Головбух агрофірми із Сокаля - про час і свої вірші: «Бухгалтерія – краса і точність чисел, баланс і рівновага. Поезія – краса і точність слів»

Це книжка із скрині. Точніше, із кав’ярні у львівському торговому центрі «Скриня». Місце її автографування має для мене важливе значення, бо зібралися під панорамними вікнами, з яких видно з одного боку залізничний вокзал, а з іншого – Високий замок, поетеси Оксана Лозова (Львів), Любов Бенедишин (Сокаль на Львівщині) та я з Харкова.

«Трійчастого причастя» побажала Любов у дарчому написі, на  дорогу мені додому, а Оксана – згадок про Львів.

Трійчастий нерв, мабуть, не тільки в моїй уяві – це про біль, запалення, навіть спотворення обличчя. Що ж заховане у книжці, анотація якої починається словами: «Примарна тризна Третьої світової і спасенне знамення правічного Тризуба». Далі авторка передмови Оксана Лозова включається у ритуал із цифрою три. Вона робить висновок після прочитання рукопису: «Образна система Любові Бенедишин вибудовується за законом неочікуваності».

Ось ви можете очікувати, шо головний бухгалтер  приватної агрофірми під Львовом пише так:

«Ходить сон коло вікон, а вікон уже немає».

Чи важливо знати про щоденну роботу поетеси не над словами, а над цифрами звітів? Для мене, її читачки,  –  так. Тож як цей життєвий вибір сприймає і пояснює сама авторка  книжки? Тож інтерв’ю вже післячитальне.

Розмова з ЛЮБОВ'Ю БЕНЕДИШИН

Ірина Мироненко. Чому  ваше життя поєднує бухгалтерію і вільні метафори віршів? Як у цьому залишив слід Харків, один із його закладів освіти?

Любов Бенедишин.     Чому? Насправді, сама хотіла б знайти відповідь на це складне й непередбачуване, як сама доля, запитання. Якось уже в доволі зрілому віці, маючи за спиною певний досвід (життєвий і творчий) сформулювала для себе (чи радше, зрозуміла про себе) таке: «За освітою я інженер-хімік-технолог, за професією – бухгалтер, а за покликанням – поет». Отака собі «гримуча суміш»: «ТРИ в одному».

Все, що зв’язано зі здобуттям освіти, давно в минулому: п’ять років навчання у Львівському політехнічному інституті (тут зустріла свого майбутнього чоловіка; у 1985-му народилась наша донька), згодом – посада майстра (начальника) зміни на Сокальському цегельному заводі. Недовго й працювала – трохи більше року. Саме стільки було потрібно часу, щоб зрозуміти – «кераміка і вогнетриви» це геть не моє.  Потім щедре на перипетії життя не раз випробовувало, підкидало різні варіанти «пошуку своєї стежини», допоки 1994 року, перебуваючи в декретній відпустці з другою дитиною (наш син народився у 1992-му), випадково не побачила в одній з газет оголошення про набір на бухгалтерські курси (заочне навчання) при Харківському фінансово-економічному інституті. Отак через далекий Харків доля й вивела мене нарешті до «сродної праці» (за Григорієм Сковородою).

Тож бухгалтерію обрала я. А трохи пізніше, Поезія – обрала мене (принаймні, мені хочеться в це вірити). І, до речі, те, що багатьом видається непоєднуваним, для мене – цілком поєднуване й звичне, як хліб і  вода. «Прорости крізь нас хліб і прозріння на кожен день», «допоможи не забути Джерело»… (Віднедавна відкрила для себе молитву «Отче наш» у перекладі з арамейської, тож рядки з неї мовби самі тут припасувались). Крім того, кортить проаналізувати і порівняти.

Бухгалтерія – краса і точність цифр (чисел), баланс і рівновага. Поезія – краса і точність слів (образів), гармонія форми і змісту. Хіба ні?

«Поезія – це вища математика Духу» – за визначенням Володимира Шовкошитного. І я з ним згодна.  Мабуть, неспроста є серед моїх творчих сентенцій рядок: «Вірші мої – формули…»

Отак і живу, вже понад тридцять років – між «ословленим Небом» і «оцифрованим світом».

І.М. Повернімося до передмови – дружнього прологу до самих віршів. Оксана Лозова продовжує розмірковувати: «Істина триєдина? Тричі питаю саму себе, утретє перечитавши нову книжку Любові Бенедишин».

На обкладинку винесено складне тлумачення назви збірки:

«Часу маркери й мітки…/Сліз тамованих свідки…

З болем вростає в небо/ Слово – трійчастим нервом».

 

Значно коротша назва із цим ключовим словом – «Нерв» у американського фільму за однойменним романом Джинні Раян. Це молодіжний трилер з онлайн-грою «Нерв». Там гравці отримують завдання від глядачів, які платять за те, що можуть вигадувати небезпечні випробування і спостерігати за виконанням. Чим більша загроза для життя, тим гравець матиме солідніший гонорар (якщо виживе).

Ви – авторка багатьох поетичних збірок. Чому для віршів, написаних під час великої війни рф проти України, обрали назву «Трійчастим нервом»? Що вкладаєте в неї?

