Революція гідності: десять років після. Як змінилися ми і Україна?

Про це до Дня Гідності та Свободи, який щороку відзначають 21 листопада, розмова  «Громади» з Віталієм Портниковим, українським публіцистом, письменником, журналістом, автором аналітичних статей на політичну і історичну тему, лауреатом Шевченківської премії 2023 року.

Фото: ФБ-сторінка Віталія Портникова.

Майдан, як становлення принципово нової України

Формально процес становлення принципово нової України почався  ще у 1991 році, але найбільше  увиразнився  саме під час Революції Гідності 2013-2014 роках, вважає автор аналітичних статей.

Чому становлення  принципово нової України та самоідентифікація нації розпочалися аж через  22 роки від часу проголошення Незалежності України?

- Ми і зараз, 32 роки потому  переживаємо частину  цього великого та складного циклу становлення. Я щиро переконаний, що ми, прихильники української  незалежності,  тривалий час були в абсолютній меншості у власній країні, - констатує Віталій Портников. - Звичайно, можна говорити про результати референдуму 1 грудня 1991 року, з яким ми абсолютно впоралися, бо там була переважна більшість людей за незалежність України. Але за кілька місяців до цього пройшов інший референдум – за збереження Радянського Союзу і переважна більшість людей у всіх регіонах, окрім західних земель, були за збереження  цього утворення. І це був  український парадокс.

- Я пам’ятаю свої  суперечливі емоції на 1-му установчому з’їзді Народного руху. З одного боку, мені  було радісно, що я бачу людей, які приїхали боротися за майбутнє України, за її Незалежність. З іншого, було боляче, тому що я перед цим я їздив на з’їзди Народних фронтів Балтійських країн і бачив загальнонародну підтримку того, що там відбувалося. У Таллінні я був ошелешений, як вся країна готується до з’їзду Народного фронту Естонії, як до головної події в житті естонського  народу, - ділиться він споминами.

Делегати Установчого з’їзду Народного руху України. Фото: РАТАУ

- У Києві ж, на 1-му з’їзді Руху ми були у справжньому вакуумі. Я пам’ятаю, як я вийшов зі з’їзду і не зняв синьо-жовтий значок, що був на лацкані, і як на мене дивилися у київському трамваї, як на справжнє чудовисько. І це було моторошно, тому що я  не розумів, як це взагалі так може бути. Я зрозумів, що одна справа проголосити Незалежність, і зовсім інша – наповнити її справжнім змістом.

- В мене завжди була абсолютна переконаність, що росія  і не сприймає  нашу державність, як справжню, і що більш-менш спокійне існування української держави буде продовжуватися до того моменту, поки наше власне ставлення до державності, як до несправжньої, буде співпадати з російським наративами.

Тому що в росії завжди вважали, що колишні радянські республіки просто випадкові, тимчасові, і що рано чи пізно вони стануть частиною «русского міра», -  стверджує журналіст. - Головна умова, аби ці республіки нікуди не розбіглися - існували в складі снд, а потім євразійському союзі тощо. І як тільки будь-яка з цих країн  починала рух і інший бік, на неї одразу нападали. З кінця 80-х- на початку 90-х, росія влаштовувала провокації в Латвії, Литві, Естонії,  вводила війська у Тбілісі, Вільнюс, Баку, Ригу. Всюди, де можна, росія діяла силою - Придністровський конфлікт, в Абхазії та Південній Осетії.

Тоді ми думали, що нас це не стосується.

Більшість нашого населення взагалі не вірила в можливість нападу росії на Україну...

Врешті-решт, як тільки Україна почала чіткий рух в бік ще 2004 року, спочатку з нами спробували розмовляти мовою спецоперацій та диверсій, а вже 2014 року  вийшли розмовляти мовою справжньої війни. За відомими рецептами. Спочатку перетворюємо Україну на державу-інваліда, а якщо вона і далі не розуміє, міняємо владу.

-  Проблема наша, як держави в тому, що більшість нашого населення ніколи в це не вірила. Взагалі не вірила в можливість нападу росії на Україну, - зазначає журналіст. - Не вірили, що як тільки ми оберемо самостійний шлях розвитку, то це буде означати, що  з нами будуть розмовляти мовою агресії і знищення. В цьому нерозумінні була реальна проблема. І недооцінка цієї небезпеки існувала не тільки на рівні держави. Це була загальнонаціональна недооцінка, яка виразилася у результатах президентських і парламентських виборів 2019 року. А сьогодні ця недооцінка врешті-решт далася взнаки.

Фото з відкритих джерел

Аби побачити себе ніби з боку, Віталій Портников наводить приклад Ізраїлю, ілюструючи ситуацію, яка в Україні домінувала до початку повномасштабного вторгнення.

-  Чому ізраїльські сили безпеки не були готові до такого масового нападу ХАМАС? Тому що спеціальна служба весь час пояснювала, що терористи з ХАМАС економічно не зацікавлені  у нападі на Ізраїль - тому нічого такого не буде. Це приблизно те ж саме, що Захід весь час нам пояснював, і ми  самі собі пояснювали: ну, не може росія почати війну, бо вона економічно не зацікавлена. І коли я казав своїм німецьким друзям, що війна почнеться за тиждень після того, як добудують Північний потік-2, вони на мене дивилися як на  міського божевільного. Люди і досі не можуть зрозуміти, що для багатьох економічні інтереси не багато що означають, коли мова йде про втілення їхніх  шизофренічних фантазій. Нам потрібно навчитися жити у світі таких реалій.

