Розстріляні душі. Кожний 20-й підліток під час війни робив спробу суїциду

Психоемоційний стан  дітей погіршуватиметься і далі

- Ми провели дослідження навесні цього року, яким було охоплено 17 тисяч дітей і 20 тисяч батьків, - розповідає  Георгій Даниленко, директор Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків Національної академії медичних наук України. - Що ми бачимо? Підлітки  та діти досить гостро реагують на ситуацію, в якій знаходиться наше суспільство. Як показало дослідження, лише 20% дітей вважають, що у них все нормально, хоча, якщо більш детально ознайомитися з їхнім психоемоційним станом, вони мають ознаки психоемоційного стресу. Ми  прогнозуємо, що ситуація з психоемоційним станом  надалі  поступово погіршуватиметься, хоча потенціал у дітей дуже великий.

- До нашої клініки  переважно звертаються діти, які мають хронічні захворювання, до яких ще приєднуються тривожність та депресивні стани. Наші психологи та психіатри допомагають їм, але ми бачимо, що ситуація сьогодні достатньо складна, - стверджує він. - Якщо дитина  увійшла у цей стан, її з нього доволі важко вивести, бо йде постійне підживлення цієї ситуації. Особливо, у Харкові та області, які мало не щодня обстрілює ворог.

Скріншот з відео.

Щодо фізичного  здоров’я та соматичних захворювань дітей та підлітків, інформації про це медики наразі не мають.

-  За суб’єктивним баченням батьків, здоров’я дітей і підлітків погіршилося, і причиною цього вони вважають психоемоційний стан, - зазначає Георгій Даниленко. - Якщо спиратися  на те, як оцінюють цю ситуацію батьки, то 10% з них відзначають  ознаки великих проблем у психоемоційному  стані  своїх дітей.

 Майже половина дітей під час війни розмовляла на тему самогубства

Олексій Сердюк, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем психологічного забезпечення правоохоронної діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат соціологічних наук  оприлюднив результати дослідження, проведеного спільно з Інститутом охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України.

 - Щодо даних про самогубство у дітей, то 29% до війни повідомляли, що їхні друзі мали суїцидальні думки, і 32%  під час війни, - зазначає він. - Дослідження показало, що думки про самогубство збільшилися на 3%. Ми можемо вважати, що це досить стабільна форма поведінки, тому що 2-3% - це фактично статистична похибка. Але, якщо і в інших відповідях цифри зросли на 2-3% , це вже є тенденцію щодо збільшення негативних думок.

Дитяча мистецька студія Aza Nizi Maza. Харків. Фото з соціальних мереж.

- 41% до війни і 48%  дітей під час війни розмовляли з кимось на тему самогубства. Тут вже зростання на 7% і це небезпечне зростання, - вважає Олексій Сердюк. - Тобто  такі розмови почалися, і ми це спостерігаємо. 5%  дітей до війни і 4% під час війни  отримували пропозицію покінчити життя самогубством.  Це також на рівні статистичної похибки, але ми можемо впевнено сказати, що така практика існує, і це явище має бути в полі уваги психологів, педагогів та правоохоронців. Адже це дуже багато, якщо перевести в абсолютні цифри в межах держави.

 Гостро реагують на події війни і підлітки

 -  Щодо підлітків, то 25% до війни і 25% під час війни повідомили, що вони мали думки про самогубство. Це вже клінічний маркер, - зазначає завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем психологічного забезпечення правоохоронної діяльності ХНУВС. - 14%  підлітків до війни і 16% під час війни планували покінчити життя самогубством. Це дуже великі цифри, незважаючи на незначне збільшення. 5% до війни і 6% під час війни повідомили, що вони робили спроби самогубства. 9%  до війни і 12% під час війни мають родичів або друзів, що намагалися покінчити життя самогубством, але вижили. І у 7% до війни і 11% під час війни є родичі, які вже покінчили життя самогубством. Це дуже великі цифри – кожен десятий підліток має знайомого або родича, який покінчив життя самогубством.

Чи можна профілактувати самогубства серед дітей

- Проблема самогубств особливо актуалізується у період криз – економічних, моральних, сімейних, соціальних, - наголошує Олексій Сердюк. - А зараз  наше суспільство знаходяться у перманентній кризі. І попереду не видно тиші, суцільні виклики. Тому цій проблемі слід приділяти  тотальну увагу, бо  сьогодні це замовчується, не досліджується, на це реагують психологи та лікарі лише тоді, коли такий факт вже стався.