Л.Б.  Так, «Трійчастим нервом» моя одинадцята книжка. До слова, вона вийшла «в парі» з іншою (іншою – в багатьох сенсах) – дванадцятою – «Кульбабове віче» (яка потребувала би окремої розмови).

Напевно, в кожного «трійчастий нерв»  асоціюється насамперед з нервовою системою (у мене алюзія ще й на систему координат), з неймовірною напругою. І уявляється той нерв напнутою струною, на якій бринять емоції й почуття автора, часто викликаючи душевний біль і в читача. Трійчастий нерв у моїй книжці – той же нерв, лишень розчахнутий (розгалужений) між трьома різними за тематикою розділами. Та попри потрійний біль (болить, отже – живий!), той нерв достатньо сильний, міцний, щоб тримати «обличчя» книжки, не спотворити його. Такі у мене відчуття. Можливо, хтось не погодиться.

І.М. Анатомічно трійчастий нерв – найбільший із 12-ти черепних нервів, відповідає за чутливість обличчя, слизових оболонок рота і носа,   за рух жувальних м’язів.   За що відповідають три розділи збірки?

Л.Б. За Голос. За Слово. За Почуття.

Вся ця книжка для мене  – Три-сутність, Три-єдність, Три-векторність. І це справді підмітила, вловила одна з перших читачок, авторка передмови Оксана Лозова.

Щоб глибше зрозуміти, за що відповідає кожен розділ, необхідно розглянути, розгорнути так звану систему координат, в якій існує світ цієї книжки. Спробую це зробити.

Перший розділ «Як боляче голосу» – Горизонталь. Це наша дійсність. Тривання. У війні. Чому боляче голосу? Бо слова рвуть серце, душу, горло. Вірші в цьому розділі  – це про шукання надійної опори у світі, який звихнувся і зненацька похитнувся, і розламався на тисячі осколків, кожен з яких у серці. Якщо ви звернете увагу на перший і останній вірші цього розділу, то помітите, що це тривання ніби без початку і кінця. Розділ відкриває вірш, написаний, коли цій війні було вже три роки, тобто 2017-го. А закінчується віршем, у якому війна й далі триває. Тоді (2023-го). І сьогодні. І завтра. На жаль.

«Хіба попередні всі муки дарма? Новітній резон - естафетою. Наступної (Господи!...) поки нема, та вже називається Третьою... (з вірша «Лік. Історичне»)

І що нас жахає? – «Примарна тризна Третьої Світової…». А що нас тримає? – «…і спасенне знамення правічного Тризуба…»

Другий розділ «Слово – трійчастим нервом» у моїй системі координат – Вертикаль. «З болем вростає в небо…»

Це пошук Бога, пізнання Бога, стремління до Нього. Дорога до Нього.

Від народження до смерті. Від першого до останнього подиху.

А ще цей розділ – про шукання Бога в собі. І шукання себе у Слові. Бо спочатку було слово. І слово було Богом.

І що нас виснажує?  – «Потрійне сум'яття життєвих роздоріж...». А що додає сили? – «… і незрима при-сутність Святої Трійці...»

«Хтось підклеює німби… Хтось розвінчує міфи… Я ж, розп’ята журбою, Чую Трьох: «Я з тобою!» (з вірша «Трійчасте»)

Третій розділ: «Я тебе проповідую…» Мабуть,  найскладніший як для (с)прийняття, так і для пояснення.

Це теж Горизонталь, але вона спрямована в саме серце, в глибину найпотаємнішої енергії любові. Найпотужнішої і найнебезпечнішої, на мою думку, субстанції, якщо не вмієш її збагнути, не навчишся нею керувати. Бо тоді ця енергія здатна миттєво чи поступово зруйнувати твій світ. Але... ця ж висока енергія здатна розбудити, оживити, вдосконалити...

Третій розділ – про стосунки між ін і янь, про найсокровенніше, про почуття, які вже по-суті стали…  літературою. Таке собі «не-святе письмо» для двох, про двох.  Чи все-таки… про трьох? Бо в цьому розділі є хтось Справжній і є… Привид (Фантом). Нехай читач сам здогадується, розгадує, спробує розрізнити, хто є хто. Якщо захоче, звісно. І якщо зможе. Бо іноді лірична героїня сама розгублена: а що як насправді нереальна – вона? Тому цей розділ – це ще й про шукання виходу з нескінченного лабіринту ілюзорного кохання, майже ритуальне прощання з його фантомним болем. Це повернення до реального світу. До справжньої себе. До свого Справжнього.

І що гнітить? – «Бермудський трикутник сердечних пристрастей»  А що визволяє?  – «… і Третє – Всевидяще – Око істинної любові...».

«Схлипом, видихом, плазмою, Серцем, думкою, фіброю Я тебе переказую. Я тебе проповідую» (з вірша «Вуст жагою кармінною...»)

Спитаєте, як я наважилась поєднати ці три такі різні теми під одною обкладинкою? Просто люблю поєднувати непоєднуване. Іноді до цього підштовхує саме життя (про це я вже згадувала у відповіді на перше запитання). Та й зрештою, хіба ці ТРИ категорії – Війна, Бог, Кохання – не найважливіші, не найреальніші нині для кожного з нас?  

Продовження розмови – у  наступній публікації

Слухайте також:

Де вчителька і ронделістка з Лимана знаходить «ліки від хаосу». Подкаст «Градусник»