Фото з відкритих джерел

- На Майдані почалася така реальна подія, як будівництво української політичної нації, якої до Майдану 2013-2014 року  не було, - стверджує  Віталій Портников. -  Я завжди розповідаю, як я був на концерті Славка Вакарчука на Майдані, і наприкінці він співав гімн, я подивився, що стоять переді мною  мої молоді колеги і співають цей гімн і плачуть. І я раптом подумав про те, про що би не подумав жоден етнічний українець. Я подумав, що серед цієї групи людей немає жодного етнічного українця. От немає! А вони стоять і плачуть – і це і є народження справжньої України, політичної нації, в якій  люди визнають  українські цивілізаційні, культурні, історичні, мовні цінності. Розумієте? І саме така нація – це найбільша загроза для росії і путіна. Тим більше, коли ця «загроза» почала ширитися  із заходу  і центру України в бік її східних та південних регіонів.

- Все, що відбувалося потім, і все, що відбувається сьогодні, це викарбовування і посилення цієї політичної нації, - резюмує Віталій Портников. - У нас є держава, є політична нація. У нас одні базові цінності і саме  це дозволило нам 10 років протистояти різним формам російської агресії. Сьогодні нас намагаються знищити остаточно. Остаточно «вирішити» українське питання.  І це дуже дивно, що у ХХІ столітті звучить абсолютно арійська нацистська риторика.

 «Наскільки ефективною може бути політична нація з переляку?»

За словами Віталія Портникова, українська політична нація формувалася у кілька кроків. 

- Перший крок відбувся під час Майдану 2013-2014 років. Географічно ця  політична нація об’єднала мешканців заходу  і центру України. Це була основна рушійна сила Майдану, - зазначає він. - Звичайно, на Майдані стояли люди з різних областей  – від Ужгороду до Ялти. Але переважна більшість людей, що розділяли ідею Незалежності України та її західного курсу, це були західні  і центральні області.

- Анексія Криму, за великим рахунком, почала  процес націєтворення у Придніпров’ї, на сході України, тому що люди, які жили у Придніпров’ї, дійсно завжди вважали, що вони  мають не тільки добросусідські стосунки з росією, але й що це рівноправні стосунки.  Адже Дніпро є містом, в якому народився Брежнєв і половина  членів політбюро цк кпрс. Ці люди вважали, що росіяни ставляться до них з повагою, -  коментує ситуацію Портников. - А раптом виявилося, що – ні! І люди нарешті побачили це на власні очі, хоча вони в це ніколи не вірили. Відтак почався процес політичної дифузії  у східних регіонах України.

Фото з відкритих джерел

- А з початком війни на Донбасі почався процес дифузії і на півдні України, - зазначає журналіст. – До цього люди, що жили в Одесі, вважали, що росія – це велика цивілізація, культура тощо, але з початком війни вони зрозуміли, що дії росіян можуть перетворити їхню рідну Одесу на Донецьк.

За словами Віталія Портникова, у 2014 році він усім ставив теж саме питання, відповіді на яке тоді ніхто не знав.

- Наскільки ефективною може бути політична нація з переляку? – запитував я. -  Відповідь на це питання  ми отримали лише 2019 року. Результати голосування за Зеленського  по усіх регіонах України  продемонстрували, що політична нація є. І що вона цілісна від Ужгорода і до Синельникова. Але результати не продемонстрували якості цієї політичної нації. Вони продемонстрували, що політична нація однієї з найбільших країни  центральної Європи готова повірити у будь-яку політичну обіцянку, в яку кожний вкладає свої бачення, які можуть не співпадати з баченнями сусіда. Але вони всі єдині у своєму виборі. І це  дуже цікавий момент.

Чи можливо політичну націю передати у спадок?

Чи втримають наступні покоління цей здобуток Майдану? Чи кожне покоління змушене буде з якогось моменту  знову починати процес націєтворення?

Фото з відкритих джерел

- Якщо переможе темрява, тоді насправді наступному поколінню, тим, кому сьогодні умовно 15-18 років  доведеться починати все це спочатку. Я не впевнений, що політичну націю можна передати в спадок, хіба що в тому випадку, коли 300-річний газон, який дбайливо поливали і  ретельно підстригали, і він  впорядкований настільки, що треба дуже багато зусиль докласти, щоби  йогозруйнувати. Але історія світових демократій та парламентаризмів  свідчить про те, що  усі вони поставали на великій крові і на великій  боротьбі. І що рано чи пізно з цього газону пробивається таке, чого би там не мало бути.

Чи може політична нація  бути неефективною?

- Політична нація може бути неефективною, - стверджує Віталій Портников. -  Це абсолютно нормально для будь-якої політичної нації. Тут важливо, щоби нація була, щоби всі ми, що живуть на цих землях українських вважали себе українцями. І це питання №1.

 Читайте також:

Розстріляні душі. Кожний двадцятий підліток під час війни робив спробу суїциду

 

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: (https://t.me/ogoNOVYNA)

 Facebook: (https://www.facebook.com/ogo.novyna)

 

 Viber: (http://surl.li/kufhk)