Дива у Харкові! До чого тут німецький орган, олімпійський чемпіон, хоровий спів та конкурс королеви Єлизавети?

Чи вплинула війна на вибір репертуару для навчання учнів і концертних виступів? Чи змінилися уподобання аудиторії? Які проблеми творчого зростання у сучасній музичній освіті з’явилися під час війни? Чи затребуваний суспільством такий музичний напрямок як хоровий спів?

Про все це - Олег Оріщенко, директор Харківського державного музичного ліцею в програмі  #Знати більше Харківського пресклубу. 

Розмову з гостем відомий харківський журналіст Олександр Швець почав з події, яку медійники вже встигли назвати різдвяним дивом. Напередодні Різдва харківський музичний ліцей отримав орган з Німеччини. Ще один орган з’явився у Харкові. Це насправді сенсація. Під час війни у прифронтове місто прибув орган.

-  Ця подія має цікаву історію, - розповідає Олег Оріщенко, директор Харківського музичного ліцею. - У Вільнюсі на конференції  EMCY (Європейська спілка музичних конкурсів для молоді), куди я був запрошений як представник конкурсу імені Володимира Крайнєва, я несподівано зустрівся з Веронікою Лемішенко.

Вероніка випускниця нашого музичного ліцею, відома сьогодні арфістка, яка концертує з культурною дипломатією всією Європою, має благодійний фонд, як небайдужа українка займається волонтерством і опікується ліцеєм, в якому навчалася, і який дав їй життя як музикантці.

У розмові з Веронікою я поділився своєю мрією про орган, на якому би вчилися грати діти. Щоби найбільший в Україні орган, встановлений у Харкові, мав би не двох органістів, як зараз, а цілу низку музикантів-послідовників, які би підтримували цю виконавську традицію.

Сьогодні у Харкові два органісти – Станіслав Калінін, головний органіст харківської обласної філармонії та Дмитро Морозов, головний диригент харківського національного академічного театру опери і балету, який концертує, виконуючи музичні твори на органі.

Питання з органом для Харкова  вирішилося буквально на третій день.

- Вероніка звернулася до подруги, відомої в Німеччині артистки Silke Aichhorn, яка разом зі своїм чоловіком Hannes Weininger два роки тому отримали в подарунок електронний орган від бізнесмена Benjamin Di-Qual. Він придбав занедбану церкву, відреставрував її, демонтувавши при цьому церковний орган. Його він і подарував родині, яка його зберігала.

Коли Вероніка звернулася до подружжя з ідеєю подарувати цей орган Харкову, музичному ліцею, вони навіть не замислилися. Погодилися миттєво. Адже Харків - це прифронтове місто, і грі на органі  навчатимуться юні його мешканці.

Не минуло й місяця, як розпочалася підготовка до відвантаження органа у Харків.

Транспортування  органа організував адвокат Dr.Jens Steinigen, в минулому відомий біатлоніст, чемпіон Зимових Олімпійських Ігор 1992 року з біатлону в естафеті.

За тиждень від початку війни він створив благодійну організацію Athletes for Ukraine на підтримку українських спортсменів. Фонд цієї організації профінансував відвантаження та доставку  органа з Німеччини до Чернігова, а звідти завдяки благодійному фонду «Україна завжди разом» та Валерію Онучину, співробітнику Athletes for Ukraine, орган прибув у Харків.

І саме на різдвяні свята. Це було насправді різдвяне диво!

Сьогодні у Харкові функціонують два органи – у харківській філармонії та у костелі Святого Сімейства на Клочківській. Звичайно, для міста-мільйонника, яке має західні культурні витоки, це мало.

До слова, найбільше концертних і церковних органів у Києві - сім, на другому місці Львів з чотирма органами. На третьому місці Харків, який наразі має три органи. Але незабаром  у Харкові  може з’явитися ще один орган - в університеті мистецтв.

Слід зазначити, що в харківській філармонії встановлено найпотужний і найбільший концертний орган в Україні.

-  Наші музиканти не поступаються майстерністю європейським музикантам, що грають на органі, - заявляє Олег Оріщенко. - Але органної школи, де би навчали грі з початкових класів, в Україні немає.

Ми плануємо спочатку зробити факультатив, починаючи з учнів 9-х класів. Так ми зможемо випускати юних музикантів з повною середньою освітою для вступу до вишів.

У харківському університеті мистецтв імені Котляревського незабаром теж мають отримати електронний орган, там планують відкрити там кафедру навчання грі на органі. Наша співпраця  з університетом – це потужна заявка для європейських концертних залів.

На органі ми будемо не тільки вчити грі, але й давати концерти. У нас є велика зала. Найближчим часом ми плануємо її реконструювати  її і встановити  вже три- або чотири мануальний орган, який буде давати навички гри саме для виступів у філармонії, бо там орган має чотири мануали. А відтак ми можемо робити концерти спільні і ансамблеві концерти.

Редакторку сайту Високий мережі місцевих медіа «Громада. Груп» Дарію Швець цікавило питання, як війна вплинула на вибір репертуару для учнів і для концертних виступів? Чи змінилися уподобання аудиторії?

- Ми залучаємо все більше творів українських композиторів, до того ж, сучасні українські композитори почали більше писати музики, – розповідає директор  музичного ліцею. - На конкурсах ми обов’язково виконуємо українську музику.

Як відомо, міжнародний конкурс юних піаністів імені Крайнєва, наш ліцей разом з видатним піаністом Володиром Крайнєвим започатковав у 1992 році. Цього року він відбувся в 15-те. 

Конкурс не відбувся лише у 2020 році через пандемію, і 2022 року, коли почалася війна…

Ми провели конкурс, не зважаючи на війну, у 2024 році у Швейцарії. Це стало можливим завдяки нашим швейцарським друзям, а також  Юстасу Дваріонасу з Литви, який неодноразово був головою конкурсів Крайнєва, що проходили у Харкові, і його дружині Ірені Гульзаровій.

В конкурсі взяли участь виконавці з 123 країн. Це небувала кількість учасників. У Харкові найбільша кількість - 82 країни-учасниці. Другий  тур конкурсу Крайнєва відбувся у місті Устер біля Цюриху, а фінал - у самому Цюриху,  в Музичній академії.

І на цьому конкурсі обов’язковим було виконання творів українських композиторів.

Дарію Швець цікавила також міжнародна підтримка  та глобальна співпраця музичного ліцею з освітніми музичними закладами у Європі.

-  Завдяки волонтерській діяльності, яку я веду разом з друзями з Ротарі Клубу «Харків-сіті», у вересні минулого року я дістався Клайпеді, щоби звідти перегнати до Харкова машини швидкої допомоги, які надійшли  для нас із США.

Під час цієї поїздки у нас з’явилося трохи часу, який ми використали для того, щоби розвивати зв’язки харківського Ротарі Клубу з Литвою. Ми приїхали до Вільнюса і мій друг Вітаутас Юозапайтіс, голова комітету з культури, науки та спорту Сейму Литви, який є великим другом України, організував мені і друзям зустріч з міністеркою культури, освіти і науки Литви Радвілє Моркунайте-Мікуленієне.

На  цій зустрічі ми домовилися про тритижневе навчання учнів нашого ліцею, які з початку війни знаходяться у прифронтовому Харкові, в Національній школі мистецтв імені Чюрльоніса.

На жаль, після початку війни у Харкові залишився лише 81 ліцеїст, майже 150 дітей перебувають зараз у Європі.

 

Завдяки співпраці  з Національною школою мистецтв імені Чюрльоніса  та її  директором Дайнюсом  Нумгаудісом, 42 вихованці харківського музичного ліцею разом з 10 вчителями, які під час поїздки були ще й вихователями, оселилися на творчій базі школи у Паланзі на узбережжі Балтийського моря.

 

Ця поїздка стала справжнім подарунком для юних музикантів, адже вона поєднала у собі професійний розвиток, культурний обмін, відпочинок та незабутні враження.

- Діти вперше за довгий час після російських ракетних атак і повітряних тривог змогли жити під мирним небом і навчатися музиці наживо, - зазначає  Олег Оріщенко. – Сталося так, що діти, які вступили до п’ятого класу, ніколи не бачили своїх однокласників, тому що  вони навчаються віртуально.

І тільки під час цієї поїздки вони познайомилися. Учні, що п’ять років тому прийшли в перший клас, ще жодного разу не сиділи за партою.

Діти спочатку були  дуже замкнуті, і перший час було важко. Але за тиждень ситуація змінилася. Діти почали проявляти ініціативу, і буквально у всьому. Ми дали сім концертів в самій Паланзі та Клайпеді, гостями яких були очільники і діячі культури.

-  Діти повинні творити, грати вживу на інструментах, - переконаний директор музичного ліцею. -  Викладачі Національної школи мистецтв імені Чюрльоніса приїздили з Вільнюса до Паланги, давали майстер-класи.

Онлайн навчання – це завжди погано. Але онлайн навчання музиці, коли треба навчити  дитину тримати скрипку в руках, дати правильну постановку рук на фортепіано, взагалі неможливе. Учень має спілкуватися з педагогом.

Втім, незважаючи на ці труднощі, близькість фронту, навчання у  музичному ліцеї триває. У 2024 році наші вихованці отримали 180 лауреатських відзнак на міжнародних та українських конкурсах.

Приголомшуючий успіх. І не тільки за часів війни.

 -  Це учні, яких війна не застала в початкових класах навчання. Вони знають, як тримати флейту, яким має бути звуковидобування. Цього  можна досягти лише тоді, коли учень спілкуються з вчителем наживо, - пояснює директор музичного ліцею.

Юлія Щербак, редакторка  Ізюмського сайту  мережі місцевих медіа «Громада. Груп», поставила запитання, яке хвилює сьогодні багатьох батьків. Чи можливо створити безпековий простір для навчання дітей в ліцеї?

-  Ми створили план розвитку нашого ліцею, зокрема, реконструкції будівель, - розповідає  Олег Оріщенко. - Закінчиться війна, дітям треба буде кудись повертатись.

У нас є інтернат, тепер його називають пансіон. Він розрахований на 90 дітей з інших міст. І не лише  з міст Харківської області, але й всього східного регіону.

Я хотів би, щоби початкову музичну школу у Харкові опановували би діти з Європи. Досвід наших педагогів, які виїхали з початком війни до Європи,  дуже там цінують. Та й самі педагоги кажуть, що початкова музична освіта в Україні на кілька голів вища, ніж у Європі. Але умови там набагато кращі.

Там відсутні викладацькі традиції, але там прекрасні інструменти, прекрасні класи, а пансіон в школі мистецтв у Вільнюсі – це п’ятизірковий готель.

І ми маємо йти таким шляхом.

 

-  У нас є можливість створити безпекові умови для  навчання, - стверджує директор. -  У нас  є протирадіаційне укриття площею майже 250 квадратних метрів, ми вже розробили з архітектором проєкт, щоби переобладнати його під навчальний простір. Але потрібна добра воля влади, щоби цей проєкт втілити у життя.

Ми відновили укриття ще на початку війни, там під час обстрілів тимчасово перебували, а також жили понад 200 людей з нашого району.

Але ця споруда, на жаль, не відповідає сучасним будівельним вимогам. Треба щоби перекриття над головою мало товщину 90 см, а у нас лише 40 см. І тому ми  не можемо там проводити навчання.

Ми шукаємо інвестиції, щоби над цим протирадіаційним укриттям збудувати нові приміщення для навчання дітей.

Провівши аналіз, я з’ясував, що для повноцінного музичного і загальноосвітнього навчання  нам не вистачає 72 приміщення. У нас немає спортивного залу.

Ми зараз ведемо перемовини з обласною радою, щоби диспансер, який знаходиться поряд, і був зруйнований під час обстрілу, передали ліцею.

Адже діти мають здобувати якісну музичну  освіту, щоби нести українську культуру у світ, і прославляти її на весь світ, беручи участь у престижних конкурсах.

-  Чотири українських музиканти, які брали участь в конкурсі королеви Єлизавети (конкурс академічних музикантів, що відбувається у Брюсселі з 1951 року, названий на честь королеви Бельгії Єлизавети, що патронувала його створення) і отримали премії - це випускники нашого ліцею.

До цього часу ніхто з українців і ніколи  ще не отримував на цьому престижному конкурсі премії.

Ми хочемо, щоби конкурс Крайнєва повернувся у Харків, а для цього  також потрібні безпекові умови.

У нас величезний запит на очне навчання. Батьки заради соціалізації дітей готові, щоби їхні діти хоча би періодично зустрічалися з вчителями в школі. Це надзвичайно для всіх  важливо.

-  У нас загальну середню освіту діти отримують онлайн, а ті, що живуть у Харкові, приїздять в ліцей і займаються з педагогами на музичних інструментах, - констатує директор. - Олена Серік саме завдяки цим заняттям  нещодавно отримала першу премію на конкурсі в Люксембурзі.

Ми маємо надавати якісну музичну освіту, тому що ми не можемо втратити традиції нашого ліцею, який у листопаді 2023 року відзначив 85 років.

Слава харківської музичної школи починається саме з нашого ліцею. Майже всі музиканти оперного театру, філармонії, музичної комедії - вони всі вихованці початкової школи ліцею.

Ми єдиний такий заклад на сході України. Таких ліцеїв  всього чотири в Україні – у Харкові,  Києві, Львові та Одесі,

- резюмує директор.

Яке майбутнє хорового співу в українській традиції? Чи є шанс і чи варто повернути цю традицію у повсякдення? Адже хоровий спів об’єднує людей. І чи затребуваний сьогодні суспільством хоровий спів? Такий пильний інтерес до хорового співу виявила Тетяна Буряківська, редакторка Новодолазького сайту  мережі місцевих медіа «Громада. Груп».

-  Хоровий спів не можна відокремити від Слобожанщини, - стверджує Олег Оріщенко. -  Ці традиції мають бути продовжені. У Харкові є академічний хор обласної філармонії імені Палкіна, хор театру опери і балету, які виконують саме українські співи, твори українських композиторів.

А що таке православна церква України без хору? Хоровий спів там звучить завжди. Регенти церков роблять все можливо, щоби співи у церквах виконувалися українською мовою.

Де б я не заходив на церковну службу, це дуже вражає. Там співають, в тому числі, і вихованці нашого ліцею.

Я буду наполягати, щоби кожен учень брав участь в хорі, тому що музикант не може не вміти співати. Він повинній співати, щоби чути, як звучить інструмент, відчувати інтонацію, особливо це важливо для духовиків та музикантів, що грають на струнно-смичкових інструментах.

На останок ведучий програми Олександр Швець поставив гостю доволі дискусійне питання, яке гуляє в соцмережах. Утримання одного футболіста національної збірної чи відомого європейського клубу коштує дорожче, ніж утримання цілого академічного оркестру. Чи варто це порівнювати?

-  Спорт це не тільки престиж футбольної школи і країни, це ще й бізнес. Футболісти купуються і продаються, клуби теж купуються і продаються. Це ринок. Не можна порівнювати культуру і спорт, - заперечує Олег Оріщенко. -  Культура – це те, що дає духовність, а не азарт.

Емоції присутні і в спорті, і в культурі. Але ми бачимо, до чого часом приводять емоції в спорті. І бачимо емоції  людей, які виходять з театру чи концертного залу.

Ці емоції надихають на життя. Культура і мистецтво дають духовні сили, гармонізують внутрішній світ, відкривають нові світи. І чим раніше діти зануряться у чарівний музику чи інше мистецтво, тим більш гармонійно вони розвиватимуться як особистості.

Читайте також:

Сценарії припинення війни  в Україні у 2025 році. Як це буде?