Чи підтримують українці заборону московської церкви?

Центр Разумкова презентував результати масштабного загальнонаціонального дослідження «Рівень релігійності, довіра до Церкви, конфесійний розподіл та міжцерковні відносини в українському суспільстві (жовтень 2024 р.)», що було проведене за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.

Дослідження, зроблене під час війни, дає змогу усвідомити, що відбувається з українським суспільством та з релігією в країні, яка знаходиться у війні, що являє собою людська особистість.

Упродовж усього періоду досліджень українське суспільство демонструє досить високий рівень релігійності. Зростання числа віруючих спостерігається після початку воєнних конфліктів, що є характерним для суспільства, яке опинилось у стресовій ситуації.

Так було у 2014 році, коли кількість віруючих зросла до 76%. Цей показник і досі залишається найвищим за всі роки спостережень.

Надалі він знижувався, і становив наприкінці 2021 року 68%  від опитаних.

У 2022 році  з початком повномасштабної російської агресії він зріс до 74%, але у 2023 році знизився до 70,5%, а у 2024 році – до 68%.

Захід країни традиційно характеризується найвищим рівнем релігійності, Схід — найнижчим.

Однак порівняно з 2000 роком частка тих, хто вважає себе віруючими, у Центральному, Південному та Східному регіонах зросла, тоді як у Західному регіоні вона, порівняно з 2000 роком, не змінилася.

Отже, різниця між регіонами у частці тих, хто вважає себе віруючим, зменшується.

Традиційно рівень релігійності є вищим у старших вікових групах порівняно з молодшими.

У 2024 році  найменше віруючих  було серед 18-24-річних — 52%, в інших вікових групах — від 61% до 76%.

Cеред жінок віруючих більше порівняно з чоловіками  - 76% і 58% відповідно. Частка віруючих є вищою серед жителів сіл  - 76,5%, ніж серед жителів міст  - 63,5%.

У 2022 році порівняно з попередніми роками зріс рівень релігійності осіб з вищою або незакінченою вищою освітою, залишившись практично незмінним у респондентів із середньою та середньою спеціальною освітою, через що рівень релігійності став приблизно рівним у всіх освітніх групах.

У 2023 і 2024 роках частка віруючих в різних освітніх групах статистично значуще не відрізняється.

Водночас  22% опитаних заявили, що після початку повномасштабної, за їхньою самооцінкою, вони стали більш релігійними і віруючими людьми, ніж були раніше, 4% — менш релігійними і віруючими людьми, ніж до війни, а 69% — що жодних змін у їхньому ставленні до релігії та віри не сталося.

Слід зазначити, що власне релігійна ідентичність має для громадян значно менше значення, ніж громадянська чи регіональна ідентичність.

Відповідаючи на питання: «З якою соціальною спільнотою Ви ідентифікуєте себе насамперед?», 70% респондентів дали відповідь «з громадянами України», 14% — «з жителями мого міста (села)», 6% — «з жителями мого регіону», 6% — «з представниками моєї національності», і лише 2% — «з людьми тієї ж віри, що і я», а 0,7% — «з людьми тієї ж Церкви, до якої належу я».

Після 2014 року спостерігається тенденція зниження числа тих, хто відносить себе до православних.

Частка таких зменшилася із 70% у 2014 році до 55% у 2024 році. За цей час дещо більшою стала частка греко-католиків - зросла з 8% до 12%.

Конфесійне самовизначення має виразну регіональну специфіку. Найбільше число православних є характерним для Центрального регіону  - 67%. На Півдні вони становлять 56%, на Сході — 53%. На Заході країни частка православних становить 38%, тоді як 40% жителів цього регіону віднесли себе до греко-католиків.

Результати дослідження свідчать, що відчутні зміни відбуваються в частині церковного самовизначення православних вірян, що зумовлене, як зміною організаційного оформлення православʼя в Україні, так і впливом повномасшабної агресії росії на громадську свідомість.

 У грудні 2018 року УПЦ-КП та УАПЦ об’єдналися у Православну Церкву України (ПЦУ), яка у січні 2019 року отримала від Вселенського Патріархату Томос про автокефалію.

Але у 2020 році число вірних ПЦУ було меншим  - 20%, ніж число вірних УПЦ-КП у 2018 році, що відображало певну дезорієнтованість багатьох вірян у їх церковній ідентифікації після заяв Патріарха УПЦ-КП Філарета про відкликання свого підпису під рішенням про створення ПЦУ і проголошення ним відновлення УПЦ-КП.

У 2024 році віднесли себе до вірних ПЦУ 35% опитаних, що відповідає рівню 2022 року, і менше, ніж у 2023 оці. Зменшення числа вірних ПЦУ порівняно з 2023 роком співвідноситься зі зменшенням числа православних порівняно з минулим роком загалом з 61% до 55%.

Після початку повномасштабної війни росії проти України істотно менше стало тих, хто відносить себе до вірних УПЦ(МП) - з 13% у 2021 році до 5,5% у 2024 році. Протягом останніх років істотно зменшилася частка тих, хто відносить себе до «просто православних» — від 27% у 2020 році до 14% у 2024 році.

У 2024 р. найбільша частка вірних ПЦУ — у Центральному регіоні - 45%. На Півдні та Заході — 28%, на Сході — 29,5%. Вірні УПЦ(МП) у Західному, Центральному і Східному регіонах становлять 5% усіх опитаних, у Південному — 10%.

Жінки становлять більшість вірних УПЦ(МП)  - 69%, ПЦУ - 62%, УГКЦ -62%,  серед «просто православних»  -55%. А чоловіки становлять більшість серед тих, хто не відносить себе до жодної релігії  - 62%.

Ситуація з відвідуванням релігійних служб громадянами змінилася незначно.

Якщо у 2000 році відвідування релігійних служб та зібрань засвідчили 49% опитаних, а 51% їх не відвідували, то у 2024 році про відвідування служб повідомили 52% опитаних.

Жителі Західного регіону відвідують релігійні служби значно частіше -78%, тоді як у Центральному регіоні — 47,5%, на Сході — 40%, на Півдні — 30%.

Найбільше тих, хто відвідує релігійні служби, серед вірних УГКЦ - 92%), серед вірних УПЦ(МП) таких 75%, серед вірних ПЦУ — 64,5%, серед «просто православних» — 42%.

Водночас, регулярно, не рідше, ніж раз на тиждень відвідують служби лише 31% серед тих, хто заявив, що відвідує релігійні служби та зібрання. У 2021 році таких було 20%.

Зараз таких віруючих 48% на Заході країни, 22% — на Сході, 21% — на Півдні і 19% — у Центральному регіоні.

Найчастіше відвідують служби вірні УГКЦ - 57% не рідше одного  разу на тиждень. Серед вірних УПЦ(МП) — 40,5%, серед вірних ПЦУ — 21%, серед «просто православних» — 10%.

З початком війни стали частіше відвідувати церкву 28% вірних УПЦ(МП), 21% вірних УГКЦ, 14% вірних ПЦУ і лише 5% «просто православних».

Частіше стали відвідувати церкву 17% жителів Західного регіону, 10% жителів Центрального і Східного регіонів і лише 5% жителів Південного регіону.

На Сході та Півдні відповідно 12,5% і 14% зазначили, що стали відвідувати церкву рідше, ніж до війни, на Заході та в Центрі такі становлять відповідно 7% і 9% опитаних.

У 2024 році серед членів релігійних громад регулярно надавали матеріальну допомогу церкві 36%, зрідка — відповідно 37% , роблять пожертви у дні великих свят та оплачують треби — відповідно 21% і 33%, ніколи не надають матеріальну допомогу —5%  серед членів релігійних громад.

Рівень суспільної довіри до Церкви досяг максимуму -72,5%  у 2010 році. Наразі цей показник є нижчим — 62,5%.

