Фест «Місяць України» в Празі був із жирафом Монсом і мертвим солдатом Брехта по-харківськи

Харківський  театр ляльок першим в Україні 1955 року почав ставити спектаклі для дорослих. Тоді ще не існувало ані Шевченківської премії, ані її номінації «Театральне мистецтво». Та й режисерка-лялькарка, яка матиме цю відзнаку, ще не народилася.

2026 року головна режисерка цього театру Оксана Дмітрієва нагороджена найвищою премією України у сфері культури за вистави «Вертеп», «Жираф Монс» Харківського державного академічного театру ляльок імені В.А.Афанасьєва, «Буря» Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, «Медея» Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

У Шевченківському комітеті  вирішують лауреатські долі й кілька вихідців із Харкова. Президент Національної академії мистецтв України, народний художник, випускник Харківського худпрому 1979 року Віктор Сидоренко; театральний критик і журналіст Сергій Васильєв (перше місце роботи – Харківське обласне радіо); Олег «Фагот» Михайлюта, фронтмен гурту «ТНМК». Васильєв і  Фагот закінчили різні факультети нинішнього Харківського національного університету мистецтв імені Котляревського.

Рідне місто Оксани  Дмітрієвої – Краматорськ. 1998 року закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж за спеціальністю «Артист театру ляльок» і почала працювати в Криму. За час роботи в Сімферополі, у Кримському театрі ляльок зіграла майже у 20-ти спектаклях, брала участь у міжнародних фестивалях. Сова, Корова, Вреднюга, Кінь – ролі Оксани в Криму. Але вже зблискували й інші історії – Снігова королева, Волхв.

Три роки була режисеркою цього театру, заочно навчалася в Харкові одразу на двох факультетах тодішнього інституту мистецтв – театрознавчому і режисури театру ляльок. Згодом додасться ще й київська мистецька освіта.

Перші режисерські роботи пов’язані з поетами  — «Балаганчик» за Олександром Блоком, «Кохання дона Перлімпліна» за Федеріко Гарсіа Лоркою.

2006 року удостоєна  звання «Заслужена артистка Автономної Республіки Крим». Уже наступного року – сцена  Харкова.Спершу як режисерка з пробною постановкою «Чарівне кільце», а після постановки отримала запрошення на посаду режисерки-постановниці театру.

Оксані Дмітрієвій належить   понад 40 вистав на сценах українських театрів та за кордоном. Вона є  лауреаткою міжнародних конкурсів і фестивалів.

Вертеп за фольклорними мотивами відтворювали на харківській сцені театру ляльок ще в сезоні 1975/76 років. Тобто ще до народження Оксани Дмітрієвої  мотив вертепу захопив Віктора Андрійовича Афанасьєва, тодішнього головрежа театру і президента українського відділення UNIMA (Міжнародна спілка лялькарів).  Нині його ім’я носить театр.  Спектакль так і називався «Український вертеп», ішов він навіть на московській сцені. Інакше б не потрапив 1979 року на міжнародний фестиваль театрів ляльок у Бельгії, який проходив під девізом „Традиції, що оживають”.  Виставу  тепло зустріли лялькарі багатьох країн світу. Як писала критика,

«Дійство було відтворено із музейною старанністю».

Старалося і КДБ. Виконавця головної ролі до капіталістичної країни не випустили, бо під час Другої світової війни був у німецькому полоні.

Визначення для спектаклю «Вертеп» Оксани Дмітрієвої – музичний перформанс. З його афіш:

Так сталося, що зараз знову настав час Ірода. Вертеп сьогодні звучить особливо актуально та пронизливо в Україні, де йде війна, де ми маємо врятувати кожне немовля.

Війна озивається і в  історії про жирафа із харківського зоопарку, який пережив окупацію 40-х років.

14 березня  2026 року театр  представив  “Жирафа Монса” на фестивалі «Місяць України» в Празі, що проводить Městská divadla pražská (Міські празькі театри). У соцмережах театру ляльок читаємо:

Міжнародні покази “Жирафа Монса” тривають, і ми радіємо, що харківська історія звучить на європейських майданчиках.

До речі, листи, які написали після вистави глядачі,  уже їдуть до Харкова. Чекаємо на них із нетерпінням, щоб прочитати особисто жирафу у Харківському зоопарку».

Чеські організатори  фестивалю додають:

Історія, розказана очима дитини, розповідає про страх, самотність та мужність  і  нагадує про важливість співчуття, дружби та взаємопідтримки.

 

Саме цією історією режисерка Оксана Дмітрієва, драматург Олег Михайлов і художник Костянтин Зоркін відновили роботу театру ляльок у Харкові після повномасштабного вторгнення. Казка була написана 2022 року, коли  світ дізнався про загибель від ворожого обстрілу людей і тварин у екопарку Фельдмана, на околиці Харкова. Але весна і любов мають перемогти. Такий фінал спектаклю.

У Празі в межах фестивалю «Місяць України» відбувся перший закордонний показ вистави «Брехт. Кабаре», створеної Оксаною Дмітрієвою в копродукції з Київським Zoloti Vorota Teatr .

Яким спектакль побачили чеські театрали?

​

Сувора політична сатира пов'язує тексти Брехта з сучасним досвідом російсько-української війни і показує, наскільки тонка межа між особистою трагедією та великою історією.

У центрі сюжету - солдат, який повертається з війни, але світ навколо нього тим часом продовжує жити по-своєму. Погляд Брехта, сповнений іронії, диму та кабаре, знову несподівано відгукується сьогоденням.

Вірші Бертольта Брехта у виставі звучать у перекладі Сергія Жадана.  Як випускник українсько-німецької філології Сковородинівського університету він багато років перекладає німецьких поетів, зокрема, й  Бертольда Брехта – санітара військового шпиталю в 1918 році, фінальному, але не менш трагічному для Першої світової війни.

У червні 2022 року Жадану присудили Премію миру німецьких книгарів. На сайті премії оголосили, що відзнаку присвоєно «за видатну творчість і за гуманітарну позицію, з якою він піклується про людей під час війни і допомагає їм, ризикуючи своїм життям».

Звернення до поезії Брехта в перекладах Сергія Жадана – продовження співпраці  поета  з театром і Оксаною Дмітрієвою.

У поезії Сергія Жадана образи волхвів та немовляти Ісуса часто позбавлені канонічної святковості, трансформуються у мотиви  дороги, відчуження і пошуку надії. Волхви вже не просто мандрують, вони стали біженцями. Немовля – це надія, яка потребує захисту.  

Сніг зігріється у руці. / В країни закінчуються бійці. / Але не закінчується повітря. / І ця западина світла  –  гостріше ножа, / Але ще непомітна межа. / і смерть ще непомітна. / Просто такі темрява і зима. / Ті, кого ти любиш, знають  – усе недарма. / І в смутку їхньому є присмак ожини. / Тому що в слові ''смерть'' і в слові ''любов'' / немає спільних звуків, і нам обом / далі з цим жити...

Сергій Жалан

Читайте також:

Авторка пісень із Чернещини  –  серед героїнь книжки, презентованої у Дніпрі