«Голе бароко». Номінанти-поети на Шевченківську премію

Ці слова з анотації до збірки поезій Наталки Фурси «Вернигора». На відміну від прозаїків (про що «Громада» нещодавно писала), поети відгукнулися на війну миттєвим сплеском емоцій. Більшість з висунутих на Шевченківську премію з літератури-2024 поетичних збірок побачили світ 2023 року.

П’ять віршованих книг увійшли до Короткого списку номінантів.

Книга поезій «Танець Мамая», автор: Ігор Павлюк, видавництво «Саміт-книга», рік видання: 2023. Висунуто Дніпровським національним університетом імені Олеся Гончара кафедрою української літератури

І́гор Павлюк (нар. 1967, Малий Окорськ) — письменник, науковець, перекладач. Родич (дядко) Ігоря Павлюка — український письменник Йосип Струцюк. Батьківська родина Ігоря Павлюка була репресована за участь в національно-визвольних змаганнях, вислана на спецпоселення у 1947 році і реабілітована у 1991 році. Вчився у Ленінградському вищому військовому інженерно-будівельному училищі, яке скандально залишив на другому курсі, коли почав писати вірші, за що був покараний засланням у Забайкальську тайгу — будувати автомобільну дорогу із в’язнями (1986). У 1987 році вступив на факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив із відзнакою у 1992 році. У 1996 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Митець — Влада — Преса: історико-типологічний аналіз» в Інституті журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, у 2009 (там само) — докторську: «Українськомовна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917–2000 років як структурна частина загальнонаціонального інформаційного простору». Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай) та багатьох інших відзнак. Доктор наук із соціальних комунікацій. Член англійського ПЕН-клубу. Член Асоціації європейських письменників.

Про що

Скріншот "Громади"

У новій збірці Ігоря Павлюка представлено поезії 2017–2022 років. Вірші написано в період загострення воєнних подій на теренах України, що зумовлює особливий драматизм і експресіоністичну виразність художніх творів. Як зазначено в передмові до видання, представлена збірка поезій оприявнює один із ключових для української культури архетипів – «архетип Воїна-захисника, мудрого характерника, який стоїть на сторожі української землі».

З подання Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара кафедри української літератури:

«Поезія Мамая про нескореність і неприйняття несвободи, неможливість існування в колоніальному стані, доброзичливість та самоіронічність, скепсис до світу й бажання виправити хиби історії. Світ Мамая гармонійний і світлий, сильний і непереможний. Саме ці мотиви визначають концептосферу збірки, яка має особливу актуальність у час повномасштабної війни України з рф. «Танець Мамая» — це книжка про перемогу над темрявою й утвердження життя як найвищої цінності. Це поезія про українське буття, котре незнищенне»

І наші вени – тінь підземних рік –

Порвуться з болем, білим, як сніжинка…

І вічність – степ, і горе, і вгорі

Великий Степ… і чоловік, і жінка…

Пропалено пропали в полині,

Де злий Сізіф сльозу до зірки котить,

Прийде Мамай.

Помістить на струні

Увесь той степ разом з душею готів.

Думка критики

Жорстока дійсність, що вирувала довкола нього, де «Всі проти всіх. / Ще й ангел бісом став.…», (фактичне заслання до Сибіру, репресії, моральна деградація сучасників), стала врешті його особистою трагедією світосприйняття. Хоча сам «чимало втратив і знайшов багато», через ряд творів простежується провідна думка: людство вистраждає, опам´ятається, одужає. Ніби тікаючи від дійсності, заглиблюючись у свій власний світ, поет вірить, що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом, берегтиме загальнолюдські цінності.

Ігор Павлюк, харківський поет В’ячеслав Романовський, Василь Трубай. Фото із соціальних мереж.

Світогляд автора

- Правда, я би ще …  поговорив про ДНК, закони спадковості, зокрема Закон Грегора Менделя, який гласить, що діти успадковують генетичний код дідів значно більше, ніж батьків, тобто це так званий Закон третього покоління.

Я тепер ясно бачу, що виразно успадкував генетичні коди мого прадіда Герасима (мамина родова лінія) і діда Якова (батькова родова лінія) – землевласницької хазяйської аристократії. Причому представники двох родових моїх ліній воювали між собою навіть у Другій Світовій війні: одні в радянській армії (дід Микола загинув під Одером у Німеччині), інші в Українській повстанській армії (репресовані на шахти Кемеровської області). Майже Монтекки і Капулетті шекспірівські!..

