Більше, ніж гімн… Невідомі сторінки з життя Михайла Вербицького

Музика для вистав новоствореного українського театру, симфонії, духовні твори, романси, чоловічі квартети, гітарні композиції. І навіть підручник гри на гітарі. Перший з українських митців, який писав музику для гітари.

–– Михайло Вербицький - неймовірний мелодист, людина з колосальним відчуттям форми, і це надзвичайно яскраво відчувається в його творчості, - зазначає Роксолана Гавалюк, музикознавиця, викладачка Львівського музичного фахового коледжу імені С.Людкевича. – Як відомо, життєвий шлях Михайла Вербицького (1815 – 1870) був дуже складним. Трагічні події його життєпису нагадують біографії багатьох європейських романтичних митців. 

Михайло Вербицький. 

Тому що є конфлікти з консервативним навколишнім середовищем, є несприйняття новітніх течій, є важке соціальне становище, є трагедії особистого життя,  є раннє сирітство, передчасна смерть двох дружин, виховання малолітніх синів. І зрештою смерть у забутті, в хворобі і  самотності…

 

Драма його життя почалась фактично від самого народження.

За день до його народження помер його дворічний братик, а наступного дня, 4 березня 1815 року, народився  Михайло, якому дали друге ім'я Лев. 

–  Коли Михайликові виповнилося 10 років, помер його батько. В ті часи мати-їмость (дружина священника в українських греко-католиків) не мала засобів до існування, - розповідає  музикознавиця. - Жилося на те, що священнику дають на тацю. І парафія надавалася тому священнику, який в цьому храмі служить.

Тобто треба було звільнити парафію, забратися з дітьми кудись. Тому порятунком з цієї ситуації було одруження. Мати вийшла заміж за іншого. А за традиціями того часу, коли мати йде в другу сім'ю, діти від першої сім'ї йдуть до родини  першого чоловіка.

Портрет епископа Івана Снігурського.

Михайла і його молодшого брата Володислава взяв під свою опіку двоюрідний брат їхнього батька єпископ Перемиський Іван Снігурський (1784 – 1847)  – відомий український церковний і політичний діяч, доктор богослов'я, цісарсько-королівський дійсний тайний радник, декан богословського факультету при Всеучилищі Віденському, філантроп і меценат, прихильник освіти селянських мас .

Українські землі в той час знаходяться під владою австрійської імперії. Тобто австрійське панування було категоричним і курс на онімечення місцевого населення був абсолютно чітким.

І от власне Іван Снігурський в першій третині ХІX століття в Перемишлі сформував навколо себе осередок греко-католицьких священників-інтелектуалів.

Фактично Перемишль став тим місцем, звідки починається національне культурне відродження в Галицькій Україні.

 Єпископ Снігурський запровадив дяко-вчительську школу, в якій вчили співу по нотах  та грі на різних музичних інструментах, - зазначає Роксолана Гавалюк. - Але що найважливіше, дяко-вчительський інститут готував дяків, які мали покликання не лише співати при храмі, але і провадити навчання в школах. А в школах вчили читати, писати, рахувати і співати своєю мовою, для своєї церкви.

Виставка, присвячена М. Вербицькому у Центральній бібліотеці ім. Г. Ф. Квітки-Основ’яненка Холодногірського району Харкова. 

Фактично Снігурський готує цілу когорту майбутніх педагогів для того, щоб вони працювали в найширших верствах населення Галичини  і готували свідомих українців, які готові були би співати в своїх храмах.