За  його словами, попередження та виявлення  суїцидів в науковій думці  і досі вважається чимось неправильним.

 -  Але, якщо ми цим не займатимемося, ми не знатимемо масштабів цієї проблеми, - переймається  вчений. - Якщо кожний 20 підліток робив спробу суїциду, то з цим треба щось робити. Насамперед, почати профілактувати такі випадки. Втім  у нас поки що немає навіть методологічної бази. А вона, власне, і починається  саме з моніторингу, скринінгу, а  вже потім – відбувається  реакція на цю проблему.

 Дитяча мистецька студія Aza Nizi Maza. Харків. Фото з соціальних мереж.

Акцент на психологічну стійкість

- Коли ми спираємося на статистику, треба розуміти, що це статистика, зібрана у певному регіоні України. Втім, що відбувається з підлітками, які перебувають зараз у Польщі, Німеччині, в США або Канаді, який їхній психоемоційний  та фізичний стан здоров’я ми не можемо знати, бо вони звертаються до тамошніх фахівців, і  ця статистика нам невідома, - наголошує  Максим Жидко, декан гуманітарно-правового факультету Національного аерокосмічного університету імені М.Є. Жуковського "ХАІ", кандидат психологічних наук. - Сьогодні за межами України перебуває 8-9 мільйонів українців, скільки з них  - діти невідомо. Але, якщо припустити, що ця цифра становить принаймні половину, то статистики, що відбувається зі здоров’ям  та психоемоційним станом  4-5 мільйонів українських дітей  і підлітків, ми не знаємо.

За словами Максима Жидка, частина дітей, які опинилися за кордоном, адаптувалася, інтегрувалися у закордонне суспільство.

- Але є проблема, про яку постійно говорять соціологи, - стверджує він. -  Це роз’єднаність родин. Зазвичай, мама з дітьми за кордоном, тато, бабусі, дідусі - в Україні. Які тут внутрішньосімейні процеси відбуваються? Вони не підпадають під аналіз лікарів, але це процеси, які можуть мати соматичні, фізичні наслідки.

 Дитяча мистецька студія Aza Nizi Maza. Харків. Фото з соціальних мереж.

- Під час війни ми говоримо про посттравматичні стресові розлади, але діти мають дуже пластичну психіку, - зазначає Максим Жидко. - Тому, мені здається, що психологам та психотерапевтам  слід робити наголос  саме на резильєнтність  - психологічну пружність, стресостійкість, здатність впоратися зі складними життєвими обставинами. Так, дійсно, діти, які залишились у Харкові, мають ознаки психічної травми, але частина  з них певною мірою  адаптувалася, в тому числі і психічно до того, що відбувається, і зараз демонструє достатньо стійкий рівень психічного благополуччя, наскільки  це можливо під час бойових дій.

Підвищувати  резильєнтність підлітків

- Резильєнтність у психології -  це здатність зберігати в несприятливих ситуаціях стабільний рівень психологічного та фізичного функціонування, виходити з таких ситуацій без стійких порушень, успішно адаптуючись до несприятливих змін, - пояснює Георгій Даниленко, директор Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків. – І сьогодні одна з найголовніших  наших задач - підвищувати резильєнтність підлітків до тих проблем, які сьогодні виникають. Бо ми не знаємо, де і коли «прилетить», у кого і коли загине хтось з близьких родичів. Підлітки і діти на все це гостро реагують, і в залежності  від віку  реагують по-різному. Тому для кожного віку потрібна своя система профілактичних заходів.

- Якщо ми говоримо про резильєнтність, то найбільш ефективними тут можуть бути педагоги та батьки, - вважає  Георгій Даниленко. - На мою думку, до цього більш готові вчителі, а батьки часом самі, на жаль, перебувають у стані стресу. Тому потрібна допомога і педагогам, і батькам, щоби вони могли впливати на формування резильєнтності у підлітків. Через взаємодію з дітьми педагоги мають формувати певні навички  резильєнтності. З другого боку, своєчасно побачити проблему мають і батьки. Але проблема в тому, що батьки  часом дивляться, але не бачать. А проблема не коректується, а посилюється.

Мають бути програми з формування психологічної стійкості

   - Покладати формування резильєнтності на педагогів – це не дуже гарна ідея, - висловлює свою точку зору Максим Жидко.  -  Почнемо з того, що завдання вчителя – навчати. Це  лише в радянському союзі педагоги ще виховували.

