Ексклюзив "Громади". Як українці зруйнували імперію зла…

Український історик, публіцист, журналіст Олександр Зінченко презентував  у бібліотеці ім. Романа Іваничука у Львові свою книгу «Як українці зруйнували імперію зла».

Ідея книжки виникла під час роботи над документальним серіалом «Колапс: як українці зруйнували імперію зла», де він був сценаристом.

Книга нещодавно вийшла у харківському видавництві Vivat. Вона  містить унікальні свідчення та архівні матеріали про те, як у 1991 році українці чи не вперше використали свій шанс  - і отримали Незалежність.

-  Сталося так, що незалежність стала несподіванкою  не лише для багатьох високопосадовців у Білому Домі і американців, але й для самих українців, - розповідає  Олександр Зінченко. - Я запитував батьків української Незалежності: уявіть, що сьогодні 31 грудня 1990 року, і наступний новий рік ви будете відзначати в незалежній Україні. Майже всі казали – ні, такого не може бути. Ми розраховуємо на середньострокову перспективу у 5-6 років. Ми розуміємо, що розпад СРСР - процес вже незворотній, що ми рухаємося до Незалежності, що це станеться. Але ніхто  з них не очікував, що СРСР так швидко перестане існувати.

За словами Олександра Зінченка, і аналітики ЦРУ, і батьки української Незалежності перебували на одному рівні усвідомлення того, що відбувається в Радянському Союзі. Втім, аналітики ЦРУ і чиновники у Білому Домі лише спостерігали за цим процесом, а батьки Незалежності намагалися діяти.

- І тут треба сказати, що навіть вони не завжди могли оцінити та відрефлексувати деякі свої дії, - інтригує автор. - Бо одним з пускових механізмів, який запустив лавиноподібний процес розпаду Радянського Союзу, насправді була подія, про яку більшість українців сьогодні не знає. І вона відсутня в календарі значущих дат.  

-  Це - 27 червня 1991 року, - вводить в курс справи історик. Ця дата мимоволі стала каталізатором української  незалежності. - Цього дня на засіданні Верховної Ради обговорювали текст нового союзного договору. Комуністи атакували порядок денний, запропонований націонал-демократами, які були проти підписання союзної угоди.

Але потім  комуністи зрозуміли, що опинилися в певній логічній пастці. Справа в тому що Декларація про державний суверенітет України під впливом комуністів мала фінальну фразу, яка зобов’язувала підписати союзну угоду.

Але фраза була сформульована в такий спосіб, що мала зворотну дію. Тобто, угода не мала заперечувати тезам Декларації про державний суверенітет – своя армія, своя дипломатія тощо. І коли це стало очевидним навіть комуністам, вони сказали, ой, нам треба щось робити з цим союзним договором. І не придумали нічого кращого, як відкласти це на осінь, щоби робоча група підготувала необхідні доповнення.

І 20 серпня 1991 року Україна не підписала союзну угоду. І на цьому історія мала би  ніби закінчитися. Київ сприймав це як  суто технічний момент. Звичайно, для націонал-демократів це була програшна позиція, тоді як для  комуністів – лише  технічна призупинка.

А як  ця ситуація виглядала з перспективи Москви?

-  Там  звичайно про технічну призупинку  нічого не знали, - розповідає Олександр Зінченко. - Тому там почалася істерика. Володимир Крючков, голова КГБ, був переконаний, що Україна готується в ці дні відділитися від СРСР, він впав у специфічний стан: треба негайно щось робити!

 -  У Москві вважали, що підписання 20 серпня 1991 року нової союзної угоди без України фактично означає фіксацію на папері  розпаду СРСР. Бо в їхній системі координат СРСР не міг існувати без України. Відділення країн Балтії – Бог з ними! Але  без України СРСР існувати не міг. Так вважали  радянські  партократи, демократи, і Єльцин, і Горбачов, і Крючков, і Язов (міністр оборони СРСР у 1987-1991 рр. – авт).  Так вважали усі.

Так само, на жаль,  думали і в Білому Домі. Незалежність України в плани США ніяк не входила. Олександр Зінченко наводить у книзі  такий цікавий факт. Президент США Джордж Буш, коли прибув у Київ, дав прочитати свій текст перед виступом у Верховній Раді Леоніду Кравчуку. Це феноменальна річ і в дипломатії, і в міжнародних відносинах! Адже в їх уяві  на той момент ми були невіддільною частиною Радянського Союзу.

Чому  американські спецслужби, американська розвідка, американські аналітики, американський уряд, навіть недержавні організації вважали, що  у складі СРСР має бути  Україна, бо інакше не може бути?

- В США було кілька позицій. Позицію президента США Джорджа Буша створив його помічник з національної безпеки. І це була зважена позиція – ми слідкуємо за ситуацією,  ми по можливості реагуємо, але це не була проактивна позиція, - зазначає Олександр Зінченко. - Була позиція держсекретаря США Джеймса Бейкера, який вважав, що для світової безпеки важливо, аби СРСР зберігся в тому вигляді, в якому він існує. Головний аргумент - щоби не було розповзання ядерної зброї, не було обміну ядерними ударами між столицями республік, що технічно зробити було  досить складно. І не було громадянської війни на теренах Радянського Союзу.