А якщо ще взяти до уваги той момент, що мене виховували діди і прадіди, то я досить природний, хоча і рідкісний, продукт... І ще мій крепкий код ДНК допоміг мені пізніше вижити і реалізуватися у іноді жорстокому світі, коли після смерті усіх моїх оцих дідів-прадідів я все-таки був вигнаний не лише із раю-дитинства, але й із раю-лісу, раю-села: у Санкт-Петербург курсантом військового училища, чорноробом (спеціальність: «каменедробильник» – написано у моєму військовому квитку) − у красиву і строгу забайкальську тайгу, тобто у тугий реальний світ бандитів і романтиків, романтиків-бандитів...

На той час я був романтиком, який умів перемагати в іграх за кохану дівчину, на спортивних змаганнях, на районних та обласних олімпіадах... але не був готовий до реальних ножів у спину.

* * *

Книга поезії «Вернигора», авторка: Наталія Фурса, «Видавництво Старого Лева», рік видання: 2023. Висунуто Національною спілкою письменників України

Наталка Фурса (нар. 1964 року в м. Полтава) — українська поетеса, прозаїк, членкиня Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України та Асоціації українських письменників. Випускниця факультета журналістики Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка (1986). Довгий час працювала за фахом у засобах масової інформації.

Про що

Фото з відкритих джерел

Власне, ця книжка — своєрідний поетичний щоденник емоцій і почуттів війни. Упоратися з ними, дати раду серцю, осмислити стихію руйнування та наглої смерті, прийняти неприйнятне і… далі ростити свою Гору Добра. Повернути її в життя, поставити на місце, затулити Нею вирву, що постала натомість, — і знову творити світ. Бодай із камінчика, що застряг між пальцями ніг. Гора має перемогти зло — і відродитися. Бо вона — Храм, Житло і Дух.

Як відзначається у поданні, на жаль, не всі видані нині збірки «воєнних віршів» можна віднести до справжньої поезії. Часто це абияк заримовані рефлексії або агітки ‑ добре, якщо написані щиро. Бо є й такі, які автори нещадно вичавлювали з себе ‑ аби хоч щось написати на «задану» популярну тему. Ім’я їм легіон, але годі про них ‑ час усе розставить по своїх місцях.

Поговорімо краще про справжню поезію, а точніше ‑ про книжку «Вернигора» Наталки Фурси (Львів, «Видавництво Старого Лева», 2023). Збірка має 280 сторінок і містить вірші, написані після Вторгнення (з 2014 року) ‑ вибухові вірші, що вирвалися з глибини душі, бо «...обійми мене, Горо, ‑час ставати вулканом або розсипатися на пісок». І йдеться в них не лише про війну, а й про перемогу любові над ненавистю, життя ‑ над смертю, віри ‑ над безнадією.

Хрестяться вікна ґратами.

Плутають крок сандалі.

Інколи треба вмирати ‑

щоб жити далі.

Думка критики

Якщо двома словами, то поезія Наталки Фурси справжня і сучасна. Авторка найчастіше використовує римовану форму вірша різних розмірів. Утім, вона свобідно почувається з доволі вільним верлібром і вміє вкладатися у строгу форму сонету. Її сонети образні і зримі! (наприклад "А день висів, як золотий налив…", "Ходять привиди стежкою…", "Тільки вітер… і тиша… А, був приліт" та інші).

Після прочитання кожної поезії виникає стійке відчуття естетичної довершеності написаного. Наталка Фурса володіє не тільки даром слова, а й даром Відповідальності перед Словом.

Світогляд авторки

Наталка Фурса розповідає:

- Тут важливо сказати, що останні кілька років я працювала над рукописом філософської книжки під назвою «Глибока гора», яка мала стати квінтесенцією всього мого внутрішнього життя та духовних пошуків. Вона мала засвідчити рух людської душі уверх, до неба, до Божого начала, й водночас – у глибину, до земних джерел життя. Гора ростилася, колодязь у ній копався. А тимчасом довкола зріла реальна війна з одвічним нашим ворогом і обпікала то той, то інший край нашої землі й нашого життя. І от ця війна розпалилася так, що вся моя мирна Гора вибухнула в небо – вулканом, а духовний колодязь у ній став випеченим жерлом без дна. Власне, це розгорнений образ того, що відбулося з нашою Україною. Тому «Глибока гора» стала «Вернигорою» – вона вже не мирна, вона дієва… у неї інший голос й інші слова. Вона рече вогнем та кипить живою кров’ю і до Неба, і до землі.

Тож можна сказати, що ця книжка писалася упродовж усього мого життя, а потім буквально вибухнула – з війною, як лава… І я не стала її спиняти, хоча вона зруйнувала саму себе. Та я відчула, що тільки так і може вижити людина у лиху, вбивчу, годину історичного виклику: переборюючи страх у собі, викидаючи на ворога ненависть і лють та перетворюючи все це у невичерпне джерело любові до свого, рідного, – людей, землі, цінностей, у джерело, що дає незнищенну силу. Іноді це джерело – глибше всіх мислимих ден, і сягнути його без внутрішньої праці, яка є творенням вищих смислів, неможливо. Але це треба робити, бо час вимагає від нас максимального напруження всього нашого потенціалу.

Тож закономірно, що книжка просякнута війною від першої до останньої сторінки; навіть ті вірші, які видаються цілком «мирними», потрапивши у воєнний «контекст», перестають такими бути».

 * * *

Книга поезій [dasein: оборона присутності], автор: Ярина Чорногуз, видавництво «Віхола», рік видання: 2023. Висунуто Громадською організацією «Український осередок Міжнародного ПЕН-клубу»

Ярина Чорногуз (нар. 1995, м. Київ, Україна) — українська поетеса, волонтерка, військовослужбовиця, морський піхотинець, військовий медик, розвідниця Збройних сил України, учасниця російсько-української війни. Донька українського поета, музиканта (кобзаря-бандуриста), журналіста і громадського діяча Ярослава Чорногуза, онука українського письменника Олега Чорногуза. Закінчила факультет гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2019, магістр).

Про що

Фото із соціальних мереж

Поезії, що увійшли до книжки, Ярина написала за останні півтора року на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну.

«У цій добірці промовлятиме моя пам’ять про Скадовськ і морське узбережжя Херсонщини, Сєвєродонецьк та Маріуполь, висоти над Новоайдаром, дорогу Бахмут‒Лисичанськ і села по той бік Сіверського Дінця, річки, яка стала українським Стіксом. І всі вони відчуваються мені як ще одна мала батьківщина, бо вони переміряні нашими кроками вздовж і впоперек.

Думка критики

Вірші Ярини Чорногуз ‑це не просто щоденник особистих почуттів. Це справді громадянська лірика, але написана без пафосу, властивого поетам попередніх епох. Поетка уникає дидактичних повчань, але разом із тим вміє вразити своїм словом, зачепити за живе. «Брехня з ’являється із забуття», ‑короткою чергою застерігає нас поетка. І так само коротко й влучно каже: «плоди війни ніколи не бувають спілими Це вона про полеглих. Так, загиблий юнак, що не лишив по собі нащадків, ‑трагедія, і не менша трагедія ‑осиротілі діти більш зрілих бійців.

Якось у розмовах з Яриною зайшлося про те, що «війна ‑ це про нелюдське і надлюдське». Вона це добре передає у своїх віршах і часто апелює до доби бароко, а сучасність зве «голим бароко». Бо саме бароковій традиції властива одночасна естетизація прекрасного і потворного.

Світогляд авторки

Джерело фото: Новинарня

- Найжорсткіший у мене був досвід, коли викликав ротний і сказав, що йому доповіли, що в селі є поранені цивільні. Показав хату, ми туди побігли.

Я побачила дядька, який сидить на призьбі, і в нього величезна діра у плечі від осколка. Це якраз було після обстрілу – кацапи обстрілювали село танками і “градами”.

Дядько сидить, у нього шок, і в нього тече кров. Я затампонувала йому рану, перев’язала, а потім почула дитячий крик із підвалу. Ми полізли в підвал і побачили там хлопчика, який лежав у кутку. Хлопчик корчився і казав, що болить дуже в грудях. Знайшли ми в нього дуже маленький осколок, що залетів у груди, і тільки отак-от, відтягуючи шкіру, можна було побачити, що там маленька дірочка. Такий блідий він був… Заклеїли ми йому ту дірочку, витягли його з підвалу.