Владика Снігурський заснував при перемишльській катедрі ГКЦ хор, в якому співав Михайло Вербицький. Там він здобув ґрунтовну музичну освіту від чеського диригента й композитора Алоїза Нанке, який п'ять років  був мистецьким керівником хору.ф

Саме Вербицькому належить першість у створенні фахового українського гітарного репертуару. Він прагне навіть створити першу українську гітарну школу. Саме він створив перший український посібник гри на цьому інструменті

– В часи Вербицького гітара поряд з цитрою  та мандоліною стає популярною в побутовому музикуванні і в якості компонуючого інструменту, - зазначає музикознавиця. - Для гітари створюються жанри обробок народних пісень, баркароли, пісні без слів, ноктюрни, вальси, варіації, думки, шумки, парафрази на улюблені романси та арії з опер. Вони відіграють велику роль у мистецькому оформленні балів, раутів, салонних мистецьких вечорів, домашнього музикування.

А для вихованців Львівської греко-католицької семінарії невід'ємною ознакою естетичного вишколу було добре володіння гітарним виконавством. Як писав сам Вербицький, «належало до доброго тону заспівати сентиментально з супроводом гітари або зіграти варіації на дуже популярні пісні "Ой, не ходи, Грицю" або "Їхав козак за Дунай".

Михайло Вербицький вступив у духовну семінарію у Львові у 1833 році, але музику не полишав.

Панорамний вигляд на Львівську духовну семінарію Святого Духа.

-–  А ще йому «допомогла» важка травма, – розповідає Роксолана Гавалюк. – Під час оркестрової репетиції він необачно стрибав через пульти і зламав ногу.

Це був достатньо складний був перелом. П’ятнадцять тижнів йому довелось пролежати у ліжку. Семінаристам було заборонено читати книжки, окрім підручників, тому приятель приніс йому гітару. І Михайло навчився віртуозній грі. Гітара була його улюбленим інструментом упродовж всього життя. Вербицький запровадив моду на гітару в Галичині.

Саме на гітарі творилися варіації на теми народних пісень Вербицького, які він записував, і згодом передавав до збірки Порфирія Бажанського  „Галицько-руські народні мелодії”.

Подібно до того, як всі європейські країни починають вивчати свій фольклор як спосіб вираження ментальності свого народу, найбільш досконалий і відповідний для розуміння системи цінностей і світоглядних особливостей націй, так і українці, зокрема, Порфирій Бажанський і Михайло Вербицький почали займатися формуванням фольклорних збірок.

Портрет Михайла Вербицького. Авторська техніка паперових клаптиків. Авторка картини - композиторка Ірчія Бондаренко, КЗ "Харківський обласний Палац дитячої та юнацької творчості". 

Навчання в семінарії  було тяжким в побутовому плані. Вимоги для життя в семінарії були дуже суворі. Там культивувався аскетичний спосіб життя, а натура Вербицького була творча.

Після другого курсу у 1838 році він одружується з  австрійкою Барбарою Сенер. Згодом у них народжується син Іван. Однак семінаристи не мали права бути одруженими, тому йому довелося перейти на екстернат.

А далі  стається трагедія. Помирає його дружина. Маленькому синові немає ще й року. У 34 роки Михайло Вербицький залишається один з немовлям на руках.

– Він змушений шукати засоби для існування. Вербицький  стає капельмейстером, працює вчителем співу в Ставропегійському інституті, в школі при греко-католицькому монастирі

бенедиктинок викладає гру на гітарі, керує хором в школі для дівчат. Співає тенером в Латинській катедрі.

Очевидно, не просто  як запрошений, а платним співаком, - припускає Роксолана Гавалюк. – Він багатьо працює, тому необхідно було заробляти. І він знову повертається на деякий час до свого дядька в Перемишль, працює  вчителем курсів музики і канцеляристом в консисторії місцевого собору.

Він пише перші твори церковного характеру.

– Як вважають дослідники, ці твори мають подібність до зразків німецьких і чеських хорових літератур, - ділиться музикознавиця. – Він пише обробки народних пісень, а також оригінальні світські хори. Він їх називав чоловічими квартетами. Не тому, що співали вчотирьох, а тому, що  спів було розписано на чотири голоси. Ці чоловічі хори були написані в традиціях австрійського застільного чоловічого співу  - лідертафель. І досить часто в них поєднувася патріотична і застільна тема.