Найбільшою мірою довіряють Церкві жителі Західного регіону - 78% респондентів. У Південному регіоні - 62%, у Центральному — 61%, а найнижчий рівень довіри до Церкви зафіксований у 

Східному регіоні, де їй висловили довіру лише відносна більшість респондентів - 47%, що лише на 8% перевищує частку тих, хто їй не довіряє.

Цікаво, що рівень визнання морального авторитету церкви є нижчим, ніж рівень довіри до неї.

У 2024 році Церкву вважали  моральним авторитетом  43% респондентів, для  38% Церква не є моральним авторитетом. Отже, спостерігається повернення до ситуації, подібної до тієї, що була у 2020 році.

Позиції громадян з цього питання відрізняються у регіонах і залежать від конфесійно-церковної визначеності респондентів: Церква є моральним авторитетом для 64% жителів Заходу країни і лише для 29-39% жителів інших регіонів.

У 2024 році на Сході ті, хто не вважає Церкву моральним авторитетом, становлять більшість опитаних - 51%, у Південному регіоні —47%.

У Центральному регіоні частки тих, хто вважає, і тих хто не вважає Церкву моральним авторитетом, статистично значуще не відрізняються - відповідно 39% і 41%. За конфесійно-церковною ознакою: вона є моральним авторитетом для 83% вірних УГКЦ, для 73% вірних УПЦ(МП) і для 52% вірних ПЦУ. І лише для 28% «просто православних» .

Лише 25% респондентів висловили впевненість у тому, що «більшість священнослужителів — глибоко моральні й духовні особи».

Частка тих, хто вважає, що більшість священнослужителів — глибоко моральні й духовні особи, є вищою у Західному регіоні - 35%, в інших регіонах від 18% до 27%. Серед вірних УГКЦ цей показник становить 48,5%, серед вірних УПЦ(МП) — 47%, ПЦУ — 25%, серед «просто православних» — 22%.

Увесь період моніторингу переважає думка, що «священнослужителі такі ж як і більшість із нас, з усіма достоїнствами і гріхами».

В різні роки так думали  від 44% до 52% опитаних. За даними останнього опитування таких людей 45%. Водночас 23% опитаних дотримуються думки, що більшість священнослужителів думають передовсім про гроші, а не про духовне.

 Упродовж усього періоду моніторингу  громадяни досить високо оцінювали позитивну суспільну роль Церкви.

У 2022 році після початку повномасштабної агресії  зафіксоване найбільше зростання — до 59%, що є найвищим показником з 2000 року.

У 2024 році цей показник  став дещо нижчим - 52%. Найчастіше на позитивну роль Церкви вказують жителі Західного регіону - 73%, в інших регіонах — від 43% до 46%.

Втім, 28% українців вважають, що Церква не відіграє помітної ролі в українському суспільстві. У 2021 р. таких було більше — 33%.

На позитивну роль Церкви вказує переважна більшість вірних основних конфесій та церков України: УГКЦ - 85%, УПЦ(МП) - 76%) і ПЦУ  - 65,5%. Серед «просто православних» — лише 43%.

Відповідаючи на питання, які головні цілі повинні ставити перед собою церкви та релігійні об’єднання в Україні, найчастіше респонденти називають вшанування Бога, спільні молитви - 51%, духовну підтримку людей, що переживають духовну кризу - 50,5%.

Ще 26,5% називають допомогу соціально незахищеним групам населення, 26% — моральне оздоровлення суспільства, 26% — захист традиційних цінностей.

Українці вважають, що провідне або важливе місце в діяльності церкви, релігійного об’єднання повинно посідати соціальне служіння, допомога людям, їх підтримка.

34% опитаних відповіли що соціальне служіння повинно відігравати провідну роль в діяльності церкви, 31,5% — що соціальне служіння є важливою, але не першочерговою діяльністю церкви.

