не скинути Європу в імперську залежність.

«Нова доба в європейській історії, і це вселяє надію…»

Але це ще не все. Навіть якщо на той момент це було очевидно не для всіх, Європа в 1947 році мала вибір.

Однією стороною цього вибору було відновлення або занепад, але глибше питання полягало в тому, чи Європа та європейці – все ще господарі власної долі, чи тридцять років убивчого внутрішньоєвропейського конфлікту віддали її до рук двох великих периферійних сил – США та Радянського Союзу.

Радянський Союз дуже радо чекав на таку нагоду: як зауважував Джордж Кеннан (1904 -2005; американський дипломат, політолог та історик) у своїх мемуарах, пелена страху, що нависла над Європою в 1947 році, вела континент до того, щоб він, наче стиглий фрукт, упав до рук Сталіна.

Але для американських політиків вразливість Європи була проблемою, а не можливістю. Як було зазначено у звіті ЦРУ в квітні 1947 року, «найбільша загроза безпеці Сполучених Штатів – це можливість економічного занепаду в Західній Європі та, як наслідок, прихід до влади комуністичних елементів».

Спеціальна екстрена робоча група координаційного комітету Державного департаменту, Військового міністерства та Міністерства військово морських сил США більш повно висловила цю тезу у звіті, датованому 21 квітня 1947 року: «Важливо, щоб регіони, які містять або захищають джерела металів, нафти та інших природних ресурсів, що мають стратегічне значення або розташовані в стратегічно важливих зонах, містять значний виробничий потенціал, багаті на робочу силу та організовані військові сили, або які через політичні чи психологічні причини дозволяють США підтримувати значний вплив на стабільність, безпеку й мир у світі, залишалися в дружніх руках».

Фото: Keystone-France / Gamma-Keystone / Getty Images

Таким був ширший контекст Плану Маршалла, похмурий політичний та безпековий пейзаж, у якому американські інтереси були нерозривно переплетені з інтересами вразливої та слабкої частини європейського континенту.

Наскільки успішною була Програма європейського відновлення?

 У перший рік реалізації Плану допомога Італії здебільшого полягала в терміново необхідному імпорті вугілля й зерна, а також у допомозі постраждалим галузям промисловості, наприклад, текстильній. Але потім 90% італійських зворотних коштів були спрямовані в інвестиції: в інженерну галузь, енергетику, сільське господарство і транспортне сполучення.

У Франції План Маршалла повністю служив цілям «планувальників». Кошти Плану (1,3 мільярда доларів у 1948–1949 роках, а в наступні три роки – ще 1,6 мільярда) склали майже 50% французьких державних інвестицій відповідно до Плану Монне в роки Маршалла, і без них країна ніколи не впоралася б. Саме тому певна, м’яко кажучи, іронія полягає в тому, що саме у Франції План Маршалла зазнав найбільшої критики з боку населення. У середині 1950 х років кожен третій дорослий француз визнавав, що чув про План Маршалла, а 64% з цієї групи вважали його «поганим» для країни!

Наскільки успішною була Програма європейського відновлення? Поза сумнівом, Західна Європа відновилася, і це сталося саме протягом впровадження Плану Маршалла (1948–1951 роки). У 1949 році промислове та сільськогосподарське виробництво у Франції вперше перевершило обсяги 1938 року. За тим самим критерієм Нідерланди досягнули сталого відновлення в 1948 році, Австрія та Італія – у 1949 му, Греція та Західна Німеччина – у 1950 му. Серед країн, які під час війни були окуповані, лише Бельгія, Данія та Норвегія відновилися швидше (у 1947 році). Упродовж 1947–1951 років спільний ВНП у Західній Європі зріс на 30%.

Мапа з відкритих джерел.

Незрозуміло, як без Плану Маршалла взагалі можна було б упоратися з браком пального, їжі, бавовни та інших товарів, заплативши за це політично прийнятну ціну?

Певний час економіки Західної Європи, звичайно, могли б  підтримувати зростання без допомоги Америки, однак цього можна було досягти лише за рахунок стримування внутрішнього споживання, скорочення нововведених соціальних послуг та подальшого зниження місцевого рівня життя.

Оглядачі газети Times були не так далеко від істини, коли в редакційній колонці від 3 січня 1949 року стверджували, що, «якщо порівняти торішні спроби налагодити співпрацю із запеклим економічним націоналізмом міжвоєння, можна цілком обґрунтовано припустити, що План Маршалла починає нову добу в європейській історії, і це вселяє надію».

Реальні наслідки були психологічними. Можна майже напевне стверджувати, що План Маршалла спонукав європейців покращити їхнє ставлення до самих себе. Він допоміг їм рішуче переступити спадщину шовінізму, занепаду та авторитарних рішень. Завдяки йому координація економічних рішень стала нормою, а не винятком. А практики в торгівлі та валютній політиці, які шкодили іншим країнам, спершу почали здаватися нерозсудливими, потім – непотрібними і зрештою – абсурдними.

Усе це було б неможливо, якби План Маршалла запропонували як план «американізації» Європи. Навпаки, після війни європейці були такі свідомі своєї принизливої залежності від американської допомоги та підтримки, що будь який необережний тиск з за океану напевно мав би зворотний політичний ефект.

Німецьке питання

Однак була ще одна європейська проблема, якої План не міг ані розв’язати, ані упередити, хоча від цього залежало все інше.

Ідеться про німецьке питання. Без відновлення Німеччини французьке планування зійшло б нанівець: приміром, Франція збиралася пустити зворотні кошти Маршалла на будівництво нових великих металургійних комбінатів у Лотарингії, проте без німецького вугілля це б не мало сенсу.

Німецьке вугілля можна було купити на кредитні кошти Маршалла – прекрасно; але якщо вугілля не було взагалі ? Навесні 1948 року продуктивність німецького виробництва все ще дорівнювала половині рівня 1936 року.

Британська економіка ніколи б не оговталася, якби продовжувала витрачати небачені суми (317 мільйонів доларів тільки в 1947 році) лише на те, щоб забезпечити безпорадне населення британської окупаційної зони в північнозахідній Німеччині.

Без купівельної спроможності Німеччини експортно орієнтовані економіки Нідерландів та Данії були приречені.

Логіка Плану Маршалла вимагала зняти всі обмеження із (західно)німецького виробництва та продукції, щоб країна знову змогла стати ключовим гравцем європейської економіки.

Плакат з відкритих джерел.

Справді, державний секретар Маршалл одразу ж дав зрозуміти, що його План означав кінець французьких надій на отримання від Німеччини воєнних репарацій; зрештою, його метою був розвиток й інтеграція Німеччини, а не її перетворення на залежного вигнанця.

Але американцям та їхнім союзникам було зрозуміло, що, для того щоб уникнути трагічного повторення подій 1920 х років – коли відчайдушні спроби стягнути воєнні репарації з переможеної Німеччини викликали, як здавалося вже з перспективи часу, відчуття незахищеності у Франції, обурення в Німеччині та прихід до влади Гітлера, – План Маршалла міг спрацювати лише в тому випадку, якби став частиною ширшої політичної домовленості, яку б і Франція, і Німеччина вважали по справжньому вигідною і тривалою.

***

Американці й британці могли надати Франції гарантії щодо нової військової загрози з боку Німеччини; американська політика дозволяла сподіватися, що економіка Німеччини відновиться.

Але все це не давало відповіді на давнє питання Франції: як забезпечити собі привілейований доступ до матеріалів та ресурсів, зосереджених у Німеччині. Якщо їх не можна отримати силою чи шляхом анексії, потрібно знайти інший спосіб.

Рішення, яке спало на думку французам у подальші місяці, полягало в «європеїзації» німецької проблеми: як Жорж Бідо (1899 – 1983; французький політичний та державний діяч, тогочасний прем’єр-міністр Франції), знову ж таки, пояснив у січні 1948 року, «в економічному плані, власне, як і в політичному, потрібно… запропонувати союзникам і самим німцям як мету інтегрувати Німеччину в Європу… це… єдиний шлях до життя та стабільності в політично децентралізованій, але економічно успішній Німеччині».

Іншими словами, якщо ви не можете знищити Німеччину, то приєднайте її до європейської структури, у якій вона не зможе нашкодити з військового погляду, але в економічному плані зможе зробити багато доброго.

Цитата в тему:

«Світ бачив багато «планів Маршалла», у лапках. Більшість цих «планів» відносно розміру економіки країн був більшим, але жоден не був таким успішним, як перший… Треба зосередитися на передачі ресурсів, але треба ще більше зосередитися на міжнародних економічних зв’язках, на поточній економічній реформі та потужній економічній політиці… Історія нас навчає, що ми маємо зосереджуватися не лише на цифрах, а на структурній політиці, яка б залучила приватний сектор та пов’язала Україну з Європою», – сказав на Київському безпековому форумі професор економіки Гарвардського університету та міністр фінансів США (1999-2001) Лоуренс Саммерс.

Факт:

У 1953 році Джорджу Маршаллу як автору програми післявоєнного відновлення Європи була присуджена Нобелівська премія миру.

Під час підготовки статті використано видання Тоні Джадт «Після війни. Історія Європи від 1945 року». "Наш Формат". 2020.

Читайте також:

ТИТАНічна робота. Настане бум у новій економічній реальності?

 

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: (https://t.me/ogoNOVYNA)

 Facebook: (https://www.facebook.com/ogo.novyna)

 

 Viber: (http://surl.li/kufhk)