Попри священичу працю отець Михайло Вербицький зробив винятковий внесок у розвиток українського театру.

Театральні вистави українською мовою з'явилися в добу національного відродження, яке започаткувала «Руська Трійця» - літературне угрупування, яке виступало за розвиток української мови та культури, пробудження національної свідомості серед українського населення.

У 1835 році Йосиф Лозинський  - український греко-католицький священник, етнограф та мовознавець видав збірку обрядових весільних пісень «Руське весілля». Це була перша спроба вивести народну мову на сцену. На тлі пробудженого потягу галичан починається заснування україномовного театру.

Йосиф Лозинський. 

– Протягом 1848–1850 років у Перемиському театрі відбулося становлення Вербицького як театрального композитора та актора-співака, - зазначає музикознавиця. -  Вербицький створив музику до більш як 20 театральних п’єс  - «Жовнір-чарівник», «Верховинці», «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці», «Козак і охотник», «Проциха» та інших.

З 1864 року Вербицький  активно співпрацював із Руським народним театром у Львові. Найбільшу популярність за життя композитора мала побутова мелодрама до тексту Гушалевича «Підгіряни».

Михайло Вербицький – основоположник національної симфонічної музики на професійній основі  та перший професійний композитор у Галичині.

Творення симфонічної музики, зовсім не характерної для тогочасної української культури, було пов’язано із театральною діяльністю композитора-священника. З оркестрових композицій відомі 12 увертюр-симфоній, забарвлених національним колоритом, багатством підкарпатських фольклорних мелодій та насичених побутово-романсовими мотивами .

«Ще не вмерла Україна» первісний текст вірша. П. Чубинського, музика М. Вербицького. Текст, ноти опубліковані в альманасі «Українська муза», 1908 р.

-  Вербицький перший із галицьких композиторів, хто звернув увагу на вірші Тараса Шевченка, - наголошує  Роксолана Гавалюк. –  В нього була просто якась така неймовірна

мрія написати твір на на текст Шевченка. Наш гімн, як багато хто знає, виник

із непорозуміння. Вербицький думав, що він пише музику на текст Шевченка.

Це доволі кумедна історія.

-  У четвертому номері  львівського часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863 року, вперше в Україні був опублікований вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», - розповідає музикознавиця. - У часописі  були опубліковано також кілька віршів Тараса Шевченка, тож під цим твором стояло прізвище Кобзаря. Вербицький, якому той журнал потрапив до рук, вирішив, що це вірш Шевченка. Його мрією було написати солоспів для гітари на текст Шевченка. І він це зробив.

 

 

Ще не вмерла Україна. Національний гімн / Музика М. Вербицького, адаптація А. Гнатишина, слова П. Чубинського. Париж: Кобзар. Джерело: УКРАЇНСЬКА МУЗИКА В ЕМІГРАЦІЇ. Збірка тендітних брошур з українськими нотами.

Пісня була дуже популярною і виконувалася як гімн на різних святах і урочистостях. Перше публічне виконання майбутнього гімну України відбулося у Перемишлі 10 березні 1865 року, під час урочистостей, присвячених Тарасові  Шевченку.

Помер о. Михайло Вербицький від злоякісної пухлини язика у с. Млини, нині Підкарпатського воєводства в Польщі 1870. Похований біля церкви Покрови Пречистої Богородиці.

Вперше пісня з нотами була надрукована у львівському збірнику «Кобзар» 1885 року, через 15 років після смерті автора.

Пам'ятник М. Вербицькому у Львові. 

Офіційно «Ще не вмерла Україна»  була прийнята як національний гімн ще в 1917 році за часів УНР. І нарешті 15 січня 1992 року президія Верховної Ради України затвердила слова і музику цього твору як державний гімн.

Читайте також:

«У пустелі завжди є місце для океану». Важко поранений у бою Михайло Філоненко, аби триматися за життя, почав писати книжки. Їх вже – 16

Якщо вам подобається цей зміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас: