Феномен Леонтовича. Як світ дізнався про Україну

Книга «Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “русского мира”. Місія капели Олександра Кошиця (1919–1924)» приголомшила незнаними досі фактами.  Це історія про те, як «Щедрик», який зараз звучить по всьому світу, став символом багаторічної боротьби українців за незалежність від росії.

Невесела історія про веселу щедрівку. Невідома історія про найвідомішу в світі різдвяну пісню.

Авторка книги - Тіна Пересунько, наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, засновниця Інституту Леонтовича. Вона дослідила архівні матеріали, доступ до яких було заборонено більш, як на 50 років.

Тіна Пересунько. Фото: «Локальна історія».

“Щедрик” vs “русский мир”.  Фантастичний задум Симона Петлюри

«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка …» Більше ста років срібним передзвоном лунає знаменита на увесь світ мелодія, що стала символом Різдва.  Пісня звучить у понад ста американських фільмах і телешоу, її виконують найвідоміші музиканти світу, знамениті американські та світові бренди використовують мелодію у своїх рекламах. Напередодні Різдва вона лунає буквально звідусіль, створюючи атмосферу свята - у торговельних центрах, ресторанах, на корпоративах, приходить в кожен дім.

Однак у світі  і досі мало хто знає, що пісня має дохристиянське коріння і походить з України. Що автентична назва її не Carol of the Bells, під якою знають її сьогодні у США, Європі та Австралії, а «Щедрик». І що написав її український композитор Микола Леонтович. Що тривалий час пісня побутувала в українському фольклорі,  і на основі цієї простої одноголосої мелодії композитор  написав той хоровий шедевр, який нині співає на Різдво весь світ.

Не всі знають, що якби не Симон Петлюра, що очолював УНР, світ можливо ніколи би не дізнався про існування «Щедрика».

Вперше «Щедрик»  прозвучав в 1916 році у виконанні хору Київського університету, де в той час працював Микола Леонтович. Микола Леонтович надіслав її рукопис для змішаного хору a капела відомому київському диригенту Олександру Кошицю, і за кілька місяців відбулася її прем’єра.

Микола Леонтович та Кирило Стеценко з учасниками Першого українського національного хору в Києві, 1917 р. ІА "Violity"

А через три місяці після прем’єри в історії українського народу відбулися тектонічні зрушення.

У лютому 1917 року в Російській імперії, куди на той час входили українські землі, відбулася революція, а у жовтні владу захопили більшовики.  Більшовицькі війська  почали окупацію УНР, яку називали «звільненням» від «шовіністів».

Минуло понад сто років і сьогодні знову російська орда окупувала українські землі, «визволяючи»  цього разу від «нацистів». Хижа загарбницька імперська сутність росії жодним чином не змінилася навіть за сто років по тих подіях. Російське  «визволення»  - це катування, масові смерті, руйнування всього вщент, кривавий геноцид,  шляхом якого «визволителі» мають на меті асимілювати українців, перетворивши їх на «один народ» з росіянами.

Як констатує у  своїй книзі Тіна Пересунько, очільник білої армії Антон Денікін заявляв, «що такої нації, як українці, не існує, це «малоруская вєтвь руской народності», що Україна неспроможна недодержава, витвір німецького генштабу. Як наслідок, разом із «червоними» рушили «визволяти» Київ ще й «білі» росіяни за збройної підтримки Заходу».

Молода республіка, яку  очолював Симон Петлюра, стікала кров’ю, виборюючи свою незалежність під час радянсько-української війни у протистоянні з набагато сильнішим ворогом, значно поступаючись йому кількістю вояків та зброї, не маючи навіть медикаментів та обмундирування.

Першими українську незалежність визнали Німеччина та Австро-Угорщина. Але вони були переможеними країнами у Першій світовій війні. Головне слово було за країнами-переможницями - Францію, Великою Британією та США.

Вони не визнавали Україну.

Як досвідчити їх, що Україна існує? Як переконати Захід, що українці окрема від росіян нація?

Симон Петлюра і Микола Лисенко. Колаж із соціальних мереж.