Була ще позиція шефа Пентагону, майбутнього віце-президент США  Діка Чейні. Він був найбільш проукраїнським серед найвищих посадовців США. У зв’язку з цим автор розповідає приголомшливу історію.

-  Михайло Горинь, заступник голови Народного Руху України, народний депутат – це  була його єдина офіційна посада, приїздить до США, і українці Канади та США влаштовують йому фантастичні зустрічі з високопосадовцями. Михайло Горинь зустрічається з п’ятьма членами адміністрації Буша, включно з Діком Чейні, тодішнім шефом Пентагона. Планувалося, що зустріч Михайла Гориня з Чейні триватиме 40 хвилин. В результаті Михайло Горинь так зачарував Чейні, що він провів з ним пів дня.

Про внесок Гориня в українську Незалежність під час візиту до США і досі мало хто знає. Але саме Михайло  Горинь переконав Діка Чейні, що незалежність України – це безпечно, це, насамперед, в інтересах США, що Україна не є генетичним антисемітом, як тоді вважали в США, і що точно вона не буде центром дестабілізації у світі.

І Чейні потім підтримав Незалежність України, більше того, він  наполягав, що в інтересах США визнати незалежність, і що незалежність України насправді є більшою гарантією безпеки, ніж збереження Радянського Союзу.

 Аргумент Чейні

-  Вже коли Україна проголосила свою Незалежність, в Білому Домі відбулася дискусія в рамках  Національної ради безпеки, на якій йшлося  про те, що робити з ситуацією, коли СРСР розвалюється, і з цим нічого не можна зробити.

Джеймс Бейкер (американський політик, який обіймав із 1989 до 1992 року посаду державного секретаря США, - ред.). все одно наполягав до останнього, що слід зберегти СРСР, але Чейні виявився переконливішим за нього.

Чейні  - це людина з абсолютно фантастичним баченням, яка бачить, як то кажуть, за горою, - характеризує його  автор книжки. - Чейні навів найважливіший аргумент. Він сказав, що через кілька років у Москві можуть розпочатися процеси, зворотні тим, що відбуваються зараз – реставрація авторитаризму. І ми знову отримаємо авторитарну країну. А так  ми отримаємо 15 країн, в яких десь збережеться демократія.

І це був один з аргументів, який спрацював.

- Хоча насправді були різні підходи до української Незалежності. ЦРУ розглядав чотири сценарії, за якими можуть розвиватися процеси в Радянському Союзі, і їхні аналітики  усе вгадали, крім одного – темпів та динаміки розпаду СРСР.

В рапорті ЦРУ від 27 червня останньою фразою була така -  за п’ять років ми не побачимо Радянський Союз в тій сутності, в якій він зараз, - наводить факти з книги Олександр Зінченко. -  Але ситуація розвивалася так динамічно, що всі сценарії відбулися протягом наступних п’яти  місяців. 25 грудні 1991 року США визнали українську Незалежність після розвалу СРСР.

Перша частина книги – це історія трьох днів, які змінили геть усе! У серпні відбувся московський путч. ГКЧП став основним фактором, який  не враховали американські та інші аналітики у розпаді СРСР, хоча і передбачали заколот ортодоксів серед армійського середовища і партійного.

У книжці описується епізод, коли мер Москви Гаврило Попов вимагає перемовин з США, щоби  повідомити, що у Москві,  в СРСР, зріє заколот, який можливо закінчиться відставкою Єльцина, лише тиждень тому обраного демократичним шляхом.

До слова, в той час у світі і в Україні була поширена думка, що Росія значно демократичніша за Україну, бо в них у парламенті  була більшість демократів, а в Україні 239+1 голос – це комуністи, КГБісти та поплічники РПЦ.

Хто злив меру Москви  інформацію про заколот? Як  йому стало відомо, що консервативні сили готують путч? На ці питання є відповідь у книзі.

-  Насправді я переконаний, що Попов просто це відчув. Це не був злив інформації, - стверджує  Олександр Зінченко. - 20 серпня він приїздить до резиденції американського посла в Москві і  там, боючись прослушки, пише від руки, що готується усунення Горбачова, вказує, що путч очолять Язов ( міністр оборони СРСР– авт.), Крючков (голова КГБ– авт.), Павлов ( прем’єр-міністр СРСР – авт.) і Лук’янов (голова ВР СРСР – авт.) 

Останній скоріше не був причетний до підготовки планів ГКЧП. У мене враження, що путч готувався експромтом. Бо Янаєв, віце-президент Радянського Союзу, який мав очолити цей путч, дізнався про це буквально за кілька годин до його початку.

 -  Попов з послом починають телефонувати Єльцину, який в цей час знаходиться у США. Починається фантастичний передзвін, - знайомить з невідомими досі фактами автор книги. - Додзвонитися до Вашингтона вони не можуть, тому американський посол інформує про ситуацію  Джеймса Бейкера, який в той час знаходиться в Берліні.

