Досвід випробувань і втрат. Мадрид. Частина 2.

Розмова друга. Про голос свідка під час війни і  про батька, який помер у Харкові після доньчиної презентації в Мадриді

Грудень 2023 року

Українсько-іспанська презентація повісті Інни Усенко «Сезон дощів» відбулася  у поважному культурному центрі Мадрида – громадській бібліотеці імені Івана де Варгаса. Поговорити одразу після презентації завадило велике горе – у нашої землячки в Харкові помер батько. Зауважу, що ворожа ракета з території країни-агресора летить до Харкова тридцять секунд.

Інна Усенко. Повість я присвятила своїм рідним.

Батько навіть устиг потримати книжку в руках. На жаль, ми з донькою  тоді не могли бути поряд з ним у Харкові. Поспішала з книжкою, щоб батько і мама могли побачити її. Для мене презентація у Мадриді була як вихід у відкритий космос, – така максимальна концентрація. Містика якась: тато наступного дня після моєї презентації потрапив у Харкові до лікарні, неначе тримався, щоб я могла максимально зосередитися і прийти до іспанських читачів. Щоб особисте було вже потім.

І.М. Коли виникла ідея другу свою книжку, яка ще не виходила в Україні й була написана до повномасштабної війни,  видати іспанською мовою?

І.У. Мені не хотілося бути просто біженкою, схожою на домашню тварину, про яку турбуються. Хотілося повноправно увійти до нового суспільства, ділитися думками. Але важко ось так зразу прийти з книжкою до зовсім інакшої аудиторії – не такої, як в Україні. Інший менталітет, інша художня мова зі своїми символами. Тож почала зі статей. Весь час пригадувала Хемінгуея, який писав тут, в Іспанії, про Громадянську війну. Я теж в Іспанії пишу про війну. Знайшла його роман «Фієста» («І сонце сходить»). І писала своє. Відчула, що є контакт з аудиторією. Після дев’яти статей, перекладених іспанською мовою,  зрозуміла, що можу запропонувати і свої художні твори. У моїй повісті, написаній у Харкові, є ніби передчуття того, що  зараз переживає багато хто – справжні почуття, які розвиваються на відстані. Епідемія, війна. Кохання і навіть поховання на відстані. У мене сталася біда, але немає ні Стіни плачу, ні пригорщі рідної землі. Всі емоції заганяються всередину. Напруга, тривога, відчуття невідворотності потрапили до цього тексту.

І.М. Як відбувалася робота над іспанською версією «Сезону дощів»: пошук перекладача, видавництва?

І.У. Усе йшло паралельно. Мій текст для перекладачки Олени Донської став великим викликом. Працювали скрупульозно, радилися з різними редакторами. Так минув рік. І ось видавництво дає добро на вихід книжки. Допоміг випадок, – познайомилася на літературній зустрічі з письменницею Амелією Серрайєр, а вона порадила фахову редакторку Анну Андреас. Це було ідеально. Мені комфортно в цьому іспанському світі. Хочеться, щоб після війни і в Україні так жили – відкрито, шанобливо до інших. Тому й подолала разом з перекладачкою і редакторкою цей марафон видання книжки.

І.М. Ви надіслали мені відео з презентації. Тож процитуймо  дещо з Ваших міркувань.

«Це перша ластівка, яка символізує, що Україна буде в Іспанії видима. Презентація – своєрідний знак подяки іспанцям за допомогу, підтримку і прихисток».

«Намагаюся у своїх статтях звертатися до людей різних країн: що зробите, якщо війна раптом постукає у ваші двері? Уявіть себе на місці тих, хто лягає спати і не знає, чи він прокинеться, чи не прилетять ракети й бомби  на їхні будинки. Моя чергова стаття нещодавно опублікована в аргентинській газеті. Країни Латинської Америки часто підтримують росію, тому для мене  важливо доносити правду про Україну до них».

«В Україні ми цікавимося світовою літературою, багато тем пропустили через себе. Сучасні сюжети в багатьої літературах схожі. Є жіночі сюжети (Попелюшка і принц) та чоловічі (чоловік наповнює сенсом життя двох жінок – дружини і коханки). Цей чоловікоцентричний сюжет я зустріла одночасно у книзі Рафаеля Каунедо і збірці оповідань Сергія Жадана про війну. Замислилася, чи завжди існували ці «бродячі сюжети»? Ще з античності були сильні героїні, які ставили собі велику мету й досягали її, але це жінки-правительки. За такими персонажами цікаво спостерігати. Тож у своїй книжці я теж хотіла створити такий характер жінки незалежної, яка не обмежується тільки матеріальними цілями

І.М. Вразила Ваша фраза: «Дика війна та культурні зіткнення  – це етапи на дорозі». Ви майже два роки живете в Іспанії.  Які «культурні зіткнення» довелося пережити?

І.У. На чужій землі треба враховувати інші точки зору. Окрім українців є багато утікачів від інших війн – з Африки, Ірану, Афганістану. Моя донька навчається у школі з іспанцями, там постійно вчать бути толерантними до інакших людей за релігією, кольором шкіри, переконаннями. Люди з різних світів співіснують більш-менш без великих зіткнень. Цікаво, що в тому центрі, де жили ми рік тому і там переважали українці, тепер більше вихідців із Сенегалу. Вони долали дорогу морем, багато хто гинув у хвилях. Марокканці часом конфліктують із сенегальцями, а взагалі у країні намагаються долати культурні зіткнення.

Інша справа – засилля росіян із рф і білорусі. Їм теж надається допомога, прихисток. Свій приїзд вони пояснюють політичними мотивами або переслідуваннями за приналежність до ЛГБТ. Ними зразу вмикається «Какая разніца?!» стосовно мови спілкування. Вони почуваються некомфортно, якщо їм хтось заперечує. Їм, як червона ганчірка для бика, навіть просто звучання української мови. Вони залишаються імперцями за своєю суттю.

І.М. «Життя на межі» – це справді те, що зараз переживаєте? 

І.У. Мені цікаво спостерігати за іспанцями: як вони поводяться в родинах, приділяють увагу дітям. Налагоджую зв’язки, але морально дуже відчутна межа між болем і радістю.

І.М. Чи буде Ваша книжка «Сезон дощів»  в інших іспаномовних країнах або ж тільки у Мадриді та інших містах Іспанії?

І.У. Це вимагає нових презентацій, нових зусиль. Технічно повість доступна для замовлень  в Інтернеті. Її можуть обрати й ті, хто вчить іспанську мову. Відчуваю себе посередницею між двома культурами, літературами – світом українським і світом іспанським. Переклади художньої літератури з іспанської на українську не менш важливі.

Процитую важливий для Інни Усенко відгук іспанського літератора Андреса Пінара Годоя: «Ця незамінна повість «Сезон дощів» із чудовою прозою напрацьовує точну любовну тканину, яку можна простежити навіть здалеку. Вам сподобається, не пропустіть!»  Зрозуміло, що це звернення для тих, хто читає іспанською. Побажаю  авторці побачити повість виданою і в  Україні.  

Читати також      https://gromada.group/news/statti/dosvid-viprobuvan-i-vtrat-madridskij-akcent-harkivyanki