Лише 6% опитаних вважають, що соціальне служіння є маловажливою діяльністю церкви і лише 8% — що церква (релігійне об’єднання) взагалі не повинна займатися соціальним служінням.

Дотримуються думки, що соціальне служіння має бути провідним чи важливим напрямом діяльності Церкви, 74,5% жителів Західного регіону, 66% жителів Південного регіону, 64% — Центрального і 56% — Східного регіону. Так вважають 82% вірних УГКЦ, 74% вірних УПЦ(МП), 73% вірних ПЦУ, 60% «просто православних».

Відповідаючи на запитання «Які завдання є першочерговими для релігійних об’єднань під час війни?», найчастіше респонденти називають надання психологічної допомоги, допомогу Збройним силам України, допомогу у вирішенні соціальних і матеріальних проблем громадян, залучення міжнародної уваги та допомоги Україні.

Водночас 49% громадян України відомо про надання релігійними громадами (будь-якої релігійної належності) допомоги Збройним силам України, 38% — матеріальної допомоги біженцям, 36% — надання їм прихистку.

 Разом з тим, 7% опитаних відповіли, що їм відомо про випадки, коли релігійні громади після початку широкомасштабної війни росії проти України висловлювали підтримку діям росії, 4,5% опитаних знають про випадки, коли релігійні громади допомагали окупантам, 4% — про випадки, коли релігійні громади привласнювали гуманітарну допомогу або використовували її в корисливих цілях.

У серпні 2024 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» згідно з яким забороняється діяльність в Україні РПЦ.

В законі зазначено, що релігійна організація, яка діє в Україні, не може мати керівний центр у державі, яка здійснює збройну агресію проти України, релігійна організація, яка діє в Україні, не може входити до структури або бути частиною іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена.

Пропаганда ідеології «русского міра» як безпосередньо релігійною організацією, так і її органами управління, є підставою для заборони такої релігійної організації.

Названі положення підтримують більшість жителів усіх регіонів – 74%. А також більшість представників майже всіх церков та конфесії, за винятком вірних Української Православної Церкви московського патріархату. Не підтримує це положення лише 10% опитаних.

Серед тих, хто підтримує заборону Російської православної церкви, лише 58% вважають припустимою в окремих випадках заборону діяльності окремих церков чи релігійних об’єднань. Така суперечливість у відповідях може бути пояснена тим, що частина тих, хто виступає за заборону російської православної церкви, не вважають її релігійною організацію, а швидше пропагандистською структурою, що діє «під маскою» релігійної організації

Переважна більшість опитаних  - 54,3% респондентів зазначили, що відносини між вірними з різних церков є спокійними і лише 5% відповіли, що вони є конфліктними, а 9% відповіли. що вони є напруженими.

Причому оцінка напруженості у відносинах між різними церквами зменшилася порівняно з 2023 роком. Найчастіше вказують на конфліктність чи напруженість у відносинах вірні УПЦ (МП). Таку відповідь дають 28%.

Серед вірних ПЦУ таких 20%, що може свідчити про те, що  саме між вірними і громадами цих церков найчастіше спостерігається напруженість.

В умовах війни зріс суспільний запит на патріотичну позицію Церкви: частка тих, хто підтримує національну орієнтованість Церкви, становить більшість опитаних.

Більшість респондентів погодилися з тим, що відносини держави з церквами, релігійними організаціями мають бути побудовані на засадах партнерства, співпраці, спільного вирішення питань державотворення.

Церкви, релігійні організації мають бути долучені до вирішення завдань формування національної ідеї, моделі повоєнної України, розроблення стратегії державної політики, держава має більше співпрацювати з церквами та релігійними організаціями за кордоном для відстоювання національних інтересів, священників доцільно долучати до процесу духовного виховання молодого покоління у світських школах та вищих навчальних закладах, зокрема для викладання основ духовності, національних традицій, культури, богослов’я.

Читайте також:

Продавати не можна чекати: чи буде й далі харківська нерухомість падати в ціні? Або однокімнатна квартира за  $ 10 тисяч