У Симона Петлюри виник задум. Фантастичний  і божевільний водночас, як оцінили його міністри. Втім тодішній глава української держави і головнокомандувач армії Української Народної Республіки Симон Петлюра фанатично вірить у свій задум і чіпляється за нього, як потопаючий за соломинку.

«Не бачать різниці між українцями і росіянами тому, що не бачать, наскільки різні культури»

У Європі в цей час також панують хаос та невизначеність. Світ готується до історичної події. 18 січня 1919 року  у Парижі має розпочатися мирна конференція – найбільший тогочасний дипломатичний конгрес в Європі, на якому лідери держав-переможниць у Першій світовій війні збиралися перекроїти мапу повоєнного світу. Тобто, провести нові кордони держав.

На цій конференції, як обіцяли Україні західні політики, мало вирішуватися і питання її міжнародного визнання.

Критерієм нового світоустрою був заявлений принцип права націй на самовизначення, задекларований напередодні президентом США Вудро Вільсоном. Симон Петлюра мав надію, що право укранців на незалежність визнають так само, як права багатьох інших народів Європи.

Симон Петлюра  затято вірить, що ще можна переконати світових лідерів, що Україна незалежна держава, а українці – окрема від росіян нація. Можливо  тоді вони допоможуть у війні з більшовиками.

Але проблема була в тому, що багато хто в Європі з подачі росіян сприймав Україну, як частину російської імперії, не вважав українців окремою нацією, а петлюрівський уряд вважали сепаратистами і ворогами росії, отже, ворогами переможців.

УНР відправила в Париж делегацію, але швидко стало зрозуміло, що симпатії не на боці українців. На боці української республіки були лише переможені  країни у Першій світовій війні країни.

Як за такої безнадійної ситуації ситуації привернути увагу до України?

Симон Петлюра зрозумів, що  у Європі не бачать різниці між українцями і росіянами тому, що не бачать, наскільки різні культури.  Тоді у ньому і виник цей шалений задум – створити українську Республіканську  хорову капелю і відправити її в Париж.

До початку Паризької мирної конференції залишалося 18 днів.

Афиша. Джерело: ukrainer.

За цей час треба було створити хор, розробити репертуар, вивчити твори, отримати візи в Європу. Це було неможливо…

Більше того, далеко  не всі були у захваті від з такого задуму Симона Петлюри.

Микита Шаповал, колишній міністр земельних справ  УНР у квітні 1919 року в одному з галицьких видань писав: (цитата) «Тільки українська голова може додуматися до того, щоб під час стрілянини на фронтах, коли ллється кров за свободу України займатися етнографічними студіями та співами… Українська Республіканська капеля прекрасна річ, але для чого вона їде закордон? Яку політику має робити піснями і перед ким? Щоб буржуазія  Відня, Праги,  Парижу, Льондону розвалившись в кріслах, хлопала вухами, слухаючи пісню залитої кров’ю України?...»

!8 січня відкрилася мирна конференція, але республіканська капеля навіть не була ще сформована. Втім 30 січня з’явився закон УНР, який здивував мене особисто не менше, ніж сам задум Симона Петлюри.  В законі йшлося про асигнування більше мільйона карбованців і більше мільйона (!) франків на «споруджовання і утримання капелі в 1919 році та на подорож цієї капелі до Парижу і в інші краї Західної Європи».

Історичне фото із соціаьних сетей.

Це рекордна сума. У перерахунку на сучасні гроші  - близько 20 мільйонів доларів.

Шлях «Щедрика» до Європи

Звернулися тоді й до Миколи Леонтовича з проханням дати його пісні для європейських гастролей. Однак, як згадували очевидці, той скромно відмовився: «Мої пісні так недоладно скомпоновані, що їх не випадає співати на празькій чи паризькій сцені».

Часу на вмовляння не було. Російська армія  була вже на підступах до столиці, тож хористи, як згадував один із них, взяли без дозволу твори композитора. 4 лютого 1919 року музичні посланці УНР останнім евакуаційним потягом вирушили на Захід. Наступного дня армія російських окупантів вдерлася до Києва.

Прориватися за кордон було складно. В Україні було оголошено воєнний стан: залізниці зруйновані, російська армія наздоганяє, будь-якої миті можна опинитися  в полоні чи на окупованій території. Хористи мерзли, голодували, йшли пішки.