На трьох континентах відбувається неймовірна історія. По спецлініям зв’язку можна телефонувати виключно в екстреній ситуації. Звісно, це спричинило фантастичний гармидер, неймовірну веремію. 

Маю переконання, що Попов просто відчув, що назріває ситуація. Він не мав жодної інформації. Пізніше він це підтвердить в публікаціях. Він побачив, що відбувається на засіданні Верховної Ради СРСР 17 червня, на якому Павлов, Крючков і Язов дозволили собі дуже жорстку критику Горбачова.

Хроніка подій виглядає так - 20 червня 1991 року Попов відчув загрозу. Приблизно в цей  же час  Верховна рада України  ухвалює мораторій на підписання союзної угоди. І тут відбулося грандіозне  коротке замикання. І почалися процеси, які призвели до путчу.

Чи можна говорити про ті три дні, як про незгаяний шанс країни, про яку завжди кажуть, що ми можемо згаяти будь-який шанс?

-  Абсолютно точно, - стверджує Олександр Зінченко. І розповідає, що відбулося в цей час в Україні. - Голова Верховної Ради Іван Заєць був тоді у відпусці, десь у віддаленому селі на Волині.

 Коли в нього запитали, що будемо робити, він відповів – вивозьте мене з цього села, я їду в Київ оголошувати українську Незалежність. Тобто, ця людина, однією з перших побачила цю можливість. Він цілий день їхав на перекладних до Києва. І вже наступного дня відбувається засідання  «Народної ради» ( парламентська опозиція у Верховній Раді України в 1990–1994 рр., сформована з членів Демократичного блоку в українському парламенті, до складу якої увійшло 125 депутатів – авт.) у приміщенні Спілки письменників України.

Триває воно  коротко - пів години. З 11.00 до 11.30. Головне питання: що робити? Левко Лук’яненко виступає за незалежність. Але далі розмова починає сходити нанівець. Іван Заєць  різко повертає присутніх до реальності – питання Незалежності має стоять рубо!

Все це фіксує камера Ярослава Кендзьора. Саме в цей момент викристалізувалася ідея – цю можливість треба використати. Адже, дійсно, про українців кажуть, що українці ніколи не втрачають можливість втратити  цю можливість.

Але в цей момент усі сконцентрувалися на ідеї, що це вікно можливостей може бути надто коротким. На цьому наголошував 23 серпня Левко Лук’яненко і пояснював чому це «вікно» може швидко закритися. Він вимагав проголошувати Незалежність просто зараз.

Втім харків’янин Володимир Гриньов, Лариса Скорик та деякі інші вважали, що проголосувати за незалежність можна через місяць-два, але спочатку треба заборонити компартію. Якби реалізувався цей сценарій, звісно, складно було би  в подальшому знайти компроміс з комуністичною більшістю.

До слова, 24 серпня 1991 року В. Гриньов та його однодумці  відмовилися голосувати за Акт проголошення незалежності України та виступили проти заборони КПУ.

Один з найінтригуючих моментів в книзі  - Акт  проголошення незалежності України у ВР. Текст його від руки у своєму зошиті написав Левко Лук’яненко, потім текст було надруковано, в нього вносилися правки. Але зачитав текст історичного документу  про Незалежність України не Левко Лукяненко, який відсидів за незалежність 26 років у таборах  і є автором акту, а Володимир Яворівський.

Чому так сталося?

-  Володимир Яворівський, проходячи повз депутата Юрія Костенка, побачив Акт Незалежності України, - розповідає автор книги.- Це був проєкт, друга його редакція. Він запитує у Костенка, що це? Бере в нього аркуші, розгортає  і йде на трибуну. Це був суцільний експромт з його боку.

До цього, за словами історика,  у перерві відбулися бурхливі дискусії, хто має зачитати Акт проголошення незалежності України. Наприкінці Дмитро Павличко зауважив, якщо це буде Лук’яненко, то це подразник для комуністів, нехай буде хтось більш нейтральний. Але не було єдності і не було розуміння, як це краще зробити.

Леоніда Кравчука настільки цим затюкали, що зрештою він надає слово Яворівському. Поза чергою. Левко Лук’яненко в цей момент був дуже розгубленим, він  дуже образився. Про це він говорив в інтерв’ю і писав у спогадах. Але сталося так, як сталося. Можливо промова Яворівського допомогла комуністам переосмислити, що саме відбується зараз, і більшість з них проголосувала за Незалежність України.

В той же час, це була неймовірна ситуація, коли активна меншість, власне, опозиція нав’язала свій порядок дений більшості. При цьому більшість під тиском обставин, аргументів меншості, прийняла єдино правильне в тих умовах рішення.

Якби Україна не використала цей свій історичний шанс 24 серпня 1990 року, скільки ще десятиліть, або століть довелося б чекати на Незалежність? І чи був би в України ще один шанс?

Читайте також:

Галина Матвєєва: сюжет роману «Сон короля» мені наснився»

Слідкуйте за нами в месенджерах:

Telegram: https://t.me/ogoNOVYNA

 Facebook: https://www.facebook.com/ogo.novyna     

  Viber: http://surl.li/kufhk