Резильєнтність – це не те, чому можна навчити в школі. Це поле діяльності фахівців з психічного здоров’я – лікарів-психіатрів, психологів, можливо соціальних працівників, що мають додаткову освіту з надання психологічної допомоги.

Перевести це в шкільну аудиторію  і передати цю справу педагогам, це означає  знівелювати цю ідею. Буде так, як  свого часу з сексуальною освітою. До того ж,  у нас зараз дефіцит педагогічних кадрів. Чимало вчителів виїхало, а школи зруйновані. Чи  є у нас велика кількість бажаючих працювати в школі і ще додатково формувати резильєнтність. Це мають бути спеціальні програми, а допомагати дітям з психоемоційними розладами мають спеціальні фахівці, які знаються на цій проблемі.

Дитяча мистецька студія Aza Nizi Maza. Харків. Фото з соціальних мереж.

- Щодо батьків, то це люди, які для дітей мають  бути за зразок, -  ділиться думками Максим Жидко.  -   Але це в ідеалі. В реальності батьки розгублені, самі перебувають у стресі, і будемо відверті, батьки не для всіх підлітків  є фігурами ідентифікації, фігурами, які ідеалізуються і які є  для них зразком.

- Отже, це мають бути державні або недержавні програми з формування резильєнтності, які мають бути у відкритому доступі  в інформаційному просторі і якими міг би скористатися кожний, - резюмує  експерт.

Психологічну допомогу  в основному надають друзі та родина

-  Педагог дійсно не має для цього часу, основна ідея – це скринінг та перенаправлення дитини, у якої виявлено проблему, до фахівця, - уточнює Олексій Сердюк. -  Це світова практика. Якщо в школі хтось бачить у дитини певні розлади, він передає цю інформацію шкільному психологу, соціальному педагогу, до обов’язків яких і належить первинна ланка реагування. Якщо спостерігаємо більш серйозні розлади та проблеми,  направляємо до інших фахівців.

Якщо спостерігається  суїцидальна поведінка, тут можуть бути задіяні навіть правоохоронці, аби  з’ясувати, чи не підштовхує хто до такого вчинку дитину чи підлітка, чи не стоїть за цим якась організація на кшталт «Синього кита», відома, як група смерті.

За  його словами, результати дослідження, проведеного серед дорослих, молоді та дітей, свідчать про те, що  сьогодні психологічну допомогу  в основному надають друзі та родина.

Графіті із дитячих малюнків у Львові. Фото Олени Зеленіної

-  Дві третини дітей, якщо мають психологічні проблеми, взагалі ні до кого не звертаються, намагаються впоратися самі з проблемами,  - наводить  факти Олексій Сердюк.  - 70% звертається до друзів, 65% - до батьків і сім’ї, 40%  - до партнера, дружини чи хлопця, 30% вживає алкоголь, як ліки, 25% самі собі призначають ліки, 30% палять тютюн, щоби позбавитися стресу, 5% вживають наркотики. По всіх цих показниках цифри під час війни зросли на 5-10% , окрім наркотиків серед підлітків та молоді. І лише 16%  підлітків звертаються до психологів, до війни було 11%. До лікарів звертається 9%, до війни– 7%. Отже, останні, до кого звертаються підлітки, маючи психологічні проблеми, це фахівці. Чому так? Тому що немає дієвого механізму переадресації.

В цьому велика проблема.

-  Протоколи надання допомоги  у нас є, - зазначає експерт. - Зараз навчили  цілу купу психологів, але зв’язок між тими, хто потребує допомоги, і тими, хто її надає, логістично проблемний. Це  та соціальна технологія, яка має бути збудована. Щоби ефективно надавати психологічну допомогу, потрібно зв’язати клієнта та того, хто надає  цю допомогу. Місцем цього зв’язку має стати школа. Без альтернативи. Бо там фізично сконцентровані діти та підлітки.

 Куди звертатися батькам?

-Треба звертатися до лікаря або психолога, або соціального працівника у школі, - радить Георгій Даниленко. - Батьки мають співпрацювати з педагогами, бо вони є першою лінією, яка реагує на усі негаразди.

-Найперша порада –  йти до фахівців, - наголошує Олексій Сердюк.  - До будь-яких. Вас перенаправлять до потрібного. Це їхній обов’язок. Не намагайтесь самі впоратись з цими проблемами.

Дивіться:

Читайте також:

Українська класика без купюр

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: (https://t.me/ogoNOVYNA)

 Facebook: (https://www.facebook.com/ogo.novyna)

 Viber: (http://surl.li/kufhk)