Прем’єрний виступ хору Олександра Кошиця відбувся  лише 1 травня 1919 року у Празі — через три місяці після виїзду з Києва.

Фото: ФБ-сторінка Тіни Пересунько.

Попри виснаження, прем’єра українцям вдалася на славу.

Симпатія до українського фольклору, як і сподівався Симон Петлюра, пробудила цікавість до самої України. Відомий чеський диригент Ярослав Кржічка, який раніше не поділяв прагнення України до незалежності, після концерту хору у Празі писав у журналі Hudebni revue: «Тяжко руці писати критику, коли серце співає хвалу. Українці прийшли й перемогли. Я думаю, ми мало про них знали й тяжко кривдили, коли несвідомо й без інформацій з’єднували їх проти волі в одне ціле з народом російським».

Українські концерти проходять у Відні, Бадені, Лозанні, Цюріху, Женеві, Базелі та Берні. Всюди преса не стримує захвату. Публіка проводжає хористів зв сцени оваціями.

На "біс" у Берліні.  Джерело: ukrainer.

«Щедрик» Миколи Леонтовича здобуває визнання.

«Українська Республіка прагне відновити свою незалежність, — писав кореспондент швейцарської газети La Patrie Suisse, — а тому вирішила наочно показати, що вона справді є». «Культурна зрілість України має легітимізувати світові її політичну незалежність», — визнає віденська преса.

Однак українців, як представників невизнаної держави, у Францію не пускають. До участі в засіданнях Паризької мирної конференції тоді не допустили навіть офіційну дипломатичну місію УНР.

Долю України західні лідери вирішували без України.

Але виступ у Парижі все таки відбувся.

Через дев’ять місяців після від’їзду з Києва.

Втім, за Україну тут уже все вирішили. Світ легітимізував окупацію центральної України росією, Галичина  відійшла Польщі.

 Незалежність України західний світ не визнав.

За два роки європейських гастролей хор Олександра Кошиця виступив у 45 містах 10 країн Західної Європи як культурний амбасадор України. Успіх був приголомшливий.В іноземній пресі вийшло близько 600 рецензій із відгуками про Україну й українську культуру.

«Щедрика» переклали англійською, французькою, німецькою, польською, чеською, фламандською та іспанською мовами. Пісня стала голосом українців  у боротьбі за незалежність.

Однак українську державність було вкотре втрачено…

В той час, коли «Щедрик» завойовував  серця європейців, в окупованому більшовиками Поділлі  23 січня 1921 року інформатор Гайсинської повітової ЧК  застрелив його геніального автора Миколу Леонтовича у хаті його батька-священика…

Композитор ніколи не дізнається про світову славу його «Щедрика».

Як «Щедрик перетворився на Carol of the Bells

Не здобувши  для України міжнародної підтримки, у вересні 1922 року хор Олександра Кошиця назавжди залишає Європу та переїздить до США.

На той час «Щедрик» вже став музичним брендом України в десяти країнах Західної Європи.

Фотографія прибуття українських співаків до Нью-Йорка. Джерело: Бібліотека Конгресу США

Прем’єра «Щедрика» у США відбулася 5 жовтня 1922 у Карнегі-холі. Публіка зустрічала  хористів оваціями, викликала «Щедрика» на «біс»

Під час турне українського хору в Америці  протягом 1922—1924 років «Щедрик» було представлено у 115 містах 36 штатів США, а також  у Мехіко, Буенос-Айресі,  Монтевідео, Ріо-де-Жанейро, Гавані.

І на американському континенті «Щедрик» продовжував презентувати не тільки українське мистецтво, але й транслював ідею незалежності України. Втім 1926 року в Парижі посеред вулиці сімома пострілами в груди було вбито Симона Петлюру… Хрещеного батька знаменитого  на весь світ хору.

Рекламний буклет українських гастролей у США, 1922 рік. Джерело: ЦДАВО України

У 1936 році  у США з’явилася англомовна версія  «Щедрика» - Carol of the Bells, яку зараз співає весь світ. Текст англійською склав американський диригент українського походження Пітер Вільговський.  В його перекладі ластівочка перетворилася на дзвоники, які музикант почув в мелодії.

