Ексклюзив «Громади». Як у Харкові зберегли Академію правових наук України

Колись цей красивий біло-блакитний триповерховий особняк із витонченим парканом і кованими ґратами, з блакитними смереками по периметру невеличкого дворика, належав Генріху Гельфериху, з  родини харківських промисловців німецького походження. Вони створили одне з найбільших підприємств міста — завод «Гельферих-Саде», згодом націоналізований більшовиками та перейменований на «Серп і молот».

Будівля  опинилася в епіцентрі ворожего удару.  Майже повністю зруйновано дах та третій поверх, частково втрачено унікальні інтер’єри, паркет та ліпнину.

Постраждалий будинок на розі вулиць Пушкінська та Максиміліанівська спроєктував у 1895 році архітектор Сергій Загоскін.

Не передати словами обурення тих, хто не раз бував у цій затишній будівлі на науково-правових конференціях, "круглих столах" і міжнародних форумах.

«Будівлі Президії Національної Академії правових наук - практично не існує! Який це військовий об'єкт? Варвари! Нелюди!!!» - засмучується екс-директор Північно-Східного центру НАНУ, професор Павло Бубенко.

Зворушливий пост у Фейсбуці написав професор, доктор юридичних наук, член-кореспондент Національної академії правових наук України Михайло Буроменський.

Якщо авторка цих рядків не помиляється, то саме в цих стінах багато-багато років тому, ще до окупації частини Донбасу Росією, довелося слухати цікавих спікерів з проблем конституційного права. І в конференції брав участь один із членів Конституційного суду РФ із Санкт-Петербурга.

Утім, ніхто з росіян, які колись бували на харківських юридичних міжнародних конференціях, з початком війни, а тим паче - повномасштабного вторгнення, не підняв свого голосу ні проти війни, ні проти очевидного порушення міжнародного права з боку Росії.

Про оратора з Петербурга, де розташований Конституційний суд країни-агресора, я згадала не випадково. Адже в суспільній дискусії в Україні також порушувалося питання про перенесення Конституційного суду України (КСУ) до Харкова. За прикладом того, що Конституційний суд РФ розташований не в Москві, а в Петербурзі. 

Якби таке сталося, то, можливо, і скандальних історій із членами КСУ було б поменше (суто фантазійно-припустимо - жарт!). Але ось саме Академію правових наук України вдалося створити і зберегти саме в Харкові. Хоча, навіть через три десятиліття, ні-ні та й лунають голоси про перенесення її до Києва.

Здається, незважаючи на прикордонне розташування НАПрНУ, цього робити не можна. По-перше, тому що Харків - це Україна, і «наукову столицю» окупантам ніхто здавати не збирається,а, по-друге, в пам'ять про ініціатора її створення - Героя України, академіка Василя Тація (1940 – 2022).

Сьогодні авторка пропонує читачам "Громади" ексклюзивні спогади академіка Василя Тація, розказані ним самим.

- Іван Степанович Плющ (1941 – 2014), людина з гострим природним розумом, можливо, не має того зовнішнього лиску, за яким безпомилково визначаєш політика з амбіціями, але він має потужну практичну хватку і колосальний життєвий досвід. За багатьма характеристиками це був незамінний керівник Верховної Ради. Він умів знаходити підходи до депутатів у дуже суперечливому органі представницької влади, не допускаючи жодних серйозних конфліктів і протистоянь і підтримуючи парламент у робочому стані.

Івану Степановичу Плющу належало зіграти не останню роль в історії юридичної науки незалежної України. І ось яким чином.

Скажу відверто, мою ідею створення Академії правових наук України спікер сприйняв спочатку без ентузіазму. Спочатку було створено громадське об'єднання - "Академія правових наук України". І громадська діяльність приносила свої плоди. Але одразу було зрозуміло, що фінансової підтримки від держави громадській організації очікувати не варто, тому я одразу став ставити питання про створення потужної академічної наукової організації юристів.

На початку 90-х років не тільки науковці-правники, а й суспільство загалом були незадоволені темпами та рівнем проведення правової реформи, станом законності та правопорядку в Україні. Привабливі цілі будівництва правової, демократичної, соціальної держави "розмивалися" на рівні конкретної правової роботи і люди втрачали в них віру.