Там була його мама, скоріш за все, чи сестра… жінка доволі молода з дитиною 10-місячною, яка теж вилізла із підвалу. Я пам’ятаю, як ми їх всіх у “течик” посадили, дядька з тампонадою в плечі і цього хлопчика – його так корчило, він навіть іти не міг. Ми його загорнули в ковдру, поклали на наші військові лахи і всіх повезли.

Це було ще за два дні до того, як почався повний пи***ець, наступ на село. Ми сказали цій дівчині: їдьте звідси і не вертайтеся ні в якому разі, бо тут буде жах.

...Я намагаюся жити одним днем і багато про це не думати, тому що всі твої плани в один прекрасний день можуть обірватися. Я ж пішла на контракт після магістерської програми, майже після університету, але перед тим я перекладала книжки з англійської, наприклад, трилогію дитячу британських письменників, у видавництві “Асса”. Викладала англійську в корпоративних групах юристам і менеджерам, писала статті про літературу. Можливо, спробую на якийсь час повернутися до цього.

 * * *

Книга поезій «Закладка», автор: Дмитро Лазуткін, «Видавництво Старого Лева» (м.Львів), рік видання: 2022. Висунуто Громадською організацією «Культурний формат»

Дмитро Лазуткін (нар. 1978, Київ) — український поет, журналіст, телевізійний продюсер, спортивний коментатор. Бронзовий призер Кубка світу з кікбоксінгу і кік-джитсу. Чемпіон України з козацького двобою. Володар чорного поясу (1-го дану) з кемпо-карате. Переможець Кубка Європи (2013) з елітних боїв (кікбоксинг, розділ фулл-контакт) за версією IFEF. Є автором вірша «Реквієм», який, покладений на музику Алли Загайкевич, став однією з частин ораторії «З нами Бог» режисера Сергія Проскурні. Ця ораторія, присвячена Героям Небесної Сотні та військовим, що воюють на сході України, була поставлена на Софіївській площі до 23-ї річниці Незалежності України. З 2023 року проходить службу в 47ОМБр "Маґура" ЗСУ.

Про що

Фото: видавництво Старого Лева

«Закладка» — це книга таємниць, відкриттів та болісних прозрінь. Притаманні автору прозорість і влучність поетичного слова набувають у новій збірці Дмитра Лазуткіна повноти зрілого звучання. Тексти, написані перед 2022 роком, наповнені передчуттями, котрі подекуди нагадують пророцтва. Поезія, яка народжувалася потім, — абсолютно інший спосіб ліричного висловлювання. Тут немає місця римам, а жорсткий порядок слів віддзеркалює реальність. Вочевидь робота автора воєнним кореспондентом вплинула на сюжетну лінію, яка поєднує розірвані клаптики правдивих і безжальних історій.

Думка критики

Серед героїв Лазуткіна, здається, ніхто не втомлюється від війни, натомість призвичаюється до її викликів і вдосконалює техніку боротьби. Раніше письменник зауважував: «моє покоління приходить до тями // як вовк із мультфільму “ну, постривай!”» («Моє покоління...»). Без сумніву, покоління отямилося (якщо, справді, було цілком безтурботним). Тепер будь-яка з молодших генерацій, озираючись у минуле, не потребує посилань на мультики. На передньому плані опиняються суворіші деталі, адже мовиться про людей, що «народилися в темну годину» і «їли кров’янку для гемоглобіну», але несуть засвічену ватру в очах («Ми народилися...»). Зрештою, така думка іноді викладається жорстокіше: «є хтось приречений в цьому порідді // саме на ньому тримається віра» («Вербна неділя»).

Життєвий досвід у досить відмінних сферах (поезія, журналістика, спорт, а тепер і війна) сприяє Дмитру Лазуткіну в широті бачення, чуйності до розмаїтих контекстів, дозволяє не тонути в деталях і щоразу відзначати найголовніше. А його книжка «Закладка» входить в українську літературу як знакове явище воєнних років.

Світогляд автора

- Вірш “Реквіем” - це дуже сумний, трагічний текст, який так чи інакше для багатьох став співзвучним з тим, що вони відчували після всіх цих трагічних подій на Сході України. Які відбувалися, відбуваються і продовжують відбуватися.  Сам текст написався після того, як було збито літак “ІЛ-76” (теракт у Луганську, який забрав життя 49 українських військовослужбовців — Авт.).

Вірш “Рквіем” написався за 20 хвилин. Я пам’ятаю, що тоді була страшенна злива і рядки “Небо ридма ридає солдатики…”. Це буквально було написано в той момент, і сама природа якось відгукувалася на це. І вже потім його почали виконувати і Євген Нищук, і Ада Роговцева, і “Kozak System”, і Андрій Гаєцький з симфонічним оркестром Одеської телекомпанії і багато-багато різних версій з’явилося.

Якось пішов цей вірш у народ, моментально зрезонував. Для митця це усвідомлення того, що правильно було підібрано слова. З іншого боку, потім цей текст став звучати не лише у відношенні до цієї трагедії над Луганським аеропортом, а й cтосовно всіх загиблих.

 * * *

Книга поезій «Бог свободи», автор: Юлія Мусаковська, «Видавництво Старого Лева», рік видання: 2021. Висунуто Львівською міською громадською організацією «Мистецька рада «Діалог»

Юлія Мусаковська (нар. 1982, Львів, Україна) — українська поетеса, перекладачка, зокрема шведської літератури. У 2005 році з відзнакою закінчила факультет міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. З 2007 року працює у сфері маркетингу та комунікацій в галузі інформаційних технологій. Виступає як спікерка на професійних подіях, є запрошеною лекторкою у Львівській бізнес-школі Українського Католицького Університету. Членкиня Українського ПЕН.

Про що

Фото: видавництво Старого Лева.

В усі часи були і будуть ті, хто вірять у божественну природу свободи, готові платити за неї своїм спокоєм, і навіть життям. У новій книжці Юлії Мусаковської — історії становлення, боротьби і трансформації, коли повсякденне стає силою, а сила перетворюється на вразливість. Хиже лисеня в нагрудній кишені — одна з ключових метафор цієї поезії.

Як зазначається у поданні, авторка, працюючи над цими текстами протягом шести років, досліджує межі своєї свободи і любові. В її віршах відбувається подорож у власні історії і історичні контексти, дорогу до яких вона також прокладає і для своїх читачів.

Дим підіймає скуйовджену голову з димаря.

В хаті напалено. Містечко гризуть холоди.

Голос твій у снігах заблукав і застряг,

каже мені: вставай та йди —

але не каже куди.

Каже мені — серед цієї сліпучої білизни

серед цієї вічної мерзлоти

ти – мій надійний орієнтир, а з ним

пункт мого призначення — це також ти.

І хто б тебе не заманив у сильце,

хто б тебе не прийняв під своє крило,

тінь моя нагадає тобі про це,

падаючи грудьми на віконне скло.

Шиба холодна, як розпач.

Пальці торкаються хмар —

клавіш на відстані витягнутої руки.

Голос твій білий тягнеться у димар,

ніби дим,

який рухається навпаки.

Думка критики

«Бог свободи» – попри достатньо імперативну назву, інтонаційно доволі стримана, лаконічна збірка, – певною мірою, навіть лінійна, як буває лінійним час, коли сприймати його у ракурсі історичного позитивізму. Мусаковська пропонує нам таку вже досить зрілу поезію, позбавлену невротичних надривів, традиційно-ліричних страждань, освідчень та зречень. Натомість тут є усталена, вишукана нота певної, сказати б, професійності, акуратності у виборі слів та методів комунікації з читачем, якась, у доброму сенсі, ергономічність. Юлія не практикує надміру слів, вона доросла до лаконічності і, разом із тим, саме ця лаконічність, емоційна обережність робить її поезію по-справжньою якісною, ефективною, точковою, сказати б. Себто, вона влучає саме у заздалегідь визначені точки, працює по координатах (ну, як от «Байрактар», наприклад), і взагалі, діє продумано, виважено, досить убивче.

Світогляд авторки

– Мені подобається, що в нас з’являється різноманітність стилів, тематик, підходів в тому, що ми починаємо експериментувати. Є такі автори, яких починаєш читати і тобі здається, що це дуже вправні переклади з європейських мов. Подобається, що молоді все більше розсувають ті рамки, що є, мене це дуже надихає.

Читайте також:

Люди та притчі. Прозаїки - номінанти на Шевченківську премію

 

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: (https://t.me/ogoNOVYNA)

 Facebook: (https://www.facebook.com/ogo.novyna)

 Viber: (http://surl.li/kufhk)