«Щедрик» після перетворення його на Carol of the Bells  перестав асоціюватись з Україною. Хоча Пітер Вільговський згадав у нотах, що це українська колядка, для світу пісня стала американською. Додому ластівка повернулася лише, коли на екрани вийшла різдвяна комедія «Сам удома». Тоді чимало українців вперше почули пісню Леонтовича, вважаючи, що це американський твір.

Думка диригента. Мініатюра за формою а змістом – симфонія

- Це геніальний твір, який створив геніальний Леонтович, зробивши геніальне оранжування, - стверджує  Юрій Янко, директор – головний диригент Харківської філармонії, народний артист України. – Так сталося, що «Щедрик» увійшов в моє життя  ще в дитинстві, коли я співав його у хорі хлопчиків у Харківській спеціальній музичній школі-інтернаті, яка зараз називається державний музичний ліцей. Тоді я співав партію сопрано. Це було чудово! «Щедрик»  тоді відкрив незнаний особливий для мене світ! Потім я співав його студентом у хорі харківської консерваторії.

Вже працюючи в харківській філармонії, виконував його з нашим академічним камерним хором, а також з оркестром. Наш хор співав «Щедрик» на  усіх різдвяних шоу, що були до війни, виконували ми  його і в оркестровій обробці. І за кордоном я його виконував багато разів. Публіка завжди реагувала піднесено.

Микола Леонтович із сім’єю. 1903 рік

- «Щедрик»  став одним із символів України, його нині знає цілий світ, але навіть сьогодні на концертах іноді доводиться зазначати, що це не американська, а українська музика, - зазначає Юрій Янко. -  Кожного разу, жартуючи, я підкреслював, що це українська щедрівка, а не джинґл  Coca-Cola.

Як можна пояснити феномен «Щедрика»? Як осягнути геніальність Миколи Леонтовича? Адже він створив п’ять варіацій «Щедрика»,  який містить лише три ноти. Як можна з трьох нот зробити таке багате й потужне багатоголосся, досягти такої гармонійної насиченості та напруженості звучання?

- В чому феномен Леонтовича? Він створив мініатюру за формою, а за змістом симфонію, - констатує Юрій Янко.  – З трьох нот, одна з яких повторюється. До-сі-до-ля ( Наспівує). Саме вони створили цей чарівний передзвін  з чотирьох звуків. У «Щедрику» ціла низка повторів, але ж які повтори! Яка простота в цих розмережаних на чотири голоси – сопрано, альт, тенор і бас – нотних переливах! Попри простоту мелодії композитор будує складні звукові комплекси.

Над «Щедриком» Микола Леонтович працював  понад 20 років. Це майже половина з його 43 -річного життя.

Першу редакцію «Щедрика» було написано  у 1901-1902 роках, другу — у 1906-1908 роках, третю — 1914, четверту — 1916  і, нарешті, п’яту — 1919 року. Композитор кілька разів переробляв твір, аж поки 1916 року не створив досконалий хорал, який приніс йому світову славу, і завдяки якому світ дізнався про українців та Україну.

- Просто диву даєшся, як він маленьку просту мелодію розгорнув на  таку широку картину з безліччю найрізноманітніших фарб, - зазначає Юрій Янко.  - Він домігся, щоби кожен голос почав відігравати самостійну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою. Я багато разів співав цю мелодію у хорі  і, зазначу, що її дуже зручно виконувати, там чудова гармонія. «Щедрик» Леонтовича — це шедевр народного мистецтва.

Сьогодні Україна в кривавій битві з російським агресором знову важко виборює свою незалежність та самоідентичність. Саме про Україну та українців, як націю, сто років тому світ дізнався  саме завдяки легендарному «Щедрику», створеному великим українцем.

Читайте також:

Код Слобожанщини. Як вдягалися на Різдво сто років тому? (фото)

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: (https://t.me/ogoNOVYNA)

 Facebook: (https://www.facebook.com/ogo.novyna)

 Viber: (http://surl.li/kufhk)

.