Роль юридичної науки і практики в суспільстві була незначною, можливості впливу правників на перебіг правової реформи зведено до мінімуму, хоча потенціал на той час був доволі великим. У вишах, наукових установах, правоохоронних органах України працювало близько 200 докторів наук, професорів, понад 800 кандидатів наук, доцентів, десятки тисяч юристів-практиків.

З огляду на виняткову відповідальність юриспруденції перед суспільством, виникла нагальна потреба до об'єднання всіх юристів в інтересах будівництва правової, демократичної України. Причому, необхідна була організація саме з високим науковим авторитетом і статусом.

Наприкінці 1991 року група вчених-правознавців та юристів-практиків виступила з ініціативою створення Всеукраїнського громадського об'єднання "Академія правових наук України", а вже 3 січня 1992 року відбулися збори ініціативних груп, де доцільність формування такого об'єднання здобула суспільну підтримку.

Це була принципово важлива ініціатива. У Росії та інших пострадянських країнах такої академії немає.

На громадських засадах Академія діяла в 1992-1993 роки. Об'єднати в той період часу науково-правовий потенціал України було принципово важливо, зокрема й в інтересах парламенту.

Довелося Івана Степановича в цьому переконувати, і він погодився винести питання на обговорення народних депутатів. Депутатському корпусу ініціатива сподобалася, вдалося заручитися і підтримкою тодішнього Президента України Леоніда Макаровича Кравчука.

Оскільки Академія правових наук України отримала схвалення і в юридичної громадськості, і в депутатів парламенту, то у Президента були всі підстави видати Указ від 23 липня 1993 року "Про Академію правових наук України" як вищу галузеву наукову установу та про призначення академіками її засновників.

В Указі Президента України зазначалося: "Академія правових наук України є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту, може мати у своєму складі науково-дослідні інститути, науково-практичні центри, навчальні заклади, лабораторії, інші установи для організації та проведення досліджень у галузі держави і права".

Цим Указом я призначався президентом-організатором Академії правових наук України.

Дійсними членами-засновниками Академії правових наук України затверджено 17 провідних учених-правознавців України: Б.М. Бабій, Ф.Г. Бурчак, А.С. Васильєв, Л.К. Воронова,

В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевой, А.П. Закалюк, М.В. Костицький, В.К. Мамутов, А.І. Рогожин, В.І. Семчик, В.В. Сташис, І.А. Тимченко, В.В. Цвєтков, М.В. Цвік, Ю.С. Шемшученко, Л.П. Юзьков.

Указом встановлювалася чисельність членів Академії: 25 дійсних членів і 45 членів-кореспондентів.

На загальних зборах Академії було створено відділення теорії та історії держави і права; державно-правових наук; міжнародного права; цивільно-правових наук; правових проблем охорони довкілля та аграрного права (зараз - відділення екологічного, господарського та аграрного права) і кримінально-правових наук. Вони стали головними структурними підрозділами АПрН, покликаними здійснювати наукову, законопроектну та координаційну роботу. Академіками-секретарями відділень обрали провідних українських учених-правознавців: О.І. Рогожина, В.В. Цвєткова, О.О. Подопригору, Ю.С. Шемшученка, В.В. Сташиса.

Академія правових наук стала тісно співпрацювати з Верховною Радою та її головою - Іваном Степановичем Плющем. Ми допомагали депутатам у законотворчій діяльності як експерти, брали участь у розробленні проєктів багатьох законів.

Лише в перший рік свого існування Академія правових наук України на громадських засадах виконала великий обсяг роботи з розроблення проектів Конституції України, Кримінального, Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного, Цивільно-процесуального та інших кодексів, найважливіших проектів нормативно-правових актів.

Невдовзі було створено Київський регіональний центр АПрНУ, покликаний координувати діяльність академіків і член-кореспондентів, які працюють у Києві.

У червні 1995 року у складі Академії з'явився Інститут вивчення проблем злочинності, у березні 1996 року - Лабораторія вдосконалення правового становища жінок, а в листопаді того ж року - Львівська лабораторія прав людини. Того ж року відкрився Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва (Київ). Крім того, створені й ефективно працюють Науково-дослідний центр правової інформатики (Київ), Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування (Харків), науково-дослідні лабораторії в Харкові, Києві, Львові, Івано-Франківську, Хмельницькому та інших містах.

У лютому 2002 року в структурі Академії розпочав свою діяльність Інститут фінансового права, створений з ініціативи Академії правових наук України та Академії податкової служби України. Академія має своє видавництво "Право".

Під час підготовки до створення Академії правових наук України мені пощастило познайомитися з Борисом Євгеновичем Патоном. Хоча він безпосередньо рішення про створення нашої академії не ухвалював, але, природно, до його думки прислухалися і Леонід Данилович Кучма, і Іван Степанович Плющ.

Без підтримки корифея української науки Академія б не відбулася. Свої пропозиції я обговорював із ним кілька разів. І коли були готові всі необхідні матеріали, він підтримав нас від щирого серця, завізував усі документи. 

У лютому 2009 року вийшов Указ Президента України Віктора Ющенка "Про Академію правових наук України" № 80/2009, який порушив засади самоврядування академії та був великою несподіванкою для всіх.

 Він передбачав низку організаційних заходів, які стосуються змін у структурі Академії правових наук України, зокрема створення нового відділення та регіональних центрів, призначення академіків та членів-кореспондентів, змін у складі президії Академії, а керівні органи переводилися до Києва.

Указ порушував низку нормативних актів, насамперед Конституцію України, Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність", Статут Академії правових наук України, затверджений урядом. Юридична громадськість України була, можна сказати, шокована цим Указом. А журналісти охрестили його "нормативним шоком".

Президія Національної академії наук на чолі з Борисом Євгеновичем Патоном також негайно висловилися за відновлення засад самоврядування в організації та діяльності Академії правових наук України.

До честі Віктора Андрійовича, він уміє поважати іншу думку і не вважає негожим до неї прислухатися. Це важлива гідність державного діяча. Указ було скасовано.

Наразі перед Академією постають нові завдання, зокрема розробка проєктів нормативно-правових актів, пов’язаних з адаптацією законодавства України до права ЄС та в контексті набуття Україною статусу кандидата в члени ЄС, відновленням України в післявоєнний період, забезпеченням національної безпеки та оборони, розслідуванням військових кримінальних правопорушень та злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

У березні 2022 року Національна академія правових наук України спільно з Державним вищим навчальним закладом «Ужгородський національний університет» створили Центр правової підтримки осіб, постраждалих внаслідок військового вторгнення. Діяльність якого спрямована на здійснення безоплатного юридичного консультування громадян, внутрішньо переміщених осіб, волонтерів та всіх, хто наразі потребує юридичної допомоги.

У квітні 2023 року відбулось підписання Меморандуму про співпрацю між НАПрН України та Вищою радою правосуддя. Предметом Меморандуму є співпраця, обмін інформацією та досвідом на основі наукового партнерства у форматі підготовки та реалізації спільних національних та міжнародних, наукових та практичних заходів, проєктів, програм, які сприятимуть ефективній роботі ВРП, підвищенню авторитету правосуддя.

9 червня 2023 року на базі Київського університету інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія» відбулись загальні збори Національної академії правових наук України.

Участь у роботі зборів взяли Голова Верховної Ради України, академік НАПрН України Руслан Стефанчук, віцепрезидент Національної академії наук України Сергій Пирожков, президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень, народний депутат України Юлія Гришина, члени та делегати наукових установ Академії.

За результатами таємного голосування одноголосно позбавлено статусу академіка НАПрН України Медведчук В. В. за державну зраду, антиукраїнську позицію та пособництво агресору, що завдали значної шкоди авторитетові НАПрН України.

На посаду президента Національної академії правових наук України обрано академіка Володимира Журавля, на посаду першого віцепрезидента – академіка Олександра Бандурку, на посаду віцепрезидента – академіка Олександра Скрипнюка, членом президії НАПрН України, який входить до її складу не за посадою обрано члена-кореспондента Олександра Буханевича.

Читайте також:

Скільки паспортів зможе мати новоспечений громадянин? Експертиза "Громади"

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: https://t.me/ogoNOVYNA

 Facebook: https://www.facebook.com/ogo.novyna     

  Viber: http://surl.li/kufhk